Колонізація Америки

У 1619 році сталися дві події що зробили істотний вплив на всю  подальшу історію США. Цього року губернатор Джон Ярдлі прийняв рішення передати частину влади 'Раді Бюргерів', заснувавши тим самим перші в Новому Світі виборні законодавчі збори. Перше засідання ради відбулося 30 липня 1619 року. У тому ж році колоністами була придбана невелика група африканців ангольського походження. Хоча формально вони не були рабами, а мали тривалі контракти без права розірвання, з цієї події прийнято відлічувати історію рабовласництва в Америці.

У 1622 році майже чверть населення колонії була знищена повсталими індіанцями. У 1624 році ліцензія Лондонської Компанії, справи якої прийшли до занепаду,була відкликана, і з того часу Вірджинія стає королівською колонією. Губернатор призначався королем, проте рада колонії зберегла значні повноваження.

б) Хронологія заснування англійських колоній

1. 1607 — Вірджинія (Джеймстаун)
2. 1620 — Массачусетс
3. 1626 — Нью-Йорк
4. 1633 — Меріленд
5. 1636 — Род-Айленд
6. 1636 — Коннектикут
7. 1638 — Делавер
8. 1638 — Нью-Гемпшир
9. 1653 — Північна Кароліна
10. 1663 — Південна Кароліна
11. 1664 — Нью-Джерсі
12. 1682 — Пенсильванія
13. 1732 — Джорджія

7. Французькі колонії

До 1713 року Нова Франція досягла найбільших своїх розмірів. Вона включала п'ять провінцій:

• Канада (південна частина сучасної провінції Квебек), розділена у свою чергу на три «уряди»: Квебек, Три Реки (фр. Trois-Rivières), Монреаль і залежна територія Pays d'en Haut, що включала сучасні канадські і американські регіони Великих Озер з яких порти Поншартран (Детройт) (фр. Pontchartrain) і Мішийімакинак (фр. Michillimakinac) були практично єдиними центрами французького заселення після руйнування Гуронії.
•    Акадія (сучасна Нова Шотландія і Нью-Брансуїк).
•   Гудзонова затока (сучасна Канада)
•   Новая Земля
•   Луїзіана (центральна частина США, від Великих Озер до Нового Орлеану), поділена на два адміністративних регіона: Нижня Луїзіана і Іллінойс (фр. le Pays des Illinois).

8. Державна підтримка колоністів

Перший етап європейської активності в Америці розпочався з атлантичного переходу Христофора Колумба (1492-1504), за кошти Іспанії, який шукав новий шлях до Індії та Китаю. Після нього були інші дослідники, як Джон Кабот, який був споряджений Англією, відкрив Ньюфаундленд. Педру Альваріс Кабрал дослідив Бразилію від Португалії. Веспуччі Амеріго, який працював від Португалії з 1497 до 1513, і встановив, що Колумб знайшов новий континент. Сьогоднішні картографи використовують латинізовану версію його ім'я, Америка, для найменування двох континентів.

Ці дослідження були підтримані, зокрема Іспанією, іспанці першими під час колонізації Америки, застосовують ту ж модель управління, що була в Аль - Андалус. Десять років після після відкриття Колумба, владу на Гаїті було віддано Ніколасу де Овандо з ордену Алькантара, заснованого на Реконкісті. Як і на Іберийському півострові, мешканцям Гаїті були надані нові землевласники, в той релігіозний час, орден займався місцевим врядуванням. Поступово була впровадженна система енком'єнда, яка надала землю європейським поселенцям.

9. Перші негри-раби

В кінці серпня 1619 р. у  Вірджінію прибув голландський корабель, що доставив до Америки перших чорних африканців, двадцять з яких були негайно  куплені колоністами як слуги. Негри  почали перетворюватися на довічних рабів, а в 60-х рр. XVII ст. статус раба у Вірджинії і Меріленде став спадковим. Работоргівля перетворилася  на постійний елемент комерційних  операцій між Східною Африкою  і американськими колоніями. Африканські  вожді з готовністю міняли своїх  людей на те, що привозяться з  Нової Англії і американського Півдня, а саме текстильні вироби, предмети домашнього ужитку, порох і зброя.

10. Мейфлауерська угода

(Mayflower Compact) (1620).

У грудні 1620 р. відбулася  подія, що увійшла до історії Америки  як початок цілеспрямованої колонізації континенту англійцями - на Атлантичне побережжя Массачусесу прибув корабель «Мейфлауер» з 102 пуританами  -  кальвіністами, які знехтували традиційною англійською церквою. Єдиною можливістю зберегти своє віросповідання ці люди, що іменували себе пілігримами, визнали переїзд до Америки.

Ще знаходячись на борту  судна, що перетинало океан, вони уклали між собою угоду, що отримала назву  Мейфлауерської угоди (Mayflower Compact). У ній знайшли віддзеркалення в найзагальнішій формі представлення перших американських колоністів про демократію, самоврядування і цивільні свободи. Ці уявлення були розвинені пізніше в аналогічних угодах, досягнутих колоністами Коннектікуту, Нью - хемпшира і Род - айленда, і в пізніших документах американської історії, включаючи "Декларацію незалежності" і "Конституцію Сполучених Штатів Америки". Втративши половину членів своєї общини, але виживши на землі, що ще не звідує ними, в суворих умовах першої американської зими і неврожаю, колоністи подали приклад своїм співвітчизникам і іншим європейцям, що прибувають в Новий Світ.  

11. Англо - голландське протистояння в

Америці (1648-1674).

Після 1648 р. і аж до 1674 р. Англія і Голландія воювали тричі, і  впродовж цих 25 років, окрім військових дій, між ними йшла безперервна і  запекла економічна боротьба. У 1664 р. Нью-Амстердам був захоплений англійцями під командуванням брата короля герцога Йорка, які перейменували місто до Нью-Йорка. Під час англо-голландської війни 1673-1674 рр.

Нідерландам вдалося на короткий час відновити свою владу на цій  території, але після поразки  голландців у війні англійці знов оволоділи нею. З тих пір і  аж до закінчення Американської революції  в 1783 р. від р. Кеннебек до Флориди, від Нової Англії до Нижнього Півдня, над всім північно-східним побережжям континенту розвівався державний прапор Великобританії «Юніон Джек».  
12. Хвороби і втрати населення

Європейський і азіатський спосіб життя, що мав тривалу історію  спільного тісного співіснування  людей і одомашнених тварин, наприклад, корів, свиней, овець, кіз, коней, а також різноманітної одомашненої птиці, призвів до невідомих епідемій в Америці.

Таким чином великомасштабні контакти з європейцями після 1492 призвели до нових хвороб корінного населення Північної і Південної Америки. Епідемії віспи (1518, 1521, 1525, 1558, 1589), висипного тифу (1546), грипу (1558), дифтерії (1614) і корі (1618) промайнули випереджаючи перші контакти з європейцями, вбив за цей період від 10 млн. до 20 млн. чоловік, до 95% корінного населення Північної і Південної Америки. Ця втрата населення, культурного хаосу, політичного краху сприяли колонізації земель і завоюванню місцевих цивілізацій.

13. Колоніальна Бразилія

а) Відкриття португальцями (1500-1530)

Тордесільяський договір (1494) визначив кордони володінь між  Іспанією і Португалією. Мова йшла про те, що за договором, території на схід від Грінвичського меридіана до 370 легуа на захід від Островів Зеленого Мису відходили Португалії, а землі, що знаходяться на захід від нього - Іспанії.

 Ця уявна лінія, що простяглася  між двома полюсами, перетинала  Латинську Америку на сході  і стала першим кордоном Бразилії, ще не відкритої португальцями.

Прийнято вважати, що Бразилія була відкрита 22 квітня 1500 року Педру Алваресом Кабралом на шляху навколо Африки, але цей факт все ще підвергається сумніву.

Новини, принесені Кабралом, спочатку збудили значний ентузіазм серед португальців, і корона почала організовувати нові експедиції, зокрема під керівництвом італійського капітана Америго Веспуччі, чий маленький флот проплив уздовж побережжя Бразилії і вперше оцінив протяжність цієї землі. Веспуччі назвав кілька місць на узбережжі іменами святих залежно від дню, коли вони біли відкрити.

З Бразилією почалася обмежена торгівля, найголовнішим природним багатством, знайденим першими колонізаторами, було червоне дерево (пау-бразіл або фернамбукове дерево), з деревини якого добували червоно-фіолетову фарбу. Від його назви і пішло слово «Бразилія».

Інтерес до Бразилії ослабів за наступні два десятиліття. Португальці були не в змозі виявити дорогоцінні  метали в Бразилії і тому сконцентрував  їх увагу на вигідній торгівлі з  Азією. Бразилія стала чимось подібним до нічийної землі, над якою португальська  корона мала тільки формальний контроль, а її європейські конкуренти швидко скористалися тією зневагою. Французи, зокрема, порушали португальський суверенітет  над частиною Південної Америки  і вивозили деревину до Європи. Португальська  апатія закінчилася, проте, протягом царювання  Жуана III (1521–57), який поступово перемістив центр колоніальних інтересів з  Азії до Америки.

б) Перші колонії (1530 - 1580)

Планомірне освоєння нових земель почалося тільки у 1530 році, коли з Португалії стали прибувати перші поселенці, які привозили з собою худобу, саджанці і сім'я з метою заснувати  тут колонії. Укріплені поселення  були засновані на північному сході  країни, першим з яких став Сан-Вісенте, що знаходиться у прибережній  частині сучасного штату Сан-Паулу, заснований у 1532 році. Територія була мало заселена тубільними племенами. Одні були миролюбними, а інші, навпаки, ворожими і агресивними, особливо, в глибині  країни.

Мірою розширення колоній виникла  необхідність створення адміністративної системи. Першим кроком до цього став указ короля про створення спадкових  феодальних володінь - капітаний. Чотирнадцять з них, причому деякі з них  за розміром більші аніж сама Португалія, були встановлені у середині XVI століття. Власники капітаний, так звані donatarios, тобто ті, які "приймають дар", відповідали за їхню безпеку і  розвиток. Система капітаний значно вплинула на кордони і політику сучасної Бразилії.

Король Жуан призначив генерал-губернатором колонії Томе ді Суса (Tomé de Sousa), португальський дворянин з вражаючим досвідом в  Африці і Індії. Суса висадився в  Бразилії в 1549 і заснував столицю  Бразилії місто Сальвадор (штат Байя), з якого Бразилія управлялася  протягом 214 років. Суса також розмістив місцевих посадовців у всіх капітаніях і стратегічних укріплених пунктах уздовж узбережжя. У містах він організував муніципальні структури, подібні муніципалітетам в Португалії. Починаючи з цього часу Бразилія почала приваблювати значний потік поселенців. В 1600 році штати Байя і Пернамбуко кожний мали населення близько 2 000 європейців і більш ніж 4 000 африканських рабів та індіанців.

Важливий вклад до розвитку та прогресу колонії внесли єзуїти. По запиту Жуана III, Мануель да Нобрега і кілька інших єзуїтів супроводжували Тому ді Суса до Сальвадору і стали першими з довгої лінії місіонерів, що зайнялися захистом і конвертацією індіанців у християнство, як і значною роботою по підйому морального рівня колоністів. Індіанці, конвертовані у християнство, селилися в організованих єзуїтами поселеннях «аделаї» (aldeias), який був схохи жа структурою до місій у іспанської Америці. Проте, багато інших колоністів мали рабів-індіанців, і тому бажали відняти в єзуїтів контроль за цім важливим ресурсом. Скоро між двома групами виник гострий конфлікт і прокотився через усю колонію, що вимусило втручання корони. Згідно королівському декрету 1574 року єзуїти отримали часткову перемогу, декрет надав їм повну владу над індіанцями у аделаях, але дозволив колоністам поневолити індіанців, захоплених в «законній війні».

В Амазонії, батько Антоніо Вієйра (António Vieira) став центральною фігурою дещо подібного конфлікту в 17-м столітті, коли він організував там ланцюг місій. Проте, хоча місії допомогли захистити індіанців від рабства, вони дуже сприяли розповсюдженню смертельних для індіанців європейських хвороб.                

Через значне падіння чисельності  індіанського населення та зростання  попиту на рабів, бразильські колоністи, починаючи з середини 16-го століття, імпортували значну кількість африканських рабів.              

Вологе і родюче узбережжя штату  Пернамбуку було придатне для вирощування  цукрової тростини. Крім цього, таке місцеположення робило його зручним портом для суден, які відправлялися з Португалії на африканський захід і на схід. Цукрова тростина і техніка для  його вирощування були завезені у  Бразилію з острова Мадейра. Незабаром  стала процвітати тристороння торгівля. В її основі лежала праця на плантаціях цукрової тростини завезених із західної Африки негрів-рабів.

Цукор постачався на європейський ринок, зростаючі потреби якого вже  не могли задовольнятися за рахунок  традиційних джерел.

Значне посилення королівської влади у Бразилії відбулося після  спроби францізув заснувати там  свою колонію. У 1555 французькі загони оволодів красивою бухтою Ріо-де-Жанейро, якою, по невідомим причинам, знехтували португальці. Велика португальська ескадра під командуванням генерал-губернатора Мем ді Са (Mem de Sá), блокувала вхід до гавані і змусила французький гарнізон підкоритися, у 1567 було засноване місто Ріо-де-Жанейро, щоб захистити бухту від майбутніх нападів.

в) Союз Іспанії та Португалії та територіальна експансія