Суспільні відносини, що виникають в процесі застосування інституту звільнення від кримінальної відповідальності

Прокурор не заперечував  проти задоволення клопотання обвинуваченої.

Враховуючи, що ОСОБА_1 вперше вчинила злочин, який, згідно ст. 12 КК України, відноситься до категорії злочинів середньої тяжкості, повністю визнала свою вину, щиро розкаялася у вчиненому, активно сприяла розкриттю злочину, частково відшкодувала завдані збитки, позитивно характеризуються, вона, на підставі ст. 47 КК України, може бути звільнена від кримінальної відповідальності.

Обвинуваченій ОСОБА_1 роз’яснені наслідки закриття кримінальної справи з зазначених підстав.

За таких обставин, згідно ст. 10 КПК України, дана кримінальна  справа підлягає закриттю.

Запобіжний засіб, відповідно до ст. 248 ч. 1 КПК України, підлягає скасуванню.

Керуючись ст. ст. 44,47 КК України, ст. ст. 10,237,244,248 КПК України, суддя -

ПОСТАНОВИВ:

ОСОБА_1, обвинувачену за ст. 367 ч. 2 КК України, від кримінальної відповідальності звільнити, в зв"язку з передачею на поруки трудовому колективу.

Кримінальну справу провадженням закрити.

Клопотання трудового  колективу працівників КП "Шляховик" Дворічанського району Харківської  області задовольнити, передати ОСОБА_1 на поруки цьому колективу.

Обраний раніше відносно ОСОБА_1 запобіжний захід у вигляді  підписки про невиїзд - скасувати.

На постанову  може бути подана апеляція до апеляційного суду Харківської області через Дворічанський районний суд протягом 15 діб після її винесення.

 

Як видно із даної постанови, ОСОБА_1 обвинувачується у вчиненні злочину, передбаченого ч.2 ст.367 “Службова недбалість” із спричиненням тяжких наслідків. Цей злочин, на відміну від розглянутого у попередній постанові, класифікується вже як злочин середньої тяжкості, тобто передбачає покарання у вигляді позбавлення волі на строк до п’яти років. Крім того, як видно із постанови суду, ОСОБА_1, щиро розкаялася, це можна бачити із того, що вона повністю визнала свою вину, активно сприяла розкриттю злочину, частково відшкодувала завдані збитки. Варто звернути увагу, що звільнення від кримінальної відповідальності за ст.47, не звільняє від відшкодування завданих збитків, хоча про це немає прямої вказівки у статті. Зокрема, згідно ст..28 КПК, закриття справи з підстав, зазначених у статтях 7 і 7¹ КПК, не звільняє особу від обов'язку відшкодувати в установленому законом порядку матеріальні збитки, завдані нею державним, громадським організаціям або громадянам. У цій постанові Дворічанський суд спирається на клопотання трудового колективу працівників КП "Шляховик" про передачу ОСОБА_1 на поруки, що також є умовою звільнення за ст..47 КК. Оскільки даний вид звільнення від кримінальної відповідальності є умовним, суд прийняв до уваги не встановлені нормою статті фактори, зокрема, “позитивну характеристику” ОСОБА_1.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Звільнення  від кримінальної відповідальності у зв’язку із зміною обстановки

 

Ст.48 ККУ встановлює, що: “Особу, яка  вперше вчинила злочин невеликої  або середньої тяжкості, може бути звільнено від кримінальної відповідальності, якщо буде визнано, що на час розслідування або розгляду справи в суді внаслідок зміни обстановки вчинене нею діяння втратило суспільну небезпечність або ця особа перестала бути суспільно небезпечною”.

Цей вид звільнення від кримінальної відповідальності як і вищерозглянутий є необов’язковим, тобто ст..48 КК не зобов’язує, а лише уповноважує суд на її застосування у разі відповідності фактичних обставин справи нормам статті. Як і у попередній, 47 ст. КК, матеріальною підставою застосування цієї статті є вчинення злочинів як невеликої, так і середньої тяжкості. Найважливішим при застосуванні ст..48 КК є встановлення факти втрати діянням або особою суспільної небезпечності на час розслідування або розгляду справи у суді. Для застосування ст. 48 КК необхідно встановити, що після вчинення певного злочину обстановка змінилася таким чином, що вчинене діяння вже не є суспільно небезпечним. Особу можна визнати такою, що перестала бути суспільно небезпечною, у разі, коли вона сама або обстановка навколо неї зазнала таких змін, що унеможливлюють вчинення нею нового злочину [Пленум].

Як приклад із судової практики із застосуванням ст..47 КК, розглянемо постанову Дергачівського районного  суду Харківської області від 19.01.2007 за справою №1-76/2007.

 

 

Справа №1-76/2007

 ПОСТАНОВЛЕНИЕ

19 января 2007 года г. Дергачи

Дергачевский районный суд Харьковской области в  составе председательствующего  судьи Остропилец Е.Р. при секретаре  Клочко С.А. с участием прокурора  Прудникова В.Г., рассмотрев в открытом судебном заседании уголовное дело по обвинению:

ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1 года рождения, уроженца Азербайджана с. Шахназарлы Дивичинского района, азербайджанца, гражданина Украины, образование высшее, холостого, работающего ЧП, проживающего: АДРЕСА_1, ранее не судимого,

в совершении преступления, предусмотренного ст. 122 ч.1 УК Украины, -

УСТАНОВИЛ:

04.09.2005 года в 22.00 час.  ОСОБА_1 во дворе домовладения  АДРЕСА_2, в процессе ссоры, на  почве внезапно возникших неприязненных  отношений произошла , имея умысел  на причинение ОСОБА_2 телесных повреждений, умышленно со значительной силой нанес не менее 8-ми ударов кулаками в область головы и туловища потерпевшему ОСОБА_2, причинив при этом последнему средней тяжести телесные повреждения по критерию длительности расстройства здоровья.

В действиях ОСОБА_1 имеется  состав преступления, предусмотренный  ст. 122 ч.1 УК Украины т.е. умышленное причинение средней тяжести телесных повреждений потерпевшему.

В совершенном преступлении ОСОБА_1 вину признал полностью, раскаивается в содеянном, кроме того, его вина подтверждается имеющимся в деле доказательствами.

Учитывая, что ОСОБА_1 ранее не судим, совершил преступление средней тяжести, по месту жительства характеризуется  удовлетворительно, имеет на иждивении 2-х несовершеннолетних детей, обстоятельства совершенного преступления, мнение потерпевшего ОСОБА_2, который просит прекратить производство по делу так как он претензий к своему соседе подсудимому не имеет, поэтому вследствие изменения обстановки, подсудимый как лицо перестал быть общественно опасным, поэтому необходимости в привлечении его к уголовной ответственности нет.

На основании изложенного ст. 48 УК Украины, руководствуясь , ст.ст. 7, 282 УПК Украины суд,-

ПОСТАНОВИЛ:

Уголовное дело по обвинению  ОСОБА_1 по ст. 122 ч. 1 УК Украины производством - прекратить, освободив его от уголовной ответственности в связи с изменением обстановки.

Постановление может быть обжаловано в судебную палату по уголовным делам  апелляционного суда Харьковской области  в течение 7 суток через Дергачевский районный суд.

 

Як видно із цієї постанови, ОСОБА_1 вчинив діяння, що передбачене  ч.1 ст.122 КК України (“Умисне середньої тяжкості тілесне ушкодження”), що класифікується як злочин середньої тяжкості. Крім того у постанові вказується на відсутність судимості у ОСОБА_1, що також є однією із підстав застосування ст..48. У цій справі можна говорити про встановлення судом факту втрати саме особою суспільної небезпечності, оскільки зовнішня обстановка навряд чи змінилася. Про це і йдеться у постанові: “підсудний як особа перестав бути суспільно небезпечним”. Це випливає із того, що потерпілий ОСОБА_2 просить припинити провадження по справі, оскільки не має претензій до свого сусіди ОСОБА_1. Оскільки цей вид звільнення від кримінальної відповідальності є необов’язковим, суд при вирішенні справи врахував додаткові фактори: позитивну характеристику ОСОБА_1 за місцем проживання, утримання 2-х неповнолітніх дітей.

 

Звільнення від кримінальної відповідальності у зв’язку із закінченням  строків давності.

 

Згідно ч.1 ст.49 ККУ: “Особа звільняється від кримінальної відповідальності, якщо з дня вчинення нею злочину  і до дня набрання вироком законної сили минули такі строки:

1) два роки - у разі вчинення  злочину невеликої тяжкості, за  який передбачене покарання менш суворе, ніж обмеження волі;

2) три роки - у разі вчинення  злочину невеликої тяжкості, за  який передбачене покарання у  виді обмеження або позбавлення  волі;

3) п'ять років - у разі вчинення  злочину середньої тяжкості;

4) десять років - у разі вчинення тяжкого злочину;

5) п'ятнадцять років - у разі  вчинення особливо тяжкого злочину.”

 

З огляду на вищерозглянуті у роботі критерії диференціації, цей вид  звільнення від кримінальної відповідальності є обов’язковим (імперативним) та безумовним. Його особливістю є застосування за будь-якого ступеню тяжкості вчиненого злочину. Фундаментальною причиною звільнення від відповідальності із збігом строків давності, можна назвати відсутність виховного впливу покарання (державного примусу), внаслідок значного проміжку часу між злочином та покаранням. Особливістю є передбачене п.4 ст.49 КК, право суду не застосовувати давність до особи, що вчинила особливо тяжкий злочин, за який згідно із законом може бути призначено довічне позбавлення волі. У такому разі може бути призначено позбавлення волі на певний строк. Винятком із застосування звільнення від кримінальної відповідальності у зв’язку із закінченням строків давності є вчинення злочинів проти миру та безпеки людства (ст. 437-439, ч.1 ст. 442 ККУ). Такий виняток відповідає Конвенції ООН “Про незастосування строків давності до воєнних злочинів і злочинів проти людства” що була ратифікована Президією Верховної Ради УРСР 25 березня 1969 p.

Нормами ст.49 КК також встановлюються умови зупинення та переривання  перебігу строку давності. Відповідно до ч.2 цієї статті: “Перебіг давності зупиняється, якщо особа, що вчинила злочин, ухилилася від слідства або суду. У цих випадках перебіг давності відновлюється з дня з'явлення особи із зізнанням або її затримання.”. Під ухиленням від слідства або суду як обставиною, що зупиняє перебіг строку давності (ч. 2 ст. 49), розуміються будь-які умисні дії, вчинені особою з метою уникнути кримінальної відповідальності за вчинений злочин (нез'явлення без поважних причин за викликом до правоохоронних органів, недотримання умов запобіжного заходу, зміна місця проживання, зміна документів, які посвідчують особу, і перехід її на нелегальне становище тощо) [Коментар, 126]. Аналізуючи друге речення ч.2 ст.49 ККУ, можна дійти висновку, що особа звільняється від кримінальної відповідальності через 15 років після вчинення злочину, навіть якщо вона ухилялася від слідства або суду.

Перебіг давності переривається у  разі скоєння особою нового злочину, окрім злочинів невеликої тяжкості. Виходячи із ч.3 ст.49 КК, при перерві давності строк, який минув від дня вчинення злочину до дня вчинення нового злочину, скасовується, і строки давності починають обчислюватися з дня вчинення нового злочину. При цьому строки давності обчислюються окремо за кожний злочин.

Необхідно сказати, що при звільненні неповнолітніх від кримінальної від кримінальної відповідальності у зв'язку із закінченням строків давності застосовується ст..106 ККУ, у якій встановлені менші, порівняно із ст..49 ККУ, строки давності.

 

Висновок

Інститут звільнення від кримінальної відповідальності органічно притаманний сучасному  кримінальному праву, йому багато приділялось  уваги в минулому. Але тільки на сучасному етапі розвитку суспільства  цей інститут набуває властивих  йому специфічних рис і може виконувати важливу соціальну функцію боротьби зі злочинністю в широких масштабах, ефективних формах і гуманними методами.

Звільнення від кримінальної відповідальності – це, здійснювана у відповідності  з кримінальним і кримінально-процесуальним  Законом, відмова держави в особі компетентних органів від застосування заходів кримінально-правового характеру щодо осіб, які вчинили злочин.

Соціально-політична основа різних видів звільнення від кримінальної відповідальності полягає в прагненні  держави ефективно і раціонально вести боротьбу зі злочинністю кримінально-правовими засобами. В інституті звільнення від кримінальної відповідальності одночасно реалізуються принципи економії кримінальної репресії, гуманізму та індивідуалізації покарання.

При звільненні від кримінальної відповідальності особа, що вчинила діяння, не засуджується судом, їй не виноситься Вирок і звільнення здійснюється на любій стадії кримінального судочинства до винесення Вироку.

Прийняття судом рішення про  звільнення особи від кримінальної відповідальності є актом, що свідчить про припинення кримінально-правових відносин між особою, яка вчинила злочин, і державою. Це означає також, що з цього моменту дана особа вже не несе обов’язку відповідати перед державою за вчинене, не може нести тягар кримінальної відповідальності. Тобто, вчинене раніше нею діяння визнається юридично незначним, підлягає забуттю (вчинений раніше злочин не може враховуватися при визначенні повторності і сукупності злочинів, рецидиві, призначенні покарання за вчинення нового злочину). Разом з тим звільнення від кримінальної відповідальності не свідчить про виправдання особи, оскільки кримінальна справа припиняється з нереабілітуючих для неї підстав.

Передбачені Законом види звільнення від кримінальної відповідальності можуть бути поділені на групи за різними підставами.

Так, залежно від того, правом чи обов’язком суду є звільнення особи  від кримінальної відповідальності, виділяють два види такого звільнення: обов’язкове і необов’язкове (факультативне). Факультативним є звільнення, передбачене статтею 47 КК України (передача на поруки) і статтею 48 КК України (зміна обстановки). Це означає, що за наявності підстав, установлених зазначеними статтями, суд має право, але не зобов’язаний звільнити особу від кримінальної відповідальності. В усіх інших випадках вимога Закону про звільнення від кримінальної відповідальності є імперативною, тобто такою, що зобов’язує суд звільнити особу від кримінальної відповідальності (наприклад, при дійовому каятті або примиренні з потерпілим, а також після закінчення строків давності і при спеціальних видах звільнення, передбачених в Особливій частині КК України).