Організації кукурудзи

    У процесі виробництва  кукурудзи на зерно можна виділити

      чотири основних  періоди:

    - основний обробіток ґрунту і внесення добрив;

    - передпосівний обробіток ґрунту і сівба;

    - догляд за посівами;

    - збирання врожаю.

      Технологічний комплекс робіт  з основного обробітку ґрунту і внесення добрив включає лущення або дискування стерні, внесення мінеральних і органічних добрив, оранку або безполицевий обробіток ґрунту.

    Добрими попередниками для кукурудзи є озимі зернові, цукрові буряки, картопля.

    Лущення і дискування стерні проводять з  метою збереження вологи в ґрунті, знищення бур'янів, шкідників та збудників хвороб сільськогосподарських культур. Залежно від ступеню забур'яненості полів, стану ґрунту, попередника лущення і дискування здійснюють тракторами класу 1,4 , 3–5 т в агрегаті з дисковими лущильниками ЛДГ-5, ЛДГ-10, ЛДГ-15, ЛДГ-20 або лемішними лущильниками ППЛ-5-25, ППЛ-10-25 чи важкими дисковими боронами БДТ-3, БДТ-7, БДТ-10.

    Агрегатування і спосіб руху агрегатів на полях  визначаються вимогами агротехніки, розмірами  і контурністю полів. Дискові  лущильні агрегати під час роботи повинні рухатись у напрямку довшого  боку поля, основний спосіб руху — човниковий. Можна також застосовувати діагональний і діагонально-перехресний способи руху. Для роботи агрегатів з лемішними лущильниками на полях з великою довжиною гону ефективний петльовий спосіб руху з чергуванням загінок усклад і врозгін. На малих ділянках найбільш продуктивний безпетльовий комбінований спосіб руху. Поле для роботи агрегатів з лемішними лущильниками попередньо слід розбити на загінки і відбити поворотні смуги. Ширина кожної загінки має забезпечувати максимальну продуктивність лущильників, а ширина поворотних смуг — вільне розвертання агрегаті.

    Оранка  — основний процес обробітку ґрунту, від якого значною мірою залежить урожайність. Оранка може бути полицевою й безполицевою. її слід виконувати з дотриманням таких вимог: оптимальні строки і глибина; добре прилягання стикових гребенів та подрібнення скиби; прямолінійність борозен; повне загортання гною й післяжнивних рослинних решток; мінімальна кількість розгінних борозен та звальних гребенів; добре розорювання кінців гонів і поворотних смуг тощо.

    Оранку  здійснюють загінним способом. Тому спочатку поле потрібно розбити на загінки, які  можна зорати за 2—3 дні. При виконанні  робіт загінним груповим методом  площу потрібно збільшити відповідно до кількості агрегатів. Оптимальними є прямокутні загінки із співвідношенням сторін 1 : 8—1 : 10. Ширину загінки визначають за формулою Ш = 2 УД-а + 16р², де Ш — ширина загінки, м; Д — довжина поля, м; а — ширина захвату агрегату, м; р — радіус повороту агрегату, м.

    Орють поле усклад та врозгін. По краях його треба залишити поворотні смуги на чотири ширини захвату агрегату, які розорюють останніми. На оранці використовують п'яти- і чотирикорпусні начіпні плуги з тракторами ДТ-75, Т-150, восьми- та дев'ятикорпусні плуги з енергонасиченими тракторами (Т-150, К-700А, К-701), а також трикорпусні начіпні з тракторами МТЗ. Для безполицевого обробітку використовують плоскорізи-глибокорозпушувачі КПГ-2-150, КПГ-250.

    Сівба — один з найважливіших і найскладніших виробничих процесів у технології вирощування кукурудзи. Від її якості значною мірою залежить урожайність культури. Тому необхідно своєчасно підготуватися до неї. Для цього на період підготовки грунту й сівби складають робочі плани по кожному виробничому підрозділу (бригада, загін, ланка), а також по підприємству в цілому. Згідно з робочим планом слід укомплектувати кожний підрозділ технікою, а кожний агрегат — обслуговуючим персоналом. Потрібно також розробити чітку систему матеріального заохочення виробничих підрозділів та окремих працівників. Доцільно скласти щоденні маршрути переміщення посівних агрегатів.

    Щоб високоякісно провести сівбу, необхідно  дотримуватися відповідних агротехнічних вимог: оптимальні строки та норми висіву, рівномірне загортання насіння на потрібну глибину; прямолінійність рядків; нормальна ширина міжрядь; відсутність огріхів і просівів. На сучасному етапі розвитку с/г виробництва використовують  пунктирний спосіб сівби.

    При сівбі доцільно організувати процес за погодинним графіком, коли перед  початком роботи механізаторам зазначають час на проходження одного гону, а також на заправлення сівалок і повороти. Це дає змогу здійснювати самоконтроль за виконанням денного завдання.

    Високоефективною  є організація сівби на основі створення посівних загонів та комплексів. До складу комплексу входять такі ланки: підготовки поля до сівби; заправлення сівалок насінням і добривами; сівби; технічного обслуговування; культурно-побутового обслуговування.

    Кукурудзу висівають сівалками СУПН – 8А, СПЧ – 6, які забезпечують висівання насіння кукурудзи пунктирним способом, тобто на кінцеву густоту стояння рослин.

    Немаловажним  періодом при вирощувані кукурудзи  на зерно є догляд за посівами, що включає міжрядний обробіток  грунту і підживлення

    Збирання  врожаю — найскладніший і найвідповідальніший процес, на який припадає більше половини витрат на виробництво кукурудзи. Тому заздалегідь потрібно розробити відповідні робочі плани, графіки маршрутів руху комбайнів, виконати іншу підготовчу роботу.

    Збирають  зерно кукурудзи різними способами. У ТзОВ «Добробут» збирання кукурудзи на зерно проводять кукурудзозбиральним комбайном КСКУ – 8 «Херсонець», що забезпечує одночасне зрізування стебел,  обривання качанів їх обчищування та подрібнення стебел, тобто кукурудзянки.   

                                                        

 

 

9. Оплата праці на  вирощуванні кукурудзи 

    Діюча система фінансового забезпечення підприємств аграрного комплексу не забезпечує можливість залучення необхідних коштів, що не сприяє ефективному виробництву та прибутковості агро бізнесу. Як результат, економічна ефективність та фінансові результати сільськогосподарських підприємств низькі. Середня заробітна плата у сільському господарстві значно нижча від середнього рівня зарплати в економіці.

    Усі працюючі по найму одержують за виконану на підприємстві роботу заробітну плату, тобто визначену суму коштів, що компенсує витрати праці працівника і забезпечує йому визначений рівень задоволення особистих потреб, а також потреб членів його родини. Заробітна плата являє собою елемент доходу найманого робітника, форму економічної реалізації права власності на ресурс праці, що йому приналежить. Заробітна плата це також винагорода за працю в залежності від кваліфікації працівника, складності кількості, якості й умов виконання роботи, а також виплати що компенсуючого і стимулюючого характеру. Для роботодавця ж праця виступає в якості одного з факторів виробництва, а заробітна плата найманих робітників є одним з елементів витрат виробництва.

    В умовах ринкової економіки формується ринок праці, суб'єктами якого виступають: роботодавці (власники засобів виробництва), що пред'являють попит на визначену кількість ресурсу праці і найманих робітників (власники ресурсу праці), кількість і професійна - кваліфікаційні характеристики яких формують пропозицію на ринку праці.

    Об'єктом  угоди на ринку праці виступає право на використання одиниці ресурсу  праці визначеної якості протягом деякого  проміжку часу в конкретних умовах. Ринкова ціна одиниці праці –  це ставка заробітної плати, обумовлена в договорі і визначальному рівні оплати праці, що має конкретні професійно-кваліфікаційні характеристики в одиницю часу. З урахуванням балансу економічних інтересів суб'єктів ринку праці ринкова ціна одиниці праці даної якості складається під впливом співвідношення попиту та пропозиції.

    На  рівень оплати праці діє також і цілий ряд неринкових факторів.

    Міри  державного регулювання заробітної плати.

    Співвідношення  сил між профспілками і роботодавцями.

    Механізм  договірного регулювання на всіх рівнях висновку трудових відносин.

    Кількісні результати діяльності підприємства й особистий трудовий внесок працівника.

    Розрізняють два основних методи регулювання  заробітної плати:

    Централізований метод припускає законодавче  встановлення норм оплати праці обов'язкових  або для всіх підприємств, або тільки для окремих галузей і професійних груп.

    Локальні  методи регулювання заробітної плати  включають усі процедури, механізми  і методи організації заробітної плати, що підприємства розробляють  самостійно. Це рішення про вибір  системи оплати праці і встановленні тарифних ставок, розмірі коштів на оплату праці, уведення різних доплат і надбавок, а також розробка положень про преміювання.

    Сутність заробітної плати виявляється в її функціях:

    Відтворювальна  функція;

    Стимулююча  функція;

    Вимірювально-розподільна функція;

    Ресурсно-розподільна  функція;

    Функція формування платоспроможного попиту населення.

    Принципи  і функції заробітної плати створюють  необхідні методичні основи для  організації оплати праці безпосередньо  на підприємствах.

    Оплата  праці при вирощуванні  кукурудзи на зерно у господарстві здійснюється за валову продукцію. Розцінки за продукцію встановлюють у цілому по бригаді на рік.

    Розраховують  розцінки із таких даних як норма  виробництва продукції й тарифний фонд оплати праці.

    Норму виробництва в натуральному вираженні встановлюють для кожного  виду продукції з урахуванням конкретних умов підприємства та прийнятої технології.

    Для визначення вартості цукрових буряків  норму виробництва основної та побічної  продукції розцінюють  за закупівельними, внутрігосподарськими, а в ринкових умовах – за середніми ринковими цінами.

    Тарифний  фонд оплати праці у рослинництві, в тому числі і при виробництві  цукрових буряків,  розраховують за технологічною  картою виробництва  цукрових буряків при певній плановій урожайності.

      Для цього визначають  обсяг  роботи в фізичному вимірі  по кожній операції технологічного  процесу, ділять його на прийнятну  норму виробітку, а знайдену  кількість нормо-змін з урахуванням   кількості виконавців і тарифікації  виконуваної ними роботи множать на тарифні ставки згідно з розрядами робіт.

    Розцінка  за одиницю продукції кукурудзи є результатом ділення основного фонду оплати праці на норму виробництва продукції у натуральному або грошовому вираженні. Поряд з основною продукцією  при виробництві кукурудзи  одержують побічну,  тому її перераховують в умовну основну за встановленими коефіцієнтами або визначають її частку у валовій продукції.

 

    ВИСНОВОК 

    Серед польових культур важко знайти іншу, яка була б такою цінною як кукурудза. Кукурудза є однією з найбільш високопродуктивних злакових культур універсального призначення, яку вирощують для продовольчого, кормового і технічного використання.

    Найбільш  цінний корм – зерно кукурудзи, яке  містить 9–12 % білків, 65 - 70 % вуглеводів, 4-8 % олії, 1,5 % мінеральних речовин. У 100 кг його міститься 134 корм, од., до 8 кг перетравного протеїну. У вигляді кормового борошна, висівок воно добре перетравлюється і засвоюється організмом тварин. Кукурудза займає важливе місце в зеленому конвеєрі, забезпечуючи тваринництво зеленою масою, багатою на вуглеводи й каротин. У 100 кг зібраної до викидання волотей зеленої маси міститься 16 корм. од.

    Кукурудза на зерно за середньої врожайності 60 ц/га разом з побічною продукцією (стеблами, листками) забезпечує вихід  з 1 га понад 6,5 тис. кг корм. од. і до 400 кг перетравного протешу (що дорівнює 75 тис. МДж обмінної енергії). Це значно більше порівняно з іншими зерновими культурами.