Діяльність ТНК в умовах глобалізації на ринку України

     На  сучасному етапі для України  теоретичне обґрунтування питання щодо залучення іноземного капіталу, необхідності та методів регулювання, ефективності його використання е найактуальнішим та принципово найважливішим.

     Сьогодні  інвестиції здійснюються у формі  придбання акцій приватизованих підприємств, таким чином питання  інвестицій узгоджується з питанням контролю за управлінням об'єктом вкладання інвестицій. Одним із найперспективніших напрямів залучення є продаж акцій, які належать державі в майні приватизованих підприємств, шляхом проведення інвестиційних конкурсів за участю іноземних інвесторів.

     У цілому, іноземні інвестори можуть стати частковими або повними  власниками існуючих підприємств на трьох різних етапах: а) вони можуть купити все державне підприємство або  його частку до початку корпоратизації; б) вони можуть купити всі акції або їх частку (у держави) в державних корпоративних товариствах після корпоратизації; в) вони можуть викупити всі або частку акцій (у приватних власників) у вже приватизованих акціонерних товариствах.

     Для того, щоб забезпечити економічну безпеку, держава також розглядає вплив ТНК на Україну.

     Серед основних факторів можливого  позитивного впливу діяльності ТНК на економіку України можна назвати:

• приток фінансових ресурсів і сучасних технологій, що сприяє модернізації виробничої бази країни-реципієнта;
• впровадження у практику господарської діяльності країни, що приймає капітал, передових методів управління і маркетингу;
• посилення експортного потенціалу країни-реципієнта;
• підрив монопольного становища компаній країни, що приймає інвестиції, і підвищення конкурентного тонусу її господарського середовища;
• послаблення впливу на державну економічну політику галузевих еліт, які стримують модернізацію господарської структури країни-реципієнта.

   До  основних факторів можливого  негативного впливу діяльності ТНК на економіку України належать:

• небезпека перетворення країни-реципієнта в місце використання застарілих і екологічно небезпечних технологій;
• захоплення ТНК найбільш розвинутих і перспективних сегментів промислового виробництва країни, що приймає капітал, та її науково-дослідних структур;
• нав'язування компаніям країни-реципієнта сумнівно перспективних напрямів у системі розподілу праці в рамках ТНК;
• можливість масового відтоку іноземних інвестицій з економіки приймаючої їх країни, що може викликати закриття підприємств та виникнення пов'язаних з цим негативних явищ;
• можливість невпевненого, млявого росту виробництва на філіях ТНК, що пов'язано із її схильністю до неадекватної реакції на можливу зміну кон'юнктури ринку, адже для ТНК достатньо невеликого поштовху ззовні, щоб перейти на свідоме, зумовлене фінансовою стратегією скорочення виробництва;
• відплив прибутку закордонної філії на фінансування внутрішнього інвестиційного процесу материнської компанії.

   Отже, діяльність ТНК на території України, перш за все, призведе до потужного притоку зовнішніх інвестиції в економіку, що надасть їй потужного поштовху й буде стимулювати подальший розвиток.

Прямі інвестиції¹

     Як  бачимо, рівень прямих іноземних інвестицій зростає. Це дає змогу стверджувати, що наявність ТНК на території  України, як вітчизняних, так і іноземних, створює сприятливий інвестиційний  клімат, що й приваблює потенційних  інвесторів.

     У структурі прямих іноземних інвестицій ТНК в економіку України за галузями переважають харчова промисловість та внутрішня торгівля. Спочатку частка внутрішньої торгівлі була найвищою, однак згодом обсяги іноземних інвестицій у цю галузь у загальному обсязі зменшилися. Серед причин такого зниження - відносна перенасиченість галузі капіталом, що спричинює зниження рівня прибутковості підприємств галузі.

     Високі  значення іноземних інвестицій у  двох галузях-лідерах дають змогу  зробити висновок, що іноземний інвестор віддає перевагу галузям із коротким терміном окупності.

     Структура іноземного капіталу упродовж першого  періоду 2010 р. не оптимальна. Вісім країн-інвесторів( 7 країн ЄС та США, процент якої в загальному обсягу інвестицій близько 8) забезпечували близько 60% загального обсягу інвестицій й рівень диверсифікації іноземного інвестування у вітчизняній економіці є низький.

     Розподіл  прямих іноземних інвестицій за регіонами  України є нерівномірним, що зумовлено  їх різною інвестиційною привабливістю.

     Як  видно з рис. чільні місця за обсягом  прямих іноземних інвестицій посіли підприємства Києва – 2123,4 млн. дол. (31,9% до загального обсягу), Дніпропетровської – 598,4 млн. дол. (або 9,0%), Київської – 473,7 млн. дол. (7,1%), Запорізької – 442,0 млн. дол. (6,6%), Донецької – 434,2 млн. (6,5%), Одеської – 361,7 млн. (5,4%), Львівської – 304,9 млн. дол. (4,6%), Харківської області – 267,9 млн. (4,0%), а також Автономної Республіки Крим –224,2 млн. дол. (3,4%). Слід відмітити значну нерівномірність економічного розвитку регіонів України. Відповідно пріоритетний розвиток одних областей веде до відсталості інших. Це безпосередньо відбивається на обсягах інвестицій, що надходять до різних регіонів. Аналізуючи наведені дані, можна зробити висновок, що іноземні інвестори охоче вкладають кошти у промислові регіони, оскільки більшість їх «цікавить» металообробка, харчова і хімічна промисловість, будівництво, транспорт та електроніка, тобто, ті види економічної діяльності, які представляють найбільші ТНК в Україні. 

     Окремо  треба виділити функціонування транснаціональних корпорацій в нафтогазовій сфері України.

     Паливно-енергетичний комплекс (ПЕК) в економіці України  має виняткове значення, оскільки визначається істотною бюджетоформуючою роллю нафтогазової сфери та великою  потребою в енергоносіях через значну концентрацію енергоємних виробництв. Разом з тим вітчизняна нафтогазова галузь є досить проблемною внаслідок обмеженості власних запасів газу та нафти, дестабілізації роботи нафтопереробних підприємств після розпаду СРСР та нерозвиненості внутрішнього ринку нафтопродуктів. Приватизаційні процеси у ПЕК призвели до приходу на український ринок великих, передусім російських, ТНК. Домінування російських нафтогазових компаній зумовлено традиційною роллю Росії як основного експортера вуглеводнів в Україну, геополітичним розташуванням України як транзитера російських енергоносіїв до країн Європи, а також активною експансіоністською політикою російських ТНК щодо придбання потужностей, зокрема нафтопереробних, у країнах СНД та Східної Європи.

     Найбільшими компаніями, що нині працюють в Україні, є: у сфері нафтопереробки – російські «ЛУКОЙЛ», «ТНК», «Татнефть», «Славнефть», «Группа Альянс», «ЮКОС» та казахстанська «Казахойл» («КазМунайГаз»); в сфері транспортування нафти – російські «Сургутнефтегаз», «Роснефть», «Транснефть», «Сибнефть»; у сфері поставок та транспортування газу – російські «Газпром» та «Ітера».

     Діяльність  ТНК у нафтопереробній галузі України спрямована передусім на переорієнтацію Росії з експорту сирої нафти на експорт нафтопродуктів, отриманих, зокрема, на українських НПЗ; поглинання з цією метою українських підприємств шляхом їх приватизації та акціонування для географічного наближення до ринків споживання нафтопродуктів у Центральній та Західній Європі; додаткове укріплення позицій ТНК на внутрішньому ринку нафтопродуктів України шляхом створення спільних підприємств та через розбудову власної збутової мережі.

     Поряд з названими, у нафтопереробній сфері України з’явилися нові російські гравці – «Сиданко», «Уралнефть», «Арчнефтегеология», «Удмуртская ННК», «Ритек», «Полярное сияние», «Чишманефть»та інші, що використовують переробні потужності «Укртатнафти», «Галичини» та «Нафтохіміка Прикарпаття».  

     Пріоритети  формування українських  ТНК.

     Все частіше й частіше починають  створюватися українські ТНК. Про це можна судити з динаміки українських  прямих іноземних інвестицій, які  є основною формою іноземної експансії  ТНК. А структура і динаміка українських потоків прямих закордонних інвестицій (ПЗІ) свідчить про орієнтацію більшості іноземних інвесторів на отримання швидкого прибутку і їх схильність до фінансових зловживань і відмивання коштів.

     Це  зокрема підтверджується:

     · наявністю високої частки інвестицій, що здійснюються в негрошовій формі (у формі нематеріальних активів);

     · високою часткою офшорних інвестицій, яка коливається від 16 до 23% навіть для інвестицій з країн, визнаних офшорними офіційно;

     ·  високою часткою офшорів у  відтоку прямих інвестицій з України (17%). Цей факт також підтверджує  наявність потужної тенденції тінізації  економіки, особливо щодо тих країн, для яких приплив капіталу практично  тотожний його відтоку (наприклад, Панама). Тотожність відтоку і притоку іноземних інвестицій свідчить про “дублювання” інвестицій, тобто вивіз капіталу з України з метою наступного анонімного “іноземного інвестування” на пільгових умовах з паралельним використанням переваг офшорного оподаткування в Панамі.

     Висока  латентність українських інвестиційних  потоків пояснюється тим, що серйозний  інвестор в бізнесі віддає перевагу "цивілізованому середовищу", тому його прихід в економіку є результатом, а не причиною оздоровлення економіки, тоді як невизначеність в економіці і недосвідченість підприємців залучають до України схильних до зловживань інвесторів.