Епитети в художественой литературе

Дата добавления: 29 Марта 2012 в 00:49
Автор работы: n***********@mail.ru
Тип работы: реферат
Скачать (56.41 Кб)
Работа состоит из  1 файл
Скачать документ  Открыть документ 

РОБОТА.docx

  —  58.90 Кб

Епітет є художнім засобом, який характеризується не обов’язковим вживанням слова, що виражає його у переносному значенні, проте обов’язковою наявністю в ньому емотивних, експресивних чи інших конотацій, завдяки яким виражається ставлення автора до предмета. Здатність бути епітетом виникає у слові лише у поєднанні із назвою предмета чи явища, яке він визначає. [3, cт. 35]

       В цих прикладах поєднуються алітерація і тісний зв'язок між епітетами і певними словами. Застосування алітерації широко використовується в прислів’ях, приказках, скоромовках, і в українській і в англійській мовах.

                          Meek and mild - Тихіше води, нижче трави.

В англійській мові алітерація часто використовується, що б привернути увагу читача, особливо в газетних заголовках, у назвах творів, в самих  статтях :

                                   ‘What’s a New Idea Worth?’

            Збереження алітерації при перекладі таких назв не можливе і зовсім не обов’язкове.

Стиль. В свою чергу , кожен  текст може характеризуватись особливим, власним - авторським  стилем, який потрібно обов’язково зберегти. Недиферінційне  використання стилістичних і фразеологічних синонімів призводить до грубих стилістичних помилок. 

Стилістичні помилки –  результат ігнорування специфіки  слово вживання і сполучуваність слів. Українське слово ‘торговий’ відповідає англійське слово trade, commercial. Неправильний вибір стилістично – забарвлених синонімів може привести до семантичної інтерференції. Завжди існує небезпека невдало передати або обезбарвити оригінал чи навпаки зробити переклад більш яскравим чи стилістично забарвленим. Інколи перекладачу приходиться свідомо приходити до так званого ‘згладження’ , те що часто називають нейтралізація.

Повтор – являється  більш розповсюдженим стилістичним прийомом в англійській мові, ніж  в українській.

                                           ‘Stop! Stop! Stop!’.

         В українській мові в таких випадках краще всього використати яке-небудь підсилення :

              ‘Припиніть, негайно припиніть! Та припиніть вже! Годі!’

У всіх стилістично-забарвлених  стилі мови вживаються метафора -  переносне значення слів і словосполучень, та метонімія – заміна слова іншим, суміжним за значенням. При перекладі  художньої літератури збереження метафори є обов’язковим. Якщо з якихось  причин це не можливо, перекладач обов’язково  повинен компенсувати метафору у  перекладі заміною. Особливо це характерним  є для перекладу метафор, в  основі яких лежить фразеологічне сполучення, яке не має свого образного  еквівалента чи відповідника в українській  мові :

                       Everybody heard something fresh in his words.

                       Кожен почув щось новеньке в його словах.

У художній літературі все  більше і більше вживається метонімія, проте існують значні розходження  і вживання метонімії в англійській  мові і в українській тобто, що можливо в одній мові, неможливо  в іншій. Дуже часто доводиться звертатися до основного значення  слова, яке  й породило метонімічний перенос.

В англійському реченні дійове лице передано один раз займенником him , в в українському варіанті зробленно трансформацію і ввели в переклад ім’я головного героя Клайд. Багато вчених рахують, що анаколуф являється ознакою недостатньої  грамотності того хто пише, проте анаколуф досить часто зустрічається в літературних творах, і в пресі, розрахованій на масового читача, і також у різних документах.

Трансформації можуть бути викликані незнайомим значенням  знайомих слів і словосполучень.

      You will agree with us that is a ‘must’ for every housewife’s shopping list.

    Ви погодитесь з нами, що це повинно бути обов’язково в списку покупок домогосподарок. 

Отже, можна підвести підсумок, що лексичні, граматичні, стилістичні  трансформації є основними, з  якими нам доводиться зустрічатись перекладачу в своїй роботі і  які також допомагають йому при  перекладі.   

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Розділ II.  Епітети у художньому дискурсі.

1. 1 Поняття епітету у лінгвістиці.

Ця робота присвячена дослідженню  одного з найдавніших і найефективніших  стилістичних прийомів – епітета. Епітет завжди привертав до себе увагу вчених-стилістів  як лінгвістичного, так і літературознавчого напрямів. Історія вивчення епітета  бере початок із риторики, що надавали цьому стилістичному прийому  важливу роль. Проте ці риторики, так само як і численні підручники з риторики й посібники зі стилістики наступних сторіч, аж до другої половини ХХ ст.,розглядали епітет лише як засіб  прикрашання промови, спосіб зробити  її більш виразною. Надзвичайно бурхливий, по-справжньому ренесансний період вивчення епітета у слов’янській філології припав на кінець ХIХ —  початок ХХ ст. Аналіз особливостей функціонування епітета в літературному  творі став обов’язковим складником дослідження мови. Почалося системне вивчення епітета, докладний аналіз окремих його різновидів, визначення закономірностей і ознак функціонального  використання цього тропа в поезії та прозі. Праці О.О. Потебні  проклали шлях до вивчення епітета під новим, уже не суто прикладним, а теоретичним  кутом зору. О.М. Веселовський першим із російських учених досліджує онтологічні  характеристики епітета, але підходить  до нього скоріш із літературознавчих  позицій. У цьому ж аспекті  продовжується вивчення епітета  у 20–30-ті рр. ХХ ст. І тільки останні  два десятиріччя ознаменувалися новим поворотом у дослідженні  епітета: епітет починають вивчати  з позицій лінгвостилістики. Проте  сутнісні характеристики епітета не можна вважати описаними адекватно  й вичерпно. [4, ст. 63]

Однак векторні тенденції  в дослідженні тропіки принципово змінюються на певних етапах розвитку філології. Загальна парадигма наукового  зацікавлення тими чи тими тропами  досить строката й динамічна. Скажімо, на кінець ХХ ст. припадає посилення  науково-теоретичного інтересу до порівняння, метафори, метонімії.

Епітет (від грец. έπίθετον — додаток) — це слово, що вказує на одну з ознак того предмета, який називається, і має на меті конкретизувати уявлення про нього. [5, ст. 89] В популярній  «Теорії словесності» О. Шалигіна цей термін визначався так: «Одним з найдійовіших засобів посилення картинності й емоційності мовлення є епітет. Так називається слово або декілька слів, які додаються до звичайної назви предмета, щоб посилити її виразність, підкреслити в предметі одну з його ознак — саме ту, яку в даному випадку важливо висунути на передній план, свого роду привернути до неї особливу увагу читача».

Епітет інакше ще називають образним або поетичним означенням, підкреслюючи в такий спосіб його протиставленість логічному означенню предмета, завдання якого також полягає в тому, щоб конкретизувати уявлення про предмет, про який ідеться.

Проте, на відміну від  логічного, поетичне означення не вказує на такі ознаки предмета, які могли  б відокремити його в нашому уявленні від інших, подібних до нього предметів.

У широкому розумiннi епiтет  – це будь-яке означення, що вживається для характеристики предмета думки, для називання ознаки – чи то постiйної, узвичаєної, що часто повторюється i вiдома мовцям, чи то особливої, оригiнальної, яку помiтив тiльки автор, яка пов’язана  з конкретним текстом, з iндивiдуальним авторським стилем. Друге, вужче, розумiння  епiтета охоплює лише художнi, емоцiйно-образнi означення, яким властива оригiнальнiсть, нечасте вживання, індивідуальне  змiстове наповнення. Межа мiж цими двома епiтетами-означеннями досить умовна: нерідко звичайне, широковживане  означення набуває в художньому контекстi нових асоцiацiй, нового естетичного  змiсту, перетворюючись на оригінальний словесний образ. [6, ст. 355]

В стилістиці й літературі під тропом розуміється семасіологічно двопланове вживання слова, при якому  його матеріальна форма реалізує одночасно два значення - пряме  і переносне. Зв'язок прямого і  переносного значень базується  на різних принципах (суміжності, подібності й т.ін.), що зумовлює існування різних видів тропів.

Положення античної риторики про “однослівність” тропів потребує суттєвого уточнення. Дійсно, в тропі  семантична транспозиція торкається лише одного слова. Проте троп може реалізуватися  лише в контексті, в бінарному  утворенні.

Якщо раніше вивчення тропів було предметом поетики і зводилось  до опису створюваних ними художніх ефектів, то починаючи з 60-х років XX ст. простежується новий підхід до тропів, пов'язаний з розвитком  структурної лінгвістики і семіотики.

Серед найбільш характерних  рис сучасної теорії тропів потрібно відзначити: розуміння сукупності тропів як ієрархічної системи; постановку питання про генезис тропів і  гіпотетичний “першотроп”; розподіл тропів за двома вісями мови - парадигматичною, на якій відбувається вибір елементів, і синтагматичною, де комбінуються відібрані елементи. [7, ст. 24-25]

Для того, щоб сприйняти  сукупність тропів як певну систему, необхідно знайти в ній ознаки, що притаманні будь-якій системі. До них  належать:

1) цілісність системи  при елементному складі (у даному  випадку цілісність системи забезпечується  семантичним інваріантом різних  тропів - елементів системи); 2) закріплене  за системою середовище застосування (у даному випадку - мова); 3) наявність  сталих зв'язків, що утворюють  структуру системи (сталість зв'язків  у даному випадку розуміється  як можливість взаємних трансформацій  тропів у межах усієї тропіки); 4) можливість характеристики структури  системи як по вертикалі (парадигматичні  відношення), так і по горизонталі  (синтагматичні відношення), причому  в першому випадку визначаються  різні рівні системи і встановлюється  ієрахія цих рівнів (морфологічного, лексичного, словотвірного, синтаксичного).

На думку ряду лінгвістів, “першотропом” можна вважати  метонімію (особливо її різновид - синекдоху), тому що в її oснові лежить асоціативна  суміжність контексту (ситуації й референта). Так, Ц. Тодоров вважає, що подвоєння  синекдохи створює метафору. Тієї ж позиції дотримується й А.Анрі, визначаючи метафору як подвійну метонімію. [ 8, ст. 115]

Проте метонімія навряд чи може вважатися вихідною в становленні  тропів. Не підлягає сумніву та обставина, що основною функцією метонімії є  ідентифікуюча за відношенням до окремих конкретних предметів і  аж ніяк не характеризуюча. Метонімія  найменш експресивна зі всіх тропів.

Є вагоміші підстави вважати  вихідним тропом епітет. Людина з давніх-давен  намагалася пізнати різні предмети оточуючого світу, перш за все пізнаючи ознаки й властивості цих предметів, зіставляючи їх з ознаками та властивостями  інших предметів, а згодом даючи  їм словесні визначення. Первісна мова передає враження від предметів  і явищ зовнішнього світу або  елементарно, подібно до перших слів дитини, або більш змістовно, за допомогою  слів-епітетів, кожне з яких називає  певну чуттєво-сприйняту ознаку.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1. 2 Класифікація епітетів. Вживання певних видів епітетів у художньому тексті.

Багато проблемних питань досі залишаються невирішеними: немає  єдності у підході до класифікації епітетів, не вироблені принципи, що дають змогу зробити таку класифікацію вичерпною й несуперечливою; існують  різні думки щодо питання емоційної  природи епітета; недостатньо досліджені семантичні процеси, що відбуваються в  епітеті; уривчасті і безсистемні  спостереження за функціонуванням  епітета в різних стилях мовлення, зокрема й у стилі мови художньої  прози. Саме у функціональному стилі  мови художньої літератури, головною функцією якого є естетико-пізнавальна, важливе значення надається вираженню суб’єктивного авторського бачення світу, емоційного й оцінного ставлення до навколишньої дійсності й образного його сприйняття. Із цього природно припустити, що саме цей стиль дає найбільш повну картину функціонування всіх стилістичних прийомів узагалі й епітета зокрема.

Вивчення епітета з  позицій лінгвістичної стилістики з її прагненням до докладного й  адекватного опису всіх сторін цього  стилістичного прийому неминуче виходить за рамки суто стилістичного  дослідження і є складовою найважливіших проблем як загального мовознавства, так і деяких його підрозділів, а також ряду суміжних наук, таких як філософія, естетика, теорія інформації.

З одного боку, епітет є членом атрибутивного словосполучення  і поза ним не може бути адекватно описаний, а отже, вивчення епітета тісно пов’язано з проблемою атрибутивних відношень й атрибутивного словосполучення. А з іншого – під впливом семантичної характеристики епітета його атрибутивний зв’язок з означуваним словом послаблюється, виникають свого роду предикативні відношення. Таким чином, можна говорити про зв’язок епітета з проблемами предикативності й актуального членування в широкому значенні.

Поряд із проблемою синтаксичних відношень у групі епітета  виникає цілий ряд проблем  у зв’язку із семантичними відношеннями епітета й означуваного ним слова.

Отже, вивчення епітета тісно  пов’язано із семасіологією –  наукою, що досліджує проблеми знака  і значення, питання сполучуваності, розширення меж нормативної сполучуваності в стилістичному контексті. Найтісніше проблема епітета пов’язана з теорією інформації. Якщо для сучасної лінгвістики в цілому характерний підвищений інтерес до теорії інформації, що природно випливає із комунікативної функції мови, то для дослідника епітета такий інтерес справді виправданий, оскільки інформативність епітета, яка закладена в значеннєвій структурі слова та виявляється у сполученнях епітета з означуваними словами, надзвичайно велика.

Описание
Головні завдання курсової роботи:

Розглянути епітети та їх основні диференційні ознаки.

Проаналізувати структуру та семантику епітетів.

Дослідити різні класифікації епітетів.

Проаналізувати особливості перекладу епітетів з англійської мови на українську.
Содержание
Вступ _________________________________________________________ ст.

Розділ І. Загальні особливості перекладу художньої літератури.
Переклад художньої літератури. _______________________________ ст.
Стилістичні проблеми перекладу. _______________________________ст.

Розділ II. Епітети у художньому дискурсі.

1. 1 Поняття епітету у лінгвістиці. __________________________________ст.

1.2 Класифікація епітетів. Вживання певних видів епітетів у художньому тексті. _______________________________________________________________ ст.

1. 3 ___________________________________________________________ст.

1. 4Порівняльна характеристика епітетів в українській та англійській мові. __________________________________________________ст.

1. 5 Особливості перекладу кольорових епітетів. _____________________ст.

Розділ III. Особливості перекладу епітетів у романі Сідні Шелдон «Інша сторона півночі»