Соціальне страхування в системі соціального захисту громадян

Реферат

на тему:

Соціальне страхування в системі соціального захисту громадян

 

ПЛАН

Вступ

1. Поняття і необхідність соціального  страхування. Еволюція розвитку.

2. Джерела формування Фонду соціального  страхування

3. Основні види виплат по соціальному страхуванню

Висновки

Список використаної літератури

 

Вступ

          Актуальність роботи представлена в проблемі соціального захисту населення. В Україні необхідним є, перш за все, реалізація активної соціальної політики на рівні держави, підприємств. Для забезпечення захисту населення, держава повинна насамперед у законодавчому порядку встановити основні соціальні гарантії, механізми їх реалізації, та функції надання соціальної підтримки. Поряд з державою, соціальний захист забезпечують підприємства (або підприємці) та самі наймані працівники.

Метою соціального страхування  є забезпечення рівноважного функціонування суспільства без струсів і  потрясінь, досягнення в суспільстві  злагоди, стабільності та соціальної цілісності, самодостатнього рівня життєдіяльності людей, надання кожному можливості вільно розвиватися, реалізовувати свої здібності, одержувати дохід, поліпшувати добробут.

Завданням політики соціального  страхування є поліпшення життя  людей шляхом підвищення життєвого  і якісного рівня, утвердження соціальної справедливості і забезпечення найбільшої реалізації можливостей особи бути здоровим, освіченим і соціально активним громадянином держави.

Предметом соціального  страхування є основні соціальні  ризики, які загрожують відтворенню  населення. Об’єкт соціального страхування — майнові інтереси громадян, пов'язані з компенсацією втрати трудового доходу або оплатою видатків, які раптово виникли внаслідок настання соціальних ризиків.

 

1. Поняття і необхідність соціального  страхування. 

Еволюція розвитку.

 

Необхідність соціального страхування  обумовлена потребою у формуванні таких соціальних фондів, за рахунок яких працездатним громадянам можна було б гарантувати їхнє фінансове забезпечення у разі тимчасової втрати працездатності або втрати роботи. Перерви у роботі, викликані об'єктивними причинами (хворобою, травмами, вагітністю, безробіттям тощо) не можуть бути оплачені за рахунок фонду заробітної плати, тому держава зобов'язана створити такі умови, за яких втрачені доходи були б компенсовані суспільством за рахунок спеціальних джерел. Визначення джерел, принципів, умов формування відповідних соціальних фондів та порядку їхнього використання на вказані цілі здійснюються у процесі створення і функціонування системи соціального страхування.

Система соціального страхування повинна базуватися на таких загальних принципах:

• солідарності (перерозподіл коштів між працездатними і непрацездатними, здоровими і хворими, працюючими і безробітними);
• обов'язковості (охоплення соціальним страхуванням усіх працюючих за наймом, участь застрахованих осіб у формуванні відповідних фондів);
• рівноправності всіх застрахованих осіб (стосовно зобов'язань на фінансування витрат, прав і гарантій);
• державних гарантій щодо виплат із соціального страхування;
• контролю за формуванням і використанням фондів соціального страхування.

В Україні система соціального  страхування включає такі види:

• у разі тимчасової втрати працездатності;
• у разі безробіття;
• медичне обслуговування;
• пенсійне забезпечення.

Джерелами соціального страхування в Україні є відрахування підприємств, організацій і установ різних форм власності, кошти населення, бюджетні кошти та інші джерела.

З метою упорядкування системи  соціального страхування та ефективного  використання коштів створюються відповідні соціальні фонди, до яких належать Фонд соціального страхування України, Фонд сприяння зайнятості населення та інші.

14 січня 1998 року Президент України  підписав прийняті Верховною  Радою України Основи законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, які відповідно до Конституції України визначають принципи та загальні правові, фінансові та організаційні засади загальнообов'язкового державного соціального страхування громадян в Україні. Цей надзвичайно важливий для України нормативний акт, потребує окремого, детально виваженого вивчення і дослідження, оскільки містить багато важливих кардинальних положень. Однак нас, в даному випадку, цікавить соціальне страхування, як поняття взагалі: історія його виникнення, розвиток, сфера застосування.

Вивчаючи суспільні явища, необхідно, не забувати основного історичного  зв'язку, дивитися на кожне питання  з позицій міркування, як зазначене  історичне явище виникло, які головні етапи в своєму розвитку це явище проходило, і в цьому аспекті дивитися, чим воно стало тепер. Отже, почнемо з історії.

Витоки соціального страхування  знаходимо в середньовіччі, коли гірники Німеччини засновували  спільні каси для підтримки потерпілих від нещасних випадків, нужденних  членів. Але лише наприкінці XIX століття було створене широке соціальне страхування. Поштовхом для цього став швидкий індустріальний розвиток, внаслідок якого з'являлося все більше промислових робітників. Останні були в усіх відношеннях беззахисними, їх незначна заробітна плата не дозволяла створювати заощадження і в разі захворювання або нещасного випадку вони залишалися без нічого. Це соціальне питання хвилювало німецьку внутрішню політику. Тогочасний рейхсканцлер Отто фон Бісмарк заклав основу прогресивного соціального законодавства. Правда, це сталося скоріше із політичних міркувань, щоб «зв'язати руки» робітничому рухові, який набирав все більшої сили. .Та, оглядаючись назад, слід зазначити, що завдяки цьому законодавству були закладені підвалини сучасного, зразкового соціального страхування також і для інших індустріальних країн.

У перші ж дні після буржуазно-демократичної  революції 1917 року деякі із лікарняних кас висували вимогу про звільнення робітників від сплати страхових внесків.

У березні 1917 року відбулася перша  петроградська страхова конференція, яка виробила програму основних вимог. Конференція приєдналася до ленінської страхової програми. Таким чином, вибір було зроблено. Уже 27 жовтня гі 1917 року рішенням II Всеросійського з'їзду Рад створюється спеціальний державний орган – народний комісаріат праці, що був покликаний здійснювати більшовицьку програму в галузі охорони праці і соціального страхування.

В 1928 році вперше вводяться пенсії за віком як особливий вид забезпечення по соціальному страхуванню. Спочатку такі пенсії були введені тільки для працівників-текстильників. У 1929 році забезпечення цими пенсіями розповсюдилося на робітників гірничої, металургійної промисловості, залізничного та водного транспорту.

У 1948 році на адміністрацію підприємств (установ) було покладено визначення стажу безперервної роботи при призначенні допомог по державному соціальному страхуванню, а також перевірку правильності призначення, обчислення і виплати допомог.

У 1953 році соціальне страхування  було розповсюджено на всіх постійних, сезонних і тимчасових робітників машинно-тракторних і спеціалізованих станцій

14 липня 1956 року Верховною Радою  СРСР було прийнято Закон про  державні пенси Закон значно розширив коло осіб, що мали праве на пенсію і підвищив рівень пенсійного забезпечення.

У 1960 році внесено зміни в забезпечення пенсіями за вислугу років творчим працівникам академічних театрів і музичних колективів

9 квітня 1968 року Рада Міністрів  СРСР своєю постановою встановила  новий порядок планування коштів соціального страхування. Цією постановою підвищувалася зацікавленість колективів підприємств у подальшому зниженні втрат по тимчасовій непрацездатності, вдосконалювалася робота профспілок по соціальному страхуванню.

У 1979 році підвищено матеріальне  забезпечення інвалідів з дитинства, а в 1981 році були здійснені соціальні заходи, спрямовані на посилення державної допомоги сім'ям, що мають дітей. Зокрема вводилися одноразові допомоги у випадку народження першої, другої і третьої дитини, підвищилися розміри допомог одиноким матерям; встановлена часткова оплата відпустки по догляду за дитиною до досягнення нею одного року і т ін (Постанова ЦК КПРС і РМ СРСР від 22 січня 1981 року № 235 «Про заходи щодо посилення державної допомоги сім'ям, що мають дітей»).

Постановою від 23 лютого 1984 року № 191 РМ СРСР і ВЦРПС затвердили основні умови забезпечення допомогами по державному соціальному страхуванню, у відповідності з якими Президія ВЦРПС 12 листопада 1984 року затвердила Положення про порядок забезпечення допомогами по державному соціальному страхуванню.

Подальші зміни пенсійного забезпечення знайшли своє відображення в Указі  Президії Верховної Ради СРСР від 22 травня 1985 року «Про подальше покращання пенсійного забезпечення робітників, службовців, членів колгоспів і їх сімей»

12 вересня 1986 року Політбюро  ЦК КПРС прийняло рішення про  підготовку нового Закону про пенсійне забезпечення громадян. І тільки з прийняттям Законів СРСР «Про пенсійне забезпечення громадян в СРСР» від 15 травня 1990 року і Закону «Про пенсійне забезпечення військовослужбовців» від 28 квітня 1990 року завершився процес створення єдиної системи пенсійного забезпечення. Ці закони встановили єдині норми і умови пенсійного забезпечення для всіх категорій громадян.

Підсумовуючи вищевикладене, можна  сказати, що в СРСР, в основному, діяла і розвивалася державна система соціального забезпечення. Вона охоплювала робітників, службовців, колгоспників, студентів, військовослужбовців, інших громадян, їх сім'ї. Складовою частиною системи соціального забезпечення було державне соціальне страхування.

Державне соціальне страхування  в цій системі можна було виділити завдяки двом ознакам:

1) характерний специфічний метод  створення коштів; 2) визначений контингент громадян, на обслуговування якого витрачаються ці кошти.

У державному соціальному страхуванні  застосовувався метод створення  відповідного фонду. Суть його в тому, що всі підприємства і установи в  обов'язковому порядку сплачують за працюючих у них робітників і службовців певні платежі, які називаються страховими внесками. Їх розміри (в процентах до заробітної плати) встановлювались Радою Міністрів СРСР і диференціювалися по професійним спілкам. Страхові внески, що сплачувалися в зазначеному порядку, зосереджувалися в бюджеті державного соціального страхування, який був частиною державного бюджету країни.

На завершення слід додати, що державне соціальне страхування було найбільш вагомою частиною соціального забезпечення СРСР. Витрати на його потреби становили біля 80% всіх коштів, що виділялися державою на соціальне забезпечення.

2. Джерела формування Фонду соціального  страхування

Фонд соціального страхування  є найбільшим за обсягами коштів та напрямками фінансування видатків. Його основними завданнями є: забезпечення надходжень і акумуляція збору на обов'язкове соціальне страхування та інших коштів, призначених для фінансування видатків на виплату допомоги з тимчасової непрацездатності, інших видів допомоги, встановлених законодавством, а також на санаторно-курортне лікування та оздоровлення працюючих та їхніх сімей; здійснення заходів щодо забезпечення виплат допомог та інших витрат тощо.

Основними джерелами Фонду є:

• збір на обов'язкове соціальне страхування (крім збору на обов'язкове соціальне страхування у разі безробіття);
• надходження за путівки на санаторно-курортне лікування та оздоровлення;
• добровільні внески підприємств, організацій, установ і фізичних осіб;
• інші надходження,

Збір на обов'язкове соціальне страхування  є головною статтею доходної частини  Фонду соціального страхування  України.

Суб'єкти підприємницької діяльності, незалежно від форм власності, їхні об'єднання, бюджетні, громадські та інші установи й організації, об'єднання громадян та інші юридичні особи, а також фізичні особи – суб'єкти підприємницької діяльності, філії, відділення та інші підрозділи суб'єктів підприємницької діяльності, що не мають статусу юридичної особи, розташованої на території іншої, ніж платник зборів, територіальної громади, сплачують збір на обов'язкове соціальне страхування до Фонду в розмірі 4% від фактичних витрат на оплату праці. Підприємства, установи й організації, на яких працюють інваліди, цей збір до Фонду соціального страхування сплачують з витрат на оплату праці за винятком фактичних затрат на оплату праці інвалідів.

Фізичні особи – суб'єкти підприємницької діяльності, які не використовують працю найманих працівників, а також адвокати, приватні нотаріуси і фізичні особи, які працюють на умовах трудового контракту (договору), та фізичні особи, які виконують роботи (послуги) згідно з цивільно-правовими договорами, в тому числі члени творчих спілок, творчі працівники, які не є членами творчих спілок, сплачують збір на обов'язкове соціальне страхування на рахунок Фонду на добровільних засадах.

Розглянемо детальніше розміри  внесків на загальнообов'язкове державне соціальне страхування:

1) у зв'язку з тимчасовою втратою  працездатності та витратами,  зумовленими народженням та похованням:

- для роботодавців - 2,5 відсотка  суми фактичних витрат на оплату  праці найманих працівників, що  включають витрати на виплату основної та додаткової заробітної плати, інші заохочувальні і компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, які визначаються згідно з нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до Закону України «Про оплату праці», та підлягають обкладанню прибутковим податком з громадян;

- для найманих працівників - від суми оплати праці, що  включає основну та додаткову  заробітну плату, а також інші  заохочувальні та компенсаційні  виплати, у тому числі в натуральній  формі, які підлягають обкладанню прибутковим податком з громадян: 0,25 відсотка - для найманих працівників, які мають заробітну плату нижче 150 гривень; 0,5 відсотка - для найманих працівників, які мають заробітну плату більше 150 гривень;