Спелеотуризм Мира

Розділ 1.

ПЕЧЕРИ  ЯК ОБ’ЄКТ ДОСЛІДЖЕННЯ СПЕЛЕОЛОГІЇ ТА ІНШИХ НАУК 

1.  Поняття  про печери. Класифікація печер  за генезисом.

   Печера - це геологічний об’єкт  з багатьма природними феноменами. Проведення спелеологічних досліджень відкривають нові можливості як в одержанні, так і в інтерпретації інформації, отриманої класичними геологічними методами.  [ 1 ]

   Печери – природні підземні пустоти, що за своїми розмірами достатні для входу людини. Деякі вчені вважають, що термін «печера» характеризує лише ті пустоти, які не мають безпосередніх виходів на поверхню. Проте  печерами називають також невеликі за розмірами морські печери, кам’яні прихистки та гроти. [ 3 ]

   Печери формуються під впливом геологічних процесів: хімічних, фізичних, ерозії, тектоніки, життя мікроорганізмів тощо. Деякі печери формуються в той же час, як і гірська порода довкола. Такого роду печери інколи називають «первинними» печерами. Більшість печер формуються у вапняках, адже це найм’якіший матеріал,  але можуть формуватися і в крейді, мармурі, доломіті, солі, коралах, гіпсі тощо.

   За характером виникнення печери поділяють на такі: [ 1 ]

Морські печери найрозповсюдженіші вздовж узбереж  всього світу. Окреме питання – це прибережні печери, які формуються на берегах морів в ослаблених зонах внаслідок дії прибою.

Льодовикові печери утворюються в тілі льодовиків талою водою. Ця вода проникає спочатку в маленькі тріщинки, згодом в більші і врешті-решт досягає великих тріщин, утворюючи тим самим достатні для проходу людини ходи.

Вулканічні  печери виникають при виверженнях вулканів. Потік лави, застигаючи, утворює тверду кірку, під якою витікає решта лави. Після закінчення виверження під твердою кіркою залишаються пустоти. Оскільки лавові печери залягають на самій поверхні, то досить часто стеля таких печер обвалюється.

Тектонічні  печери можуть виникати в будь яких гірських породах в результаті утворення тектонічних розломів. Як правило, такі печери зустрічаються в бортах глибоко врізаних в плоскогір’ях річкових долин, коли величезні масиви порід відколюються та утворюють тим самим тріщини та гроти.

2. Печери як об’єкт наукового дослідження.

   Галузь  науки, що займається  вивченням печер називають спелеологією, а вчених – спелеологами. [ 1 ] Спелеологія  досліджує  виникнення печер, їх розвиток, форми, мікроклімат, води, органічний світ в минулому та в сьогоденні. Назву «спелеологія» у 1890 році запропонував французький археолог  Е.Рів’єр. Цю назву в своїй роботі згодом використав один із засновників сучасної науки про печери  Е.М. Мартель. [ 3 ]

   Спелеологія, як така, виникла на перехресті  інтересів геолого-географічних, біологічних та історичних наук. Тісніше вона пов’язана з карстознавством.     В середині  XX століття хорватські вчені ввели термін «крас» в наукову літературу. Німецькі ж науковці виправили назву на більш мело звучну – «карст» (сама назва «карст» походить від назви плоскогір’я південніше Юлійських Альп). Наразі спеціалісти розрізняють декілька видів карсту: голий, задернований та покритий карст. 

   Коли розчинні породи виходять безпосередньо на поверхню, то це голий карст. Він широко відомий в Криму та Середній Азії. Дощові і талі води, що містять безліч вуглекислого газу, діють на вапняки як слабка кислота. Розширені водою тріщини перетворюються в канали, що відводять воду з поверхні землі вглиб. Саме тут і утворюються печери, колодязі та шахти, що цікавлять спелеологів.

   Задернований карст характерний  тим, що на його поверхні  розвинений тонкий ґрунтовий покрив.

   Покритий карст – в прямому  значенні своєї назви – покритий. Гірські породи, що карстуються вкриті нерозчинними (пісок) або водотривкими породами (глина).

   Відомий радянський геолог Д.С.Соколов [ 1 ] виділяв чотири умови розвитку карсту: наявність порід, що карстуються, їх порові або тріщинні  водопроникні властивості, вода, що рухається та її агресивність( здатність розчиняти породу). Тому для того щоб охарактеризувати карст будь-якого гірського масиву, потрібно мати дані таких наук як стратиграфія, літографія, петрографія, тектоніка, геоморфологія, гідрогеологія, кліматологія, грунтознавство та ландшафтознавство. Проте спелеологія не залишається перед ними в боргу. Комплексне вивчення печер та шахт дає відповіді на низку питань: як утворюються та рухаються підземні води, які їх запаси, мінералізація, хімічний склад, коливання рівнів. 

   Будучи складовою частиною карстознавства, спелеологія виходить за рамки цієї комплексної науки: печери можуть утворюватись не тільки завдяки карстуванню. Вони виникають внаслідок активізації вулканічних процесів(лавові  пузирі), роботи моря(печери прибоя),  розмив льоду, діяльність людини( соляні шахти, катакомби, «печерні» міста та храми). В таких випадках  спелеологія вступає в зв′язок не з карстознавством, а з вулканологією, геоморфологією, археологією. Некарстові печери широко відомі в Криму, Україна.

   Наукові інтереси спелеологів  часто перетинаються з інтересами біологів та археологів. В печерах живуть тварини, що належать до кількох типів: простих, членистоногих, молюсків та ін. Специфічні умови життя дозволяють фахівцям виділити печери в окремий біотоп (середовище проживання з більш-менш однорідними умовами для життя).

   Під землею нерідко зустрічаються залишки кісток та сліди існування           ( копроліти (скам’янілі екскременти морських та наземних тварин), подряпини від кігтів)).

   Не менше загадок зберігають  печери і для археологів. Протягом  багатьох тисячоліть печери використовувались  як житло, місця жертвопринесень, поховань, тюрем та так званих «складів» для продуктів харчування. Основне завдання істориків – розібратися, з якою метою використовувалась та чи інша печера, яку роль вона відіграла у формуванні культури, побуту людей.  Завданням спелеологів є допомога історикам краще зрозуміти умови проживання людини або тварини під землею, допомогти оцінити ті зміни, що відбулись впродовж віків.

3. Прикладне використання печер.

   Спелеологічні дослідження дають змогу деталізувати літологічний розріз карстоутворюючих порід і встановити особливості тектонічної будови району; вивчення гідрогеології карстових порожнин дає можливість визначити закономірності формування, руху і розвантаження підземних вод і вийти на раціональні схеми їх експлуатації.

   Спелеологічні дослідження надають суттєву допомогу і при вирішенні інженерно-геологічних завдань. Вони широко використовуються при проходженні тунелів, при будівництві ГЕС тощо.

   Експеримент, що 1972 року провів  відомий всьому світу вчений  та спелеолог Мішель Сіфр (нагадаю, він насамоті провів 205 днів в печері Міднайт, США) дозволив детальніше вивчити біологічні (фізіологічні) ритми людини, її психологічний час та фізіологічні процеси.  
Проведені Сіфром біологічні (фізіологічні) експерименти мають певне прикладне значення, насамперед, у галузі космічної медицини.

   З того часу було створено  кілька підземних лікарень і клінік, в тому числі і в Україні. Спеціалісти в галузі медицини та спелеології провели низку дослідів у тернопільських печерах - Кришталевій та Озерній. Отримані експериментальні дані свідчать про лікувальні властивості мікроклімату печер і доцільність створення тут алергологічних стаціонарів для лікування хворих хронічними бронхітами, пневмонією, бронхіальною астмою. Так зародився новий напрям медичної спелеології – спелеотерапія. 
   Спелеотерапія - це використання мікроклімату печер, шахт для лікування цілого ряду захворювань, один з стародавніх і широко розповсюджених у наші часи методів оздоровлення в багатьох країнах світу. Медики встановили: спелеотерапія сприяє більш швидкому загоєнню опіків, допомагає лікувати шкірні захворювання, недуги кровообігу. Особливо ефективно допомагає спелеотерапія дітям. Тому великі ставки в світі робляться саме на використання печер в якості підземних лікарень та санаторіїв. [  5 ] 

   Вивчення печер починається з  дослідження умов їх виникнення, з якими процесами це було  пов’язано. Встановлення загальної картини дає змогу детальніше поринути у вивчення та освоєння печер, їх використання. Проте дослідження печер вимагає моральної та фізичної підготовки учасників експедиції, їх повну налаштованість на роботу в незвичних для себе умовах. Тому необхідно створювати необхідні умови для проведення тренувань молодих спелеологів, адже кожен спортсмен має отримати якомога більше знань теоретичних та практичних. 
 
 
 
 
 
 
 

Розділ 2.

СПЕЛЕОТУРИЗМ  ЯК ВИД ТУРИСТСЬКО-РЕКРЕАЦІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ. 

2.1. Поняття про туристсько-рекреаційну діяльність, її види. 

   Рекреація – відновлення здоров'я і працездатності шляхом відпочинку на лоні природи, або під час туристичної поїздки з відвіданням національних парків, архітектурних пам'яток, музеїв. До поняття «рекреація» включають: розширене відтворення фізичних, інтелектуальних та емоційних сил людини; будь-яка гра, розвага, яка використовується для відновлення фізичних та розумових сил; найбільший сегмент індустрії дозвілля, що швидко розвивається, зв'язаний з участю населення в активному відпочинку на відкритому повітрі, проводиться переважно на вік-енд (у вихідні та святкові дні); перебудова організму і людських популяцій, що забезпечую можливість активної діяльності за різних умов характеру і змін навколишнього середовища; цивілізований відпочинок, що забезпечується різними видами профілактики захворювань в стаціонарних умовах екскурсійно-туристичними заходами, в процесі занять фізичними вправами.

Пізнавати допомагають природні ресурси, що також  мають назву «рекреаційні» -

1)  це об’єкти і явища природного походження, що можуть бути використані для туризму, лікування, відпочинку, впливають на територіальну організацію рекреаційної діяльності, формування рекреаційних районів (центрів), їхню спеціалізацію та економічну ефективність. Вони сприяють відновленню фізичних і духовних сил людини, її працездатності, використовуються для прямого й опосередненого споживання та виробництва курортних та туристичних послуг; [ 9 ]  

2) це особливості природи, природні та природно-технічні геосистеми, тіла, явища природи, їх компоненти й властивості, природоохоронні об'єкти. [ 9 ]

До основних видів рекреаційних ресурсів належать: 1) узбережжя теплих морів; 2) узбережжя річок, озер та водосховищ; 3) лісові масиви; 4) передгір'я та гірські країни; 5) міста - столичні та історичні центри; 6) міста-курорти або курортні місцевості; 7) релігійно-культові комплекси та окремі споруди, розташовані поза межами населених пунктів; 8) давні міста, фортифікаційні споруди (печерні міста, фортеці тощо), каменярні. 
   Поняття “рекреаційні ресурси ” включає в себе компоненти природи, соціально-економічні принципи і культурні цінності, які задовольняють туристичні потреби споживачів. Основним джерелом задоволення туристичних потреб залишається природній потенціал.   

   Туризм —вид активного відпочинку у формі виїздів поза місце постійного перебування, поєднаних з розвагами, пізнаванням природного оточення рідного краю чи інших країн, їхніх архітектурних пам'яток, участю в різних улаштуваннях релігійного, культурного, спортивного, виховного чи ін. характеру. [ 9 ]

   Туризм — тимчасовий виїзд особи з місця постійного проживання в оздоровчих, пізнавальних, професійно-ділових чи інших цілях без здійснення оплачуваної діяльності в місці перебування; [ 9 ]

   Туризм виконує такі функції:

рекреаційну;

соціальну;

культурну;

екологічну;

економічну;

просвітницьку;

виховну ;

релігійну.

   За видами пересування туризм розрізняють:

піший;

водний;

спортивний;

зелений;

сільський;

міський;

гірський;

спелеологічний;

автомобільний;

космічний тощо. [ 9 ]

Деякі вчені подають дещо більшу класифікацію, додаючи туди такі види туризму як мисливство, рибальство тощо.