Контрольная работа по "Страхованию"

Автор работы: Пользователь скрыл имя, 23 Ноября 2012 в 08:47, контрольная работа

Описание

1.Страхування життя та його основні види.
2.Страхування відповідальності судновласників і взаємне страхування.
3. Задача. Підприємство отримало від комерційного банку кредит у сумі 200 тис. грн.. строком на три місяці. Плата за кредит складає 60% річних. Відповідальність позичальника за непогашення кредиту підтверджується договором страхування зі страховою компанією, в якому передбачається відшкодування збитків у розмірі 80%. Тарифна ставка по страхуванню ризику непогашення кредиту – 7%. Після закінчення терміну страхування позичальник унаслідок неплатоспроможності повернув борг у сумі 90 тис. грн. Визначте суму страхових платежів та страхового відшкодування. Укажіть, хто є страхувальником - позичальник чи установа банку.

Работа состоит из  1 файл

Варіант11.docx

— 55.09 Кб (Скачать документ)

Варіант № 11.

1.Страхування  життя та його основні види.

2.Страхування  відповідальності судновласників  і взаємне страхування.

3. Задача. Підприємство отримало від комерційного банку кредит у сумі 200 тис. грн.. строком на три місяці. Плата за кредит складає 60% річних. Відповідальність позичальника за непогашення кредиту підтверджується договором страхування зі страховою компанією, в якому передбачається відшкодування збитків у розмірі 80%. Тарифна ставка по страхуванню ризику непогашення кредиту – 7%. Після закінчення терміну страхування позичальник унаслідок неплатоспроможності повернув борг у сумі 90 тис. грн. Визначте суму страхових платежів та страхового відшкодування. Укажіть, хто є страхувальником - позичальник чи установа банку.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1.Страхування життя  та його основні види.

Згідно з класифікацією  страхування за об'єктами особисте страхування розглядається як окрема галузь. Особисте страхування має на меті надання певних послуг як фізичним (окремим громадянам, членам їхніх сімей), так і юридичним особам (наприклад, страхування працівників за рахунок коштів підприємств від нещасних випадків). Ці послуги передбачають страховий захист страхувальників (застрахованих) у разі настання несприятливих подій для їхнього життя і здоров'я.

Особисте страхування  має багато спільного із соціальним страхуванням, і насамперед щодо об'єктів страхового захисту громадян. Проте між особистим страхуванням і соціальним є відмінності. Головна з них стосується джерел формування страхових фондів. В особистому страхуванні ними є переважно індивідуальні доходи громадян, а в соціальному — кошти підприємств, установ, організацій.

В особистому страхуванні  розглядають такі страхові ризики: смерть страхувальника (застрахованого); тимчасова втрата працездатності; постійна втрата працездатності; закінчення страхувальником (застрахованим) активної трудової діяльності у зв'язку із виходом на пенсію; дожиття страхувальника (застрахованого) до закінчення строку страхування.

До підгалузей особистого страхування належать страхування  життя (пенсій), страхування від нещасних випадків і медичне страхування. Останні дві підгалузі в економічній  літературі об'єднуються під назвою «страхування здоров'я».

Здійснення особистого страхування  пов’язане з певними труднощами. При його проведенні дуже важко, зокрема, правильно оцінити ті ризики, які приймаються на страхування. Через це таке страхування пов'язане, по суті, із встановленням умовної страхової суми, яка лише наближено відбиває збиток, що його може завдати страховий випадок.

Поділ страхування на окремі підгалузі зумовлюється сукупністю ризиків, які вони об'єднують, тривалістю дії договорів страхування, а також порядком накопичення коштів для здійснення страхових виплат. Враховуючи останнє, страхування життя, що характеризується поступовістю такого накопичення протягом дії договору страхування, об'єднує накопичувальні види особистого страхування, а страхування від нещасних випадків і медичне страхування — ризиковані.

Ризики, які існують при  страхуванні життя, пов'язані з  невизначеністю тривалості останнього для кожного окремого страхувальника. Так, коротке життя людини, наприклад годувальника сім'ї, породжує значні проблеми для його дружини й дітей. Тривале життя створює проблему фінансового забезпечення в похилому віці.

Страхування життя передбачає відповідальність страхової компанії в разі смерті страхувальника (застрахованого) під час дії договору страхування  або дожиття до певного обумовленого в договорі строку. Крім того, в договорі страхування додатково може бути обумовлена відповідальність страховика і при дожитті застрахованої особи до певної події, наприклад одруження, народження дитини, а також у разі втрати нею здоров'я від нещасного випадку.

Як показує світовий досвід, страхування життя завжди розглядалося як вигідне вкладення грошей. Страхувальник (застрахований) за договором страхування життя може розраховувати на страхову суму або пенсію в разі дожиття до закінчення договору, що є засобом накопичення коштів. Страхування життя може бути й захистом спадщини страхувальника, оскільки дає йому змогу передбачити наслідки своєї смерті для близьких і визначити частку спадщини, що призначається кожному з них. Отже, страхування життя дає змогу полегшувати передання майна, створювати грошові фонди для різних цілей (наприклад, витрат на успадкування або поховання).

Окрім того, значне поширення  страхування життя сприяє зменшенню соціальної напруги та навантаження на соціальний бюджет країни. Довгострокове страхування життя, договори за якими можуть бути укладені і на 10, і на 20, і на 40 років, дає можливість накопичувати досить великі страхові фонди, тимчасово вільна частина яких може бути використана як джерело інвестицій у народне господарство, що сприяє стабілізації фінансового стану держави.

Договори страхування  життя мають певні особливості. Так, у разі страхування життя  відповідальність страхової компанії настає, якщо страхувальник (застрахований) помер з будь-якої причини (а не тільки від нещасного випадку, як це передбачено при страхуванні від нещасних випадків). Договір страхування вважається договором приєднання, оскільки цей договір, і особливо загальні його умови, виробляється лише страховиком. Страхувальник погоджується на умови, які пропонує йому страховик. Це договір доброї волі, бо в його основу покладено довіру між страховиком і страхувальником. Наприклад, страхувальник, укладаючи договір, зобов'язаний відповідати на поставлені запитання, і відповідати чесно. Інакше договір страхування вважається недійсним.

Договором страхування передбачається, що страхова компанія зобов'язується сплатити страхувальникові (застрахованому, вигодонабувачеві) фіксовану страхову суму чи пенсію або погасити суму кредиту, що його взяв страхувальник для придбання  якогось товару. Фіксована сума виплачується вигодонабувачеві у випадку смерті застрахованої особи. Водночас фіксована  виплата страхової суми передбачена  і при дожитті страхувальника (застрахованого) до закінчення дії  договору страхування. За умовами такого договору страхувальник (застрахований) може в обумовлений період або  при досягненні певного віку одержати пенсійні виплати.

При проведенні страхування  життя основними страховими випадками  є дожиття до закінчення строку страхування  або смерть страхувальника (застрахованого) протягом його дії. Саме тому страховій  компанії потрібно визначити ймовірність  цих подій. Якщо взяти до уваги цей важливий момент, можна досягти еквівалентності у відносинах між страховиком та страхувальником і забезпечити страховикові можливість побудувати міцну фінансову основу своєї діяльності. На шляху до вирішення цього завдання важливе місце має вимірювання норм смертності. З цією метою складають таблицю смертності, яка базується на показниках статистичного обліку населення або матеріалах самої страхової компанії. Таблиця смертності містить розрахункові показники, які характеризують смертність населення в окремих вікових групах і доживаність під час переходу до іншої вікової групи. Така таблиця показує, скільки років у середньому може прожити одна людина з-поміж тих, хто народився, або тих, хто досяг даного віку. Страховикові, який здійснює страхування життя, важливо знати фактори, які впливають на смертність населення. До таких факторів можна віднести вік, професію, місце проживання, стать. Страховикові при розробці умов страхування необхідно врахувати, що найбільше людей помирає в дитячому віці, у проміжку до 25 років смертність зменшується, а далі поступово зростає. Залежно від професії громадянин може підлягати більшому або меншому ризику втратити здоров'я і життя. Так, наприклад, ризик каліцтва або навіть смерті в акробата вищий, ніж у службовця. Страховикові необхідно врахувати і стать потенційних страхувальників. Як свідчить статистика, з ряду причин чоловіча смертність вища, ніж жіноча. Місце проживання людини також має неабиякий вплив на тривалість її життя. Різні умови проживання складаються в сільській і міській місцевостях, у відносно чистих і забруднених з погляду екології зонах. Отже, розробляючи умови страхування і визначаючи розмір плати за страхову послугу, страховик має взяти до уваги розглянуті щойно фактори.

Достовірно побудована таблиця  смертності вельми важлива для кожної страхової компанії, оскільки саме від неї залежить розмір премії, резерви премії.

Порівнюючи таблиці смертності всього населення і таблиці смертності, розроблені страховими компаніями, можна  зробити висновок про те, що останні  точніші, хоча при цьому простір  спостережень обмежений. Кожна конкретна страхова компанія має можливість використати точніші дані щодо своїх страхувальників (застрахованих) та щодо видів страхування, в яких вони беруть участь. Високим показникам смертності мають відповідати й вищі за розміром премії. Страхові премії слугують страховику для формування певного розміру фондів, які забезпечували б йому виконання взятих зобов'язань перед страхувальниками. Використовуючи накопичені фонди, страхова компанія може одержати певний дохід, розмір якого залежить від розміру внесеної до фонду суми, часу її перебування в обігу, а також норми дохідності. Розмір установленої страховиком норми дохідності відчутно впливає на розмір тарифної ставки.

Як страховикові, так і  страхувальникові важливо знати  суму внеску, який має бути сплачений  на даний час. Проте його розмір особливо турбує страховика, оскільки він дбає, щоб до закінчення строку страхування нагромадилася необхідна сума для здійснення виплати. З огляду на те, що протягом людського життя ймовірність настання смерті змінюється, має змінюватися й розмір самої премії протягом часу дії договору страхування. Але такий підхід, ускладнюючи технічну роботу страхової компанії, водночас майже унеможливлює сплату премії зі збільшенням віку страхувальника (застрахованого). Саме тому премії, які страхувальники сплачують страховикам, мають характер постійних за розміром внесків і є незмінними протягом усього часу дії договору страхування. Такий підхід сприяє нагромадженню певних сум у вигляді страхових резервів і забезпечує страховикові можливість подальшого виконання зобов'язань перед страхувальниками, їх розмір істотно залежить від точності складеної таблиці смертності, що є основою для розрахунку тарифів, і від встановленої норми дохідності.

Дострокове припинення дії  договору страхування з ініціативи страхувальника призводить до зміни  початкових відносин між ним і  страховиком. У цьому випадку  страховик має сплатити страхувальникові певним чином обчислену викупну  суму. Але за умовами договору такий  обов'язок на нього може й не покладатися, якщо договір триває недовго. Страховик не має змоги повернути страхувальникові всю зарезервовану під час дії договору суму премій. Страхування охоплює певне коло страхувальників, і коли його залишає навіть один із них, порушується вся система, на якій базується страхування. Передчасне припинення договору тягне за собою те, що страхова компанія недоодержує певну суму премій, яку вона згодом планувала використати на здійснення виплат. До того ж і витрати страховика, пов'язані з обслуговуванням договорів страхування, передбачалося поділити на цілий ряд років, а переривання договору робить це неможливим.

Страхова компанія пропонує страхувальникові, якого спіткали труднощі зі сплатою внесків, зменшити їх розмір або розмір страхової суми (і припинити  сплату внесків). Така (по суті, не вигідна для страховика) операція називається редуціюванням.

Світова страхова практика поділяє страхування життя на страхування капіталів та страхування  рент. У свою чергу, страхування капіталів  передбачає можливість укласти договори страхування з умовою виплати  певної суми при дожитті страхувальника до зазначеного в договорі строку (події) або в разі його смерті. Страхування капіталів передбачає створення нових капіталів. Великим попитом у страхувальників користується змішане страхування життя, згідно з умовами якого передбачається виплата, якщо страхувальник доживе до зазначеного строку (віку) або помре протягом дії договору страхування.

Якщо йдеться про рентне страхування, то певна обумовлена договором  частка виплачується страхувальникові (застрахованому) у вигляді регулярних періодичних виплат, а загальна сума останніх залежить від тривалості його життя.

Класифікація страхування  за об'єктами передбачає поділ його на види. Це дає змогу страховикам  розробляти єдині правила страхування  певних об'єктів від характерних  для них ризиків, застосовувати методи розрахунку тарифів, які розробляються для різних видів страхування, визначати особливості формування резервів страхової компанії.

Практика радянського  страхування передбачала такі види страхування життя: змішане страхування  життя, страхування дітей, страхування до вступу в шлюб (весільне), довічне страхування і страхування додаткової пенсії.

Оцінюючи в цілому зацікавленість страхувальників у цих видах страхування, можна сказати, що вони були популярними (за винятком довічного страхування), давали змогу страхувальникові захистити себе або своїх дітей від різних несприятливих подій (травма, інвалідність, смерть), накопичити певну суму до закінчення строку договору страхування або певної події (вступ у зареєстрований шлюб, вихід на пенсію).

Страхування життя є дуже важливим напрямком діяльності на переважній більшості страхових ринків економічно розвинених країн світу. Потреба  розвивати його надалі існує і  в Україні. Україна вже має  певний досвід щодо страхування життя  за умов ринкової економіки. Цей досвід пов'язаний, зокрема, з ухваленим  у травні 1993 року Декретом Кабінету Міністрів України «Про страхування», який передбачив формування страхових  резервів зі страхування життя на загальних засадах, не враховуючи його особливостей, а через це не забезпечив страховикам можливості формувати  резерви в обсязі, достатньому  для здійснення майбутніх виплат. Окрім того, цей документ не висував вимог до переліку страхових випадків, які можуть бути передбачені договорами страхування життя, до обсягу зобов'язань страховика тощо. Така ситуація призвела до виникнення значних проблем у сфері страхування життя, де почали впроваджуватися види страхування, які з ним нічого спільного не мали. Зрештою цьому важливому напрямку страхового захисту було завдано значної шкоди, страхувальники зневірилися в його дієвості та реальності. Довелося вживати заходів щодо виправлення ситуації, яка склалася. Так, у жовтні  1995 року Укрстрахнагляд затвердив Тимчасову методику формування резервів зі страхування життя. Цей документ визначив загальні вимоги до умов договорів страхування життя та термінів їх дії, установив перелік страхових випадків, які можуть бути передбачені такими договорами. Тимчасова методика визначила порядок розрахунку нетто-тарифів зі страхування життя, урахувавши його особливості як виду діяльності.

Информация о работе Контрольная работа по "Страхованию"