Європейська інтеграція

Євроінтеграція                                                                                  

Реакція українського зовнішньополітичного відомства на останню резолюцію Європейського парламенту чітко демонструє: або МЗС окупували люди, які не мають нічого спільного ні з дипломатією, ні з розумінням процесів, що відбуваються в Європі та світі, ні навіть з простим вмінням читати документи, або найвищі дипломати просто клеять дурня, намагаючись видати бажане за дійсне.

Схвалена в  четвер резолюція Європарламенту щодо поточних подій в Україні –  чітка і недвозначна. З 15-ти пунктів  в резолютивній частині документу, щонайменше 9 – про проблеми із правосуддям, виборчою системою, засобами масової  інформації. Якщо коротко резюмувати цей документ, вийде наступне:

- засудження колишнього прем’єр-міністра Юлії Тимошенко за статтями Кримінального кодексу, що існують ще з радянських часів, не відповідає сучасній європейській та міжнародній практиці;

-  без перегляду справи Тимошенко та без поновлення її прав на повноцінну участь в політичному житті країни і у виборах подальше просування у напрямку підписання та ратифікації угоди про асоціацію з Україною є більш ніж проблематичним;

- утримання підсудних роками за гратами під час досудового слідства, як це відбувається з колишнім міністром внутрішніх справ Юрієм Луценком, - неприпустимо;

- політики мають відповідати за політичні рішення виключно політичним шляхом, а не згідно зі статтями Кримінального кодексу, якщо Україна дійсно прагне стати членом ЄС;

- Свобода ЗМІ має бути захищена від будь-яких спроб прямого чи опосередкованого втручання з боку влади;

- Президент України, якщо він дійсно відданий цінностям ЄС та намірам продовжувати європейську інтеграцію України, має скористатися можливістю, що виникла після відкладення його візиту до Брюсселя, запланованого на 20 жовтня, для виправлення внутрішньої ситуації в країні, а не для потурання порушенню нових кримінальних справ проти колишніх урядовців;

- Підписання угоди про асоціацію з ЄС – в інтересах обох сторін, однак для цього українським урядом мають бути усунені основні політичні перешкоди, викладені вище;

- Двері для України в ЄС залишаються відкритими, але лише і виключно для України, в якій демократія, права людини, фундаментальні цінності та верховенство права – не порожні слова “на експорт”, а реальність.

Що ж з усього цього помітив український МЗС? Тільки слова з першого пункту резолютивної частини, в яких якраз  ідеться про право України  претендувати на членство в ЄС. При  цьому, навіть цей пункт дипломати, здається на дочитали до кінця, інакше як пояснити коментар директора Департаменту інформаційної політики МЗС України Олега Волошина: «МЗС вітає те, що європарламентарії визнали за Україною право апелювати до статті 49 договору про ЄС, тобто претендувати на членство в ЄС за умови досягнення відповідних критеріїв… Це велика перемога для України»? З точки зору здорового глузду, можна було б сказати: так, це справді перемога України та українського народу, однак ні в якому разі, не перемога влади, яка, часом здається навмисно, робить все, щоб віддалити наближення України до ЄС. Оскільки саме українців, які хочуть жити за правилами і стандартами, що діють в ЄС, в Європі чекають. І про це неоднозначно заявив після голосування депутат Європарламенту Яцек Сарюш-Вольські (група народних партій, Польща): “Резолюція ілюструє подвійний підхід ЄС до своїх східних партнерів. З одного боку, політика суворості та високих вимог щодо влади, з іншого, - політика відкритості щодо суспільства та його європейських прагнень”. Навряд чи пан Волошин хотів своїми словами сказати, що він виступає проти дій Президента та його команди. А відтак, слова українського дипломата доводитися трактувати, як намагання заплющити очі і розповісти красиву казку, як для українців, так і для тих, хто зараз приймає політичні рішення: мовляв, нічого страшного не трапилося, можна й надалі продовжувати в тому дусі - ув’язнювати тих, хто не подобається, вимагати покори від ЗМІ, переслідувати людей, незгідних з “політикою партії та уряду”... а тим, хто не при владі – терпіти і підкорятися.

Втім, практика робити вигляд, що, “це – не ми”, в Міністерстві закордонних справ широко розповсюджена не лише щодо резолюцій Європарламенту. Очевидно, що її основним “духовним батьком” є безпосередньо міністр закордонних справ Костянтин Грищенко, який із самого свого приходу на посаду тільки тим і займається, що критикує попередників, хоча вже, здається, прийшов час відповідати і за власну роботу – майже два роки на посаді. Люди, знайомі з міністром ближче, ніж автор цих рядків, стверджують: Грищенко все розуміє, просто його порад не дослухаються “на горі”. Якщо це правда, навіщо тоді так триматися за “крісло”? Щоб потім залишити його зі вщент спаплюженим іміджем?

Протягом останнього року пану Грищенку неодноразово доводилося відповідати на питання європейців, як в Європарламенті, так і в  Раді Європи щодо утискань опозиції. Відповідь  завжди була єдина: у нас багато можливостей  для опозиції реально впливати на ситуацію, наприклад, під час телевізійних ток-шоу в прямому ефірі, де представники влади та опозиції обговорюють найактуальніші питання політичного порядку денного. Навіть у людини, яка абсолютно необізнана з ситуацією в Україні, від такого наведення одно-єдиного прикладу може виникнути підозра: тут щось не все чисто. Не кажучи вже про тих, хто має з Україною постійні зв’язки...

Втім, вся робота МЗС в напрямку проголошеної Президентом  та Верховною Радою євроінтеграції виглядає дещо дивною. Це стосується, як глобальних питань, так і більш  чутливих, наприклад, полегшення і скасування візового режиму. Фактів недобросовісного виконання консульськими відділами  країн ЄС угоди про спрощення  оформлення віз – безліч. Однак, дипломати, принаймні офіційно, заявляють лише про те, що бачать суцільне покращення. Тільки за останній рік-півтора, кілька консульських установ, зокрема, Франції, Бельгії та ряду інших країн, в порушення навіть не угоди, а внутрішнього європейського Візового кодексу, повністю відмовилися від прямої роботи з громадянами, які бажають отримати візи, змушуючи їх іти до посередника, і платити за послуги з передачі документів 35 євро, навіть тих, хто за угодою про спрощення оформлення віз має право грошей за візи не платити. Чим не підстава ініціювати в Єврокомісії процедуру порушення законодавства ЄС проти таких країн? Так, сама процедура триватиме кілька років, і, можливо, як кажуть дипломати, до того часу Україна вже зможе добитися і безвізового режиму (в що віриться все менше), однак це ще не привід не вказувати на порушення там, де вони дійсно мають місце. Чи остання ситуація з візами для збірної України з карате на чемпіонат світу в Італії, коли МЗС замість жорсткої ноти протесту, скромно порекомендував українським спортсменам, які мають намір брати участь у міжнародних турнірах, тісно співпрацювати у питаннях організації закордонних поїздок з причетними державними органами, які відповідають за питання спорту, а також з Національним олімпійським комітетом України.

Останні події  навколо угоди про асоціацію  з ЄС теж не додають оптимізму. Тоді, коли її підписання вийшло на відстань простягнутої руки, Україна раптом почала вимагати закріплення європейської перспективи, на що, у Єврокомісії, відповідальної за переговори з боку ЄС, просто немає мандату, а також – визначення чіткого терміну дії документу. Ось останній коментар того ж директора Департаменту інформаційної політики МЗС Волошина: «Ми не хочемо укладати безстрокову угоду. Це означає, що Україна і 20, і 30 років може залишатися в таких самих відносинах асоціації з Європейським Союзом». З іншого боку, закріпити в угоді термін в 10 років, як це було, скажімо, з угодою про партнерство і співробітництво, просто неможливо, тому що деякі домовленості щодо створення зони вільної торгівлі, яка є складовою частиною угоди про асоціацію, передбачають перехідні періоди терміном на 15 та більше років. Крім того, що заважатиме Києву, користуючись положеннями угоди, проводити справжні про-європейські реформи, і згодом вимагати повноцінного вступу до ЄС, як це зробили свого часу наші сусіди на Заході?

Вся ця “євроінтеграція, а-ля МЗС України” не може не насторожувати. Якщо нинішня владна команда справді хоче наближення до ЄС, то їй потрібно навчитися сприймати як позитивні, так і негативні сигнали з Брюсселю та інших європейських столиць. Якщо ж ні, то навіщо клеїти дурня? Чи не простіше сказати прямо: нам Європа не потрібна, ми хочемо, щоб було, як в Росії, Білорусі, Туркменістані, Лівії до революції (потрібне підкреслити)?

1. Яке має значення для України інтеграція у Європу?
2. Які відношення мають Україна та Європейський союз?
3. Чому українські політики скептично настроєні на втручання ЄС у політичне життя України?
4. Що є основним у резолюції ЄС?
5. Як на вашу думку можуть пройти переговори щодо безвізового режиму?

ЄС  вирішило залатати багатомільйонну  діру

Міністри  фінансів країн єврозони на вчорашньому саміті у Брюсселі вирішили направити EUR108 млрд. на рекапіталізацію банків, щоб компенсувати їхні збитки від можливого списання боргів Греції.

Нові  оцінки стану грецької економіки  показують, що для порятунку цієї країни європейцям потрібно буде пробачити 60% її боргів, а не 21%, як передбачалося  в липні. Це може зіпсувати баланси  активів банків, які є власниками цінних паперів Греції.

До  того ж нові правила європейських регуляторів, як очікується, змусять  банки підняти базовий капітал  до 9% відносно суми активів. Влітку для  проходження стрес-тестів банкам вистачало  рівня 5-6%.

Після більш ніж десяти годин наради в Брюсселі міністри фінансів ЄС досягли  домовленості про те, що європейські  банки в примусовому порядку  необхідно рекапіталізувати, щоб підвищити їх стійкість на випадок списання боргів Греції. За оцінкою європейських лідерів для приведення всіх банків до 9%-го цільового рівня достатності капіталу, в них необхідно влити $150 млрд.

За  відомостями BBC, банкам буде запропонована  така схема: спочатку їм буде дано невеликий  період часу для пошуку $150 млрд. своїми силами. Якщо комусь із кредиторів не вдасться зібрати потрібну суму шляхом продажу  акцій або частини бізнесу, його частково націоналізують уряди або  європейські фінансові інститути.

"Всі  міністри фінансів ЄС погодилися, що потрібно застосувати скоординовану  схему рекапіталізації європейських банків. Повний план буде підготовлений та наданий громадськості до середи", - повідомив президент Європейського союзу Херман Ван Ромпей.

За  його словами, головне завдання європейських лідерів - не допустити розповсюдження кризи з Греції на більшого члена  єврозони - Італію, держборг якої досяг 120% ВВП. Ця країна повинна зробити головне зусилля і показати урядам зони євро і фінансовим ринкам, що вчасно запровадить всі узгоджені реформи і буде надалі проводити економічні перетворення.

"Зараз  дуже важливо переконати інвесторів. Інші члени зони євро також  повинні отримати впевненість  в стабільності блоку. Ми зіткнулися  з дуже серйозними прямими  економічними викликами: тиском  на банківський сектор та державні  облігації, сповільненням економічного  зростання, зростанням безробіття. Ми повинні дати політичну  відсіч на всіх цих фронтах.  Економіка Євросоюзу повинна  залишитися безпечною гаванню", - повідомив журналістам Ван Ромпей.

Лідери  найбільших країн Євросоюзу почали тиснути на уряд Італії, деякі члени  якого висловилися проти надання  тиску на національні банки до прийняття рішення щодо списання боргів Греції. Канцлер Німеччини  Ангела Меркель і президент Франції Ніколя Саркозі зустрілися з прем'єр-міністром Італії Сильвіо Берлусконі напередодні саміту, повідомивши, що Італія не може розраховувати на необмежену підтримку Європи.

"Не  можна вимагати солідарності  від інших країн - членів Євросоюзу,  якщо звертаючись по допомогу, вони самі не вживають значних  зусиль. Довіру ринку неможливо  відновити за рахунок однієї  лише захисної системи. Італія  має велику економічну потужність, але вона також має дуже  великий рівень державного боргу,  який уряд зобов'язаний скоротити  в найближчі роки способом, який  би заслуговував на довіру", - заявила Ангела Меркель.

Як  писали "i", серйозний привід для  хвилювань за стійкість європейської банківської системи в учасників  ринку з'явився 10 жовтня, коли урядам Франції, Бельгії та Люксембургу  довелося частково націоналізувати  велику банківську групу Dexia, що зіткнулася з відтоком депозитів і обваленням вартості акцій на 42%. У банку в надзвичайному порядку було викуплено бельгійську філію за EUR4 млрд. і надано державні гарантії на EUR90 млрд.

Примітно, що всього за два місяці до початку  проблем Dexia успішно пройшов стрес-тести європейських регуляторів і був визнаний стійким до ринкових ударів. Проте наявність в активах банку державних облігацій проблемних європейських країн - Греції, Італії, Португалії, Іспанії та Ірландії - в обсязі EUR21 млрд. мало не стала причиною краху.