Особливості сучасної галузевої структури світового господарства та промисловості

     Електроенергетика. Розвиток електроенергетики залежить від наявності енергоресурсів, їх розміщення і способу видобутку, доставки і, найголовніше, від рівня  економічного розвитку країни.

     Виробництво електроенергії у світі в 1999 р. становило  біля 1500 млрд. кВт год. Більшість  її виробляється на ТЕС (2/3), ще по 1/6 виробництва  припадає відповідно на ГЕС та АЕС. Найбільшими виробниками електроенергії на атомних електростанціях є  Франція, США, Японія. Німеччина та Росія.

     П'ять  країн світу (США, Росія, Японія, ФРН, Канада) виробляють 52% електроенергії світу.

     Виробництво конструкційних матеріалів

     Чорна та кольорова металургія, хімія, целюлозно-паперова, керамічна та цементна промисловість  утворюють єдину систему в  світовому господарстві. Вони переробляють мінеральну сировину в конструкційні  матеріали.

     На  чорні метали припадає 70-75 % обсягів  конструкційних матеріалів, на пластмаси - 15 %. Важлива роль належить алюмінію. Все більшого значення набувають  композитні матеріали, які особливо активно використовуються в авіакосмічній  та автомобільній промисловості, а  також силікатні матеріали так  званої тонкої кераміки, без якої неможливий розвиток електронної промисловості.

     Особливостями розвитку і розміщення чорної металургії в другій половині XX ст. є послаблення  її орієнтації на місцеву паливну  та сировинну базу. У минулому металургійні заводи будувались біля вугільних басейнів (Рур, Пітсбург, Донбас, Кузбас, Сілезія) або біля залізорудних баз (Лотарингія, Кривий Ріг, Урал). Ця тенденція зберігається й нині під час освоєння нових  металургійних баз (наприклад, розміщення металургійних заводів Індії, Бразилії, Китаю), але все більше заводів  виникає на шляхах перевезення руд  та палива або ж поблизу основних ринків збуту металу (металургія Японії, Республіки Корея, Італії, нові заводи ФРН, Франції, Росії тощо). До того ж, у світі накопичилися великі запаси металу в машинах, будовах, на транспорті, що є значною базою вторинних  ресурсів (металобрухт), на який уже  в усьому світі припадає 1/3, а в  окремих крабах більша частина металургійної  сировини, що використовується у виробництві.

     Розвиток  чорної металургії за останні два  десятиліття уповільнився, що пояснюється  зниженням металомісткості сучасного  промислового виробництва, зростанням затрат на технічне оновлення виробництва, загостренням конкурентної боротьби на ринку металів та заміною металів  пластмасами.

     Кольорова металургія світу в 1994 році виробила близько 45 млн. тонн різних металів, в  тому числі 19,2 млн. тонн алюмінію. Традиційно в цій галузі розрізняють виробництво  важких (мідь, свинець, цинк, олово, нікель), легких (алюміній, титан, магній), малих (ртуть, кадмій, сурма, кобальт), легуючих (вольфрам, ванадій, хром, молібден), благородних (золото, срібло, платина), рідких і рідкоземельних (індій, германій, галій) металів.

     Специфіка роботи галузі полягає в тому, що, з одного боку, постійно зростає  попит на її продукцію - всі галузі широко використовують алюміній, в  авіакосмічній промисловості зростає  попит на титан, в атомній - на цирконій та гафній, в радіоелектроніці - на германій, індій, кобальт, талій, тантал, не кажучи вже про золото і срібло; з другого — перед виробниками гостро постають енергосировинні, екологічні та фінансові проблеми. Більшість промислово розвинутих країн бідні на руди кольорових металів. Значні сировинні бази мають тільки США, Росія, Китай, якоюсь мірою до них можна долучити Австралію та Канаду. Інші розвинуті країни переважно використовують девізні концентрати або металобрухт кольорових металів.

     Хімічна промисловість - найбільш динамічна  галузь системи виробництва конструкційних матеріалів. Всі провідні країни світу  інтенсивно розвивають виробництво  в цій галузі. Особливо помітне  місце займають США (близько 1/5 світового  виробництва), Японія, Росія, ФРН (по 1/10), а також Китай, Великобританія, Франція, Італія, Україна.

     Хімічна промисловість - найбільш складна за структурою галузь. Тут розрізняються  підгалузі: виробництво напівпродуктів (основна хімія, хімія органічного  синтезу); базові (полімерних матеріалів, мінеральних добрив); сировинні (гідрохімічні виробництва, нафтохімія, коксохімія, лісохімія тощо); переробні (виробництво  фарб, лаків, фармацевтичних виробів, фототоварів, побутових хімікатів та ін.).

     Для хімічної промисловості характерні висока вартість устаткування, енерго- та водомісткість. Тому географія її дуже складна.

     Як  же розміщене хімічне виробництво  у світі? Європа дає близько 1/4 хімічної продукції світу, особливо важливі  тут виробництва «тонкої» хімії (фармацевтика, парфумерія, фототовари тощо), хімії побутового призначення  та полімерів. Північна Америка (США  та Канада) також виробляє 1/4 продукції  хімічної промисловості світу. Особливо багато тут газохімічних підприємств  і підприємств, що випускають агрохімікати. Близько 1/10 продукції виробляє Японія. На країни СНД припадає близько 1/6 продукції, тут особливо вирізняються хімічні  комплекси Росії та України.

     Машинобудування світу.

     У промисловості  економічно розвинутих країн на машинобудування  припадає 25-40% вартості виробленої промислової  продукції. Сучасні тенденції розвитку машинобудування пов'язані зі значним  збільшенням витрат на НДДКР та зростанням виробництва в таких наукомістких галузях, як радіоелектроніка, приладобудування, ви­робництво комп'ютерів, офісного устаткування, сучасних засобів зв'язку, роботів, авіакосмічне виробництво. Тільки перша  десятка країн спроможна виробляти  всю номенклатуру машинобудівної промисловості. Це США, Японія, Росія, ФРН, Великобританія, Франція, а також, якоюсь мірою Китай, Канада, Італія та Україна. Сумарна  частка цих країн у випуску  продукції становить 3/4 світового  показника. 

     Велика  група промислове розвинутих країн  Європи (особливо Нідерланди, Бельгія, Швеція, Швейцарія), а також Чехія, Іспанія, Польща та ін., нових індустріальних країн (Республіка Корея, Сінгапур, Бразилія, Мексика) та деякі країни Азії зі сформованою  структурою господарства (Індія, Туреччина) спеціалізуються на випуску окремих  видів машинобудування і виходять з ними на світовий ринок.

     У більшості  країн, що розвиваються, вже з'явилися  окремі підприємства машинобудування, а також металообробні та ремонтні майстерні, які обслуговують транспорт, гірничодобувну промисловість, сільське господарство, та займаються виготовленням  найпростішого інвентарю. 

     Формування  світової агропродовольчої системи.

     Світова агропродовольча система (САПС) формується в результаті розвитку міжнародної кооперації у сфері виробництва та продажу продовольства, її матеріальну основу складають агропромислові комплекси (АПК), що включають у себе виробництво засобів виробництва, сільське господарство, яке виробляє продовольчу сировину і продукти харчування та переробку і збут сільськогосподарської сировини та продовольства.

     Формування  САПС не тільки не усуває, але й сприяє посиленню нерівномірності розвитку національних продовольчих систем, оскільки конкуренція та поділ праці виходять на глобальний рівень. Провідною ланкою САПС є розвинуті країни через  те, що для АПК цих країн зовнішньоекономічні  ринки стають основним чинником економічного зро­стання. Це знаходить своє вираження  у поглибленні спеціалізації  та кооперування у виробництві продовольства, ресурсів для його виробництва, взаємному  посиленню руху капіталів і технологій.

     Досвід  розвинутих країн показує, що попит  на продовольство практично безмежний  при досягненні високих норм споживання. Удосконалення йде шляхом залучення  до господарського обігу все нових  рослин і їх видів, розширення асортименту, підвищення «зручності» продовольства (економії праці при приготуванні їжі), виходу на ринок товарів, що займають проміжне положення між продуктами харчування й медичними препаратами.

     Прискорення економічного розвитку країн, що розвиваються, перетворює їх у більш активну, хоча й залежну від розвинутих країн  ланку САПС, у той же час ця двостороння залежність прискорює розвиток глобальної продовольчої системи. Країни, що розвиваються, намагаючись подолати своє відставання у виробництві й споживанні продоволь­ства, пришвидшують розвиток економіки, у тому числі й сільського господарства. Це приводить не тільки до зростання імпорту продовольства, але й до імпорту ресурсів, технологій і капіталів, необхідних для розвитку національних продовольчих систем.

     Країнам з перехідною економікою належить скромне  місце у світовій агропродовольчій системі, але їх частка в окремих регіонах досить суттєва. До загальних проблем, що стоять перед ними, належать: низька ефективність економіки, включаючи АПК, висока залежність від імпорту продовольства, ресурсів для його виробництва, недосконалість або відсутність елементів ринкового господарства тощо.

     Посилюється вплив ТНК на розвиток САПС. У  розвинутих країнах ТНК переважають  у сільськогосподарських сферах національних АПК (сільськогосподарське машинобудування, харчова промисловість, торгівля, сфера обслуговування). У  країнах, що розвиваються, ТНК сприяють розвитку сільського господарства, а  часто є основою розвитку АПК  і ланок з вирощування, переробки, упаковки та транспортування продукції.

     Відносно  новим явищем стало формування крупних  національних і транснаціональних  продовольчих компаній у країнах, що розвиваються, насамперед в Азії та Латинській Америці.

     Глобалізація  агробізнесу відбувається на фоні світової біотехнологічної революції 3 1995 р. почалося масове впровадження трансгенного насіння (соя, картопля, бавовник, кукурудза). Площі під трансгенними культурами досягли у світі 35 млн. га, з них 30 млн. га у Північній Америці. Сьогодні відбувається масове впровадження нових сортів рослин з модифікованими технологічними й споживчими характеристиками. Через високу складність й вартість біотехнологічних розробок вони зосереджені в 10 провідних американських і європейських хіміко-біологічних компаніях — «Монсонто», «Новартіс», «Дюпон», «Рон-Пуланк», «Хьохст» та ін.

     Землеробство  і тваринництво світу.

     Рослинництво. Провідною галуззю сільського господарства є рослинництво. Під зерновими  у світі перебуває більша частина  площ орних земель. Основні райони вирощування пшениці зосереджені  в Європі та Північній Євразії (Росія, Україна, Казахстан, Франція, ФРН, Італія тощо), Північній Америці (США, Канада), Азії (Китай, Індія, Туреччина, Пакистан та ін.). Найбільшим виробником кукурудзи є США (45% світового збору).

     Багато  кукурудзи збирають Китай, Бразилія, Мексика, Аргентина, Франція, Індія, ПАР. Рису щороку вирощується понад 500 млн. т: 1/3 його світового виробництва  дає Китай, 1/5 — Індія, важливим районом  вирощування рису є Південно-Східна та Східна Азія (Індонезія, Бангладеш, В'єтнам, Таїланд, М'янма, Японія тощо).

     Технічні  культури — сировина для виробництва  продовольчих і промислових товарів. Найважливішу технічну культуру —  бавовник — вирощують переважно  у країнах, що розвиваються (Індія, Пакистан, Бразилія, Єгипет), інші важливі виробники  — Китай, США, Узбекистан, Туркменістан, Туреччина. Джут вирощують, в основному, в Індії, Банг­ладеш, Шрі-Ланці, Більше 1/2 цукру у світі отримують  з цукрової тростини (Куба, Мексика, Бразилія, США, Аргентина, Індія, ПАР, Єгипет, Австралія). Головні райони вирощування  цукрових буряків— Україна, Росія, Польща, Чехія, Словаччина, ФРН, Франція. З олійних  найбільш поширені соняшник (Росія, Україна, Болгарія, Уругвай, Аргентина) та соя (США, Китай, Росія, Бразилія). Важливими експортними  товарами країн Латинської Америки, Азії та Африки є чай (Індія. Шрі-Ланка, Китай), кава (Бразилія, Мексика, Колумбія, Кот-д’Івуар, Індія), какао (Кот-д'Івуар, Бразилія, Гана, Нігерія), арахіс, олійна пальма (Конго, Індонезія, Малайзія).

     Тваринництво  розвинуте в усіх регіонах земної кулі. В економічно розвинутих країнах  Європи, Північної Америки в лісовій  та лісостеповій зонах розводять  велику рогату худобу молочно-м'ясного та молочного напрямів. У місцях з посушливим та сухим кліматом розвинуте  тваринництво м'ясного напрямку (Індія, Пакистан, Аргентина, Австралія). Найбільше  поголів'я великої рогатої худоби (до 60%) припадає на країни Азії, Африки (але тут продуктивність дуже низька, використовують її для роботи на полях  та як тяглову силу), Південної Америки.

     Свинарство  поширене у країнах Азії, Північної  Америки та Європи. У промислове розвинутих країнах поширене м'ясо-вовняне  та м'ясне вівчарство, у посушливих районах— вовняне (Австралія, Нова Зеландія, Великобританія, Іспанія, Італія). Птахівництво в розвинутих країнах переведено на індустріальну основу. Подекуди розвивається конярство, верблюдівництво тощо.