Музичний фольклор тернопильщини

   Другим  найбільшим святом в календарному році є Великдень. На Тернопільщині він  активно святкується і в наш  час. Особливо в ньому збереглися ті обрядові дійства, які були властиві для молодіжних гулянь ще в дохристиянський період.

   На  відміну від різдвяних у великодних забавах домінуючу роль відіграють дівочі гурти. Вони, як правило, є основними  організаторами гаївкових обрядів  – стародавніх синкретичних дійств, в яких одинакову функцію відіграє пісня, рухові елементи та пантоміма.

   Пісні, які виконуються у гаївкових  обрядах, називаються гаївками (у  північних районах Тернопільщини  – Лановецькому, Кременецькому та Шумському їх називають веснянками).

   На  відміну від колядок та щедрівок у гаївках значно ширшою є їхня тематика. Вона, як правило, базується на вегетаційних, міфологічних, аграрних, любовних та жартівливих компонентах. В ній домінують такі мотиви, як зустріч весни і її оспівування, вітання весняних птахів, вирощування злакових, городніх культур, парування та залицяння молоді.

   Гаївкам Тернопільщини властиві, в основному, симетричні пісенні форми, хоча в  деяких, особливо в старіших збережені  і несиметричні (наприклад, у “Зайчику”, “Сам ходжу, сам”, “Мак” та ін.). Через те, у більшості їхніх віршів часто спостерігається нерівноскладовість (відхилення від норми на одну-три складоноти) і, тим самим, порушується ритміка віршування.

   Гаївкам і веснянкам Тернопільщини властиві вузькі складочислові форми віршів. Це, в основному, такі форми, як 6, 4+3, 4+4, 5+5, 6+6, 4+4+6 та ін. У ритмічному відношенні для них властива регулярна акцентність (це пов’язано із їхнім руховим (кроковим) характером.

   У структурах пісень цього жанру домінують  такі форми ритмічної організації, як об’єднання ( ) та репетиція (  ).

   Гаївкам та веснянкам Тернопільщини властиві, в переважній більшості, тетрахордно-пентахордні  ладозвукоряди, в основі яких лежать закличні інтонації. Останні переважно  будуються на кварто-квінтових інтервальних стрибках, які обігруються або поступово заповнюються.

   Переважна більшість гаївок та веснянок Тернопільщини  зберегла стародавні хореографічні  елементи, які базуються на рухах  колом (символ сонця), “змійкою” (символ вічності життя), шеренгами (символ руху хмар), а також рухами, що імітують ріст дерев, городніх та злакових культур.

   На  Тернопільщині останнім часом гаївки та веснянки все менше виконуються  молоддю та людьми середнього покоління, а стають набутком репертуару дітей-підлітків (досить в обмеженій кількості).

   Літній  календарно-обрядовий цикл представляють  Зелені свята та свято Івана Купайла. Дохристиянські засади цих свят на Тернопільщині до нашого часу дуже мало збереглися, а пісні (за винятком волинських районів) повністю канули в  Лету. В Зелених святах збереглося лише саме клечання гіллям (кленом, ясенем) та травами (татарським зіллям) сільських та міських осель, а також вихід процесією в поле для його освячення. Хоча у другій половині ХІХ ст. на Бережанщині, за спогадами Б. Лепкого, на Зелені свята функціонував обряд “Вільха”, виконуваний лише самими дівчатами і близький за структурою до гаївкового. Його супроводжували і відповідні пісні, зокрема “Ой хилився дуб на дуба” (запис пісні зберігся без мелодії).

   На  жаль, стародавні пісні, які супроводжували зеленосвятські обряди до нашого часу обряди до нашого часу не збереглися, а збереглися лише пісні християнського змісту, які супроводжують обряд посвячення полів. Це переважно пісні “Христос воскрес, радійте люди”, “Царю небесний”, “Душе святий”, “Дар найкращий”, “Всі тя хори”, що розкривають зміст християнського свята Трійці.

   Ці  пісні, як інші церковні, сформувалися у XVIII-ХІХ ст. з метою глибшого розуміння християнами церковного обряду, зокрема суті окремих свят та їхніх святих. Всі вони, в основному, літературного походження і складені служителями церкви або спудеями духовних семінарій чи академій. Через те, їм властиві впливи латинського віршування та мелос, орієнтований на авторські зразки. Останньому, в основному, властива секвенційна мелодика, класичні форми кадансування та симетрична періодичність строфіки. Ці зразки переважно розспівувалися способом терцової втори.

   Купальська  обрядовість як і зеленосвятська збереглася на Тернопільщині лише фрагментарно і то в більшій мірі у південноволинських районах – Лановецькому, Кременецькому та Шумському. Якщо в останніх районах вона збереглася на рівні активного функціонування пісень у самому обряді, то в західноподільських районах вона ще на початку ХХ ст. вийшла з ужитку і збереглася лише на рівні клечання дикими травами осель та господарських споруд. Відповідно і пісні на цій території перестали функціонувати і до нашого часу не збереглися.

   Тематика  купальських пісень, збережених на Тернопільщині, в основному, будується  на еротичних та жартівливих мотивах, тобто вона зберігає первісну сутність купальського свята – нічного шлюбування молоді.

   Мелос купальських пісень, в основному, представляє давнішу фольклорну верству: прості одно-дворядкові строфи переважно із приспівами, що розкривають  семантику самого свята, типову ритмічну форму вірша 5+4, архаїчну вузькооб’ємну мелодику й відповідні оліготонічні ладозвукоряди та переважно одноголосий спосіб виконання.

   Купальські  пісні переважно супроводжуються  простими хореографічними елементами – ходінням навколо багаття та купальського деревця – “купайла”. Купальський обряд останнім часом, втративши свій первісний зміст, перетворився у молодіжні ігри та забави.

   Жниварські  пісні на Тернопільщині через  втрату їхнього соціального статусу  також мало збереглися в активному  репертуарі місцевих жителів (їх взагалі не було багато) і тепер функціонують лише серед старожилів як релікти.

   Зміст жниварських пісень – оспівування  важкої праці хліборобів та возвеличення самого закінчення жнив. Жниварські пісні  часто бувають і жартівливого змісту: оспівується лінивість женців.

   За  мелосом жниварські пісні творять  дві групи: 1) пісні строфічних побудов  та 2) пісні ладканових побудов. Якщо пісні першої групи виконуються  переважно під час походу в  поле та приходу з нього і через  те вони мають похідний (маршовий) характер, прості за формою та мелодикою, то другі представляють групу, контрастну за характером та мелосом. В їхній основі лежать строфи формульного характеру (близькі до весільних ладканових), з речитативною мелодикою та типовим тетрахордним ладозвукорядом.

   Жниварські  пісні виконуються одноголосо, а  якщо гуртом, то з гетерофонічними  елементами. Вона значно більше індивідуалізована  ніж інші обрядові пісні.

   Родинно-обрядова пісенність Тернопільщини як і календарна останнім часом значно звузила сферу своєї дії і залишилася в обрядах лише на рівні основних вузлових елементів.

   Найбільшого забуття серед родинних обрядів  набула родильна (хрестинна) обрядовість. Адже, зі зміною самих умов народження дитини (сільських та міських баб-повитух  замінили кваліфіковані лікарі-акушери) відпала потреба у їхніх традиційних супровідних елементах. Таким чином, родильний обряд залишився лише на рівні християнського чину хрещення в церкві і через те стародавні пісні, які супроводжували його до цього, призабулися і майже повністю вийшли з ужитку. Якщо в центральній та південній частині родильні пісні навіть відсутні в пасивній пам’яті старожилів, то в північних районах Тернопільщини (Лановецькому, Кременецькому, Шумському) деякі із них старожили ще пам’ятають, зокрема ті, які пов’язані із співом бабі-повитусі або бабусі новонародженої дитини.

   Пісні, що пов’язані із народженням дитини, на Тернопільщині поділяються на дві групи: власне родильні (виконуються  бабі-повитусі) та хрестинні (виконуються  після чину хрещення дитини за столом).

   Перша група пісень (родильні) представляє  давнішу фольклорну верству. Адже, їхній  зміст складають ритуально-прославні  мотиви, що пов’язані із головними  персонажами, які присутні під час  народження дитини. Це, в основному, невеличкі пісні-формули з вузькооб’ємною строфікою та ритмічною будовою вірша (5+5, 4+4+4). Мелодика родильних пісень, в основному, тяжіє до речитативності, так як їй характерний вузькооб’ємний ладозвукоряд (переважно три-тетрахорд). Для родильних пісень властиве сольне виконавство. Їх переважно виконують куми або близькі родичі новонародженого.

   Хрестинні пісні в порівнянні із родильними значно пізнішого походження. Вони сформувалися в період запровадження  обряду хрещення (XIV-XV ст.). За тематикою хрестинні пісні розкривають стосунки головних персонажів хрестин – кумів. Особливо їм присутні жартівливі мотиви.

   Мелос хрестинних пісень також позначений впливами звичайних пісень, особливо жартівливих. Йому властива симетричність  строфіки, з перевагою складочислових форм 6+6, 4+4+6 та ін. У цих піснях домінують чотирирядкові строфи із автоматичним повтором третього та четвертого речень та моторна мелодика. Ладозвукоряди в хрестинних піснях, як правило, оліготонічні (пента- та гексахорди).

   Хрестинні пісні виконуються переважно  як застольні, або як приспівки до танців. Через те вони мають, в основному, танцювальний характер.

   На  Тернопільщині найбільш збереженим серед родинних обрядів виявився весільний. Він зберіг переважно  майже усі вузлові елементи, лише в значній мірі скоротився у часі. Особливо звелася до мінімуму довесільна обрядовість – сватання чи заручини, хоча у північних та південних її районах вона майже повністю функціонує. Найбільш збереженим є власне весільний обряд, хоча значна частина пісень, які його обслуговували, вийшла з ужитку.

   Власне  весільний обряд в давніший період розпочинався зі співу коровайних пісень (до речі, вони збереглися до останнього лише у північних районах Тернопільщини  – Лановецькому, Кременецькому та Шумському). За своїми музично-стильовими особливостями вони повністю споріднені із власне весільними піснями-ладканками.

   Власне  весільні пісні, що побутують на Тернопільщині, складають групу строфічних та нестрофічних пісень.

   Строфічні весільні пісні, в основному, виконуються  під час обдаровування молодих і тому їх часто ще називають віватами (термін польського походження і означає похвальну пісню). Їхні сюжети, в основному. Розкривають майбутнє життя одружених, або висміюють окремі вади тих гостей, яким адресуються ці вівати. Через те. Вони мають часто уживану (типову) ритмічну форму вірша – 4+4, 6+6, 4+4+6 та типові мелодії (вівати співаються на дві-три різні мелодії).

   У строфічних весільних піснях найчастіше зустрічається моторна мелодика танцювального характеру, що будується  на тетрахордно-пентахордних ладозвукорядах іонійського та еолійського нахилів.

   Весільні  строфічні пісні-вівати виконуються  лише окремими виконавцями з елементами імпровізаційності )словесні тексти можуть складатися під час самого виконання) і мають, як правило, інструментальні  перегри.

   Нестрофічну групу весільних пісень складають  ладканки. Це переважно пісні давнішої фольклорної верстви. Вони беруть свій початок в період формування самого весільного обряду. Й саму назву  вони отримали від богині Лади –  покровительки шлюбу.

   За  тематикою пісні-ладканки – це, в основному, відповідний коментар ходу самого весілля. Вони одночасно виконують дві функції: епічну та режисерську (розповідають про весільний обряд та спрямовують його у відповідне русло). Головними персонажами пісень-ладканок є головні дійові особи весілля: молодий, молода, дружки, дружби, світилки, старости тощо. Особливо пісні-ладканки багаті обрізною лексикою: весільними фетишами-оберегами.

   За  структурою пісні-ладканки представляють  так звану ладканову форму (термін Б.Луканюка). Вона, як правило, складається із трьох-шести, семи несиметричних речень (в них можуть бути відхилення на один-три склади) серіаційного типу мелодичного становлення. Типовими ритмічними формами вірша у ладканках є: 7, 5+5+3, 5+5+7. Вони якраз і формують навколо себе відповідні мелодичні типи, які обслуговують майже весь комплекс весільних пісень. Ритмічна форма організації сегментів у ладканках тяжіє до об’єднання (  ) і сформована переважно речитативною мелодикою. Хоча часто зустрічається в них і кантиленна мелодика, особливо у вінкоплетинських піснях.

   Типовою у піснях-ладканках є і ладозвукорядна будова. Вона, як правило, базується  на іонійських тетрахордах, які часто  можуть уживатися із субсекундами чи субквартами. Дані пісні виконуються  переважно жіночими чи дівочими гуртами в унісон. Їх виконують, як правило, свашки чи дружки.