Практичні аспекти організації туристських походів

 

     1. Формування групи та розподіл обов'язків

Практика свідчить, що найкраще, коли у групі 12—16 чол. Наявність  більшої кількості учасників  викликає певні труднощі під час  переїздів, ночівель тощо. Важливо, щоб  учасники подорожі були приблизно однакові за віком, фізичною та спеціальною підготовкою, витривалістю, психологічно сумісні. Бажано, щоб вони були об'єднані спільними  інтересами.

З виховною метою до складу групи можна включити учнів з  низькою успішністю та недисциплінованих. Нерідко такі учні, потрапляючи у  згуртований дитячий колектив, починають  відчувати себе повноцінними його членами  і докорінно змінюють свою поведінку  та ставлення до навчання, виявляють  певні інтереси і здібності. Чимало так званих «важких» учнів поліпшують успішність, стають активними туристами-краєзнавцями та помічниками учителів.

Важливим моментом в організації  подорожі є розподіл обов'язків у  групі. При цьому повинні бути враховані туристський досвід, фізичні  дані, практичні навички, бажання  виконувати ті чи інші доручення.

Керівника групи призначає та затверджує педагогічна рада. Це один з учителів, ним може бути і один з батьків або представник шефської організації. Керівник відповідає за підготовку і проведення подорожі, формує групу та організовує всіх її членів. Він відповідає за безпеку учасників подорожі та успішне проходження маршруту. Після закінчення подорожі керівник очолює підготовку звіту.

Заступником керівника може бути вчитель, лаборант, батько якогось учня, представник шефів, студент-практикант, досвідчений учень тощо.

Заступник є головним помічником керівника його розпорядження обов'язкові для всіх учасників подорожі, довше  діє відповідно до рішень керівника. У разі відсутності керівника  на окремих етапах підготовки до подорожі або у випадку тимчасового  поділ групи на маршруті він виконує  роль керівника.

Завгосп відповідає за харчування групи: закупляє продукти, розподіляє їх по рюкзаках, веде облік продуктів, турбується про їх збереження і поповнення на маршруті, в разі необхідності разом з керівником перерозподіляє продукти в поході.

Відповідальний  за спорядження відає обліком і ремонтом, турбується про збереження спорядження.

Шеф-кухар відповідає за складання меню, приготування їжі та збереження кухонного інвентаря, разом із завгоспом стежить за збереженням, витратою та поповненням продуктів.

Санінструктор ще до початку подорожі знайомиться із засобами першої допомоги хворому або потерпілому: комплектує, зберігає та поповнює похідну аптечку; видає ліки, стежить за здоров'ям членів групи, виконанням юними туристами санітарно-гігієнічних правил; дбає про санітарний стан бівуаку, а в разі потреби разом з керівником групи або його заступником надає першу медичну допомогу хворому або потерпілому.

Кореспондент веде щоденник подорожі, у який записує події, що відбулися в поході, складає хронометраж ходових днів. Щоденник може доповнюватися записами інших членів групи.

Фотограф відповідає за виготовлення фотографій для звіту, альбомів і стендів.

Кінооператор відповідає за кінознімання та виготовлення кінофільму.

Художник проводить замальовки в поході та складає «кроки» маршруту (окомірне знімання траси).

Політінформатор забезпечує групу свіжими газетами та організовує їх читання.

Культорганізатор відповідає за культмасову роботу (вечори туристських пісень біля багаття, концерт художньої самодіяльності для місцевих жителів), проводить культпоходи в кіно та театри, турбується про відвідання музеїв.

Фізорг проводить ранкову зарядку, влаштовує спортивні і туристські ігри й змагання серед учасників подорожі, а також з місцевими жителями.

Костровий відповідає за своєчасне розпалювання вогнища за будь-яких погодних умов і гасіння його .

З метою кращої організації  руху на маршруті призначають направляючого  та замикаючого. Це переважно досвідчені учні, добре фізично розвинені  та витривалі. Бажано, щоб вони мали певний туристський досвід. Направляючий задає та регулює темп руху, а  замикаючий стежить за тим, щоб під  час руху групи на маршруті не було відстаючих. В разі потреби замикаючий надає допомогу відстаючим.

Для проведення пошуково-дослідницької  роботи призначають відповідальних за окремі види робіт і спостережень залежно від інтересів, здібностей, нахилів і знань того чи іншого учня: топограф, геолог, метеоролог, гідролог, ґрунтознавець, ботанік, зоолог, ландшафтознавець, історик, етнограф, економіст-географ  тощо.

Розподіляючи обов'язки, керівник повинен враховувати цінну  ініціативу юних туристів. Він дає  більше персональних завдань і вимагає  особистої відповідальності кожного. У невеликих за кількістю групах виконання обов'язків може поєднуватися. Розбивкою бівуаку, заготівлею дров, забезпеченням водою, приготуванням  їжі та іншими господарськими роботами займаються по черзі всі учасники подорожі — чергові. Кожний член групи  повинен навчитися виконувати ці нескладні господарські справи, сумлінно виконуючи обов'язки. Це знадобиться  в житті.

В разі потреби в нічний час встановлюються по черзі змінні чергування. Чергові підтримують  багаття, охороняють нічний відпочинок товаришів, сушать їхній одяг і взуття, своєчасно готують сніданок і  будять групу. Для збереження сил  учасників походу і кращого нічного  відпочинку можна не організовувати нічних чергувань. Так роблять перед  або після важких переходів, якщо цьому сприяють похідні умови (віддаленість бівуаку від населених пунктів, відсутність, небезпечних диких  і здичавілих тварин, протипожежна безпека, відсутність загрози стихійних  природних явищ тощо).

Сумлінне виконання покладених на учнів обов'язків у поході є  відмінною школою трудового і  професійного виховання.

 

2. Основи техніки туризму

Техніка туризму передбачає цілий ряд прийомів, за допомогою  яких можна у різних типах місцевості та при різній погоді раціонально  й безпечно пересуватися, орієнтуватися, долати природні перешкоди, подавати першу  медичну допомогу та влаштовувати привали. Покажемо це на прикладі пішохідного  туризму, найбільш популярного серед  школярів.

У туристському категорійному  поході важливе значення має подолання  природних перешкод. Під час руху на маршруті техніка ходьби спрямована на вироблення найраціональнішої і  найлегшої ходи. При такій ходьбі на рівнинній місцевості ногу ставлять спочатку на п'яту, потім переходять на всю ступню, обидві ступні ставлять паралельно одна одній. Масу тіла з однієї ноги на другу переносять плавно. При сповільненому русі на підйомах ногу ставлять на всю ступню. На спусках, особливо на крутих схилах, йдуть на ледь зігнутих ногах, трохи відкинувши назад корпус. Таке положення тіла зменшує затрату зусиль і полегшує спуск. Підйом на крутий схил долають не в «лоб», а «серпантином», поперемінне то правим, то лівим боком до схилу, поступово набираючи висоту. Під час руху по трав'янистому схилу вздовж нього (траверсування) ступня ноги, розміщеної вище, ставиться на всю підошву поперек схилу, а ступня другої повертається носком на певний кут донизу. По второваній стежці з легким рюкзаком можна спускатися бігом, якщо схил пологий. При цьому ноги майже не згинаються і ставляться якнайдалі вперед, а корпус відхиляється дещо назад. На крутіших ділянках спускаються на напівзігнутих ногах. На спусках треба бути особливо обережним, щоб не розтягнути зв'язки в гомілковостопному суглобі. Це може трапитися внаслідок прискореного спуску, коли під час руху зростає навантаження на ногу приземлення. По кам'янистих схилах і курумах потрібно йти зигзагоподібно, щоб при падінні зрушеного каменя ніхто не потерпів.

У густих лісових заростях темп руху знижується. Група рухається  строєм у колону по одному. При цьому  дотримуються дистанції 1—1,5 м. Обережно просуваючись уперед, передній притримує  гілки, щоб вони не завдали травми тому, хто йде позаду. Рух у  густому лісі може сповільнюватися  внаслідок перегороджений шляху  завалами і буреломами. Завал краще  обходити з боку окоренка лежачого дерева, а бурелом — обминати.

Проходячи заболочені ділянки, спочатку розвідують шлях, випробовуючи і промірюючи сумнівні місця жердинами  завдовжки 2—3 м. Пересуваються повільно та обережно, користуючись купинами і  корінням низькорослих поодиноких дерев  і кущів, для того щоб мати порівняно  тверду опору при пересуванні.

У малонаселених і слабко обжитих районах туристам доводиться нерідко долати водні перешкоди. Переправляючись через річку вбрід, ідуть під кутом проти течії. Для переправи вибирають порівняно мілке поряд з твердим дном. Переправляються бродом у взутті, обережно ступаючи, щоб не потрапити у вимоїни-ями. При швидкій течії річки користуються таким таджицьким способом. Суть його в тому, що одночасно переправляються кілька чоловік, міцно взявшись за плечі і повернувшись до протилежного берега. При цьому сильні йдуть вище за течією. В разі сильної течії організовують страхування, натягуючи по трасі переправи вище за течією мотузкові поручні Для цього використовується капронова (основна) мотузка. На переправах через бурхливі гірські потоки надійне страхування забезпечує зачеплена на карабін-гачок грудна обв'язка, що легко переміщується вздовж поручнів. Грудна обв'язка робиться з капронового шнура 5—б мм завтовшки і близько 4 м завдовжки. Той, хто переправляється останнім, відв'язує закріплений на березі кінець основної мотузки і переходить убрід за допомогою цієї самої мотузки на протилежний берег.

 

3. Організація туристського бівуаку

У туристських походах  важливе значення надається організації  бівуаку. Бівуак — це місце відпочинку туристів. Тут вони харчуються, відпочивають, розважаються, сплять і готуються  до наступних переходів. Бівуак розбивається у мальовничому, затишному і зручному для організації ночівлі місці, де є порівняно рівний сухий майданчик  для встановлення наметів і розпалювання вогнища, джерело питної води і сухе паливо для приготування їжі та розведення нічного багаття. Однією з найважливіших  вимог при виборі місця для  бівуаку є гарантування безпеки. Отже, тут не повинно бути загрози  затоплення, обвалу, каменепаду, лавини, селю тощо. Не рекомендується розбивати  бівуаки на краю урвищ берегів  річок або озер. Під ударами  хвиль стрімкі береги можуть обвалитися разом з наметами. Не варто розбивати  бівуаки поблизу низьких і  заболочених берегів, улоговин та западин.

Рекомендується розбивати  бівуак подалі від шляхів з інтенсивним  рухом, населених пунктів, водопоїв худоби.

Організовуючи бівуак, передусім  встановлюють намети входом до вогнища. Якщо немає можливості розбити бівуак у закритому від вітру місці, то намети ставлять задньою стінкою  до вітру. При встановленні наметів  на вологому ґрунті під днища їх настеляють шар із сухої трави, листя, моху, хвої тощо. Та найкраще розстелити клейонку чи поліетиленову фляжку а на неї постелити пінопластові килимки.

Вогнище розпалюють з підвітряного боку на відстані 6-8 м від наметів, для безпеки обкопуючи його рівчаком.

Для приготування їжі розкладають  багаття типу «курінь» або «криниця». Багаття використовується як для  приготування їжі, так і для обігрівання, сушіння одягу та взуття. Розпалюють багаття папером, березовим лубом, сухими дрібними ялиновими гілками  і сучками. При негоді, коли дрова  зволожені, для розігріву використовують сухий спирт і солярку.

Відповідальною роботою  для юних туристів є знімання бівуаку  і приведення в належний порядок  його території. Значно менше роботи, коли всі члени групи дотримуються чистоти, виконуючи санітарно-гігієнічні правила. Все горюче сміття спалюється, а негорюче — закопується. Вогнище  заливається водою, а місце його обкладається дерном. Все придатне для інших туристів акуратно складається  на видному місці (альпенштоки й  кілочки для встановлення наметів, дрова, підстилка тощо).

Після згортання бівуаку  керівник групи або його заступник  оглядає і перевіряє його санітарний стан.

4. Харчування у поході

Для успішного проходження  маршруту дуже важливо правильно  і раціонально організувати харчування. Забезпечення юних туристів продуктами харчування повинно покривати витрати  їхньої енергії під час походу. Фізичне навантаження і витрати  енергії у туристському поході значно збільшуються. Навіть в умовах нескладного  маршруту ці витрати становлять щодня  на кожну людину 3500 - 4000 кал. Тому їжа  має бути калорійною. Калорійність добового раціону дорівнює близько 4000 кал.

Продукти необхідно раціонально  підібрати. Вони повинні містити  оптимальну кількість жирів, білків вуглеводів, бути насичені вітамінами і мінеральними солями, мати мінімальну масу, добру транспортабельність, тривалий строк зберігання. Важливо, щоб з  похідних продуктів легко й швидко можна було приготувати різні  страви.

Взявши за основу відомості  про калорійність різних продуктів, вміст у них білків, жирів і  вуглеводів, враховуючи вид туризму, технічну й фізичну складність маршруту, матеріальне забезпечення кожного  члена групи і добові витрати  енергії, складають раціон харчування. Добовий раціон можна розподілити так: на сніданок приблизно 40 % усього добового раціону (за калорійністю), а на обід та вечерю — по 30%. Старанно продуманий набір різноманітних продуктів дає можливість скласти різноманітний, калорійний і поживний раціон.

Виходячи з наявних  продуктів складають меню на З—5 днів. При цьому треба виходити з середньої норми основних продуктів  у день на одного туриста (див. дод. 5).

На основі розрахункових  норм і меню визначають загальну кількість  усіх продуктів на всі дні походу: кількість (середню норму) продуктів  у день на людину множать на кількість  туристів і днів. При цьому береться до уваги і поповнення запасів  продуктів на маршруті. Якщо це неможливо, то беруть більше висококалорійних продуктів.