Міжнародна економічна інтеграція

       Таким чином, на початку 90-х років країни Європейського Співтовариства практично  завершили створення основ "спільного  ринку" 12-ти і наблизились до етапу "повної інтеграції" – формування економічного, валютного та політичного союзу.

       П'ятий етап ( 1993 р.— до нинішнього часу).

       Завдання  побудови спільного ринку вдалося  успішно вирішити до початку 1993 р. шляхом створення Внутрішнього (Спільного) ринку – простору без внутрішніх кордонів, у межах якого забезпечено чотири свободи (свобода пересування товарів, послуг, робочої сили і капіталу). Це стало великим досягненням для країн-членів Співтовариства, але на порядку денному виникла необхідність вирішення нових завдань. Європейське Співтовариство повинно перейти від спільного ринку через економічний союз до економічного і валютного союзу з єдиною зовнішньою політикою. Основні положення щодо створення Європейського валютного союзу (ЄВС) були закріплені у Маахстрихтських угодах, які було підписано в 1992 р. Договір набрав чинності 1 листопада 1993 р.

       У 1995 р. до ЄС приєднуються Австрія, Фінляндія  та Швеція.

       Просування  до економічного і валютного союзу  Європейського Союзу відбувалося  трьома етапами.

       Підготовчий: до 31 грудня 1996 р.

       В ході першого етапу країни-учасниці зняли майже всі обмеження на взаємний рух капіталів і почали здійснювати програми стабілізації своїх бюджетів, цін та інших показників фінансової політики, виконання яких признано обов’язковим для участи в ЄС. Це так звані Маастрихтські критерії, які висуває ЄС до своїх потенційних членів. Серед них потрібно виділити такі:

• стабільність цін — середній рівень інфляції має бути не більше 1,5 % середнього значення трьох країн співтовариства, де зафіксоване мінімальне зростання цін;
• збалансованість процентних ставок — їх середній річний рівень в окремій країні не повинен перевищувати відповідний рівень у країнах з кращими показниками, в цілому — не вище 20 %;
• бездефіцитність бюджету — дефіцит бюджету має бути меншим 3 % сукупного національного продукту;
• рівень державного боргу не повинен перевищувати 60% ВВП;
• стабільність валютних курсів — національна валюта не повинна бути девальвована протягом двох останніх років і має відповідати нормам ЄС.

       Організаційний: до 31 грудня 1998 р.

       Присвячений формуванню правової та інституційної  бази ЄС.

       Установлення  Європейського валютного інституту (ЄВІ) для розробки правил і процедур створення Європейської системи  центральних банків і введення єдиної валюти – євро

       Завершальний: до липня 2002р.

       Перехід до євро відбувається  на протязі  трьох фаз.

       Фаза  А

• 2 травня 1999 р. Радою Європи прийнято рішення про перший склад учасників валютного союзу: 11 країн – Німеччина, Франція, Італія, Бельгія, Нідерланди, Люксембург, Ірландія, Португалія, Іспанія, Австрія, Фінляндія ;  не захотіли 3 країни – Данія, Швеція, Великобританія;  не відповідала вимогам – Греція;
• створено Європейський центральний банк (ЄЦБ);
• зафіксовано двосторонні обмінні курси

       Фаза  В:  з 1 січня 1999 р.

• встановлено фіксований обмінний курс валют країн-членів ЄВС між собою і стосовно євро;
• євро запроваджено у безготівковий обіг

Фаза  С: з 1 січня 2002 р.

• євро запроваджено у готівковий обіг

       У процесі західноєвропейської інтеграції виявилися істотні внутрішні  і зовнішні суперечності. Головною причиною внутрішніх суперечностей є нерівномірність господарського розвитку та диспропорції економічної структури за територією, які доцільно розглядати в трьох аспектах:

• з точки зору різниці в ресурсному потенціалі та розвитку окремих країн-учасниць ЄС;
• у межах економік кожної країни;
• за регіонами Європи.

       Різниці в наявності та стані ресурсного потенціалу, структурі, темпах та рівнях економічного розвитку призвели до появи  в межах ЄС двох груп країн - економічно сильних (Німеччина, Франція, Італія, Великобританія) і відносно слабких економічно (Ірландія, Іспанія, Португалія, Греція).

       Найбільші диспропорції в межах національних економік притаманні Італії (високорозвинена  північ та менш розвинутий південь), Великобританії (відносна економічна відсталість Північної  Ірландії та Уельсу), Франції, Іспанії, Португалії.

       Функціонування  ЄС як інтеграційного угруповання з  єдиною наднаціональною системою управління породжує групу нових суперечностей: диспропорції ринкової та регульованої сфер; суперечності між національними та наднаціональними органами тощо. Зокрема, незважаючи на декларовану демократизацію процесу вироблення й прийняття рішень на засадах компромісу і консенсусу, актуальними для ЄС залишаються такі проблеми інституціональної інтеграції, як демократичний контроль над політикою ЄС, розподіл повноважень і функцій між органами ЄС, політика щодо прийняття нових членів.

       Зовнішні  суперечності розвитку західноєвропейської інтеграції виникають у процесі взаємодії факторів регіональної та глобальної інтернаціоналізації. З одного боку, розширення ринку ЄС є ключовим інтеграційним фактором як на макро-, так і на мікроекономічному, корпоративному рівні. З іншого боку, більшість західноєвропейських корпорацій технологічно та фінансове пов'язані з американськими і японськими ТНК, які поряд зі своїми національними інтересами реалізують також інтереси атлантичної та тихоокеанської інтеграції.

       Отже, ЄС - найуспішніша регіональна організація. Прогрес ЄС на шляху до економічної інтеграції трансформує його у центр залучення для всіх інших країн і угруповань, які бажають укласти довгострокові відносини різного рівня - від отримання привілеїв у торгівлі до вступу.  

Інформаційно:

• Європейський Союз та Європейське Співтовариство: синоніми чи відмінність існує?

         На початку 1993 р. великим досягненням для країн-членів Співтовариства стало створення Внутрішнього (Спільного) ринку – простору  без внутрішніх кордонів, у межах якого забезпечено чотири свободи: свобода пересування товарів, послуг, робочої сили і капіталу. Але на порядку денному виникла необхідність вирішення нових завдань, тепер вже політичних. У зв’язку з цим з назви Європейського Співтовариства було вилучено слово “економічне” як підтвердження того, що віднині будуть вирішуватися не тільки завдання економіки. Це нововведення було закріплено в Маастрихтському Договорі, який було підписано в 1992 р. Договір набрав чинності 1 листопада 1993 р. Саме з цього дня європейські співтовариства стали офіційно називатися Європейським Союзом. 
 

      
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

    Зміна назви зовсім не формальність: трансформація  співтовариства у Союз передбачає, що в багатьох сферах країни-члени  перейдуть від координації дій  національних урядів до проведення спільної політики. Отже, у відповідності  з Маастрихтським Договором було окреслено дві нові сфери співробітництва:

    1. Єдина зовнішня політика і політика у галузі забезпечення безпеки;

    2. Правосуддя і тісна взаємодія у вирішенні внутрішніх питань.

    Отже, Європейський Союз – це правова  і інституціональна основа функціонування Європейського Співтовариства як об’єднання трьох відомих співтовариств (ЄОВС, ЄЕС, Євроатом). Європейський Союз на відміну від Європейського Співтовариства не має права юридичної особи.

    Для більш зрозумілого пояснення  відмінностей між поняттями “Європейський Союз” і “Європейське Співтовариство” користуються схемою у вигляді своєрідного будинку, котра наведена на рис.

    Дана  схема (“будинок”) складається з трьох стовпів:

    1) сама більша колона (основа основ), котра може втримати весь дах  – це Європейське Співтовариство, що тримається на трьох договорах  про створення: ЄОВС, ЄЕС і Євроатому;

    2) друга колона символізує співробітництво  країн-членів Співробітництва у сфері єдиної зовнішньої політики та політики безпеки;

    3) третя колона – співробітництво  у галузі правосуддя і вирішення  внутрішніх питань.

    А дахом цього “будинку” виступає Європейський Союз – зведення законів і регулюючих актів для впровадження в життя головних напрямів співробітництва.

    Таким чином, незважаючи на широко розповсюджену  думку про те, що введене поняття  “Європейський Союз” цілком і повністю витіснило попереднє поняття “Європейське Співтовариство”, ця точка зору виявляється помилковою. На сьогоднішній день обидва терміни існують і кожний з них має конкретну сферу застосування.

• Європейський Союз має свій прапор: на  блакитному тлі коло з дванадцяти золотих зірок. Замкнене коло зірок символізує союз країн-членів, а число 12 – їхню кількість. Кількість зірок залишається постійною, тобто 12, незалежно від того, яка кількість країн входитиме до ЄС, оскільки 12 є символом досконалості та достатку.
• Європейський Союз має свій гімн: прелюдію до останньої частини Дев'ятої симфонії Бетховена. Загальноприйнята назва прелюдії "Ода радості", але у цьому контексті вона також має значення оди свободи, почуттю спільності та миру між громадянами країн, які вирішили об'єднатися, та тими хто вільно приєднується до них

 

4.Північноамериканська  економічна інтеграція. Північноамериканська асоціація вільної торгівлі (НАФТА)

       Північноамериканська  асоціація вільної  торгівлі (НАФТА) була створена шляхом підписання угоди в грудні 1992 р. між трьома країнами – США, Канадою і Мексикою, – що вступила в силу з 1 січня 1994 р. Виникненню НАФТА передувало укладення у 1989 р. угоди між США і Канадою про зону вільної торгівлі, що поклало початок інтеграції в Північній Америці. Мексика приєдналася до угоди в лютому 1991 р.

  Передумовами  створення НАФТА:

• інтенсивне проникнення в мексиканську економіку транснаціональних корпорацій США, які закріпилися в ній завдяки створенню системи філій зі значними пільговими умовами виробничої і торговельної діяльності;
• "американізація" провідних галузей канадської економіки;
• поширення торговельних відносин між США і Канадою та США і Мексикою.

       Сформований торговельний блок об'єднує країни, в яких разом мешкає 370 млн. осіб, щорічний обсяг виробництва товарів і послуг сягає 6 трон. дол. США. Можна означити специфічність цього вільного ринку:

• до цього ринку входять лише три, але великі за територією, населенням 
  та економічним потенціалом країни, що дає змогу звести проблему економічних ресурсів до мінімуму;
• основою цього ринку слугує економіка світового лідера за конкурентоспроможністю — США, населення яких становить 69 % населення даної зони;
• країни, що об'єдналися в НАФТА, мають різні рівні економічного розвитку, більше того, рівень Мексики різко контрастує з рівнем США і Канади;
• більша частина зовнішньоторговельного обороту Канади (74 %) і Мексики (65 %) припадає на торгівлю зі США, канадсько-мексиканські торговельні та інвестиційні зв'язки до останнього часу залишалися надто слабкими;
• ринок носить широкомасштабний характер: він охоплює виробничу сферу, міжнародну торгівлю, фінансові відносини між країнами-учасницями, інвестиційну діяльність, вільний рух капіталу, необмежений вивіз прибутків і доходів, поглиблює лібералізацію взаємної торгівлі, регулює порядок міграції робочої сили тощо;
• цей ринок розташований майже на однаковій відстані від Західної Європи і від країн Азіатсько-Тихоокеанського регіону, що дає змогу рівномірно розвивати економічні зв'язки з обома світовими економічними центрами;
• у майбутньому існує реальна можливість розширення ринку за рахунок приєднання країн Латинської Америки.