Зміцнення та розширення законодавчої бази з туризму

    Україні слід перейняти в майбутньому досвід співробітництва Ради з розвитку туризму із представниками приватного сектора, що здійснюється через впровадження в організацію й облік висунутих останніми ініціатив, особливо з питань просування специфічних та екологічних туристичних продуктів [14]. Туризм в Україні може і повинен стати сферою реалізації ринкових механізмів, джерелом поповнення державного та місцевих бюджетів, засобом загальнодоступного і повноцінного відпочинку та оздоровлення, а також ознайомлення з історико-культурною спадщиною та сьогоденням нашого народу і держави. Пріоритетним видом туризму для України залишається іноземний (в'їзний) туризм як вагомий чинник поповнення валютними надходженнями державної скарбниці та створення додаткових робочих місць. Нині Україна має понад 4,5 тис. закладів розміщення туристів і відпочиваючих на 620 тис. місць, але вони потребують модернізації та реконструкції відповідно до міжнародних стандартів. Крім того, підтримання в належному стані потребують і рекреаційні зони, пам'ятки культури та архітектури України, інші об'єкти туристичних чи екскурсійних послуг.

     За масштабами міжнародного туризму та формою організації туристичної галузі для України найбільш прийнятна саме третя модель управління. Таким чином, на основі проведеного аналізу відмітимо, що окремі елементи механізмів державного регулювання туристичної галузі вище зазначених країн, ефективність яких перевірена часом та підтверджується конкретними досягненнями в розвитку туризму, доцільно використовувати для розвитку туристичної галузі України з урахуванням її історичних, правових і культурних особливостей.

 

    Основними причинами неефективної реалізації конкурентних переваг унікального ресурсного потенціалу України є:

• низька якість складових національного туристичного продукту: значна частина природних територій та об’єктів культурної спадщини непристосована для туристичних відвідувань, туристична інфраструктура в цілому не відповідає якісним параметрам, а туристичні послуги у більшості секторів туристичної індустрії – вимогам щодо якості обслуговування;
• відсутність комплексної політики держави, не сформованість раціональних форм державного управління у сфері туризму і діяльності курортів, невідповідність нормативно-правового та організаційно-фінансового забезпечення сучасним потребам населення та економіки держави, існуючим параметрам туристичного потоку, тенденціям розвитку туризму.

    Основу нормативно-правового забезпечення сфери туризму і діяльності курортів складають закони України «Про туризм» та «Про курорти» [17]. Закон України "Про курорти" передбачає створення Державного кадастру природних територій курортів України. Невиконання робіт з встановлення меж округів та зон санітарної охорони курортів унеможливлює розроблення й затвердження генеральних планів курортів, корегування містобудівної документації населених пунктів курортних територій. Негативним наслідком цього є систематичні порушення законодавства щодо використання земель курортного та рекреаційного призначення. Слід зазначити, що характерною ознакою вітчизняної туристичної галузі є витіснення з туристичного ринку соціального туризму як неконкурентоспроможного порівняно з комерційними видами туризму, зокрема виїзним. Серед інших гострих проблем туристичної галузі України необхідно особливо виділити такі:

• невідповідність наявної туристичної інфраструктури світовому рівню та сучасним вимогам споживачів туристичного ринку;
• низька якість туристичних послуг;
• відсутність сприятливого інвестиційного клімату, що зумовлює нерозвиненість соціальної інфраструктури;
• недостатній рівень кадрового забезпечення управління туристичною галуззю за кількісними та якісними параметрами;
• занадто складні порівняно із загальновизнаною міжнародною практикою візові, митні та прикордонні процедури;
• відомча підпорядкованість закладів розміщення, санаторно-курортних та рекреаційних закладів, що ускладнює стандартизацію туристичних послуг, підвищення їх якості та впровадження ефективних механізмів державного регулювання розвитку туристичної галузі тощо.

    Отже, перед туристичною галуззю України стоять багато проблем, які потребують розв'язання за допомогою вдосконалення системи та механізмів її державного регулювання.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

2.3 Державна політика в галузі в’їзного туризму

    Туристична галузь є специфічним і досить складним об'єктом державного управління. Аналіз, проведений Всесвітньою Туристичною Організацією, свідчить, що в більшості країн світу державна туристична політика впроваджується безпосередньо через центральні органи виконавчої влади - національні туристичні організації, інші інститути, а також опосередковано за допомогою правових важелів, підтримки туристичної інфраструктури і міжнародної політики.                                                          . 
    Туризм як соціально-економічне явище все більше набирає всіх ознак самостійної галузі національної економіки. По-перше, його суб'єктами є досить однорідні за призначенням і технологією виробництва товарів і послуг підприємства (туристичні бази, готелі, фірми, транспорт, зв'язок тощо). По-друге, поступово вдосконалюється система управління туризмом, логічним завершенням якої сьогодні є центральний орган виконавчої влади в галузі туризму України. І, по-третє, незважаючи на значну диверсифікацію, у туристичній індустрії створюється однорідна за цільовим призначенням продукція. 
    Визначаючи наявність значного рекреаційно-туристичного потенціалу в Україні та наявність усіх ознак самостійної галузі національної економіки, актуальною є постановка питання про необхідність вироблення чіткої державної політики у сфері туризму і впровадження дійових механізмів її реалізації. Як свідчить зарубіжний досвід, для отримання максимальної вигоди від в'їзного туризму кожна держава вдається до таких заходів і розробляє туристичну політику, яка є одним із видів соціально-економічної політики держави. 
    Таким чином, туристична політика держави - це сукупність форм, методів та напрямків впливу держави на функціонування туристичної індустрії для досягнення конкретних цілей збереження та розвитку її соціального-економічного комплексу.

    До основних напрямків туристичної політики України належать: 
1) захист прав подорожуючих; 
2) захист інтересів виробників вітчизняного туристичного продукту; 
3) всебічна підтримка внутрішнього та в'їзного туризму, що може проявлятися у формі: 
а) прямих інвестицій у формування туристичної інфраструктури; 
б) наукового та рекламно-інформаційного забезпечення просування національного туристичного продукту на світовому ринку; 
в) податкових та митних пільг, стимулюючих надходження інвестицій. 
    Пріоритетними напрямами державної політики в галузі в'їзного туризму мають бути: 
- удосконалення правових засад регулювання відносин у галузі туризму; 
- забезпечення становлення в'їзного туризму як високорентабельної галузі економіки України, залучення національних та іноземних інвестицій у розвиток індустрії туризму, створення нових робочих місць; 
- розширення міжнародного співробітництва, утвердження України на світовому туристичному ринку; 
- створення сприятливих для розвитку туризму умов шляхом спрощення та гармонізації податкового, валютного, митного, прикордонного та інших видів регулювання. 
    Реалізація державної політики в галузі в'їзного туризму здійснюється шляхом: 
- визначення і реалізації основних напрямів державної політики в галузі туризму, пріоритетних напрямів розвитку туризму; 
- визначення порядку класифікації та оцінки туристичних ресурсів України, їх використання та охорони; 
- спрямування бюджетних коштів на розробку і реалізацію програм розвитку туризму; 
- визначення основ безпеки туризму; 
- нормативного регулювання відносин у галузі туризму (туристичного,

готельного, екскурсійного та інших  видів обслуговування громадян); 
- ліцензування в галузі туризму, стандартизації і сертифікації туристичних послуг, визначення кваліфікаційних вимог до посад фахівців туристичного супроводу, видачі дозволів на право здійснення туристичного супроводу; 
- встановлення системи статистичного обліку і звітності в галузі туризму та курортно-рекреаційного комплексу; 
- визначення пріоритетних напрямів і координації наукових досліджень та підготовки кадрів у галузі туризму; 
- участі в розробці та реалізації міжнародних програм з розвитку туризму.

    Державна туристична політика базується на відповідній стратегії і тактиці. 
Туристична стратегія - це розробка загальної концепції розвитку і цільових програм, для реалізації яких необхідний час і значні фінансові ресурси. Туристична тактика - це конкретні дії і прийоми досягнення поставленої мети у конкретно визначених умовах.                                                      . 
    Основна мета розробки туристичної стратегії полягає у створенні сучасної високоефективної і конкурентоспроможної туристичної індустрії, яка забезпечить широкі можливості для обслуговування українських та зарубіжних громадян, а також значний вклад у розвиток економіки. Для практичної реалізації цієї цілі пропонується перелік заходів (туристична тактика), до яких можна віднести: створення нормативно-правової бази розвитку туризму, що відповідає міжнародній практиці; формування економічних механізмів стимулювання розвитку іноземного та внутрішнього туризму і залучення інвестицій у цю галузь; введення жорсткої системи сертифікації і ліцензування туристичної діяльності тощо. Таким чином, кожна держава, яка розвиває туризм, намагається досягти від його функціонування максимальної економічної ефективності - отримання економічного ефекту від організації туристичної діяльності у масштабі держави, туристичного обслуговування населення регіону, виробничо-обслуговуючого функціонування туристичної

індустрії.

 

 

3. Розвиток державної політики в галузі туризму, проблеми і перспективи

    На заходи програми "Фінансова підтримка розвитку туризму в Україні" передбачено видатки в обсязі понад 20 млн. грн., що на 5 млн. грн. більше асигнувань на цю мету, передбачених нинішнього року. Зазначені кошти буде сконцентровано на популяризацію туристичних можливостей України, інформування вітчизняної та світової громадськості про розвиток туристично-рекреаційної сфери держави, формування іміджу України як туристичної держави, на залучення іноземних туристів в Україну.

    За рахунок визначених обсягів фінансування у 2005 році передбачено на заходи з реклами міжнародного співробітництва згідно з міжнародними протоколами. Зокрема, - випуск рекламно-інформаційної друкованої та електронної продукції - 1500 примірників, проведення 70 виставкових заходів і семінарів, 12 міжнародних протокольних заходів у рамках міжнародного співробітництва з питань туризму. У межах бюджету виконуватимуть державні цільові програми, зокрема - "Державну програму розвитку туризму в Україні на 2004-2014 роки" (12,4 млн. грн.) [Додаток 1], "Програму розвитку Криму як цілорічного загальнодержавного та міжнародного курортно-рекреаційного і туристичного центру" (2,5 млн. грн.), "Державну програму забезпечення позитивного міжнародного іміджу України на 2007-20013 роки" (10 млн. грн.).

    Нинішнього року уряд затвердив Програму розбудови туристичної інфраструктури за напрямками національної мережі міжнародних транспортних коридорів та основних транспортних магістралей у 2004-2010 роки [4]. На 2005 рік передбачено видатки із загального фонду державного бюджету за новою бюджетною програмою "Фінансова підтримка створення умов для забезпечення безпеки туристів та розбудови туристичної інфраструктури міжнародних транспортних коридорів та магістралей в Україні" у сумі 9,2 млн. грн. на фінансування заходів зі створення безпечних умов для мандрівників.

    З метою стимулювання розвитку туризму  в  Україні,  підтримки вітчизняних суб'єктів туристичної діяльності,  створення сучасної туристичної індустрії та зважаючи на міжнародну практику залучення громадських  організацій до участі в розбудові туристичної галузі на найвищому державному рівні були затвердженні такі напрямки діяльності як [2]:

• проведення моніторингу основних напрямів розвитку туризму;
• розроблення стандартів у сфері туристичних послуг, проведення сертифікації  та атестації  туристичних  підприємств,  здійснення контролю виконання ними умов та правил  прийому  і обслуговування туристів;
• підготовка проектів законодавчих та інших нормативно-правових актів з питань туризму;
• забезпечення захисту прав суб'єктів туристичної діяльності та туристів;
• диверсифікація туристичної   діяльності   з  метою  створення додаткових робочих місць, сприяння зайнятості населення;
• організація підготовки та перепідготовки    кадрів    для підприємств туристичної індустрії; розширення та зміцнення міжнародного співробітництва в галузі туризму,  сприяння  виходу   вітчизняних   суб'єктів   туристичної діяльності на світовий ринок туристичних послуг;
• організація інформаційної, рекламної    та    виставкової діяльності з питань туризму; 
• відзначення юридичних та фізичних осіб,  які зробили  значний внесок у розвиток туристичної галузі.

    Кабінету  Міністрів  України,  Раді  міністрів Автономної Республіки Крим, місцевим державним адміністраціям:

• сприяти розвитку ринку туристичних послуг,  створювати  рівні можливості  на ньому  для всіх суб'єктів підприємництва незалежно від форми власності;
• надавати підтримку  Туристичній  асоціації   України,   іншим громадським   організаціям   у  здійсненні  ними  діяльності  щодо розвитку туризму.

    Ефективному вирішенню розглянутих вище проблем вітчизняного туризму перешкоджає насамперед відсутність узгодженості зусиль окремих міністерств,

відомств, фінансових і комерційних  структур, фірм та організацій, що працюють як в туристичній сфері, так і суміжних з нею галузях - громадському харчуванні, торгівлі, зв’язку, транспорті, виробництві сувенірної продукції та ін. Актуальним залишається питання, чи не є сенс замість проголошеної Законом “Про туризм” позавідомчої Національної ради по туризму сформувати відповідний орган у складі Верховної Ради. Цікаво, що тенденція до створення спеціалізованих парламентських груп, комісій і комітетів отримала схвальну оцінку на Міжнародному форумі ВТО в Кадісі і останнім часом набула помітного поширення у світі.

    Саме під егідою подібної структури знов створений Державний комітет молодіжної політики, спорту і туризму України мав би розробляти єдині довгострокові програми розвитку туристичної індустрії на державному та регіональному рівнях і визначити механізм управління нею, спираючись як на логічне, так і математичне обґрунтування його елементів, використання економічних моделей та закордонного досвіду. Транспортна інфраструктура є однією з основних складових частин функціонування туристичної сфери. Взаємодія транспортної та туристичної галузей допоможе кожній з них у короткі терміни вирішити більшість питань, пов'язаних з розбудовою туристичної  інфраструктури за напрямками національної мережі транспортних коридорів із залученням вітчизняних та іноземних інвестицій.

    Подальший розвиток конкурентоспроможного транспортного  обслуговування туристичної галузі є надзвичайно важливим для досягнення наміченого збільшення обсягів надання туристичних послуг. Туризм як вид економічної діяльності та важливий соціальний  інститут має чітку орієнтацію на використання природних ресурсів та культурної спадщини. Тому важливим його напрямом є ефективне і раціональне використання природних ресурсів та об'єктів культурної спадщини з одночасним їх збереженням і відновленням, профілактика та мінімізація негативного впливу туристичної діяльності на навколишнє природне середовище. Крім того, необхідно здійснити  заходи щодо визначення рекреаційного потенціалу всіх регіонів країни та визначення особливостей рекреаційних регіонів з метою створення колоритного національного туристичного продукту.