Шпаргалка по "Философии"

Онтология и гносеология

1. Бытие как реальность и абстракция

Любое философское рассуждение начинается с понятия о бытии. Вопрос о  том, что такое бытие, постоянно  присутствует в любом философствовании. Он возник вместе с зарождением философии  и будет постоянно сопровождать ее, пока будет существовать мыслящее человечество. Это вечный вопрос. И глубина его содержания неисчерпаема.

Под бытием в сомом широком смысле этого слова имеется в виду предельно общее понятие о  существовании, о сущем вообще.

Понятие бытия является по существу синонимом понятия реальности: реально то, что есть, что обладает бытием. Существовать - значит, быть так или иначе реальным. Небытие, или ничто, не существует. Хотя Платон, например, утверждал противоположное - о существовании небытия. И аргументировал это свое утверждение следующим образом: нельзя "иметь мнение, но ничего не мнить"; "ложное мнение - это мнение о несуществующем".

Бытие и реальность как всеохватывающие  понятия — это синонимы. Бытие  есть все то, что есть — “вся видимая же и невидимая”, как утверждается Символом веры. Это и материальные вещи, это и все процессы (физические, химические, геологические, биологические, социальные, психические, духовные), это их свойства, связи и отношения.

Бытие не безразлично для составляющей его реальности. Слепой жаждой бытия преисполнено все конкретно-сущее, что проявляется даже в простейших механических процессах в виде инерции, а также в различного рода новообразованиях.

Бытие — настолько всеобъемлющая и  первичная категория, что она заложена в глубинных формообразующих частях слова: суффикс -сть, свойственный абстрактным и общим понятиям, несет смысл существования, бытийности.

Абстра́кция (от лат. abstractio — «отвлечение») —  отвлечение в процессе познания от несущественных сторон, свойств, связей предмета или явления с целью выделения их существенных, закономерных признаков; абстрагирование; теоретическое обобщение как результат такого отвлечения.

В европейской  философии и логике абстрагирование  трактуется, как правило, как способ поэтапного продуцирования понятий, которые образуют все более общие изображения реальности (иерархию абстракций). Наиболее развитой системой абстракций обладает математика. Степень отвлечённости обсуждаемого понятия называется уровнем абстракции. В зависимости от целей и задач, можно рассуждать об одном и том же объекте на разных уровнях абстракции.

Определение через абстракцию — способ описания (выделения, «абстрагирования») не воспринимаемых чувственно («абстрактных») свойств  предметов путём задания на предметной области некоторого отношения типа равенства (тождества, эквивалентности). Такое отношение, обладающее свойствами рефлексивности, симметричности и транзитивности, индуцирует разбиение предметной области на непересекающиеся классы (классы абстракции, или классы эквивалентности), причём элементы, принадлежащие одному и тому же классу, неотличимы по определяемому таким образом свойству.

В обыденной  речи слово «бытие» означает жизнь, существование. В философии понятию  бытия придаётся максимально  обобщённый и универсальный характер.

На  уровне предельно абстрактного понятия  бытия противоположность материального  и духовного не выделяется, так  как мысль, дух, идеальное берутся  в единстве с материальными вещами на том основании, что то и другое имеется в наличии, существуют. И в этом отношении сознание, идеи не менее реальны, чем вещи.

Понятие бытия - самое абстрактное и поэтому  самое бедное по содержанию, но по объёму - самое богатое, так как под  него подпадает всё, что существует во Вселенной, в том числе и  сама Вселенная как отдельно взятое сущее.

Бытие является не каждой из имеющихся вещей, а только тем, что в каждой вещи универсально и поэтому выступает  лишь одной стороной любой вещи. Используя понятие бытия, человек  как бы фиксирует наличие того, что есть в его целокупности. Хотя такого рода фиксация и констатация необходимы, они сами по себе не являются конечной целью познания. Устанавливая достоверность какого-либо явления, мы делаем его для себя известным. Задача описания разных видов реальности и признания их в качестве определённого наличного бытия может быть решена лишь в рамках отдельно взятых наук и возникающей в результате обобщения их суммарных данных научной картины мира. В центре же философского анализа бытия находится раскрытие его внутренней природы и универсальных связей всех его элементов. И первым вопросом выступает вопрос о самом понятии бытия как одной из всеобщих абстракций человеческого разума. С первых шагов зарождавшейся философской мысли идея бытия служила логическим средствам представления мира как целостного образования. С её помощью первые философы древности абстрагировались в своём разуме от всего бесконечного многообразия вещей и процессов по средствам мысленной фиксации того их сходства, что всем им присущ статус существующего, реальности. Тем самым признавалось, что мир един, поскольку все его элементы тождественны по признаку существования, наличной данности. Быть - это всеобщая характеристика мира, присущая всему, что входит в его состав. Что бы ни происходило в мире, он был, есть и будет существовать независимо от воли и сознания людей. Анализ философского понятия бытия предполагает, прежде всего, не выявление разных видов действительного бытия, в основе которого лежит переход мысли от всеобщего к частному, а раскрытие разных аспектов содержания этого понятия. Таких аспектов два: предметный и динамический; они легко обнаруживаются уже в смысловых оттенках слова «есть».

Мы  можем представить отсутствие, какого - либо частного бытия. Однако никто  из нас не может представить полное отсутствие бытия вообще. Ведь в этом случае необходимо представить то, что не является реальностью вообще. А может ли наша мысль выйти за пределы реальности как таковой? Если бы ей это удалось, она лишилась бы своего предметного содержания и тем самым прекратила бы своё существование. Если нам что - то не дано, нам и в голову не придёт размышлять об этом.

2. Основні онтологічні теорії

Онтологія — розділ сучасної філософії, що вивчає фундаментальні принципи буття, найбільш загальні сутності і категорії існуючого. Під існуючим розуміється сукупність різноманітних проявів буття, тобто будь-яка річ або явище в аспекті їх причетності до буття. У філософії Мартіна Хайдеггера існуюче (речі і люди) протипоставлене буттю, що лежить в основі і за межами існуючого. Виділяються різні сфери дослідження: онтичне і онтологічне, скероване на буття.

  Розуміння суті людини як діяльнісної  та духовної істоти можливе  лише на основі визнання багатогранного  ставлення людини до навколишнього  світу і до себе самої. Для  аналізу всіх суттєвих характеристик і оцінок людини треба розкрити і основні властивості світу, де відбувається життєдіяльність людини. Саме основні властивості світу дозволяють правильно зрозуміти особливості розвитку людини, її природної організації і знайти ключ до сутності. Відносини людина - світ - принципово важлива філософська проблема. Зміст поняття світ розкривається через систему онтологічних категорій: буття, дійсність, суть, існування, субстанція, матерія, рух, простір, час, системність. У них та інших споріднених категоріях здійснюється філософське осмислення світу. Термін онтологія (ontos - з грецької - рід, відмінок, суще; logos - вчення) ввів у філософію Гокленіус у праці «Філософський лексикон» і потім підтриманий Вольфом.

  Людина може пізнати саму себе, свою природу і сутність, зв'язок, стосунки і відносини з іншими людьми тільки через пізнання світу, його сутності, структурних рівнів організації, законів розвитку та існування. Поняття світ, всесвіт має конкретно-історичний зміст, що визначається станом і рівнем культури, науки, техніки, матеріального виробництва суспільних відносин, природи. Ширше і різноманітніше бачиться світ людиною, якщо більше розвинуті форми діяльності людини і продуктивні сили суспільства, сильніше олюднюється сам світ. Разом з тим і сама людина, «опредмечюючись» результатами своєї праці, діяльності, своїм розвитком зобов'язана світу. Світ - це єдність об'єктивної дійсності і дійсності сутнісних сил людини, що мають конкретно-історичний характер. Поняття світ належить до понять, формування яких почалося ще в період складання міфології і пов'язано з виділеннями людини із природи.

  На ранніх етапах розвитку  суспільства людина не могла  сама одна протистояти навколишньому  світу. Об'єктивні умови становлення  суспільства викликали формування спільних зусиль, потреб, цінностей, норм поведінки. Спільно вироблені правила, норми життя регулювали стосунки не тільки в середині общини, але й з природою. Формувалося і цілісне уявлення людей про коло речей, властивостей, стосунків, утворювалася певна єдність людей між собою і з природою. Важливо, що тоді змінюється характер ставлення общини до природи: людина переходить від пристосовництва та збиральництва до діяльності, спрямованої на виробництво з предметів природи знарядь праці, а з їх допомогою - до перетворення предметів природи на засоби задоволення потреб людини. Природа безпосередньо включається до сфери активної діяльності людини. Уявлення людей про себе, природне оточення, а також взаємовідносини людини і природи знайшли відображення у понятті світ. Зрозуміло, світ - це цілісна система, що розвивається в діалектичній єдності природи і суспільства. Людина в процесі активної цілеспрямованої діяльності перетворює природу на світ свого буття, що, з одного боку, забезпечує її існування і життєдіяльність, а з іншого, - руйнує природу і створює загрозу власному існуванню. Таке розуміння категорії світ простежується у багатьох мовах, де нерідко вживається у значенні общини.

  У процесі суспільної практики  поняття світ змінювалося і  наповнювалося змістом, всебічно відбиваючи часто суперечливі аспекти людської діяльності, що ускладнювалися. У сучасній філософії існують різні підходи до розуміння категорії світ. В екзистенціалізмі світ є те, що утворює світовість існування, тобто буття людини у світі. Зокрема, під світом розуміють: по-перше, все існуюче, що є у світі; по-друге, буття існуючого, яке може виступати у певних визначених групах: світ математики, світ мистецтва та ін.; по-третє, те, де існує, живе людина (суспільний світ, або власне, або найближче повсякденне середовище); по-четверте, світовість, яка існує одночасно в собі й апріорі (тобто у знанні, що передує досвіду і не залежить від нього) і як модус (спосіб) різних світів. За твердженням відомого німецького філософа Мартіна Хайдеггера, світ - вид буття людського існування і проникнення у трансцендентний (тобто вихід за межі кінцевого існування) стан людського існування, який робить можливим подолання поняття свідомості і супутнього йому поняття відчуженості від світу й ізольованості суб'єкта. Отже, поняття світ охоплює натуральну і штучну природу, соціальні відносини, духовний світ людини, способи і продукти духовної творчості. Якщо зникне людина, зникне і світ як світ буття людини, але це не означає, що зникне природа і зміни, які сталися в ній за допомогою людини. Природа втратить свою якісну визначеність як світ буття людини.

3. Матерія як філософська категорія  і об’єктивна реальність.

Все розмаїття форм буття звично  зводять  до  двох аспектів:  буття  матеріального і буття ідеального. Виходячи з цього,  сутність  матеріального буття розкривається через поняття матерії та форм її існування.  Категорія   матерії   є   фундаментальним   філософським   поняттям,   яке розвивалось, уточнювалось упродовж всієї історії філософії.  Матеріалісти, античності  ототожнювали  її  з  першоосновою  буття  всіх  речей,  останнім неподільним елементом – «дном», за межами якого нічого не існує.  Зрештою  в межах діалектичного матеріалізму сформувалось таке поняття матерії,  яке  не ототожнювалось з жодною з фізичних форм і видів, а включало лише дві  вимоги – бути об'єктивною реальністю і відображуватись  у  людській  свідомості  та відчуттях, існуючи незалежно від них.

  Зберігаючись у будь-яких змінах  і перетвореннях  речей,  властивість   бути об'єктивною  реальністю  свідчить  про  нестворюваність   і   незнишуваність матерії, про її вічне і нескінченне  існування.  Матерія  наділена  і  рядом інших властивостей: вона скінченна і  нескінченна,  перервна  і  неперервна, структурна, перебуває у стані руху, існує в просторі і часі. У неї є і така фундаментальна властивість, як.  можливість  відображення,  з якої  в ході тривалої еволюції на базі суспільної практики виникла свідомість.

  Нині відомі кілька  видів  матерії  – речовина,  поле,  фізичний  вакуум. Розрізняють  також  ряд  структурних  рівнів  її   організації:   мікросвіт, макросвіт і мегасвіт. Ці структурні рівні диференційовані у відповідності  з масштабами  людини,  її  світосприйняттям  та   світо-відчуженням.   Існують концепції структурування матерії на засадах її складності:  системи  неживої природи (елементарні частки, молекули, мікроскопічні тіла, космічні  системи різних рівнів тощо) і біологічні системи (вся біосфера  від  мікроорганізмів до людини), соціальне організовані  системи  (людина,  сім'я,  різні   форми колективності, об'єднання і організації,  класи,  партії,  нації,  держава, суспільство, людство в цілому).

4. Походження та сутність свідомості  як філософської проблеми.

Проблема свідомості – одна з найважливіших і загадкових. Вона як філософська категорія має складну і суперечливу історію, характеризується багатозначністю підходів і тлумачень. Це свідчить, водночас, про пильну увагу філософів до проблеми свідомості, актуальність якої пояснюється тим, що:

– без з'ясування природи людської свідомості не можна визначити місце і роль людини в світі, особливості її взаємовідносин з навколишньою дійсністю;

– питання про сутність свідомості, про її зв'язок з буттям є одним  із найважливіших світоглядних і  методологічних аспектів кожного філософського напрямку;

– всі проблеми сучасної суспільної практики органічно пов'язані з дослідженнями  свідомості. Це стосується гострих  і актуальних проблем суспільного  розвитку, взаємодії людини і техніки, відношення науково-технічного прогресу та природи, проблем виховання, спілкування людей тощо.

Одним із важливих філософських питань завжди було і залишається питання про  зв'язки між свідомістю й буттям.

Матеріалістична позиція, виходячи з примату буття  над свідомістю, не відкидає того, що людська діяльність завжди передбачає свідомість, що вона "пронизана" свідомістю. Буття виступає як більш широка система, всередині якої свідомість є специфічною умовою, засобом, "механізмом" вписування людини в цю цілісну систему буття.

Отже, вторинність людської свідомості стосовно людського буття виступає як вторинність елементу стосовно системи, вторинність умови й передумови відносно цілісної структури діяльності.

Свідомість – це особлива форма відображення, регуляції та управління ставленням людей до навколишньої дійсності, до самих себе та своїх способів спілкування, які виникають і розвиваються на основі практично-перетворювальної діяльності.