Аналіз тіньового сектору економіки

ПЛАН:

1. Вступ.
2. Теоретично–практичні основи тіньового сектору: сутність, причини, обсяги.
3. Позитивні та негативні наслідки існування тіньового сектору.
4. Заходи протидії тіньової економічної діяльності.
5. Висновок.

1. Вступ.

    Поширення в Україні такого соціально-економічного явища, як тіньова економіка, а також зростання обсягів продукції та фінансових ресурсів, які обертаються в цій сфері, призводять до підвищення рівня неконтрольованого державою сектора економіки та становлять суттєві перешкоди із забезпечення стійкого розвитку економіки в країні.

     Формування  ефективної конкурентоспроможної економіки, поєднання соціального та економічного розвитку суспільства, побудова в Україні  економіки європейського зразку неможливі без суттєвого зниження рівня тінізації української економіки. Тінізація економіки веде до розквіту правового нігілізму, посилення процесів криміналізації економічних відносин, заміщення прозорого державного контролю кримінальним, поширення корупції в органах державної влади та ,зрештою, підриває довіру до держави. Тому детінізація економіки та запровадження іноваційних заходів в цій сфері є пріорітетним та принципово важливим напрямком сучасної економічної політики держави.

    Практика  функціонування економічних відносин у різних країнах свідчить, що таке явище, як тіньова економіка, притаманне всім країнам, незалежно від моделі та рівня соціально-економічного розвитку, і досягло загальносвітового, глобального масштабу. Інституційна політика організації економічного розвитку держави впливає лише на питому вагу тіньового сектора в суспільстві.

     Метою творчої роботи є з`ясування та характеристика основних детермінант, які впливають  на розвиток тіньової економіки України, а саме: вплив економічної кризи, недосконалість законодавства та корупція. А також пошук можливих шляхів детінізації економіки. Для цього необхідно, дати характеристику тіньовій економіці та з`ясувати її вплив на економічні процеси в країні. Виділити основні детермінанти, що впливають на розвиток тіньової економіки. Дослідити вплив тінізації на прикладі конкретних сфер економічної діяльності. Та на основі дослідженого розробити пропозиції, щодо вирішення проблеми. Лише дієві заходи держави допоможуть подолати ситуацію, що склалася та вивести на „світло” тіньовий сектор держави, який нажаль є значним, що впливає не тільки на внутрішню ситуацію, а й значно підриває авторитет України за кордоном.

     Недостатня  розробленість проблем тіньової економіки пов’язана зі складністю дослідження діяльності суб’єктів  тіньової економіки та їх взаємодії  з легальною економікою, оскільки відсутня офіційна інформація, неможливе застосування загальноприйнятих методів дослідження та інше.

     Досить  спірним є питання про причини, джерела її існування та розвитку. Залишається не розробленою та науково дискусійною низка теоретичних і практичних положень щодо механізму взаємодії нелегального та легального секторів економіки в напрямку детінізації. Потребує теоретичного обґрунтування питання про складові регулятори механізму даної взаємодії. Тіньова економіка в Україні - це не відокремлене явище, а результат системної кризи економіки. 

2. Теоретично  – практичні основи тіньового сектору: сутність, причини, обсяги.

      Як  органічна складова економіки будь-якого  суспільства, "тіньова" економіка  являє собою господарсько-комерційну діяльність, яка внаслідок певних причин (інколи і історично виправданих), прагне уникнути державного обліку та контролю[3, c.18]. На думку С. Нікітіна тіньова економіка – це ринкове виробництво товарів та послуг, як заборонених, так і не заборонених законодавством, яке не враховується офіційною статистикою національного продукту і не пов’язане з будь-якими зобов’язаннями зі сплати податків державі [4].

      Позалегальну (або тіньову) економіку визначають як сферу, у якій економічна діяльність здійснюється поза рамками закону, тобто угоди укладаються без використання закону, правових норм і формальних правил господарського життя [5]. Позалегальна економіка не враховується національною статистикою, не включається у валовий національний продукт, а прибутки від її діяльності укриваються від податкових інспекторів. С. Петренко визначає тіньову економіку як фактично не контрольовані суспільством процеси виробництва, розподілу, обміну і споживання товарно-матеріальних цінностей і послуг [6]. За класифікацією С. Глінкіної [7] тіньова економіка включає:

• неофіційну  економіку - легальні  види економічної діяльності, у рамках яких має місце нефіксоване із метою мінімізації витрат виробництва товарів і послуг;
• фіктивну економіку - економіку приписок,  спекулятивних угод, хабарництва і всякого роду шахрайства щодо одержання і передачі грошей;
• кримінальну економіку - економічну діяльність, зв'язану з прямим порушенням закону (у першу чергу Кримінального і Цивільних кодексів) і зазіханням на легальні права власності.

      Уже згаданий С. Петренко до наведеної класифікації справедливо додає неформальну економіку - систему неформальних взаємодій між суб'єктами підприємництва, що формуються на особистісних відносинах і безпосередніх контактах (підкуп посадових осіб, хабарництво, організація прийомів і т.д.) [6]. Цей вид тіньової економіки пов'язаний із реалізацією владних повноважень при прийнятті управлінських рішень.

      Складові  позалегальної економіки подані на рис. 1.

Рис. 1. Складові позалегальної економіки

      Інституціональна  економічна теорія визначає, що основною причиною існування тіньової (позалегальної) економіки є високі трансакційні витрати, обумовлені функціонуванням у рамках закону. У нашій країні проводяться фундаментальні дослідження з визначення рівня трансакційних витрат, їхнього виміру в легальній і тіньовій економіках [8]. Трансакційні витрати - це витрати укладання контракту, витрати специфікації і захисту прав власності і витрати захисту від третіх осіб [9, 156]. Е. де Сото назвав ці витрати "ціною підпорядкування закону", які у себе включають:

• витрати доступу до закону - витрати на реєстрацію юридичної особи, на одержання ліцензії, відкриття рахунку в банку, одержання юридичної адреси і виконання інших формальностей, .
• витрати продовження діяльності в рамках закону, обумовлені необхідністю виплати податків, дотриманням чинного законодавства в галузі трудових відносин, які регулюють тривалість робочого дня, мінімальну заробітну плату, соціальні гарантії, витрати розв'язування конфліктів у судовому порядку. Важливим є те, що ціна підпорядкування закону включає не тільки прямі грошові витрати, але й витрати часу на виконання тих або інших процедур. Досвід свідчить, що саме ця складова часто буває суттєвою. Функціонування позалегальної економіки і вчинення в ній угод вимагає певних витрат, що Е. де Сото назвав ціною позалегальності, і визначив її складові [9, с.163-166]:
• витрати відхилення від легальних санкцій: плата за послуги податкових і інших консультантів; витрати на ведення подвійної бухгалтерії і втрати від труднощів обліку і контролю підприємства; загублена вигода в результаті обмеження розмірів виробництва і реклами (чим більше підприємство і чим активніше воно веде рекламну кампанію, тим більше в нього шансів потрапити в сферу уваги контролюючих органів);
• витрати трансферту прибутків: економічні суб'єкти, що ухиляються від сплати податків, діляться корисним ефектом від своєї діяльності з державою Усі без виключення економічні суб'єкти платять непрямі податки і так званий інфляційний податок (особливо з огляду на перевагу готівки при укладанні позалегальних угод). Складності виникають через те, що на відміну від легальних економічних суб'єктів позалегальні не можуть звернутися до держави за захистом порушених прав власності;
• витрати відхилення від податків нарахувань на заробітну плату. Відхилення від виплати прибуткового податку, обов'язкових платежів у фонд соціального страхування, у пенсійний фонд дозволяє підприємству заощаджувати на оплаті праці, але при цьому знижує стимули до заміщення праці капіталом і технічним переозброєнням. Дешева праця "розбещує" підприємство.

      Крім  того, процедура стягування податку  з додаткової вартості обмежує сферу  позалегальної діяльності тільки крайніми точками виробничого ланцюжка, роздрібною торгівлею і початковими етапами обробки сировини, оскільки саме на цих етапах процесу виробництва найбільшої величини досягає виграш від невиплати ПДВ. На проміжних етапах позалегальні постачальники проміжного продукту виявляються в програші стосовно легальних;

      - витрати відсутності легально зафіксованих прав власності. Позалегальна специфікація  прав власності може здійснюватися тільки в рамках соціальних структур, клану, сімейно-родинних відношень, сусідської общини, національної діаспори тощо на основі соціальних санкцій і персоніфікації відносин. Оскільки права власності встановлюються і захищаються соціальне (на основі традиційної угоди), а не результат обмеження обміну правомочностями посеред певних осіб полягає в неможливості капіталізувати право власності, неможливості вільно продавати правомочності. Е. де Сото використовує термін "омертвлений капітал" для опису прав власності, що зафіксовані позалегально: цей капітал не можна використовувати як заставу, інвестувати, вільно продати, а іноді і просто передати в спадщину;

      - витрати неможливості використання контрактної системи. Позалегальна процедура укладення контрактів утрудняє реалізацію довгострокових проектів, у яких беруть участь багато економічних суб'єктів, оскільки стимулом для вкладення коштів у довгострокові проекти є навіть не особиста репутація людей, що беруть участь у ньому, а впевненість у тому, що права інвесторів будуть захищені у будь-якому випадку.

      У разі перегляду контракту учасники не можуть звернутися в суд або  арбітраж, який бере до уваги всі  деталі угоди, у чому не зацікавлена жодна зі сторін;

• витрати, які обумовлені винятково двостороннім характером позалегальної угоди. Прагнення до приховання діяльності і її результатів від закону спонукає максимально обмежувати коло учасників позалегальної угоди. Вона, як правило, має двосторонній характер. Треті особи, чиї інтереси потенційно торкаються угодою (наприклад, жителі прилеглих від стихійних ринків кварталів), виключені з кола її учасників, і, отже, їхні інтереси не враховуються;
• витрати доступу до позалегальних процедур розв'язування конфліктів. У позалегальній економіці для розв'язування конфліктів використовуються різні соціальні механізми: соціально-родинні і мафіозні структури. Використання обох структур зв'язано з витратами. По-перше, підтримка добрих стосунків із численними родичами, земляками й іншими "своїми" людьми вимагає часу для надання символічних знаків уваги і коштів на обмін послугами. По-друге, звертання до виконуючої функції судових і силових структур  мафії зв'язано з необхідністю виплати свого роду податку. Величина цього податку визначається, або у відсотках до обороту підприємства, або як еквівалент зроблених мафією послуг із захисту бізнесу і вирішення конфліктів. На відміну від держави мафія виявляється здатною проводити політику дискримінуючого монополіста, встановлюючи для кожного користувача своїх послуг певну величину "податку". Пояснюється це локальним характером діяльності мафії та використанням значно ширшого, чим легальний, спектра джерел інформації.

     На  сьогоднішній день масштаби тіньової економіки в Україні продовжують зростати. За висновками зарубіжних експертів, Україна належить до країн з найбільш тінізованою економікою. Згідно з даними Світового банку, за останні 10 років посиленою боротьби з виведення економіки з «тіні» частка цієї самої тіньової економіки зросла з 51,7% до 58,7% ВВП. Про це засвідчує оприлюднене дослідження Світового банку «Shadow Economies All over the World». В абсолютних цифрах це виглядає ще цікавіше: якщо в 1999 році в тіньовій економіці України зверталося трохи більше 67 млрд. грн, то тепер - понад 400 млрд. грн. Результати розрахунків Світового банку істотно перевищують офіційні дані українських чиновників. Так, Держкомстат завжди оцінював частку тіньової економіки в 15-18% від ВВП країни, а Міністерство економічного розвитку і торгівлі - в 28-35%.

     Якщо зробити спробу комплексно поглянути на проблему тінізації економіки вУкраїні, то можна виділити низку об’єктивних факторів, які пояснюють її значні обсяги:

• високі податки і нерівномірне податкове навантаження;
• недостатня прозорість податкового законодавства та постійне внесеня змін;
• повільні та непрозорі приватизаційні процеси;
• втручання владних структур усіх рівнів у діяльності суб’єктів господарювання;
• корупція органів державної влади тамісцевого самоврядування[2, c.56-57].

      Причини, що викликають появу такого явища, як тіньова економіка, особливо в кризових умовах, є досить різноманітними. Можна зробити висновок, що розширення її масштабів, насамперед, пов’язано з економічними, соціальними, правовими та державними чинниками (рис. 2).

Рис. 2. Чинники, що зумовлюють розширення масштабів тіньової економіки в Україні [10, с.1-2].

     Варто зазначити, які галузі економіки  домінують при визначенні масштабів  тіньової економіки і специфічність  причин розвитку таких процесів у  конкретній галузі:

1. нафтогазодобувна галузь. Високий рівень тінізації тут пояснюється наявністю корупційних схем при розподілі спеціальних дозволів на користування нафтогазоносними надрами.
2. сільське господарство. Причинами нелегальних операцій тут стають правопорушення при використанні земель сільськогосподарського призначення, незаконне відчудження земель і передання їх в оренду, заниження обсягів урожаю сільськогоспдарськихкультур за рахунок прихованих площ посівів тазавищення даних про втрату врожаю під час збираня, обмеження зовнішніх ринків збуту, корумпований розподіл квот тощо;
3. малий і середній бізнес. За оцінками експертів понад 50 % підприємств даного сектору функціонують у тіньовому чи необліковуваному сегментах ринку.Тінізація економіки призводить до приховуваня підприємствами реальних обсягів доходів, ухилення від сплати податків, створення фіктивних підприємств. [14, с. 28-31].