Інструменти валютного регулювання

МІНІСТЕРСТВО  ОСВІТИ І НАУКИ  УКРАЇНИ

ХАРКІВСЬКА  НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ МІСЬКОГО ГОСПОДАРСТВА 
 

                                                                             кафедра: Економ. теорія 
 
 
 
 
 
 
 

Реферат

на  тему: Інструменти валютного регулювання 
 
 
 
 
 

                                                                          Виконала:

                                                                                        студентка 4 курсу,

    групи МОМГ 2007-2

                                                                                    Перепелиця І.М.

                                                                            Перевірила:

                                                                                          ст.викладач

 Володіна І. М. 
 
 

                                                                    

Харків – 2011

Зміст

Вступ ……………………………………………………………………3

1. Валютний ринок і основні операції на ньому…………………….4
2. Головні інструменти валютного регулювання…………………...10
3. Особливості регулювання валютного ринку в Україні…………..12

Висновок……………………………………………………………......14

Список літератури……………………………………………………...15 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Вступ

Зовнішньоекономічна діяльність — діяльність суб'єктів господарської діяльності України та іноземних суб'єктів господарської діяльності, побудована на взаємовідносинах між ними, що має місце як на території України, так і за її межами.

Основні фактори розвитку ЗЕД:

• нерівномірність  економічного розвитку країн і регіонів
• відмінності в забезпеченні ресурсів
• характер політичних відносин
• особливості географічного положення і природно-кліматичних умов

Головні передумови ЗЕД:

• бурний розвиток галузей суспільного виробництва
• розширення суспільного розподілу праці
• розвиток виробничої і соціальної інфраструктури різних країн
• зниження національних обмежень руху факторів виробництва і кінцевих товарів

Валютне регулювання — це діяльність держави та уповноважених нею органів щодо регламентації валютних відносин економічних суб'єктів та їх діяльності на валютному ринку. Конкретнішими цілями валютного регулювання є зміна структури імпорту або його обмеження, скорочення платежів за кордон, концентрація валюти в руках держави, стимулювання зайнятості та ін. Його головним об'єктом є валютний курс національної грошової одиниці, зміна якого істотно впливає на зовнішню торгівлю, платіжний баланс країни, заборгованість та інші явища і процеси. Головним  об'єктом валютного регулювання  є   валютний курс національної    грошової одиниці. Його зміна  істотно впливає  на  розвиток внутрішньогосподарських процесі і зовнішньоекономічної позиції тієї або іншої країни. 
 

Валютний  ринок і основні  операції на ньому 

Успішний  розвиток валютних відносин можливий за умови існування особливого ринку, на якому можна вільно продати та купити валюту. Без такої можливості економічні контрагенти просто не змогли б реалізувати свої валютні відносини — не мали б іноземної валюти для здійснення своїх зовнішніх зобов’язань, не могли б перетворити одержану інвалютну виручку в національні гроші для виконання своїх внутрішніх зобов’язань. Такий ринок заведено називати валютним

За  своїм економічним  змістом валютний ринок — це сектор грошового ринку, на якому урівноважуються попит і пропозиція на такий специфічний товар, як валюта.

За  своїм призначенням і організаційною формою валютний ринок — це сукупність спеціальних інститутів та механізмів, які у взаємодії забезпечують можливість вільно продавати-купувати національну та іноземну валюту на основі попиту та пропозиції.

Валютний  ринок має всі атрибути звичайного ринку: об’єкти і суб’єкти, попит і пропозицію, ціну, особливу інфраструктуру та комунікації тощо.

Об’єктом  купівлі-продажу  на цьому ринку є валютні цінності, іноземні — для резидентів, коли вони купують чи продають їх за національну валюту, та національні — для нерезидентів, коли вони купують чи продають ці цінності за іноземну валюту. Оскільки на ринку одночасно здійснюють операції обох цих видів, то об’єктом купівлі-продажу водночас є національні та іноземні валютні цінності.

Суб’єктами валютного ринку можуть бути будь-які економічні агенти (юридичні та фізичні особи, резиденти і нерезиденти) та посередники, насамперед банки, брокерські компанії, валютні біржі, які «зводять» продавців і покупців валюти та організаційно забезпечують операції купівлі-продажу. Спільним для всіх суб’єктів валютного ринку є бажання одержати прибуток від своїх операцій. Одні з них одержують прибуток (або збиток) безпосередньо після завершення відповідної операції, наприклад спекулянти; інші прибуток одержують згодом, після завершення подальших господарських операцій, оплачених купленою на ринку валютою, наприклад підприємці.

За характером виконуваних операцій і ступенем їх ризику суб’єктами валютного ринку  є:

• підприємці, які купують і продають валюту для забезпечення своєї комерційної діяльності (імпортери, експортери);
• інвестори, які вкладають свій чи позичений капітал у валютні цінності з метою одержання процентного доходу;
• спекулянти, які постійно купують-продають валюту задля одержання доходу від різниці в її курсі; професійними спекулянтами є валютні дилери. Ними можуть бути юридичні та фізичні особи;
• хеджери, які здійснюють операції на валютному ринку для захисту від несприятливої зміни валютного курсу;
• посередники: банки, брокерські контори, біржі тощо.

Провідне  місце серед посередників валютного  ризику займають банки. Оскільки вони ведуть рахунки (національні й інвалютні) та мають розвинуті системи телекомунікацій, їм дуже зручно  виконувати доручення  клієнтів з купівлі-продажу валюти. Тому банки постійно торгують валютою всередині країни і за її межами. Попит і пропозиція на валютному ринку мають ту особливість, що об’єктом та інструментом купівлі-продажу тут є гроші різної національної належності. Тому попит на іноземну валюту одночасно є пропозицією національної валюти, а пропозиція іноземної валюти є одночасно попитом на національну валюту. Проте коли мова йде про національні валютні ринки, то під попитом мається на увазі попит на іноземну валюту як бажання купити певну її суму, а під пропозицією — пропозиція іноземної валюти як бажання продати певну її суму. Ціною на валютному ринку є валютний курс. Він являє собою ціну грошової одиниці даної валюти в грошових одиницях іншої валюти. Валютний ринок має власну інфраструктуру і широко розвинуту систему сучасних комунікацій, що забезпечують оперативний зв’язок між усіма суб’єктами ринку не тільки в межах окремих країн, а й у світовому масштабі. Валютний ринок має свою структуру, яка включає національні (місцеві) ринки, міжнародні ринки та світовий ринок. Вони розрізняються за масштабами і характером валютних операцій, кількістю валют, що продаються-купуються, рівнем правового регулювання тощо.

Національні валютні ринки існують у більшості країн світу, вони обмежуються економічним простором конкретної країни і регулюються її національним валютним законодавством.

Міжнародні  валютні ринки сформувалися у країнах, в яких до мінімуму зведені обмеження на валютні операції (валютні обмеження). Такі ринки регулюються скоріше за все міждержавними угодами, домовленостями самих учасників цих ринків, традиціями. Розміщуються вони переважно у містах із вдалим географічним положенням та з великою концентрацією транснаціональних банків, небанківських фінансових структур, комерційних компаній, яким потрібно здійснювати платежі на широких просторах світового ринку

Валютний  ринок можна класифікувати й  за іншими критеріями:

• за характером операцій: ринок конверсійних операцій; ринок депозитно-кредитних операцій;
• за територіальним розміщенням: європейський, північноамериканський, азіатський та ін.;
• за видами конверсійних операцій: ринок касових операцій, ринок ф’ючерсів, ринок опціонів тощо;
• за формою валюти, якою торгують: ринок безготівкових операцій, ринок готівки.

Ринок конверсійних операцій є найтиповішим для валютного ринку взагалі, його ключовим елементом. На цьому ринку купівля-продаж здійснюється в традиційній формі, переважно на еквівалентних засадах шляхом обміну рівновеликих цінностей, представлених різними валютами. Якраз на цьому ринку складаються умови для формування зовнішньої ціни грошей — їх валютного курсу.

Термінові операції - це угоди, при яких сторони домовляються про постачання певної суми в майбутньому по курсу, який є фіксованим у момент висновку.

Операції класифікуються за кількома критеріями :

1. За  терміном здійснення платежу з купівлі-продажу валюти:

• касові, або операції з негайною поставкою;
• строкові.

2. За  механізмом здійснення операцій:

• операції спот;
• форвардні операції;
• ф’ючерсні операції;
• опціонні операції.

3. За  цільовим призначенням:

• операції з метою одержання валюти для здійснення платежів за міжнародними розрахунками;
• операції з метою страхування від валютних ризиків (операції хеджування);
• операції з метою одержання прибутку або спекулятивні операції.

4. За  формою здійснення:

• безготівкові;
• готівкові.

5. За  масштабами операцій:

• оптові (здійснюються між банками);
• роздрібні (здійснюються між банками та їх клієнтами).

Касові  операції полягають у купівлі-продажу валюти на умовах поставки її не пізніше другого робочого дня з дня укладення угоди за курсом, узгодженим у момент її підписання. Такі угоди можуть передбачати поставку валюти в той же день, на наступний робочий день, проте найчастіше — на другий робочий день. Ця остання угода називається «спот», а касові операції на цій умові — «операції спот». Вони дають можливість їх учасникам оперативно задовольнити свої потреби у валюті на вигідних умовах.

Учасники касових  операцій мають можливість:

• терміново одержати валюту для погашення своїх зовнішньоекономічних зобов’язань;
• уникнути втрат від зміни валютних курсів: імпортер негайною купівлею інвалюти страхує себе від можливих втрат унаслідок підвищення її курсу, а експортер негайним продажем інвалюти страхується від втрат, пов’язаних із падінням її курсу;
• оперативно диверсифікувати свої валютні запаси, а банкам — ще й оперативно відрегулювати свою валютну позицію.

Ф’ючерсні операції — це теж різновид строкових операцій, в яких два контрагенти зобов’язуються купити або продати певну суму валюти в певний час за курсом, установленим у момент укладення угоди (купівлі-продажу ф’ючерсного контракту). Відмінності їх від форвардних операцій зводяться до такого: вони здійснюються тільки на біржах, під їх контролем, а форма й умови контрактів чітко уніфіковані (біржа строго визначає вид валюти, що продається, обсяг операції, строк оплати, курс). Розрахунки щодо купівлі-продажу ф’ючерсних контрактів здійснюються через розрахункову палату біржі, яка гарантує своєчасність і повноту платежів. До остаточної оплати ф’ючерсного контракту він може перепродаватися на біржі, тобто сам є об’єктом валютних операцій. З кожним наступним продажем ціна його буде уточнюватися і наближатися до реальної ціни, за якою продаватиметься дана валюта в момент погашення ф’ючерсу. Завдяки цим особливостям ціна та інші умови ф’ючерсних контрактів є прозорими для всіх учасників ринку. Кожна біржа встановлює свій перелік валют, які продаються-купуються, і стандартні суми контрактів, які визначаються десятками і сотнями тисяч, а то й мільйонами одиниць відповідної валюти. Тому в торгівлі валютними ф’ючерсами звичайно беруть участь великі банки, інші потужні фінансові структури. Ціна валютного ф’ючерсу визначається за тією ж схемою, що й ціна форвардного контракту, тобто з урахуванням різниці в процентних ставках двох валют, що обмінюються. Ф’ючерсні операції широко застосовуються з метою страхування від валютних ризиків, тобто для хеджування, а також з метою одержання додаткового прибутку, тобто для спекуляції.