Концепція граничної корисності

Вона була розроблена у 70-ті роки XIX ст. представниками австрійської школи політичної економії, до яких належать К. Менгер, Фрідріх Візер (1851—1926), Е. Бем-Баверк. Основи цієї концепції закорінені у спробах французького вченого А. Тюрго, італійського економіста Ф. Галіані, німецького економіста Г. Гессена та інших визначити вартість товарів корисністю речі, а також у положеннях Д. Рікардо щодо характеристики вартості відновлюваних товарів не лише витратами праці, а й рідкісністю.