Загальний стан транспорту країни

Пріоритетни проектом розвитку системи теплопостачання України є реконструкція другого енергоблоку Трипільської ТЕС, яка розрахована на 2007-2011 рр. Обсяг залучених кредитних коштів складе 624 млн грн. Технічне переозброєння другого енергоблоку дозволить використати для його роботи виключно вугілля без використання газу із збільшенням потужності енергоблоку з 300 МВт до 325 МВт і подовженням терміну його експлуатації на 15-20 років. Трипільська ТЕС з 6 пилевугільними блоками потужністю по 300 Мвт кожний розташована в Київській області. Перший енергоблок станції було введено в експлуатацію в грудні 1969 р., шостий – у серпні 1972 р.

Передбачається також  проект з реконструкції електростанції на 200 млн грн. і в «Західенерго». Дуже серйозні і амбіціозні проекти – проекти «Укренерго» щодо будівництва нових ліній видачі потужності, будівництва нових підстанцій і реконструкції підстанцій. Реалізація подібних проектів забезпечить стабільні поставки електроенергії споживачам України і дозволить збільшити її експорт до Білорусі, Росії і Західної Європи.

Експорт електроенергії

Україна в січні-лютому 2010 року збільшила експорт електроенергії на 57,2% (на 358,7 млн кВт-год) в порівнянні з січнем-лютим 2009 року - до 985 900 000 кВт-год, повідомили агентству Інтерфакс-Україна  в Міністерстві палива та енергетики.

Збільшення обсягів поставок обумовлено відновленням у минулому році комерційних поставок електроенергії в Білорусію, на яку за підсумками двох місяців довелося 47,3% всього експортованого Україною обсягу електроенергії.

Держпідприємство Укрінтеренерго в січні-лютому поставило в Білорусь 466 800 000 кВт-год електроенергії (минулого місяця - 208 400 000 кВт-год), тоді як у січні-лютому минулого року експорт в цю країну не здійснювався.

Постачання електроенергії з острова Бурштинської ТЕС в  напрямку Угорщини, Словаччини і Румунії, незважаючи на лібералізацію експорту, у звітному періоді скоротилися  на 17,4% (на 108,9 млн кВт-год) в порівнянні з січнем-лютим 2009 року - до 517, 7 млн  кВт-год.

Експорт електроенергії у  напрямі Угорщини, Словаччини і Румунії  в минулому місяці скоротився на 28,2% (на 87,3 млн кВт-г) в порівнянні лютим 2009 року - до 222 700 000 кВт-год електроенергії.

Комерційні поставки електроенергії в напрямку Угорщини, Словаччини і  Румунії 1 березня 2010 був припинені  повністю.

Мінпаливенерго України  і компанії-експортери пояснювали припинення поставок дефіцитом вугілля газової  групи і зниженням до критичного рівня запасів палива на складах  Бурштинської ТЕС - основний електростанції у складі енергоострова, що працює в  паралельному режимі з європейською енергосистемою.

Тим часом, Міністерство вугільної  промисловості України спростувало  інформацію про існування дефіциту вугілля. За даними відомства, 1 березня 2010 року на складах вугільних держпідприємств  знаходилося близько 1,8 млн тонн вугілля, достатнього для забезпечення роботи електростанцій протягом трьох  місяців.

Мінвуглепром також заявив, що енергогенеруючі компанії систематично блокували постачання вугілля на електростанції вугільними підприємствами державної форми власності.

Молдова в січні-лютому 2010 року імпортувала 1,4 млн кВт-годин  української електроенергії (за аналогічний  період минулого року - 0,6 млн кВт-год).

Польща і Росія з  початку 2010 року не імпортує українську електроенергію.

Україна в 2009 році скоротила  експорт електроенергії на 49,2% (на 3 млрд 867 900 000 кВт-год) в порівнянні з 2008 роком - до 4 млрд 0,3 млн кВт-год. При  цьому доходи країни від експорту електроенергії скоротилися на 56,7% в порівнянні з 2008 роком - до $ 208 млн.

Україна в кінці 2009 року лібералізувала експорт електроенергії. Постачання з острова Бурштинської ТЕС в  напрямку Угорщини, Словаччини і Румунії  з січня 2010 року паралельно з Укрінтеренерго здійснювали ТОВ ДТЕК Східенерго і ВАТ Західенерго, що експлуатує Бурштинську ТЕС.

Експорт до Білорусі здійснює тільки Укрінтеренерго. Проведені НЕК  Укренерго аукціони з продажу  права доступу до міждержавних ліній  електропередачі продемонстрували, що даний напрямок не затребуваний іншими експортерами.

Білорусія домовилася про  імпорт електроенергії з України, але  і в особі державного об'єднання "Біленерго" підписала угоду  з російською компанією "Інтер  РАО ЄЕС" про поставки російської електроенергії. Згідно з цією угодою, в нинішньому році Білорусія отримає 3 млрд кВт • год електроенергії відповідно до балансу Союзної держави  і до 2,5 млрд кВт • год - на основі принципів "комерційної доцільності".

Литва офіційно припинила  роботу Ігналінської АЕС 1 січня 2010. Вивід станції з експлуатації був однією з умов вступу країни до Євросоюзу, висунутих цією організацією в 2004 р. Минулого року на Ігналінської АЕС було вироблено 70% всієї литовської електроенергії.

 Це дозволяло країні  повністю забезпечувати себе  електрикою і навіть експортувати  його в сусідню Латвію. Нині  ж, вперше за роки незалежності, Литва змушена купувати електроенергію. За прогнозом уряду, в 2010 р.  вона імпортує близько 5 млрд  кВт • год, при тому що  її загальна річна потреба  - 11,5 млрд кВт • год У цінах  січня 2010 очікувана вартість імпортованої  до Литви електроенергії складе $ 287 млн.

У листопаді минулого року тодішній Президент України Віктор Ющенко підписав зі своєю литовської колегою Далею Грібаускайте угоду про те, що з 1 січня 2010 р. Україна почне експортувати електроенергію до Литви.

Але так як в України  і Литви немає спільного кордону, перш ніж починати постачання електроенергії, двом країнам необхідно було заручитися підтримкою розташованої між ними Білорусії. Про це Віктор Ющенко подбав завчасно. У жовтні 2009 р., під час візиту в Україну президента Білорусі Олександра Лукашенка, була досягнута домовленість про те, що Україна експортує в  Білорусію 2 млрд кВт • год електроенергії на рік по $ 45 за 1 Мвт • год.

Через незадовільний стан електричних мереж, їхньої невідповідності  діючим нормам і режимам електроспоживання, а також низький рівень приладів обліку, високим є рівень технологічних  затрат на транспортування і постачання електроенергії.

Для задоволення потреб споживачів у якісному і надійному електропостачанні необхідно:

• в 2011-2020 рр. вводити щорічно в дію не менше 15 тис. км ліній електропередач потужністю 0,4-150 кВ;
• в наступні роки здійснювати щорічне будівництво нових ліній електропередач відповідно до потреб розвитку електронавантаження споживачів і проводити відновлення діючих ліній в обсязі норм амортизаційних відрахувань. При цьому будівництво нових ліній електропередач і розподільних трансформаторних підстанцій, а також реконструкцію діючих необхідно здійснити з розрахунком переведення господарських потреб населення сільської місцевості з газу на електроенергію.

У 2002 р. Кабміном України  була ухвалена Концепція функціонування та розвитку оптового ринку електричної  енергії України (далі – Концепція)[2]. Ця Концепція визначила поетапний перехід до моделі повномасштабного конкурентного ринку електроенергії, який складається з ринку двосторонніх контрактів, балансуючого ринку для забезпечення попиту і пропозиції на позаконтрактні обсяги електроенергії та ринку додаткових послуг.

У 2004 р. була створена Міжвідомча комісія щодо координації роботи, пов'язаної з реалізацією положень Концепції. У 2005 р. був прийнятий  План заходів з реалізації другого  етапу Концепції (2006 – 2008 рр.), та зміни  до Закону України „Про електроенергетику” (№ 2362-IV), якими передбачені зміни  в Правилах ОРЕ щодо підвищення конкуренції на ринку. Ухвалення Закону України від 23.06.2005 № 2711 „Про заходи щодо забезпечення стабільного функціонування підприємств ПЕК” дало імпульс для поліпшення фінансового стану підприємств галузі й дозволило здійснити низку заходів щодо запобігання їхньому банкрутству. У 2007 р. було схвалено План заходів щодо реалізації положень Концепції на 2008 – 2014 рр.

Отже, протягом 2004-2007 рр. були, в основному, забезпечені ключові  організаційно-економічні умови для  поступового впровадження системи  двосторонніх договорів купівлі-продажу електричної енергії. Але проблеми залишилися, і вони можуть бути вирішені тільки за умови належного забезпечення подальшої організаційної, ресурсної та законодавчої підтримки процесу впровадження положень Концепції.

Слід зазначити, що у 2004 році відбулося відхилення від курсу  лібералізації вітчизняного ринку  електроенергії в зв’язку із створенням державної монополії – НАК  “Енергетична компанія України” (НАК  “ЕКУ”), яка централізовано об’єднала активи генеруючих і дистрибуційних енергопідприємств країни. Це зумовило появу значних диспропорцій у ринковій структурі, оскільки фактично утворилася вертикально інтегрована структура, яка монополізувала різнопрофільні та водночас взаємозалежні види діяльності в електроенергетичній сфері. Сьогодні у власності НАК “ЕКУ” перебувають контрольні пакети акцій 10 генеруючих об’єктів, на які припадає 45 % загальної встановленої потужності ОЕС України, а також державні частки (контролюючі або блокуючі) 21 з 27 обленерго, які закуповують в ОРЕ близько 70 % обсягу електроенергії.

Існуючий оптовий ринок  електричної енергії України  базується на моделі єдиного (монопольного) державного оптового покупця (продавця) електричної енергії – єдиного  оптового постачальника, яка на сьогодні блокує розвиток ринкових механізмів в ОРЕ.

Концепція функціонування та розвитку оптового ринку електричної  енергії України передбачає поступовий перехід від діючої системи до моделі двосторонніх контрактів з балансуючим ринком, яка найбільш широко застосовується у світі останнім часом.

Основні напрямки змін повинні бути такими:

• коригування організаційної структури та системи контрактів ОРЕ;
• удосконалення системи ціноутворення;
• перехід від адміністративного втручання на регулюючий контроль;
• удосконалення енергоринку зовнішніх взаємовідносин;
• удосконалення законодавчо-нормативної бази.

4.Науково-технічні  проблеми міського транспорту  і можливість удосконалення його  роботи

Двадцяте століття було століттям  урбанізації, тобто безпрецендентного  зростання населення міст. Якщо на початку нашого століття населення  міст складало біля 13%, то тепер вже більше 50%. Разом з зростом населення міст повинно розвиватися і транспортне забезпечення переміщень пасажирів і вантажів.

У наш час міський транспорт  великих міст може об'єднувати всі види відомого нам транспорту, але сюди ще добавляються суто міські види - метро, фунікулер, підвісні та спеціальні дороги.

Слід врахувати, що за останній час велику роль у міському транспорті  почав  відігравати  і  автомобільний  транспорт індивідуального користування.

Рухомий склад міського транспорту має такі види:

1) автомобільні – автобуси, таксі, легкові та вантажно-пасажирські;

2) електричні – трамваї,  тролейбуси, метро, фунікулери, підвісні та спеціальні колійні дороги;

3) водні – теплоходи,  пороми, катери, моторні човни.

Стабільна робота усіх видів  транспорту є невід'ємною умовою нормального функціонування економіки  України. Тим часом в останні роки становище в транспортно-дорожньому комплексі країни значно погіршилося. Внаслідок спаду обсягів перевезень різко скоротилися прибутки транспортних підприємств, хронічною стала криза платежів, граничного рівня досягла спрацьованість основних виробничих фондів, що призводить до зростання потреб у реконструкції, ремонті та технологічному обслуговуванні. Незадовільно вирішуються питання технічних інновацій і технологічної модернізації, не забезпечуються мінімальні соціальні умови працівників галузі, не повною мірою використовуються потенціальні можливості транспортно-дорожнього комплексу з розвитку експорту транспортних послуг.

Є й ряд інших проблем. Так, наприклад, специфіка столиці  України полягає в тому, що у  складі комунальної власності Києва  є те, чого не мають інші столиці, в тому числі процвітаючих країн. Наприклад, у Празі не має тролейбусів, таксобусів, весь тягар перевезень несуть метрополітен і трамвай, Москва не має в комунальній власності аеропорту. В Києві в міській комунальній власності присутні, співіснують всі можливі види транспорту від літаків (аеропорт "Жуляни") до окремих швидкісних крилатих теплоходів типу "ракета".

Таким чином, міське транспортне  господарство виявилось дуже складним, багатогалузевим, і часто в ньому  з'являються проблеми, які не мають  готових рецептів для вирішення.

Розглянемо електротранспорт та автомобільний транспорт окремо один від одного, оскільки в кожного є свої специфіки, хоча й є багато чого спільного.

Електротранспорт. Міський електротранспорт працює у 54 містах України. Протягом останніх шести років випуск трамвайних вагонів і тролейбусів на маршрути скоротився в середньому в 1,5 раза. Значно погіршилися регулярність руху та культура обслуговування пасажирів. Зменшилася в середньому на 26 % насиченість транспортної мережі трамвайними вагонами і тролейбусами, що зумовило значну їх перевантаженість. Це сталося внаслідок скорочення парку рухомого складу, припинення його оновлення.