Класифікація міжнародних організацій

Критерії типізації

1) Членство держав

--  Міжнародні міждержавні  організації (це об'єднання держав, які створені на основі міжнародної  угоди, оформлені в систему  постійно діючих органів, мають  визначену та погоджену мету, міжнародну правосуб'єктність І  засновані згідно з нормами  міжнародного права.)

-- Міжнародні недержавні  організації (організаційно оформлені  за спільними або близькими  соціальними, політичними, економічними,   ідейними,   професійними   та   іншими   Інтересами , об'єднання  різних громадських угруповань  з різних країн.)

-- Змішані (ні перше  і не друге. наприк. Міжнародна  організація праці як міждержавна  організація складається з представників  урядів, але також включає представників  професійних спілок та робітників)

2) Географічне охоплення

-- глобальні (організації,  членами яких є представники  всіх чи майже всіх країн  світу).

-- регіональні (бере участь  велика кількість представників  певного регіону)

-- субрегіональні (організації,  утворені з представників невеликої  кількості одного або різних  регіонів (Організація Чорноморського  економічного)).

3) Компетенція 

-- Універсальні  (загальної  компетенції -- організації, які  охоплюють широке коло відносин  між членами); .

-- Спеціальні (вузької компетенції.  організації, які мають обмежені  цілі, створені для співробітництва  в одній галузі або охоплюють  певний напрям діяльності)

4) Характер повноважень 

-- Міжнародні організації  (утворення конфедеративного типу. Конфедерація — форма державного  устрою, за якої держави, що  входять у конфедерацію, повністю  зберігають свою незалежність, мають  власні органи державної влади  та управління; для координації  дій з метою досягнення спільної  цілі вони створюють спеціальні  спільні органи.)

-- Наднаціональні організації  (утворення федеративного типу. Федерація  -- форма державного устрою, за  якої держави, що входять у  федерацію, мають як власні  конституції, законодавчі, виконавчі  та судові органи, так і наддержавні органи влади для вирішення спільних проблем. Елементи наднаціональності можуть виявлятися: у праві зобов'язувати країни-учасниці без їхньої згоди і проти їхньої згоди виконувати прийняті більшістю голосів рішення.).

5) Період функціонування 

-- тимчасові (якщо протягом 10 років не відбулося жодної  пленарної сесії, організацію  вважають такою, що припинила  своє існування.)

-- постійні

6) Порядок вступу до  організації 

-- відкриті (членом яких  може стати будь-яка держава  на свій розсуд)

-- закриті (можуть приймати  нового члена лише за згодою  засновників та за дотримання  ним деяких інших умов)

Паралельне створення  регіональних та універсальних організацій  віддзеркалювало неоднозначне бачення  оптимальних форм міжнародного співробітництва. Ще під час другої світової війни, коли вироблявся проект нової світової міжнародної організації, висловлювалися різні думки. Так, на тегеранській конференції (1943 р.) Ф.Рузвельт пропонував утворити єдину організацію безпеки, вважаючи, що підтримка порядку у післявоєнному  світі має здійснюватися "чотирма  поліцейськими", а саме СРСР, США, Великою Британією та Китаєм. Й.Сталін пропонував створити один комітет для  Європи і один - для Далекого Сходу. Пропозиції У.Черчілля зводилися до утворення трьох регіональних комітетів: по одному для Європи, Далекого Сходу  та Американського континенту.¹⁵

Життя підказувало доцільність  як універсальних, так і регіональних організацій. Причому серед утворених  після війни організацій регіональні  кількісно майже вдвічі переважали універсальні, глобальні.

Аналізуючи регіональні  міжурядові організації, слід врахувати  складність чіткого визначення цих  структур. Сама їх назва свідчить про  домінування географічного фактору  при утворенні регіональних організацій. Проте проблема в тому, що не існує  загальновизнаного поділу світу  на географічні регіони. До того ж  міжнародне життя породило низку  організацій, членами яких є держави  далекі в географічному плані  від основної групи учасників. Так, Сполучені Штати Америки є  членами низки організацій регіонального  типу, що викликає питання щодо географічних критеріїв. Йдеться, наприклад, про  НАТО - Організацію Північноатлантичного договору - членами якої є, головним чином, європейські країни. Виникає  питання: чи можна вважати регіональною організацією структуру, в якій об’єднанні країни, розділені океаном? Таке ж  саме питання порушують і щодо участі США в АНЗЮС - організації  договору про безпеку, членами якої є Австралія, Нова Зеландія і США. Ставиться під сумнів географічний фактор і щодо участі Туреччини і  Греції в Організації Північноатлантичного договору.¹⁶

Отже, визначаючи сутність і  принципи формування існуючих регіональних організацій, треба враховувати  не лише географічний фактор, але й  спільність інтересів учасників  структур у різних сферах. Є підстави визначити регіональні організації  як структури, що функціонують на основі міжурядових угод держав, що об’єднані  географічними, політичними, економічними, соціальними або культурними  зв’язками. Такий широкий концептуальний підхід пояснює реальний характер діючих регіональних організацій і деякі  відступи від суто географічних критеріїв. Стає зрозумілою, зокрема, участь в  Організації з безпеки і співробітництва  в Європі таких країн, як США, Канади і середньоазіатських держав колишнього СРСР.

Зростання взаємозв’язку  і взаємозалежності країн і народів, що особливо посилилося у другій половині XX ст., обумовило дедалі міцніюче розуміння  необхідності інтеграції. Однак єдності  у поглядах щодо моделей інтеграції, форм організацій не існувало і не існує. У світі не припиняється боротьба думок щодо переваг регіональних чи універсальних організацій. Аналіз свідчить про наявність двох протилежних  думок, протилежних концепцій та їх прихильників - регіоналістів та універсалістів.

Найбільш поширеними аргументами  регіоналістів, покликаним довести  перевагу регіональних організацій  над універсальними, є такі: між  державами певного регіону існує  спільність інтересів, традицій, культури, релігій, що неминуче і автоматично  породжує саме регіональні організації; налагодження економічного, політичного  і соціального співробітництва  легше досягається на регіональному  рівні, оскільки охоплює обмежену кількість  держав; політичні, економічні та інші суперечності простіше врегульовувати на регіональному рівні, ніж на глобальному; у разі загрози миру, виникнення збройних конфліктів дії держав регіону  є більш ефективними і оперативними, оскільки вони безпосередньо зацікавлені  у відновленні миру, ніж держави, розташовані на інших континентах; об’єднання держав регіону в організації  є ефективним кроком до підтримання  і зміцнення миру в усьому світі, що важливо з огляду на слабку дійовість  універсальних організацій.¹⁷

У свою чергу прихильники  універсалізму також висувають  чимало аргументів на підтвердження  своєї концепції: життя породило низку глобальних проблем, розв’язання  яких вимагає колективних зусиль усіх країн (роззброєння, нерозповсюдження ядерної зброї, екологічна загроза, міжнародний тероризм, епідемії та ін.); регіональні організації не здатні ефективно розв’язувати глобальні  проблеми; регіональні ресурси часто  неспроможні задовольнити потреби  країн регіону; для повнокровного  розвитку необхідні широкі та багатопланові зв’язки, що виходять за межі певного регіону; оскільки мир неподільний, тільки всесвітня, глобальна організація може ефективно діяти проти загрози безпеці; введення санкцій проти агресора є найбільш ефективним, коли вони носять глобальний характер. Санкції лише на регіональному рівні залишають відкритими двері для послаблення їх тиску шляхом розширення зв’язків порушника миру і безпеки з країнами інших регіонів; лише універсальна організація здатна забезпечити необхідний контроль за діями великої держави, яка, як правило, домінує у регіоні, оскільки малі держави - члени регіональної організації самотужки не завжди спроможні відстоювати свої інтереси; утворення регіональних альянсів часто сприяє суперництву між регіонами, що здатне породжувати нестабільність і загрозу миру і безпеці.¹⁸

Порівняльний аналіз концепцій  та аргументів регіоналістів й універсалістів дає підставу зробити висновок як про слушність переважної більшості  думок і перших і других, так  і про згубність їх протиставлення і протиборства. Як свідчить історичний досвід, ефективність і корисність тієї чи іншої універсальної чи регіональної організації залежить від конкретних умов, специфіки проблем, що породжуються життям. Інтереси забезпечення міжнародного миру і розвитку вимагають не суперництва, а органічного, конструктивного  співробітництва. Досвід подій у  колишній Югославії знов показав  можливість і доцільність, зокрема, залучення регіональних організацій (НАТО, EC, ОБСЄ) до зусиль ООН з врегулювання небезпечного конфлікту.¹⁹

Є одні проблеми, які можуть успішно розв’язуватися самими регіональними  організаціями, інші - вимагають втручання  глобальної організації. У житті, на практиці універсальні та регіональні  організації розвивають взаємовигідне співробітництво, яке є надійною запорукою забезпечення миру і прогресу.

 Таким чином, у системі  міжнародних об’єднань особливе  місце належить регіональним  організаціям.

Регіональна міжнародна організація - це об’єднання держав за ознакою належності до певного географічного регіону  або розташування об’єкта діяльності в певному географічному регіоні, яке створене на основі міжнародної  угоди, має систему органів, що виражають  їх волю, і діє у відповідності  з нормами міжнародного права.²⁰

ВИСНОВКИ

Отже, на підставі проведеного  дослідження ми дійшли наступних  висновків. Міжнародні організації  набувають статусу одного з головних суб’єктів міжнародного права лише на рубежі XIX - XX століть. В цей же час починає зростати їхня роль у  здійсненні зовнішньої політики окремих  держав. Значного імпульсу цей процес набуває по закінченню Першої світової війни у зв’язку з утворенням Ліги Націй.

Еволюція міжнародних  організацій загальним чином  відображала тенденції розвитку системи міжнародних відносин в  цілому. Версальсько-Вашингтонська  система повоєнного облаштування світу, зростання впливу СРСР та протидія цьому з боку окремих держав (насамперед – США), військові конфлікти між  Китаєм та Японією, зародження, становлення  та розвиток фашизму – всі ці події тим чи іншим чином відображалися  на існуванні та діяльності міжнародних  організацій. Причому, з часу вступу до Ліги Націй все більшу роль у  діяльності цих організацій відіграє Радянський Союз.

Регіональними є міжурядові організації, що створені державами  певного регіону (континенту) для  досягнення політичних, економічних, воєнних  цілей або для досягнення сукупності перелічених цілей.

За юридичною природою досліджувані організації не відрізняються  від універсальних. Кількість таких  організацій досить велика. Деякі  з них мало кому відомі за межами регіону (частини регіону) або професійних  інтересів. Але поряд з цим  є ряд міжнародних організацій, які, незважаючи на регіональний характер, відіграють значну роль у сучасних міжнародних відносинах.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Статут ООН // Сборник международных нормативных актов по правам человека. - [Симферополь: УВКБ ООН, 1999]. - 150с.
2. Європейська Конвенція з прав людини // Сборник международных нормативных актов по правам человека. - [Симферополь: УВКБ ООН, 1999]. - 150с..
3. Європейська Конвенція про запобігання катуванням чи нелюдському, або такому, що принижує гідність, поводженню чи покаранню // Сборник международных нормативных актов по правам человека. - [Симферополь: УВКБ ООН, 1999]. - 150с..
4. Європейська соціальна хартія // Сборник международных нормативных актов по правам человека. - [Симферополь: УВКБ ООН, 1999]. - 150с..
5. Багатостороннє економічне співробітництво і роль міжнародних організацій у регулюванні міжнародних економічних відносин: Конспект лекцій / Київ. торг.-екон. ін-т; Уклад.: А.А.Мазаракі, Є.М.Воронова. - К., 1994. - 27 с.
6. Гайдуков Л.Ф., В.Г.Кремень, Л.В.Губерський та ін. Міжнародні відносини та зовнішня політика: 1980-2000 роки,- К.: Либідь, -2001,- 621 с.
7. Гісем О.В. Міжнаpодні відносини (1945-1995).- К.:Вид-во КМУЦА, 1995.- 83 с.
8. Гусейнов Л.Г. К вопpосу о pоли ООH в установлении факта совеpшения междунаpодного пpеступления // Деpжава і пpаво: Щоpіч.наук.пp.мол.вчен.- К., 1997.- Вип.1.- С. 101-109.
9. Єфремов В. В. Україна і СНД: перспективи співробітництва // Актуальні проблеми суспільствознавства. - Ніжин, 1996. - С.35–38
10. Жилин Ю. А. СНГ: вехи развития // Переходные процессы. Проблемы СНГ. - М., 1994. - С.88–106.
11. Зленко А. Україна в ООН // Україна-Центр,- 2002,- №12,- с. 3
12. Ісаханова Н.І. Міжнародно-правове регулювання багатосторонніх зв’язків країн СНД // Держава і право. Щорічник наук.праць молодих вчених / Редкол.: Денисов В.Н.(голов.ред.) та ін. – К.: Ін Юре. – 1999. – с. 475- 482.
13. Ісаханова Н.І. Організаційно-правовий механізм економічного співробітництва України з державами-учасницями СНД. Брошура. – Київ: Інститут міжнародних відносин Київського університету ім.Тараса Шевченка, 1998. – 48 с.
14. Ковалевський В. В., Козак Ю. Г., Грищенко С. Г., Новацький В. М., Макогон Ю. В. Міжнародні організації: Навч. посіб. для студ. екон. вузів і ф- тів / Одеський держ. економічний ун-т / Ю.Г. Ковалевський, В.В. Козак (ред.). - О.: Астропринт, 2001. - 288 с.
15. Лукашук И.И. Междунаpодное пpаво. Общая часть: Учеб. для юpид. фак. и вузов.- М.: БEК, 1996.- 367 с.
16. Лукашук И.И. Междунаpодное пpаво. Особенная часть: [Учеб. для юpид. фак. и вузов]/ РАH. Ин-т госудаpства и пpава. Акад. пpав. ун-т.- М.: БEК, 1997.- 393 с.
17. Лукашук И.И. Международное право. Особенная часть. «БЕК», Москва, 2001. - 435 с.
18. Международное публичное право. Учебник. «Проспект», Москва, 2001. - 635 с.
19. Міжнародне право. Основні галузі / За ред. В.Г. Буткевича. – К.: Либідь, 2004. – 813 с.
20. Міжнародне право. Основні теорії / За ред. В.Г. Буткевича. – К.: Либідь, 2002. – 605 с.
21. Міжнародні організації: [Навч. посіб. для студ. вищ. навч. закл.] / [В.В.Ковалевський, Ю.Г.Козак, С.Г.Грищенко та ін.]; За ред. Ю.Г.Козака, В.В.Ковалевського. - К.: ЦУЛ, 2003. - 287 с.
22. Міжнародні організації: [Навч. посіб. для студ. екон. вузів і ф-тів] / [Ковалевський В.В., Козак Ю.Г., Грищенко С.Г. та ін.]; За ред. Ю.Г.Козака, В.В.Ковалевського; Одес. держ. екон. ун-т. - Одеса: Астропринт, 2001. - 286 с.
23. Міжурядові регіональні організації: Навч. посіб. / [Боровик С.М., Бруз В.С., Гуменюк Б.І. та ін.]; Київ. нац. ун-т ім. Т.Шевченка. - К.: Вид.-поліграф. центр «Київ. ун-т», 2001. - 198 с.
24. Моисеев Е.Г. Международно-правовые основы сотрудничества стран СНГ / Под ред. Бекяшева К.А. - М.: Юристъ, 1997. - 265 с.
25. Нешатаева Т.Н. Международные организации и право: Новые тенденции в междунар.-правовом регулировании. - М.: Дело: Акад. нар. хоз-ва при Правительстве Рос. Федерации, 1998. - 270 с.
26. Огірко Р. С. Інтеграційні процеси в СНД і міжнародне право // Концепція розвитку законодавства України. - К., 1996. - С.481–484.
27. Право и межгосударственные объединения / [В.Г.Вишняков, В.А.Егиазаров, Ю.А.Королев и др.]; Под ред. В.Г.Вишнякова; Ассоциация юрид. центр, Ин-т законодательства и сравнительного правоведения при Правительстве Рос. Федерации. - СПб.: Юрид. центр Пресс, 2003. - 575 с.
28. Роль міжнародних організацій та донорських інституцій у вирішенні проблем інтеграції в українське суспільство осіб, депортованих за національною ознакою з території Криму: Зб. матеріалів кругл. столу, 28 верес. 2000 р., м. Київ / Рада Європи, Центр дослідж. пробл. міграції; [Упоряд.: Білуха Ю. та ін.]. - К.: МП «Леся», 2000. - 95 с.
29. Талько В.Л. Пpоблеми міжнаpодно-пpавового pегулювання статусу міжнаpодних оpганізацій // Ідеологія деpжавотвоpення в Укpаїні: Істоpія і сучасність: Матеpіали наук.-пpакт. конф., 22-23 листоп. 1996 p.- К., 1997.- С.385-387.
30. Циганкова Т. М. Міжнародні організації: Навч. посібник / Київський національний економічний ун-т. - К., 1998. - 124с.
31. http://www.mfa.gov.ua/diplomacy/?organization
32. http://www.niurr.gov.ua/ukr/publishing/panorama3_4/tarasiuk_t.htm
33. http://www.niurr.gov.ua/ukr/publishing/panorama3_4/tarasiuk_t.htm
34. http://www.rada.gov.ua
35. http://www.svoboda-news.com/2001/14/r1.htm.