Міжнародні інвестиції

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Вступ

 

Проблема інвестиційного забезпечення є однією з найскладніших для  України. Її вирішення в умовах дефіциту власних фінансових ресурсів неможливе  без залучення іноземного капіталу.

 Як свідчить вітчизняний досвід, державних коштів та коштів вітчизняних підприємців бракує для подальшого швидкого та ефективного економічного розвитку нашої держави. Тому необхідним є залучення іноземних коштів, тобто іноземних інвестицій, які мають певні переваги перед вітчизняними інвестиціями та державним фінансуванням. Вони полягають у тому, що, по-перше, іноземні інвестиції – це додатковий капітал, залучений у країну для виробництва товарів і послуг, реалізації певних програм, а, по-друге – це надходження в державу нових технологій та застосування нових методів управління, які позитивно впливають на національну конкурентоспроможність.

  Дослідження проблеми інвестування економіки завжди було у центрі уваги економічної науки. Це зумовлено тим, що інвестиції торкаються найглибших основ господарської діяльності, визначають процес економічного зростання загалом. У сучасних умовах вони виступають найважливішим засобом забезпечення умов виходу з економічної кризи, структурних зрушень у народному господарстві, зростання технічного прогресу, підвищення якісних показників господарської діяльності на мікро - та макрорівні. Активізація інвестиційного процесу є одним із надійніших механізмів соціально-економічних перетворень. Саме тому питання стану інвестування та його впливу на підвищення конкурентоспроможності української економіки є актуальним.

Метою даної курсової роботи є аналіз динаміки обсягів на напрямків іноземних інвестицій в Україну, визначення існуючих проблем іноземного інвестування та пошук можливих шляхів їх вирішення, а також дослідження впливу іноземного інвестування на конкурентоспроможність національної економіки. Для досягнення даної мети поставлені такі завдання:

• розкрити сутність поняття іноземних інвестицій;
• визначити роль іноземних інвестицій в розвитку держави ;
• проаналізувати вплив іноземного інвестування на національну конкурентоспроможність;
• оцінити рівень національної конкурентоспроможності на сучасному етапі розвитку національної економіки;
• дати оцінку інвестиційному клімату в Україні ;
• розкрити проблемні аспекти інвестиційної діяльності в Україні;
• визначити напрямки залучення іноземних інвестицій з метою посилення національної конкурентоспроможності.

Обє’ктом дослідження є національна конкурентоспроможність України.

Предметом дослідження є інвестиційна політика України як елемент стратегії конкурентоспроможності держави.

Методологічну основу наукового пошуку склали наступні методи: математичної статистики – при аналізі динаміки обсягів та структури іноземного інвестування; аналізу – для визначення існуючих проблем процесу іноземного інвестування в країну, вияснення позитивних і негативних факторів впливу іноземного інвестування на національну економіку та конкурентоспроможність країни; наукового узагальнення та систематизації – при визначенні та угрупуванні факторів, які впливають на обсяги іноземних інвестицій.

 

 

 

 

 

 

 

1. Місце і роль іноземних  інвестицій  у розвитку економіки

1. Сутність іноземних інвестицій

 

Згідно  із Законом України "Про інвестиційну діяльність" інвестиціями є всі види майнових та інтелектуальних цінностей, що вкладаються в об'єкти підприємницької та інших видів діяльності, внаслідок якої створюється прибуток (дохід) або досягається соціальний ефект. [5].

Термін "інвестиції" прийшов в українську економіку  в період її переходу від командно-адміністративних до ринкових відносин, тобто наприкінці 80-х років ХХ ст. З кожним роком інвестиціям у нашій країні приділяється дедалі більше уваги, але досі науковці не дійшли згоди у визначенні терміна "інвестиції".

 Інвестиції класифікують  за певними ознаками. На жаль, науковці приділяють увагу класифікації загалом, але ніхто не наводить чіткої узагальненої класифікації саме іноземних інвестицій. Більшість з них іноземні інвестиції поділяють лише на прямі та портфельні. Під прямими інвестиціями в Україну розуміють вкладення капіталу, які забезпечують контроль інвестора над українськими підприємствами, під портфельними – вкладення капіталу в акції вітчизняних підприємств, у цінні папери міжнародних кредитних організацій та державні цінні папери. Різниця між прямими та портфельними інвестиціями полягає в тому, що прямі інвестиції мають виробниче призначення, характеризуються своєю довго терміновістю і здатністю забезпечити інвестору контроль над підприємством, а портфельні пов'язані з метою лише отримати прибуток від інвестицій у формі відсотків, дивідендів тощо.

Матеріальною основою процесу  глобалізації підприємницької діяльності стає міжнародний рух прямих іноземних  інвестицій (ПІІ) як складової міжнародного руху капіталу.

Аналіз визначень прямих іноземних інвестицій, пропонованих сучасною економічною думкою, ілюструє кілька дещо відмінних підходів. Але всі вони окреслюють ту саму сутність феномену ПІІ. Основне визначення прямих іноземних інвестицій сформулювали експерти Міжнародного валютного фонду (МВФ) у 1977 р. та Організація економічного співробітництва та розвитку (ОЕСР) у 1983 р.: "інвестиції вважаються прямими, якщо здійснюються за межами національних кордонів з метою розширення виробництва товарів і послуг, закупівлі товарів для імпорту в країну базування або експорту в треті країни. Їх характерними рисами є те, що інвесторові належить управлінський контроль над підприємствами, і вони виступають у формі акціонерного капіталу і коротко- та довготермінових міжфірмових позик". [8; с. 7-8].

 Неважко помітити, що таке  визначення акцентує на кінцевій  меті здійснення прямих інвестицій  і формулює мету як виробництво  товарів (надання послуг) та їх  переміщення між країнами. У цьому  визначенні за критерій береться  той факт, що ПІІ за своєю природою передбачають здійснення підприємницької діяльності.

З іншого боку, для здійснення підприємницької  діяльності інвестору необхідним є контроль над підприємством. Тому найбільшого поширення набув підхід до визначення ПІІ, який ставить за критерій наявність контролю інвестора над підприємством. Прикладом цього підходу є такі визначення.

Дж. Даннінг пропонує таке визначення: "Прямі іноземні інвестиції здійснюються поза межами країни базування, але всередині компанії-інвестора. Контроль за ресурсами, що переводяться, залишається в інвестора. Вони складаються з набору активів та проміжних продуктів, таких, як капітал, технологія, вміння та знання у галузі управління, доступ до ринків та підприємливість як така". [2; с. 11].

Характерним в цьому визначенні є акцент на тому, що контроль над  ресурсами залишається в інвестора.

В Організації промислового розвитку ООН використовується таке визначення: "ПЗІ (ПІІ) є чистим притоком інвестицій з метою придбання довготермінового впливу на управління підприємством (10 % від акцій або паїв з правом голосу або кількох голосів), яке знаходиться у країні, відмінній від держави-інвестора. Вони становлять суму інвестицій в акції, реінвестицію прибутків, інші довготермінові та деякі короткотермінові капітальні потоки". [8; c. 17].

Прямі іноземні інвестиції – це матеріальний й нематеріальний капітали, які вкладають держава, компанія чи підприємець в інші підприємства за кордоном для отримання підприємницького прибутку, за умови довготермінового економічного інтересу та наявності права брати участь в управлінських рішеннях.

За визначенням Міжнародного валютного  фонду, іноземні інвестицій є прямими  в тому випадку, коли іноземний власник  володіє не менше ніж 25 % статутного капіталу акціонерного товариства. Держкомстат  України зараховує до прямих іноземних  інвестицій ті, що дають інвестору  право на участь в управлінні підприємством  і мають обсяг не менше ніж 10 % у власному капіталі підприємства, враховуючи внески до статутних фондів спільних підприємств. Відповідно до класифікації ЮНКТАД, до прямих іноземних інвестицій належить придбання іноземним інвестором пакета акцій підприємства, у яке  він вкладає свій капітал, у розмірі  не менше ніж 10-20 % від сумарної вартості оголошеного акціонерного капіталу. У практиці більшості країн десятивідсоткова (і вища) акціонерна участь у статутному капіталі іноземної компанії кваліфікується як прямі іноземні інвестиції. У  США цей поріг становить 10 %, у  країнах Європейської співдружності  – 20-25 %, а в Канаді, Австралії і  Новій Зеландії – 50 %. Через ці розходження  міжнародна статистика щодо прямих іноземних  вкладень не завжди відображає їх реальний стан. В українському законодавстві визначення іноземних інвесторів дає Закон України "Про режим іноземного інвестування". Кількісний критерій у визначенні прямих іноземних інвестицій у Законі запозичений із господарсько-правової практики розвинених країн. Подібне визначення (10 % від статутного капіталу) цілком відповідає економічній дійсності індустріальних держав з добре розвиненим фондовим ринком і великою розпорошеністю акціонерного капіталу. Відповідно до західних стандартів розподілу акціонерного капіталу в публічних акціонерних товариствах десятивідсотковий пакет акцій здебільшого є або контрольним, або близьким до нього, що дає його власнику реальні можливості впливу на процес прийняття рішень у рамках такого товариства.

 В українських умовах  за недостатньо розвиненого фондового ринку, відсутності прозорості підприємств і високої концентрації капіталу переважно пакет, що становить 10 %, не є контрольним чи тим, що має істотний вплив на прийняття рішень. Так, відповідно до Закону України "Про господарські товариства", реальною можливістю одержати контроль над підприємством (чи право блокувати певні рішення) мають тільки ті інвестори, що володіють більше ніж 25 % акцій. Тому, на нашу думку, доцільно ввести більш гнучкі кількісні критерії. Так, до прямих варто зараховувати тих інвесторів, акції яких у загальному обсязі становлять не менше ніж 25 % (за винятком випадків, коли частки всіх інших конкурентних груп інвесторів становлять не менше ніж 10 % голосів), якщо підприємство має організаційно-правову форму товариства з обмеженою відповідальністю, закритого акціонерного товариства, відкритого акціонерного товариства (з капіталізацією менше як 100 млн. дол.) і не менше ніж 10 % у всіх інших випадках. Що стосується великих українських компаній (з капіталізацією більше як 100 млн. дол.), то вже сьогодні більшість пакетів на суму більшу за 10 млн. дол. перебувають у власності інвесторів, які планують вкладення в реальне виробництво.

 

 

 

 

 

 

2.  Роль іноземних інвестицій в розвитку держави

 Інвестиції відіграють центральну  роль в економічному процесі, визначаючи загальний рівень зростання економіки. Їх залучення може справляти прямий та непрямий вплив як на розвиток івестиційно-привабливих галузей, так i на макроекономічні показники країни-рецепієнта в цілому. Прямі іноземні інвестиції підвищують фінансові можливості, удосконалюють систему управління, сприяють передачі нових технологій та розширенню технічних можливостей підприємств приймаючої країни. Вирішуючи проблему працевлаштування населення та підвищуючи кваліфікацію робочої сили, транснаціональні корпорації сприяють також збільшенню продуктивності та прибутковості економіки.

 Іноземні інвестиції виступають  вагомим джерелом фінансування економічного розвитку. Для країн, що розвиваються, іноземне інвестування виступає альтернативою позик фінансових pecypciв у міжнародних інституцій. I хоча дана форма зазвичай є дорожчою за кредитування, основною її перевагою є отримання разом iз коштами таких додаткових переваг, як технології, управлінських ноу-хау та інше.

Прямі іноземні інвестиції впливають також на зайнятість населення. Зростання прямого іноземного інвестування протягом останніх років  призвело до підвищення зайнятості у  зарубіжних філіалах ТНК. Так протягом 2006 року близько 73 мільйонів осіб було працевлаштовано у філіалах транснаціональних корпорацій. [1; c. 73]

Вплив прямого іноземного інвестування поширюється також на розвиток експортних галузей приймаючої країни i полягає у створенні на її території необхідної та адекватної сучасним вимогам інфраструктури.

        На сьогодні  вже добре відомі позитивні  наслідки прямого інвестування  як для країн-донорів, так і  для країн-реципієнтів. Це і  відновлення на основі "Плану  Маршалла" економіки ФРН, здійснення  технологічного прориву Тайванем  та Південною Кореєю, пожвавлення  умов економічного зростання  постсоціалістичних країн Центральної  та Східної Європи. Проте можливі ситуації, коли очікувані наслідки залучення прямих іноземних інвестицій не відбуваються. Тому не можна оминати увагою тих потенційних загроз, які можуть нести для певної території чи держави загалом ПІІ.

Світова практика засвідчує, що ПІІ мають низку істотних переваг перед іншими формами економічного співробітництва, особливо для країн з пе-рехідною економікою, а саме:

• на відміну від іноземних позик і кредитів ПІІ не стають тягарем зовнішнього боргу, а сприяють його погашенню;
• імпорт прямих підприємницьких капіталів збільшує в країні виробничі потужності;
• вони є джерелом нових технологій та передових методів управління і маркетингу, сприяють розвитку національної науково-дослідної бази;
• сприяють здійсненню більш ефективної приватизації і реструктуризації економіки, створюють додаткові робочі місця, при цьому збільшуючи реальні доходи працівників;
• у країні збільшуються бюджетні надходження у вигляді податків на діяльність міжнародних спільних підприємств;
• імпорт прямих інвестицій стимулює конкуренцію і пов'язані з нею позитивні явища (зниження цін та підвищення якості продукції, що заміщує як імпорт, так і застарілі вироби місцевого виробництва). [9; c. 27-29].