Розвиток системи стимулювання ЗЕД підприємств в Україні

завданням зовнішньоекономічної політики країни є створення сприятливих зовнішньоекономічних умов для розширеного відтворення економіки, розробка механізмів її модернізації, засвоєння досягнень міждержавного спілкування, обмін досягненнями науково-технічного прогресу з іншими країнами. Це стає можливим у процесі встановлення стабільних та широких контактів з країнами розвинутої ринкової економіки, що, в свою чергу, можливо за умови виробництва порівняно конкурентоспроможної продукції. Для досягнення цього потрібне вдосконалення механізму державного господарювання, створення відкритої економіки, запровадження інших елементів соціально орієнтованої ринкової економіки. 
Проблема створення в країні механізму економічного саморегулювання багато в чому збігається із завданням адаптації країни до сучасних реалій світового господарства. Крім того, перехід від централізовано керованої до ринкової економіки примушує паралельно вирішувати надзвичайно складні проблеми становлення власної державності. Тому в контексті нової стратегії розвитку ' країни особливого значення набуває питання подальшого поглиблення зовнішньоекономічного розвитку, забезпечення інтеграції української економіки в структуру світового економічного простору, міжнародного поділу праці. 
Перспективними перетвореннями зовнішньоекономічних зв'язків на цей період можуть бути розробка теоретичних засад щодо спеціальних програм децентралізації і подальшої лібералізації умов зовнішньоекономічної діяльності, демонтаж існуючої системи монопольних структур з одночасним забезпеченням ефективного державного регулювання та механізму стимулювання експорту продуктів високотехнологічних виробництв. 
Україна, як і інші держави, що утворилися після розпаду СРСР, великі 
надії покладає на інтеграцію у систему світогосподарських зв'язків, активну і 
зростаючу участь не тільки в регіональному, а й у міжнародному поділі праці та 
ефективному використанні його переваг. Усі урядові та альтернативні програми 
антикризових заходів і ринкової трансформації української економіки 
передбачають необхідність якнайшвидшого перетворення колишніх

міжреспубліканських зв'язків у зовнішньоекономічні, розширення 
господарської взаємодії з основними центрами світового господарства та 
міжнародними фінансово-економічними інститутами, розгортання 
широкомасштабного ділового співробітництва на взаємовигідних засадах з усіма країнами світу. 
З прийняттям Конституції України в основному завершився період політичного становлення держави і як суверенного, суб'єкта міжнародної спільноти, і як цілісного організму. Це, власне, дві взаємопов'язані сторони: 
внутрішня самоорганізація, структурна і функціональна цілісність держави є необхідними передумовами існування її як повноцінного суб'єкта міжнародних відносин. Усе це Україна вже має. Тепер акценти зміщуються в бік вирішення соціально-економічних проблем. Ця сфера є

основою життєдіяльності суспільства, без  їх інтенсивного оновлення й ефективного  розвитку закріпити досягнуте, а  тим більше примножити його, буде неможливо. 
Одним із найбільших гальмівних факторів трансформації є глибоке укорінення віджилих форм економічного життя, а також інертність, пасивність значної частини адміністративного апарату, його патерналістсько-очікувальна позиція. Дається взнаки і втрата колишніх зовнішньоекономічних зв'язків, відсутність досвіду регулювання ринкових перетворень, некомпетентність управлінців і багато інших факторів. 
Стало очевидним, що спонтанне формування ринкової економіки і відповідної їй соціальної сфери в суспільстві в принципі неможливе. Для цього необхідне енергійне втручання держави, надання певних повноважень регіонам, активні, цілеспрямовані дії та копітка робота щодо входження країни в міжнародний поділ праці на повноправних засадах. Тому для розуміння закономірностей розвитку України в цілому та її регіонів на будь-якому етапі необхідно поєднувати виявлені загальні тенденції з аналізом структурних і функціональних особливостей сфер їхньої зовнішньоекономічної діяльності. 
Розуміння того, що економічне зростання неможливе без глибокого проникнення у міжнародні відносини і що зовнішньоекономічні відносини є домінуючими у суспільній свідомості, надзвичайно важливе для суб'єктів, які безпосередньо працюють у цій сфері. 
Для інтеграції економіки у світовий економічний простір Україна має оволодіти часткою світового ринку, яка відповідає можливостям її природно-економічного і науково-технічного потенціалу. Це створить додаткові можливості для інтеграції її експортоздатних підприємств у відкриту ринкову систему глобалізації зовнішньоторговельних зв'язків.

Як для  кожної національної економіки, так  і для України, включення в міжнародний розподіл праці пов'язане з необхідністю проходження складного шляху перебудови власних виробничих і організаційних структур та регулюючих механізмів державного впливу. Найголовнішим для цього є: 
• вибір найбільш раціональних сфер взаємодії національної економіки зі світовим господарством; 
• визначення напрямків розвитку кожної зі сфер взаємодії; 
• розробка і забезпечення правовою регулюючою базою учасників відносин; 
• забезпечення механізму організації управління зовнішньоекономічними зв'язками та поетапне диференційоване включення національної економіки у світове господарство з обумовленою об'єктивністю для народного господарства; 
• створення умов для гнучкого перетворення механізму включення у міжнародний розподіл праці як на макро-, так і на мікрорівні (державному, регіональному, галузевому) та рівні підприємств для маневрування у виборі напрямів і пріоритетів співробітництва. 
Міжнародні відносини розподіляються в залежності від сфер громадського життя на політичні, економічні, стратегічні, культурні, ідеологічні тощо, або (грунтуючись на взаємодіючих

учасниках) - на міждержавні відносини, відносини  між міжнародними організаціями  та іншими учасниками. Залежно від  ступеня розвитку та інтенсифікації вони розподіляються на різні рівні, серед яких одним із найважливіших є рівень державних зовнішньоекономічних торговельних зв'язків. 
У фундаментальному плані вивчення моделей регулювання розвитку зовнішньоекономічних зв'язків в аспекті міжнародних відносин потребує подальшого сполучення різноманітних підходів, що спираються на теорію, а в прикладному плані - на вивчення фактів, пояснень та прогнозування подальшої еволюції ситуації, на підготовку, а надалі - на прийняття рішень щодо регулювання можливих змін ситуації. Розробку та удосконалення сфери організації і регулювання зовнішньоекономічної діяльності слід постійно звіряти з розвитком такої основоположної економічної категорії, як міжнародний розподіл праці. Перед зростаючою кількістю учасників зовнішньоекономічних зв'язків постає питання пошуку своєї економічної ніші у світовій системі розподілу праці, а одним із найважливіших моментів дослідження сучасної зовнішньої сфери виступає необхідність глибинного осмислення взаємодії змін у виробництві товарів і послуг та еволюції організаційно-економічних структур суб'єктів світогосподарського спілкування. Об'єктивні закономірності підштовхують Україну до пошуку відповідних методів, які можуть бути застосовані державою для удосконалення регулювання відносин на світовому ринку з метою забезпечення максимального ефекту. 
Зміни у податковій системі разом з прийняттям зваженого бюджету можуть зменшити в Україні диспропорцію перенакопичення боргів у державній фінансовій системі. Для цього необхідно залучити весь національний інтелектуальний потенціал. Адже соціальна спрямованість політики в країні є основою багатьох програм. Все це дає підставу вважати, що основним є не формальна стабільність національної валюти, не формальний баланс бюджету, не формальний збір податків, а реальна купівельна спроможність, реальний рівень життя людини, реальний товарообіг усередині країни, реальна платоспроможність України у зовнішньоторговельних операціях. Для здійснення таких практичних кроків або прийняття правильних рішень потрібні теоретичні розробки в галузі зовнішньоекономічних зв'язків.  
Світогосподарські зв'язки постійно розвиваються, мають досить гнучку систему, а вітчизняні господарники та підприємці зі своєю необізнаністю виявляються нерідко безпорадними у вирішенні багатьох питань. Багато в чому Це пояснюється тим, що і досі превалює тільки торговельна спрямованість зовнішньоекономічної діяльності, бо саме під цю концепцію будувалась управлінська ланка, розвивались організаційні форми, розроблялася методологія експортно-імпортної діяльності. Сьогодні ж актуальними є подальші спроби сформулювати своєрідні орієнтири зародження і регулювання нової зовнішньоекономічної моделі господарювання в Україні. 
Крім пошуків шляхів підтримки та розвитку виробництва у випуску високотехнологічної конкурентоспроможної на світових ринках продукції, назріла також необхідність у просуванні паукоємпих технологій та виробництв, що дозволить зберегти на достатньо високому рівні експортний потенціал промислово розвинених областей України і відпрацювати можливий загальний курс подолання фінансових проблем. 
Набір теоретичних і методологічних орієнтирів є необхідним для прийняття правильних рішень. Це стосується практично всіх сфер діяльності людини, що спостерігаються в економічному житті, а тим більше у зовнішньоекономічній діяльності, і має -особливо важливе значення, адже пранпльпі рішення визначають розвиток цілих секторів і галузей народного господарства. Припущення помилок у цій сфері може призвести до значних перекосів, виявити які буде значно складніше, що займе багато зусиль і часу. 
Особливості передумов переходу від керованої державою до відкритої ринкової економіки викликають необхідність при формуванні зовнішньоекономічних зв'язків враховувати рівень конкурентоспроможності товарів у системі адміністративно-ієрархічних рівнів, починаючи з підприємств, міст, областей, регіонів і закінчуючи виходом експортоспроможної продукції на глобальний рівень. При вирішенні питань якості, складової експортного потенціалу регіону і визначенні об'єктивної конкурентоспроможності регіону та країни в цілому слід застосовувати рейтинг оцінки ієрархічного рівня пропозиції продукції підприємств. 
Обгрунтування нової моделі зовнішньоекономічної діяльності повинно бути адекватним зовнішній господарській сфері і відштовхуватись від внутрішніх реалій. 
Проблема взаємозв'язку і взаємовпливу внутрішніх і зовнішніх відносин -одна з найбільш складних проблем, яка була і залишається предметом гострої полеміки між різними теоретичними напрямками науки. Кожен з цих напрямків виходить із трактувати проблеми, що розглядається, із власних уявлень про джерела та рушійні сили взаємовідносин. 
Розбудова незалежної України об'єктивно потребує входження її у світове господарство на організаційно-економічних засадах ринкових відносин, а світогосподарські зв'язки стають одним із найважливіших факторів економічного зростання, структурних зрушень та підвищення ефективності національного виробництва. Розвиток зовнішньоекономічних відносин відкриває додаткові можливість у розвитку соціальної сфери та у

створенні належних умов для задоволення життєвих потреб народу України. Входження в систему тісних світогосподарських зв'язків суттєво модифікує в країні процес відтворення, збільшує загальний обсяг виробництва і його ресурсний потенціал, надає можливості прилучатися до останніх надбань світової науки і техніки, а для України особливо цінним є досвід взаємного узгодження інтересів, накопичений іншими країнами, оскільки він грунтується на політико-економічних інструментах, а не директивно-командних методах. 
Економічна інтеграція України в світогосподарський простір грунтується на розвитку продуктивних сил, міжнародному усуспільненні виробництва через його інтернаціоналізацію та еволюцію економічних відносин. Розвиток продуктивних сил виявляється в поглибленні міжнародного розподілу праці, що зумовлює урізноманітнення зв'язків у галузі виробництва,

    технологій, торгівлі, фінансів тощо. 
На завершення слід зазначити, що резерви підвищення ефективності державного регулювання зовнішньоекономічних торговельних зв'язків України містяться у створенні умов для раціонального розвитку експортного потенціалу, залучення інвестицій, впровадження інноваційних процесів і наукоємних технологій при повній реалізації виробничої та наукової складових. Це, в першу чергу, - активізація маркетингової політики при переході економіки із закритої у відкриту; інтенсифікація зовнішньоекономічної діяльності через новітні підходи до виставкових заходів як усередині країни, так і за кордоном, розвиток і державна підтримка експортОспроможних галузей народного господарства, таких, як легка, переробна, аерокосмічна промисловості, суднобудування. 
Принципового значення у розробках перспектив розвитку зовнішньоекономічних зв'язків України повинні набути фактори їх багатовекторного спрямування. При збереженні пріоритетів, сформованих у попередні роки, потрібно не лише закріпити, а й забезпечити подальше посилення співробітництва з країнами колишнього СРСР (нинішніми країнами СНД, Балтії) та Східної Європи. Разом з тим необхідно розвивати стосунки з перспективними ринками Азії, Африки, Латинської Америки, Австралії, ставити стратегічні завдання щодо урізноманітнення і проникнення експортерів на ринки Західної Європи та Північної Америки. Особливого значення набуває і остаточне вирішення питань приєднання України до системи ГАТТ/СОТ. Адже це сприятиме більш повній реалізації експортного потенціалу наших підприємств з одного боку та залученню іноземних інвестицій - з іншого. 
Таким чином, входження України в сучасний цивілізаційний процес можливе лише на базі відкритості економіки. Практичні ж заходи щодо створення нового механізму організації і регулювання зовнішньоекономічних зв'язків пов'язані з вирішенням трьох основних блоків проблем: формуванням необхідної законодавчої бази; створенням відповідного економічного середовища; розвитком інституційних структур, що регулюють зовнішньоекономічні зв'язки. Всебічне поліпшення інтегрування національної економіки у світове співтовариство, демократизація дозволять здійснити ринкові перетворення, повніше реалізувати трудовий потенціал, відродити виробництво, залучити нові наукові розробки і створити сприятливі умови життя в незалежній Україні. 
 
 
 
 

Стимулювання  експорту - проходить при допомозі державного фінансування при вивченні світового ринку, підготовки кадрів:

а) виплата експортних премій (непрямі експортні премії - шляхом надання експортерам разових субсидій при експорті товарів. Вони видаються з фондів державного бюджету і дають змогу експортерам знижувати ціни товарів, що вивозяться і таким чином розширювати експорт.

б) податкові  пільги (непрямі експортні премії - коли експортерам надаються різноманітні фінансові пільги (це звільнення компаній, які експортують товар, від оплати внутрішніх податків, звільнення від мита і т.д..))

в) надання льготних кредитів (кредитування експорту з  метою розширення збуту товарів;

г) продаж товарів  на експорт за демпінговими цінами, т.б. продаж товарів на експорт за цінами нижчими, ніж ціни, встановлені конкуруючими монополіями, і нижчими ніж світові ціни.

Останнім часом  проходить лібералізація митної політики, перевід її на принципи вільної торгівлі.

Держави об'єднуються  в економічні торгові союзи, ліквідуючи в рамках цих союзів митні бар'єри  і виробляючи єдину митну політику у відношенні до третіх країн.

    III. Заходи щодо підтримки українських експортерів 

    Зовнішньоекономічна діяльність - це важлива й невід'ємна сфера господарської діяльності, котра при ефективному використанні всього комплексу сучасних форм і  методів міжнародних економічних  відносин здатна впливати на технічне удосконалювання виробництва, підвищення продуктивності праці і якості продукції, яка виробляється. В цілому ж, вихід на зовнішній ринок самостійно господарюючих суб'єктів сприяє пристосуванню економіки до системи світогосподарських відносин, формуванню економіки відкритого типу. Саме тому розвиток зовнішньоекономічної діяльності підприємств, фірм, усіх учасників ринкових відносин - це суттєвий фактор підвищення ефективності господарської діяльності як на рівні окремих підприємницьких структур, так і в масштабах усієї країни. Ефективна зовнішньоекономічна діяльність сприяє відтворенню експортного потенціалу країни, підвищенню конкурентоспроможності українських товарів на світових ринках, формуванню раціональної структури експорту й імпорту, залученню іноземних інвестицій на взаємовигідних умовах, забезпеченню економічної безпеки України.