Емоційне вигорання керівників

 

 

ЗМІСТ

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Вступ

 

Термін "burnout (вигорання)" був застосований американським психіатром Х.Дж. Фрейденбергом в 1974 році для характеристики психологічного стану здорових людей, які знаходяться в інтенсивному і тісному спілкуванні з клієнтами, в емоційно навантаженій атмосфері. Спочатку цей термін визначався як стан знемоги, виснаження з відчуттям власної непотрібності, а кількість професіоналів, схильних до емоційного вигорання, була незначною: співробітники медичних установ і різноманітних громадських організацій.

Шваб у 1982 році значно розширює групу професійного ризику: це, насамперед, вчителі, поліцейські, тюремний персонал, політики, юристи, менеджери.

К. Кондо коротко визначає - burnout" як дезадаптивність до робочого місця, через надмірне робоче навантаження і неадекватні міжособові стосунки.

До "вигорання" схильні  ті, хто працює заповзято, з особливим інтересом; довгий час допомагаючи іншим, вони починають відчувати розчарування, тому що не вдається досягти того ефекту, що чекали; така робота супроводжується надмірною втратою психологічної енергії, приводить до психосоматичної втоми і емоційного виснаження і як результат – стурбованість, роздратування, гнів, занижена самооцінка, на тлі прискореного серцебиття, задишки, шлунково-кишкових розладів, головного болю, порушень сну, а також сімейні проблеми.

Із звичайної емоційної незадоволеності, цей стан переростає в проблеми, які зачіпають весь людський організм. Таке включення стресогенних чинників в число чинників емоційного вигорання значно розширило коло відповідних професій [3].

РОЗДІЛ 1

 Емоційне вигорання керівників

 

Синдром вигорання відноситься  до феномену особової деформації під  впливом тривалого професійного стажу. У найбільш загальному вигляді воно розглядається як довготривала стресова реакція або синдром, що виникає унаслідок тривалих професійних стресів середньої інтенсивності. Тому проблема виникнення і розвитку синдрому вигорання, є актуальною в керівників.

Теперішній час характеризується глобальною конкуренцією, відвертістю  ринків, підвищенням вимоги клієнтів, кризовими явищами в економіці.        П. Херіот писав про те, що перевага в конкурентній боротьбі визначається насамперед високим рівнем співробітників.

Особливе місце на підприємстві займає фігура керівника. Він має бути не тільки фахівцем в певній області, але і керувати людьми і управляти організацією. Не можна назвати керівника з вираженим синдромом вигорання ефективним співробітником [12].

1.1 Поняття емоційного вигорання

 

У психології синдром професійного вигорання визначається як один з проявів тривалого робочого стресу, а також деяких видів професійної кризи. Виникає він в результаті накопичення негативних емоцій без відповідної «розрядки», що приводить до виснаження емоційно-енергетичних і особових ресурсів людини.

Поняття «Професійне  вигорання» з'явилося в психологічній літературі відносно недавно. Вперше його ввів в 1974 році американський психіатр Герберт Фрейденбергер для характеристики психологічного стану здорових людей, які працюють в системі «людина-людина», інтенсивно і тісно спілкуються з клієнтами (пацієнтами) в емоційно «навантаженій» атмосфері при наданні професійної допомоги. Професор психології Каліфорнійського університету Кристина Маслач і її колеги розробили науковий підхід до вивчення проблеми професійного вигорання, розглядаючи його як трикомпонентну систему, яка включає:

• Емоційне виснаження (зниження емоційного фону, байдужість або емоційне перенасичення).
• Деперсоналізацію (деформація стосунків з іншими людьми або підвищення залежності від інших, поява негативного, навіть цинічного відношення до оточуючих) [3].
• Редукція особистих досягнень (тенденція до негативного оцінювання себе, своїх професійних досягнень і успіхів, обмеження своїх можливостей, зобов'язань по відношенню до інших).

Отже, хоча наукою давно доведено, що без стресу жива істота гине, дуже часте перебування в стресових ситуаціях токсичне для людської психіки. При великому навантаженні на роботі важливо встановити безпечний для нервової системи рівень напруги. Тоді професійне вигорання буде поставлено під контроль або його зовсім вдасться уникнути.

Від чого залежить вигорання – від особи або від організаційних умов роботи? К. Маслач вважає, що більшою мірою від умов роботи, чим від особових особливостей. Проте є свідоцтва, що існують особові характеристики, що приводять до психічного вигорання. Так, наприклад, з властивостей темпераменту, які сприяють вигоранню, виділяється інтроверсія [8].

1.2 Стресогени

 

Професійна  діяльність насичена стресогенами. Серед основних психологи називають наступні:

Необхідність  багато і інтенсивно спілкуватися з різними людьми, знайомими і незнайомими. День за днем доводиться стикатися з різними проблемами безлічі людей, а такий контакт з емоційної точки зору дуже важко підтримувати тривалий час. Якщо людині властиві скромність, соромливість, замкнутість і концентрація на проблемах «трудових буднів», то він схильний накопичувати емоційний дискомфорт.

Часта робота в  ситуаціях, що вимагають високої  ефективності (слід бути незмінно милим, привабливим, ввічливим, організованим, зібраним і т. д.). Така публічність і суворий зовнішній контроль з часом можуть викликати внутрішнє роздратування і емоційну нестабільність.

Емоційно напружена атмосфера (потік дзвінків, прийоми, візити, залежність від настрою оточуючих, партнерів), постійний контроль за правильністю своїх дій. В умовах, коли вимоги перевершують внутрішні і зовнішні ресурси, стрес виникає як закономірна реакція [6].

1.3.Групи симптомів емоційного вигорання

 

У психології прийнято розділяти симптоми професійного вигорання на три групи:

• психофізичні;
• соціально-психологічні;
• поведінкові.

До психофізичних симптомів професійного вигорання відносяться:

• відчуття постійної втоми (симптом хронічної втоми);
• відчуття емоційного і фізичного виснаження;
• зниження сприйнятливості і реактивності на зміни зовнішнього середовища (відсутність реакції цікавості на чинник новизни або реакції страху на небезпечну ситуацію);
• загальна астенізація (слабкість, зниження активності і енергії, погіршення біохімії крові і гормональних показників);
• часті безпричинні головні болі;
• постійні розлади шлунково-кишкового тракту;
• різка втрата або різке збільшення ваги;
• повне або часткове безсоння (швидке засипання і відсутність сну рано вранці, починаючи з 4 годин ранку, або, навпаки, нездатність заснути увечері до 2–3 годин ночі і «важкого» пробудження вранці, коли потрібно вставати на роботу);
• постійний загальмований, сонливий стан і бажання спати протягом всього дня;
• задишка або порушення дихання при фізичному або емоційному навантаженні;
• помітне зниження зовнішньої і внутрішньої сенсорної чутливості: погіршення зору, слуху, нюху і дотику, втрата внутрішніх, тілесних відчуттів [9].

Соціально-психологічні симптоми професійного вигорання – це такі неприємні відчуття і реакції, як:

• байдужість, нудьга, пасивність і депресія (знижений емоційний тонус, відчуття пригніченості);
• підвищена дратівливість на незначні події;
• часті нервові зриви («відхід в себе», спалахи невмотивованого гніву або відмови від спілкування);
• постійне переживання негативних емоцій, для яких в зовнішній ситуації причин немає (відчуття провини, образи, підозрілості, сорому, скутості);
• відчуття неусвідомленого неспокою і підвищеної тривожності (відчуття, що «щось не так, як треба»);
• відчуття гіпервідповідальності і постійне відчуття страху («це у мене не вийде», «я не справлюся»);
• загальна негативна установка на життєві і професійні перспективи («як не старайся, все одно нічого не вийде»).

До поведінкових симптомів професійного вигорання відносяться наступні вчинки і форми поведінки:

• відчуття, що робота стає все важчою і важчою, а виконувати її – все важче і важче;
• помітна зміна режиму робочого дня;
• незалежно від об'єктивної необхідності постійно берете роботу додому, але удома її не робите;
• відчуття даремності, зниження ентузіазму по відношенню до роботи, байдужість до результатів;
• невиконання важливих, пріоритетних завдань і «застрявання» на дрібних деталях; не відповідна службовим вимогам витрата більшої частини робочого часу на виконання автоматичних і елементарних дій (мало усвідомлюваних або неусвідомлюваних);
• дистанціювання від співробітників і клієнтів, підвищення неадекватної критичності;
• різке збільшення кількості викурених за день сигарет, зловживання алкоголем, застосування наркотичних засобів.

Серед симптомів, які виникають першими, – відчуття втоми і підвищена дратівливість, яка переходить в невмотивовану агресію по відношенню до колег. Причини подібної поведінки криються у внутрішній напрузі, викликаній незадоволеністю собою або іншими внутрішніми конфліктами, які, як правило, не усвідомлюються. Напруга поступово накопичується, унаслідок чого виникає необхідність «скинути» її. Коли ця потреба дає про себе знати, то, на жаль, «останньою краплею» стають будь-які труднощі, які раніше не викликали бурхливої емоційної реакції [9].

1.4.Стадії професійного вигорання

 

Синдром професійного вигорання починається, як правило, настільки тихо, що не завжди можна відмітити його появу. Спочатку просто приглушаються емоції, відчувається незадоволеність собою або, навпаки, з'являється нечутливість до речей, які зазвичай викликають гостру реакцію. При цьому людину починають переслідувати нез'ясовні головні болі і болі в спині, нескінченні застуди і безсоння.

На другій стадії цього синдрому психологічний стан виявляється на рівні емоцій. Подібно до дзеркала, що відображає внутрішній світ, ваша емоційна сфера починає проводити негативну енергію. Саме у цей період виникає недоброзичливе відношення до людей, з якими доводиться спілкуватися щодня: вони дратують, злять. Щоб уникнути цих негативних переживань, ви можете неусвідомлено відсторонятися від колег і оточуючих, виконуючи тільки мінімум роботи.

Але це не може тривати вічно. Наступає третя стадія – виснаження. Більше немає емоцій, сил, волі. Робота робиться на автопілоті. З'являються різкість, озлобленість, грубість, усунутість, замкнутість, переоцінка професійних цінностей. Ви в образі на весь світ і самого себе. На щастя, до цієї фази доходять рідко.

На перших двох стадіях синдрому професійного вигорання можна відновитися, але, щоб повернутися до нормального життя, необхідно або навчитися жити з тим, що маєте, або змінити ситуацію [10].

1.5.Чинники, які ініціюють розвиток емоційного вигорання

 

До внутрішніх чинників відносяться особові і ролеві характеристики співробітника.

1.Особові чинники

1.1. Вік. Схильні до вікових криз керівники найбільш схильні до професійного вигорання. До них відносяться криза професійного самовизначення (20-23 року), криза сенсу життя (30 років), криза середнього віку (40-45 років). Крім того, до професійного вигорання схильні керівники, професійна діяльність яких проходить в умовах гострої нестабільності і хронічного страху втрати робочого місця.

1.2. Гендерні особливості. Жінки більше схильні до емоційного вигорання, ніж чоловіки, тому як саме вони постійно випробовують внутрішньоособовий конфлікт, пов'язаний з роботою. Саме жінки сильніше переживають внутрішню суперечність між роботою і сім'єю, а також пресинг у зв'язку з необхідністю постійно доводити свої професійні якості.

1.3. Особливості характеру. Так, наприклад, інтроверти, песимісти, люди із заниженою самооцінкою частіше схильні до емоційного виснаження і депресій. Емоційне вигорання як засіб психологічного захисту виникає швидше у тих, хто менш реактивний і сприйнятливий, емоційніше стриманий. Формування симптомів вигорання проходить повільніше у людей імпульсних, таких, що володіють рухомими нервовими процесами. Підвищена вразливість і чутливість можуть повністю блокувати даний механізм психологічного захисту і не дозволять йому розвиватися.