Страхування життя та його основні види

ЗМІСТ 

     1. Страхування життя та його місце у галузі особистого страхування.…. 3

     2. Характеристика основних видів страхування життя………………….... 7

     3. Зарубіжний досвід страхування життя та перспективи його втілення

     в Україні…………………………………………………………………….. 10

     Перелік посилань…………………………………………………………… 20

      Страхування життя  та його основні види 

1. Страхування життя та його місце  у галузі особистого страхування

Однією  з галузей страхування є особисте страхування, здійснюване з метою  надання певних послуг як фізичним (окремим громадянам, членам їхніх родин), так і юридичним особам (наприклад, страхування працівників підприємств від нещасних випадків). Ці послуги передбачають страховий захист страхувальників (застрахованих) у разі настання несприятливих подій для їхнього життя й здоров'я.

     Класифікація  страхування за об'єктами дає змогу відокремити такі підгалузі особистого страхування: страхування життя, страхування від нещасних випадків, медичне страхування. Останні дві підгалузі в економічній літературі об'єднуються під назвою «страхування здоров'я».

     Поділ страхування на окремі підгалузі  зумовлюється сукупністю ризиків, які  вони охоплюють, тривалістю дії договорів  страхування, а також порядком накопиченням коштів для здійснення страхових  виплат. Ураховуючи останнє, страхування життя, що характеризується поступовістю такого накопичення під час дії договору страхування, об'єднує накопичувальні види особистого страхування, а страхування від нещасних випадків і медичне страхування так звані «ризикові».

     Виникнення  та розвиток страхування життя. Страхування життя має давню історію. Люди завжди шукали засобів продовження життя, запобігання втратам від стихійних лих, нещасних випадків, турбувалися за своїх рідних, близьких на випадок їхнього або власного каліцтва, втрати працездатності, смерті. Уже давно люди дійшли думки, що одним з напрямів захисту від наслідків різних несприятливих для життя подій може бути страхування. Еволюція страхування життя міцно пов'язана із суспільно-економічним розвитком тієї чи іншої держави, релігійними, побутовими та особистими інтересами. Важливе значення для його розвитку мав культ предків і потойбічного життя. Гідні проводи в інший світ були справою честі, виявом поваги до померлого. Показовими в цьому розумінні були римські професійні колегії, члени яких могли розраховувати не лише на гідне поховання, а й на отримання матеріальної допомоги в разі хвороби чи каліцтва. Існуючі правила передбачали, що кожен член професійної колегії мав робити внески в касу (фонд) колегії. Наприклад, Статут військової професійної колегії, яку було засновано в 133 році н. є., передбачав початковий натуральний (амфору доброго вина) та грошовий внесок, а також щомісячні внески до загального фонду. У разі смерті члена колегії була передбачена виплата певної суми з її каси (фонду) для забезпечення гідного поховання. Страхова сума, яка виплачувалася спадкоємцю, була недоторканною для відшкодування боргів померлого. Цікаво, що порядок створення цього фонду передбачав і поважне ставлення до волі померлого, який ще за життя призначав спадкоємця за заповітом. Уже в цей період чітко були визначені випадки відмови у виплаті страхової суми (самогубство, заборгованість за внесками в загальний фонд).

     Таким чином, ще у ті далекі часи почали закладатися  основи, на яких у подальшому будувалося сучасне страхування життя.

     Світова спільнота накопичила значний досвід проведення страхування життя. Зокрема, показовим щодо цього є досвід таких країн, як Велика Британія, США, Японія. У цих країнах поступово  формувалося ставлення населення  до страхування життя, удосконалювався механізм його здійснення.

     Неабияке  місце страховий захист життя  посідав і в слов'янських народів. Перші згадки про відшкодування  збитків, завданих життю людини, дійшли до нас з руських літописів, які  відносяться до X—XI століття. Так, зібрання законів, відомих під назвою «Руська правда», передбачало певне матеріальне відшкодування у разі вбивства члена общини. Уже в цей період передбачалась участь членів общини у відшкодуванні завданого збитку в разі смерті від нападу невідомого вбивці, у разі смерті внаслідок ненавмисного непередбаченого вбивства, а також коли вбивство було здійснене навмисно й вбивця невідомий. Такий порядок був значним кроком уперед у відносинах між людьми, але він був викликаний не почуттям солідарності, а, швидше, надзвичайно складною політичною ситуацією.

     Як  свідчать дослідження вчених, страхування  життя у царській Росії було розвинене  значно менше, ніж в інших великих  капіталістичних країнах. Особисте страхування з'явилось в Росії  лише в 30-х роках XIX століття. У 1835 році там було організоване перше акціонерне товариство страхування життя, яке одержало назву «Російське товариство страхування капіталів і доходів» («Життя»), У подальшому з'явились й інші страхові товариства. Акціонерні товариства в Росії надавали послуги зі страхування життя на випадок смерті, змішаного страхування життя, страхування на дожиття та страхування рент.

     Поряд з акціонерними товариствами страхуванням життя займались ощадні каси та взаємні страхові товариства, але вони не вирішували питання реального страхового захисту населення.

     На  території України страхування  життя не мало такого попиту в населення, як інші види страхування, що не сприяло  зацікавленості страхових компаній у розвитку цього напряму страхування. Тому для задоволення попиту на страхові послуги зі страхування життя залучалися іноземні страхові товариства, а вітчизняні страховики лише продавали їх послуги. Зокрема, пропонувалися послуги зі страхування на випадок смерті, страхування на випадок смерті із скороченою сплатою премій, змішане страхування життя, страхування життя з визначеним терміном виплати страхової суми, страхування дітей до повноліття.

     У 1911 році на території західної України  почало працювати товариство взаємного  страхування життя та пенсій «Карпатія», яке надавало послуги зі змішаного страхування життя, страхування життя на випадок смерті, забезпечувало страховим захистом дітей. Діяльність цього товариства характеризується намаганням залучити до страхування й бідних громадян, чому сприяло встановлення порівняно з іншими страховими товариствами більш низьких страхових тарифів.

     Жовтнева  революція 1917 року внесла значні зміни  в розвиток страхової справи, які  торкнулися й страхування життя. Усі види й форми страхування  були проголошені державною монополією й впродовж тривалого часу право на проведення страхових операцій на території РФСР, а потім і СРСР було виключно справою Держстраху.

     Страхування життя розвивалося доволі повільно. Причини цьому були різні. Серед  них слід зазначити політичну  ситуацію, економічний стан держави, неоднозначне ставлення громадян до необхідності страхування життя, недостатня обізнаність їх щодо переваг і значення страхування загалом.

     До  середини 80-х років XX століття в СРСР основу особистого страхування за кількістю  укладених договорів, сумою зібраних премій, переліком видів становили послуги із страхування життя, але, починаючи з 1985 року, це положення стало змінюватися не на їх користь. Зміни в особистому страхуванні йшли за загальними політичними, соціальними та економічними змінами в країні. Перехід до ринку супроводжувався скороченням соціальних гарантій, економічною нестабільністю, глибокими інфляційними процесами, які торкнулися всіх сфер виробництва й послуг, демонополізацією страхової справи. Усе це, з одного боку, зумовило появу в населення потреби в створенні додаткових страхових гарантій на випадок виникнення різних подій, пов'язаних з додатковими матеріальними витратами й втратами сім'ї, а з другого, — в умовах інфляційної економіки, коли порушується визначеність у відносинах між страховиком і страхувальником, різко знижується попит страхувальників на страхові послуги. Насамперед це стосується довгострокових видів страхування.

     Україна вже має певний досвід проведення страхування життя в умовах ринкових відносин. Він, зокрема, пов'язаний з виданим у травні 1993 року Декретом Кабінету Міністрів України «Про страхування», який передбачав формування страхових резервів зі страхування життя на загальних засадах, без урахування його особливостей, не забезпечував страховикам можливість сформувати резерви в обсягу, достатньому для здійснення майбутніх виплат, не виставляв вимог до переліку страхових випадків, які можуть бути передбачені договорами страхування життя, обсягу зобов'язань страховика тощо. Саме така ситуація зумовила значні «перекоси» в проведенні страхування життя, запровадженні видів страхування, які з ним не мали нічого спільного узагалі. Усе це завдало неабиякої шкоди цьому важливому напряму страхового захисту, підірвало віру страхувальників у його дієвість і реальність. Не можна, однак, не сказати про те, що робилися спроби виправити ситуацію, що склалася. Так, Укрстрахнагляд у жовтні 1995 року затвердив «Тимчасову методику формування резервів із страхування життя». Цей документ визначив загальні вимоги до умов договорів страхування життя, термінів дії договорів, встановив перелік страхових випадків, які можуть бути передбачені ними. Тимчасова методика визначила порядок розрахунку нетто-тарифів зі страхування життя, враховуючи його особливості як виду діяльності. 23 червні 1997 року Укрстрахнагляд затвердив «Методику формування резервів зі страхування життя», що визначила механізм проведення актуальних розрахунків і формування резервів зі страхування життя. Відповідно до Методики страховими подіями, під час настання яких проводиться виплата зі страхування життя, можуть бути смерть застрахованої особи, дожиття застрахованого до закінчення строку дії договору страхування, досягнення застрахованою особою пенсійного віку або віку, обумовленого в договорі страхування, настання події в житті застрахованої особи, оговореної в договорі страхування, смерть найближчого родича застрахованого.

     Подальшому  розвитку страхування життя сприяло  прийняття в березні 1996 року Закону України «Про страхування», який усунув недоліки Декрету «Про страхування». Виявом розуміння специфічних особливостей проведення страхування життя та його місця в системі страхового захисту населення є вимога Закону України «Про страхування» відповідно до якої з 1 січня 1997 року страховим компаніям, які проводять страхування життя, забороняється здійснювати інші види страхування.

     У жовтні 2001 року введено в дію нову редакцію Закону України «Про страхування», в якій багато уваги приділено  питанням страхування життя. Зокрема, визначено, що страхування життя  передбачає обов'язок страховика здійснити страхову виплату відповідно до договору страхування у разі смерті застрахованого, а також, якщо це передбачено договором страхування, у разі його дожиття до закінчення строку дії договору і/або досягнення ним визначеного в договорі віку. Умови страхування життя можуть передбачати й обов'язок страховика здійснити страхову виплату в разі нещасного випадку із застрахованою особою і/або її хворобою. Якщо у разі настання страхового випадку передбачаються регулярні довічні виплати (страхування довічної пенсії), у договорі страхування неодмінно має передбачатися ризик смерті застрахованої особи впродовж періоду між початком дії договору страхування та першою страховою виплатою з-поміж довічних страхових виплат. В інших випадках неодмінно має передбачатися ризик смерті застрахованої особи впродовж усього строку дії договору страхування. Підвищені також вимоги до розміру мінімального статутного фонду страховиків, які займаються страхуванням життя. Він повинен становити суму еквівалентну 1,5 млн евро за валютним обмінним курсом НБУ. 

      2. Характеристика основних  видів страхування  життя 

     Однією  з галузей страхування є особисте страхування, здійснюване з метою  надання певних послуг як фізичним (окремим громадянам, членам їхніх  сімей), так і юридичним особам (наприклад, страхування працівників підприємств від нещасних випадків). Ці послуги передбачають страховий захист страхувальників (застрахованих) у разі настання несприятливих подій для їхнього життя й здоров’я.

     До  підгалузей особистого страхування належать:

• страхування життя (пенсій);
• страхування від нещасних випадків;
• медичне страхування.

      Останні дві підгалузі в економічній  літературі об’єднуються під назвою «страхування здоров’я».

      Здійснення  особистого страхування має певні  особливості. Зокрема при його проведенні дуже важко правильно оцінити той ризик, який береться на страхування. Через це таке страхування пов’язане, по суті, з установленням умовної страхової суми, яка лише наближено відбиває збиток, що його може завдати страховий випадок.

      Поділ страхування на окремі підгалузі  зумовлюється сукупністю ризиків, які  вони об’єднують, тривалістю дії договорів  страхування, а також накопиченням страхових сум.

      Ризики, які існують при страхуванні  життя, пов’язані з невизначеністю тривалості останнього для кожного окремого страхувальника. Так, коротке життя людини, наприклад годувальника сім’ї, породжує значні проблеми для його дружини й дітей. Тривале життя створює проблему фінансового забезпечення в похилому віці.

      Страхування життя передбачає відповідальність страхової компанії в разі смерті страхувальника (застрахованого) під час дії договору страхування або дожиття до певного обумовленого в договорі строку.

      Крім  того, в договорі страхування додатково  може бути обумовлена й відповідальність страховика і при дожитті застрахованої особи до певної події, наприклад одруження, народження дитини, а також у разі втрати нею здоров’я від нещасного випадку.

      Договори  страхування життя мають певні  особливості:

• відповідальність страхової компанії настає, якщо страхувальник (застрахований) помер за будь-якої причини;
• договір страхування вважається договором приєднання, оскільки цей договір, і особливо загальні його умови, виробляється лише страховиком;
• страхувальник погоджується на умови, які пропонує йому страховик;
• договір страхування життя — це договір доброї волі, бо в його основу покладено довіру між страховиком і страхувальником. Наприклад, страхувальник, укладаючи договір, зобов’язаний відповідати на поставлені запитання, і відповідати чесно. Інакше договір страхування вважається недійсним.

     Договором страхування передбачається, що страхова компанія зобов’язується сплатити страхувальникові (застрахованому) фіксовану страхову суму чи пенсію або погасити кредит, що його взяв страхувальник для придбання якогось товару в кредит. Фіксована сума виплачується вигодонабувачеві у випадку смерті застрахованої особи. Разом із тим фіксована виплата страхової суми передбачена і при дожитті страхувальника (застрахованого) до закінчення дії договору страхування. За умовами такого договору страхувальник (застрахований) може в обумовлений період або при досягненні певного віку одержати пенсійні виплати.