Загальні положення про охорону праці жінок

       Зарплата  на території України виплачується в грошових знаках, що мають законний обіг на території України. Відповідно до статті 12 Закону України «Про оплату праці» норми оплати праці (за роботу в надурочний час; у святкові, неробочі та вихідні дні; у нічний час; за час простою, який мав місце не з вини працівника, працівників при скороченні тривалості їх щоденної роботи тощо) і гарантії для працівників (оплата щорічних відпусток; за час виконання державних обов’язків; для тих ,які направляються для підвищення кваліфікації, на обстеження в медичний заклад; для переведених за станом здоров’я на легшу нижче оплачувану роботі; переведені тимчасово на іншу роботу, у зв’язку з виробничою необхідністю; для вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років, переведення на легшу роботу; при різних формах виробничого навчання, перекваліфікація або навчання інших спеціальностей для донорів тощо), а також гарантії та компенсації працівникам в разі переїзду на роботу до іншої місцевості, службових відряджень, роботи у польових умовах, тощо встановлюється Кзпп України та іншими актами законодавства України.

       Відповідно  до статті 183 КЗпП держава надає гарантії оплати перерви для годування дитини оплачується відповідно до порядку обчислення середньої заробітної плати.      

           

1.5. Відповідальність  за порушення законодавства  у цій сфері

       Ми  неодноразово стаємо свідками порушення законодавства не тільки про охорону праці жінок, а всіх суб’єктів трудових правовідносин.

       За  порушення трудового законодавства  та правил з охорони праці встановлена  відповідальність як роботодавця, так  і посадових осіб, уповноважених  ним для здійснення виконавчо-розпорядчої діяльності у сфері трудових відносин.

       У випадках коли порушення вимог щодо охорони праці створюють загрозу  для життя або здоров’я працюючих, приписом державних інспекторів  по нагляду за охороною праці може бут зупинена експлуатація підприємств, об’єктів, окремих виробництв, цехів і дільниць, машин, механізмів, устаткування, транспортних та інших засобів виробництва на строк, необхідний для усунення виявлених порушень.

       Посадові  особи підприємств, установ, організацій, які винні у порушенні чи невиконанні законодавчих актів про охорону праці, притягуються до дисциплінарної відповідальності, адміністративної, матеріальної та кримінальної відповідальності.

       Адміністративна відповідальність наступає у випадках і в межах, передбачених Кодексом України про адміністративні правопорушення, зокрема, стаття 41 Порушення вимог законодавства про працю та про охорону праці.

       Порушення встановлених термінів виплати пенсій, стипендій, заробітної плати, виплати  її не в повному обсязі, а також  інше порушення вимог законодавства про працю – тягнуть за собою накладення штрафу на посадових осіб підприємств, установ і організацій незалежно від форм власності та громадян – суб’єктів підприємницької діяльності від п’ятнадцяти до п’ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

       Порушення вимог законодавчих та інших нормативних  актів про охорону праці –  тягне за собою накладення штрафу на працівників від двох до п’яти  неоподатковуваних мінімумів доходів  громадян і на посадових осіб підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності та громадян.

       Порушення санітарно-гігієнічних і санітарно-протиепідемічних правил і норм – тягне за собою  накладення штрафу на громадян від  одного до двадцяти п’яти неоподатковуваних  мінімумів доходів громадян.

       Право розглядати справи про зазначенні правопорушення і накладати на винних стягнення мають:

       - Головний державний інспектор  праці – Заступник Міністра  праці та соціальної політики  України, його заступники, головні  державні інспектори праці територіальних  державних інспекцій праці, їх заступники;

       - державні інспектори Держнаглядохоронпраці  України;

       - головні державні інспектори, начальники  інспекцій Держнаглядохоронпраці  України та їх заступники.

       Кримінальна відповідальність осіб, винних у порушенні  законодавства про працю і правил охорони праці передбачені Кримінальним кодексом України.

       Відповідно  до статті 271 порушення вимог законодавства  про охорону праці службовою  особою підприємства, установи, організації  або громадянином – суб’єктом  підприємницької діяльності, якщо це порушення заподіяло шкоду здоров’ю потерпілого.

       Зокрема, кримінальній відповідальності підлягають особи, винні: у незаконному звільненні з роботи з особистих мотивів  працівників ( у тому числі неповнолітніх, вагітних жінок, матерів, які мають  дітей віком до чотирнадцяти років або дітей-інвалідів) ст. 172; безпідставній невиплаті заробітної плати більше ніж за один місяць або внаслідок нецільового використання коштів призначених для виплати заробітної плати (ст. 175 ККУ).

       За  вчинення цих злочинів Кримінальний кодекс передбачає різні види покарань: штраф, позбавлення права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю, виправні роботи, арешт та інші.         

                                   

 

  Висновки

    При дослідженні теми «Охорона праці  жінок та неповнолітніх за трудовим законодавством» мені довелося  опрацювати велику кількість нормативно-правових актів, які забезпечують охорону праці, забезпечують охорону праці таких категорій населення, які потребують захисту, тобто жінок та осіб молодше 18 років.

    Крім  того, що основні положення охорони  праці закріплено в Конституції  України, Кодексі законів про  працю, Законі України «Про охорону  праці», в локальних нормативних  актах. Ця тема досліджувалась багатьма вченими, а зокрема: П.Д. Пилипенко, І.В. Прокопенко, Д.О. Карпенко, П.І. Берія та інші.

    Я погоджуюсь із думкою вчених про те, що тема «охорони праці жінок і  неповнолітніх» була є і буде актуальною. Адже, важливою умовою життєдіяльності  людей є праця. Тільки завдяки  праці люди можуть задовольняти свої матеріальні та моральні потреби. Саме тому праця становить єдність двох функцій: засобу до життя і сферу ствердження особи.

    Право на безпечні та нешкідливі умови праці  визнано в Україні одним із конституційних прав людини і громадянина, забезпечення цього права здійснюється за допомогою системи правових, соціально-економічних, організаційно-технічних, санітарно-гігієнічних і лікувально-профілактичних заходів та засобів, що утворюють охорону праці.

    Наукою  трудового права охорона праці  розглядається як інститут трудового права, що є сукупністю правових норм, що регулюють відносини з охорони життя, здоров’я та працездатності шляхом встановлення безпечних і нешкідливих умов праці.

    Охорону праця можна розглядати, як принцип  трудового права. Держава повинна  не тільки забезпечити для жінок і неповнолітніх безпечні умови праці, надавати пільги і гарантії, а й розробити механізм, який в повному обсязі надавав би можливість жінкам використовувати надалі їх права та гарантії. На даний час ми стаємо свідками того, що хоча і держава закріпила законодавчо весь комплекс захисту прав жінок, їх безпечних умов праці, але в реальному житті вони не реалізуються. Жінка-мати, яка готова на все, на будь-які умови праці заради добробуту своїх дітей. Жінки, які працевлаштовані в Україні в більшості не знають про те, що вони користуються спеціальним комплексом прав, яким вони могли б скористатися, а ті, які масово виїжджають за кордон, не знаючи законів інших держав, потрапляють в «тенета рабства», де про охорону праці наших громадянок не має і мови. Тому я вважаю, що перш за все через засоби масової інформації потрібно частіше і об’ємніше інформувати жінок про їх права, гарантії, умови праці, якими кожна жінка, яка працює, могла б скористатися. Мені здається, що це є одним із чинників реалізації норм охорони праці.

    Як  правило, жінкам «начіпляють» різні  титули на зразок «прекрасна половина»  та «слабка стать». Але це не так, тому що насправді  жінка – це ключ до життя, це опора нації.

    Хіба  вона не може бути прекрасною, при таких  умовах праці і при всіх щоденних клопотах. Чому кожен день сотні жінок стикаються з такими проблемами, як працевлаштування, оплата праці? І це питання стосується не тільки жінок, а і українську молодь, яка здобувши освіту за свої кошти не має змоги працювати по професії, а змушена погоджуватись на будь-яку роботу, на яку тільки беруть. Хіба це справедливо, невже це явище може бути притаманним незалежній, демократичній, правовій, соціальній державі? А про осіб молодше 18 років і мови не може і бути, вони напевне  і не здогадуються про те, що кожен із них має право на працю, особливо це торкається жителів сіл.

    Позитивним  елементом у регулюванні державою відносин, щодо охорони праці є  те, що в навчальних закладах проводиться  курс вивчення основ охорони праці.

    А також те, що держава за порушення законів та інших нормативно-правових актів про охорону праці, створення перешкод у діяльності посадових осіб органів державного нагляду за охороною праці, а також представників профспілок, їх організацій та об’єднань винні особи підлягають до дисциплінарної, адміністративної, матеріальної, кримінальної відповідальності згідно із законами.

    Отже, враховуючи фізіологічні, фізичні особливості  жіночого організму і неповнолітніх  потрібно удосконалювати охорону праці  не тільки нашої держави, а й в міжнародному співтоваристві. Тому, що життя і здоров’я є найважливішою цінністю. А людина створена не для держави, а держава  – для людини.

 

     Використана література:

    1. Конституція України // Відомості  ВРУ. – 1996. – №30, ст. 21, 23.

    2. Про зайнятість населення: Закон України від 1 березня 1991 р. // Відомості ВРУ. – 1991 р. – № 14 – ст. 5.

    3. Про охорону праці: Закон України  від 14 жовтня 1992 року // Відомості  ВРУ – 1995 – №17. ст. 10, 11.

    4. Про оплату праці. Закон України  від 1 травня 1995 року // Відомості ВРУ. – 1995. – №17, ст. 12.

    5. Про відпустки: Закон України  від 15 листопада 1996 р. // Відомості  ВРУ– 1997 р. – №2, ст. 10.

    6. Науково-практичний коментар до  законодавства України / Б.С.Стичинський,  І.В. Зуб, В.Г. Ротань. – 4-те  вид. – К.: Видавництво АСК 2003. – 1024 с.

    7. Кримінальний кодекс України.

    8. Кодекс законів про шлюб та  сім’ю / прийнятий 10.01.2002 р. №2947, стаття 133.

    9. Граничні норми підіймання та  переміщення важких речей неповнолітніми / За наказом МОЗ України від  22.03.1996 р.

    10. Граничні норми підіймання і  переміщення важких речей жінками  / Затв. наказом МОЗ України від  10.12.1999 р.

    11. Перелік важких робіт та робіт  зі шкідливими (небезпечними умовами  праці), на яких забороняється  застосування праці жінок. / Зат.  наказом МОЗ від 29.12.1993. – №256.

    12. Конвенція про ліквідацію всіх  форм дискримінації щодо жінок.  Права людини. Міжнародні договори  України. – К., 1992 р. – с. 111.

    13. Україна на третину молода. Галичина  Газета. – 2005 р. – 25 червня, ст. 3.

    14. Юридичний вісник України №9(505) 5-11 березня 2005 р. ст. 5.

    15. Коніна В. Жінка – не лише  берегиня роду // Урядовий кур’єр. – 1998. – 26 травня. ст. 2.

    16. Головченко В. Права жінок в  Україні під кутом зору міжнародно-правових  стандартів // Право України. –  1999 – липень. – с. 38-41.

    17. Чубар Л. Права жінок в Україні  як об’єкт правового захисту  // Право України.  – 2000 р. травень.  с. 12       

    18. Надь он О. Торгівля жінками,  складові та шляхи подолання  // Право України. – 2003. – червень.  с. 16.

    19. Пузирний В. Правовий захист жінок при працевлаштуванні і прийнятті на роботу // Право України. – 2004. – січень. – с. 33-34.

    20. Трудове право України: Підручник  / За ред.. Н.Б. Болотіної, Г.І.  Чанишвої. – К.: Т-во «Знання. КОО. 2000. – 564 с.

    21. Трудове право України: Підручник за ред.. В.І. Прокопенко. – Х.: «Консум», 1998. – 480 с.

    22. Людина і праця. Довідник з  правових питань (Укл. Корінцев, Л.  Савченко). – К.: Хрінком Інтер. 1997 р. – 336 с.

    23. Основи трудового права: Навч. посіб. – К.: Видавництво А.С.К., 2003. – 656 с.

    24. Трудове право України: Академічний  курс.  Підручник для студентів  юридичних спеціальностей/ П.Д. Пилипенко,  В.Я. Буряк, З.Я. Козак та ін. За ред. П.Д. Пилипенка. –  К.: Концерн «Видавничий дім «Ін  Юре». – 2004 р. – 536 с.