Музичний фольклор тернопильщини

   Останнім  часом пісні-ладканки на Тернопільщині  виконуються лише в основних вузлових частинах весільного обряду, зокрема  при вінкоплетинах, при готуванні  молодої до шлюбу, при накладанні на голову молодій хустки тощо.

   Весільний обряд Тернопільщини не обходиться без інструментальної музики, яка  виконує в ньому домінуючу  роль, особливо останнім часом. Вона дає  відповідний сигнал про початок  самого весілля, про прихід гостей, про час відпровадження до шлюбу та повернення від нього, про час дарування молодих, про прощання молодої із дівоцтвом тощо. При цьому відтворюються відповідні інструментальні мелодії.

   Інструментальна музика також є основним організуючим елементом весільного дозвілля. Вона супроводжує танці, а також різного роду весільні ігри та забави. У даному разі вона часто виступає у вокально-інструментальній формі. Танці виконуються під спів музикантів-інструменталістів.

   На  Тернопільщині виконуються такі весільні танці, як вальси, польки, фокстроти, танго, сучасні танці-“трясилки”, а також танцювальні ігри “Хустинка”, “Передача”, “Віник” та ін.

   Найстабільнішим у своєму розквіті на Тернопільщині  є похоронний обряд. На відміну від  двох попередніх він повністю виступає у християнізованому обрамленні, за винятком поминок, які у своїй основі несуть язичницьку похоронну культуру, схожу на дохристиянську тризну.

   Музичний  компонент похоронного обряду Тернопільщини  базується на плачах-голосіннях, похоронних піснях християнського змісту, літургійних елементах та інструментальній музиці.

   Найбагатшим похоронний обряд є плачами-голосіннями. У своїй основі вони зберігають найдавніші елементи організації мелодичного  матеріалу. Це, переважно, різні за побудовою  строфоїди (чотири-вісьмирядкові), що поєднуються між собою способом асонансного віршування. Вони на відміну від інших строфоїдів не мають строго означеної ритмічної організації. Тематика плачів-голосінь, в основному, спрямована на конкретного адресата (у даному разі померлого – чоловіка, дружину, маму, тата, брата, дочку, дитину тощо) і ніколи не виступає у сталих формах, тобто є повністю імпровізаційною у своєму становленні. Тут домінуючу роль в організації словесного тексту відіграють різного роду пестливі та пом’якшувальні слова (ріднесенький, молодесенький, золотесенький тощо).

   Кожен вірш плачу-голосіння – це свого  роду окрема мелодична фраза, яка  організовується способом спадання інтонаційонго матеріалу зверху вниз. Вона переважно охоплює інтервал квінту-кварту і може бути як діатонічною, так і хроматичною. Хроматизація фрази особливо властива в драматичних моментах плачу-голосіння (в моменти приходу до хати найближчих родичів, священика, виносу покійника з хати, опускання його в могилу), в усіх інших – діатонічна.

   Похоронні плачі-голосіння на Тернопільщині виконуються лише близькими родичами-жінками окремо одна від одної (чоловіки за померлими в цьому регіоні не голосять).

   Останнім  часом на Тернопільщині все частіше  при покійникові, особливо у вечірній час виконуються пісні християнського змісту. Ці пісні, як правило, усно-писемного походження. Вони ввійшли у похоронну обрядовість з початку ХХ ст. і їхнє виконання при покійникові все більше набирає традиційних ознак.

   Тематика  похоронних пісень переважно базується  на моментах прощання покійника із цим світом і переході його в потойбічний світ. Тут домінують різного роду жалісливі мотиви, які сприяють драматизації самого пісенного сюжету.

   Строфіка  похоронних пісень, в основному, позначена  впливами писемної творчості. Адже, їхніми творцями переважно були дяки або регенти церковних хорів. Через те в них домінують впливи авторської творчості. Найчастіше у похоронних піснях використовується чотирирядкова строфа без приспіву або дворядкова строфа із приспівом, укладена у кратні метри. А мелодика переважно будується на секвенційному розвиткові, що особливо драматизує сам пісенний матеріал.

   Ладозвукоряди в похоронних піснях переважно обрамлені  семиступеневою або октавною школою і тяжіють до автентичних завершень.

   Похоронні пісні на Тернопільщині виконуються лише церковними хорами під керівництвом дяка або регента біля покійника у вечірній час та під час проводів його на кладовище.

   В похоронному обряді використовуються два церковних чини: панахида та похорон. Вони, в основному базуються  на літургійному матеріалі і мають лише окремі похоронні піснеспіви, обрамлені мінорним нахилом. Особливо це відчутньо у завершальному елементі „Вічная пам`ять”.

   Завершальний  етап похоронного обряду часто супроводжується  грою духового оркестру. Він виконує  спеціально написані для цього ритуалу похоронні марші.

   Дитячий фольклор на Тернопільщині як і по всій Україні складається із двох пластів: пісень, виконуваних дорослими  для дітей та піснями, виконуваними самими дітьми.

   В групу пісень, виконуваних дорослими  для дітей входять такі народномузичні жанри, як колискові, забавлянки (утішки), пісні-казки, небилиці та пісні з казок.

   Найпоширенішими серед них є колискові. Вони належать до приурочених пісень, тобто виконуються  лише при заколисуванні дитини. В  давніший період колискові пісні виконували переважно магічну функцію, були своєрідними оберегами від хвороб та усіляких нещасть, а в останній період, втративши своє первісне призначення, вони стали лише звуковою ейфонією при заколисуванні дитини.

   Тематика  власне колискових пісень, в основному, базується на фантастичних сюжетах. Тут переважають такі казкові персонажі, як Сон, Дрімота, Котик, Гулі тощо. В них домінують такі приспівні елементи, як „нини”, „люлі” тощо.

   У колискових піснях переважає ізоритмічна  строфіка з пріоритетом складочислових розмірів 6, 4+3, 4+4, 5+5+7. У них домінує ритмічна форма об`єднання ( ).

   Тип мелодичного становлення в колискових піснях співний, а сам наспів складається  з коротких, варіаційно повторюваних наспівок, які виконують функцію  заколисування і мають переважно шести-восьми рядковий метр.

   Колисковим  пісням Тернопільщини властивий  в значній мірі терцово-квартовий  обсяг, який виступає як у мажорному, так і в мінорному нахилах. Деяка частина колискових пісень має обсяги пентахордів та гексахордів.

   Колискові пісні виконуються в повільних або помірних темпах, тихим звучанням, переважно низьким грудним регістром. Їх виконують, як правило, жінки під супровід якихось хатніх робіт – вишивання, гаптування тощо.

   На  Тернопільщині до останнього часу в  репертуарі дорослих збереглися такі пісні дорослих для дітей, як забавлянки. Вони, в основному, покликані фізичну зміцнювати дитину, створювати в неї бадьорий настрій.

   Тематика  забавлянок різноманітна, але найбільше  вона пов`язана із привабливими для маленьких дітей тваринами та птахами чи домашніми роботами. Частими персонажами в забавлянках є коник, котик, ласочка, ластівка, сорока, мишка та ін.. Поетика забавлянок наближена до дитячого світосприймання.

   На  Тернопільщині забавлянки зустрічаються  як строфічні, так і астрофічні з перевагою останніх. В їх основі лежать ладканкові структури, що, переважно, складаються з трьох-дванадцяти різноскладових віршів. Строфічні забавлянки представлені невеличкими побудовами (від однієї до чотирьох-п`яти строф) із симетрично поєднаними віршами.

   В забавлянках переважають такі типи ритмічної організації, як репетиція  та об`єднання ( об`єднання – найбільш поширена форма). Для них найхарактернішими є дворядкові та чотирирядкові варіаційні форми, або трирядкові ладканові форми (АВА, АВА`).

   Найчастіше  у забавлянках представлена речитативна  моторика із вузькооб`ємним мелодичним контуром в межах секунди, терції чи кварти.

   Забавлянки  виконуються лише одноголосо дорослими  та старшими дітьми з відповідними пантомімічними рухами і належать до групи принагідних народномузичних творів.

   До  нашого часу на Тернопільщині у фольклорному середовищі дорослих для дітей збереглися дитячі пісні-казки – це „Два півники”, „Бігло козенятко”, „Зажурився щиголь”, „Козуню-любуню”, „Чи ви чули, Тодосію” та ін. Вони на відміну від інших дитячих пісень, творять групу напливових і є найбільш функціональними в дитячій народній музичній творчості.

   Найчастіше  у піснях цього жанру зустрічається  зооморфна тематика. Тут коло персонажів є широким та різноманітним –  це цапок та кізонька, горобейчик, півник, бузьок, жабка, котик, жучок, мишка та ін.

   Більшості дитячим пісням-казкам притаманні і  жартівливі елементи. Тут висміюються окремі вади тварин, які уподібнені до людських. Ці пісні часто супроводжуються хореографічними рухами та пантомімою.

   Дитячі  пісні-казки як і забавлянки характеризуються строфічними та астрофічними побудовами. У них часто зустрічається сапфічна строфа (п`ятивіршова побудова із вдвічі укороченим останнім віршем). Нестрофічні композиції часто уподібнені до ситуативних музичних картинок з наскрізною формою розвитку (міні-оперетки).

   В дитячих піснях-казках домінують  такі ритмічні форми віршів, як 4+3, 4+4, 4+4+6, а також дворядкові та чотирирядкові строфи із автоматичним повтором останніх речень. Часто зустрічаються і п`ятирядкові ладканкові форми варіаційного розвитку. У піснях цього жанру, в основному, використовується діалогічність викладу матеріалу у формі запитання-відповіді.

   Найпоширенішою  у дитячих піснях-казках є моторна  мелодика. Адже, майже усім пісням цього  жанру властива танцювальність та пантомімічність, козачково-гопачкові ритмічні малюнки. Часто зустрічається і вальсова метрика.

   У жанрі дитячих пісень-казок найчастіше зустрічаються пентахордно-октахордні ладозвукоряди як мажорного так  і мінорного нахилів.

   Дитячі  пісні-казки творять найбільший пласт серед дитячого фольклору, співаного дорослими для дітей  і в автентичному середовищі виконуються переважно самими дітьми для когось одноголосо.

   На  Тернопільщині побутує ряд казок, в яких зустрічаються музично-поетичні вставки у формі діалогів та монологів. Вони виступають не як завершені твори, а як інтерлюдійні ланки, які цементують саму композиційну структуру казки. Їхня тематика є повністю підпорядкована основному сюжетному стрижню. Вона є продовженням діалогічних та монологічних форм самої казки.

   Пісні з казок, як правило, невеликі за обсягом. Вони складаються із дво-, тристрофічних ізоритмічних побудов із складочисловою будовою вірша 4+4. Ця ритмічна форма належить до найстаровинніших і генетично пов`язана із формуванням казкової традиції. Інші структуротворчі та мелосні характеристики аналогічні із піснями-казками, за винятком мелодики, яка в піснях із казок є в основному речитативною. Адже, казковому жанру, в значній мірі, властива епічна стихія і через те говірковий тип мелодичного розвитку в них є пріоритетним.

   Також вужчим за обсягом є їхні ладозвукоряди (трихорди, пентахорди), які ніби акумулюють природній інтонаційний фон, що властивий для рецитації казки в цілому.

   На  Тернопільщині найпоширенішими  казками, в яких зустрічаються музично-поетичні вставки, є „Лисичка”, „Котик та півник”, „Івасик-Телесик”, „Дивна сопілка”, „Колобок” та ін.

   Вагомий пласт у дитячій музичній творчості  Тернопільщини складають пісні, виконувані самими дітьми. Це заклички, примовки, прозивалки, звуконаслідування, колядки, щедрівки, веснянки-гаївки та пастуші пісні.

   Заклички, примовки та звуконаслідування творять один пласт давнішої фольклорної верстви. На початковому етапі вони втілювали вербальну магію для дорослих, потім ця віра поступово втрачала свій сенс і залишалася жити лише в світі уявлень дітей.

   Адресатом у закличках, примовках та звуконаслідуваннях є головні небесні світила, метеорологічні явища, комахи, птахи та тварини. На початковому етапі вони, вірогідно, супроводжувалися певними магічними діями, відгомони яких ще можна помітити у деяких сучасних текстах. Тривале функціонування закличок, примовок та звуконаслідувань серед дітей викликало появу зразків, створених ними самими і вже позбавлених стародавніх вірувань. Тепер ці твори – це суто дитяча творчість. Вони звучать найчастіше в період розквіту природи – навесні.

   Головним  поетичним прийомом в закличках, примовках та звуконаслідуваннях є звертання до конкретного адресата – явищ природи, тварин, комах. Композиційно вони складаються із експозиції та своєрідного епілогу, в якому сконцентроване бажання здійсненого.

   У ритміці пісенних віршів-закличок, примовок та звуконаслідувань переважають побудови, що складаються, в основному, із семи-, восьми складочислових форм (4+3, 4+4). Їхні строфи переважно тирадної будови і позбавлені чіткої симетрії (що вказує на стародавність їхнього походження).