Розслідування масових заворушень

     Виникненню  і становленню методики розслідування  злочинів як самостійного розділу в  системі вітчизняної криміналістики, що заявила про своє існування, сприяли великий емпіричний матеріал, накопичений багатий досвід застосування при розслідуванні злочинів криміналістичних засобів, прийомів і методів, необхідний для теоретичних узагальнень і формулювання закономірностей, що відносяться до галузі протиправної діяльності і до діяльності по організації і здійсненню розслідування.

     В другій книзі згаданого підручника викладені конкретні окремі методики по розслідуванню побутових убивств, терористичних актів, грабежів, розбоїв, статевих злочинів, підпалів, розкрадань соціалістичної власності, посадових і господарських злочинів. Окремі методики носили описовий характер. У структурному плані їх поєднував лише виклад первинних слідчих дій. При цьому просліджувалася помилкова, з погляду сьогоднішніх криміналістичних знань, рекомендація С. Голунського: висувати слідчі версії і складати план розслідування лише після проведення первинних слідчих дій [12]. Послідовність роботи при складанні плану розслідування зводилася С.Голунським до наступної схеми:

     а) оцінка зібраного матеріалу з  обов'язковим з'ясуванням і урахуванням  соціально політичної обстановки, у якій відбувався злочин;

     б) визначення можливих версій розслідування;

     в) накреслення питань, які треба  з'ясувати, щоб перевірити кожну  з версій;

     г) накреслення слідчих дій, які  треба зробити, щоб з'ясувати ці питання;

     д) визначення термінів здійснення слідчих дій, необхідних для перевірки версій.

     Ці  рекомендації, що ґрунтуються на узагальненні накопиченого на той час досвіду  проведення розслідування по кримінальних справах, з'явилися першими цеглинками у фундаменті майбутньої окремої криміналістичної теорії про слідчу версію і планування розслідування злочинів. Незважаючи на помилковість деяких із зазначених рекомендацій, у цілому вони мали важливе значення для формування окремих методик, особливо якщо врахувати, що ще не були розроблені теоретичні основи методики розслідування злочинів.

     У підручнику по криміналістиці, виданому в 1938 р., збереглася тричленна система  криміналістичної науки [13]. Заключний розділ криміналістики - окрема методика (так його в той час було прийнято називати) - представлений як особлива частина техніки і тактики розслідування злочинів і розглянутий у другій книзі цього підручника. В першому розділі викладені погляди Б.М.Шавера про предмет, метод і завдання методики розслідування окремих видів злочинів. Під методикою розумілася "частина науки криміналістики, яка узагальнює досвід розслідування окремих видів злочинів, визначає відповідно специфічним особливостям даної категорії справ найбільш доцільні прийоми і методи їхнього розслідування...". Крім визначення предмета методики розслідування окремих видів злочинів (чи окремої методики), глава містила ряд суттєвих положень, які зіграли важливу роль у розвитку криміналістичної методики. Власне кажучи погляди Б.М. Шавера були покладені в основу подальшого формування й удосконалювання системи наукових положень (чи загальних положень) методики розслідування злочинів. Саме він уперше запропонував керуватися при розслідуванні злочинів принципом "від методу здійснення злочину - до методу його розкриття", що у згорнутому вигляді виражає сучасне представлення про поняття загального методу розслідування, і висловив ідею прогнозування ще невідомих, але можливих способів здійснення злочинів на основі вивчення конкретних даних про розслідування окремих категорій злочинних зазіхань. Б.М. Шавером сформульовані і завдання окремої методики:

     а) з найбільшою точністю установити, де звичайно залишаються сліди злочинів даного виду;

     б) з найбільшою точністю визначити  коло осіб, серед яких варто шукати злочинця по справах даної категорії;

     в) визначити коло осіб, серед яких імовірніше всего можуть бути свідки;

     г) визначити специфіку застосування засобів і прийомів техніки і  тактики при розслідуванні злочинів певного виду.

     У даних поглядах проглядаються елементи криміналістичної характеристики злочину, поняття якого тоді ще не було відоме криміналістичній науці - про нього заговорять учені-криміналісти майже через 30 років. Автор згаданої глави досить критично поставився до ідеї криміналістичного обліку злочинів за способом їхнього здійснення, думаючи, що "радянський криміналіст найменше повинен розраховувати на повторюваність стандартних способів здійснення злочинів" у зв'язку з тенденцією зникнення в радянському суспільстві професійної злочинності. Він рішуче виступав проти формування криміналістичної логіки, до розробки якої призивав В.И. Громов, необґрунтовано, на наш погляд, відзначивши, що "ніяких особливих, спеціальних криміналістичних логічних понять, ніяких спеціальних логічних законів, за допомогою яких можна було розкривати таємниці злочинів, не існує. Тільки загальні закони діалектичної логіки, застосовувані у всіх галузях науки, можуть і повинні застосовуватися і при розслідуванні злочинів".

     У наступних главах підручника викладаються окремі методики розслідування злочинів. Характерним для них є те, що вони мають різну структуру. В одних випадках виклад методик починається з предмета доведення, в інших - з початкових слідчих дій і т.п. Однак у конкретних окремих методиках стали помітні спроби розгляду питань застосування технічних і тактичних прийомів з урахуванням тих особливостей, що характерні для розслідування конкретних видів злочинів.

     В післявоєнні роки в заключному розділі  підручників по криміналістиці автори стали виділяти групу положень, загальних для розслідування окремих видів злочинів. Цьому сприяло створення всесоюзних криміналістичних дослідницьких центрів і самостійних вузівських кафедр криміналістики, розгортання наукових досліджень у всіх галузях криміналістичної науки і конкретні спроби авторів формулювання деяких теоретичних концепцій і понять, що згодом будуть покладені в обґрунтування окремих теорій, що складають зміст загальних положень криміналістичної методики.

     Прообразом  майбутніх загальних положень методики став перший розділ другої книги післявоєнного  підручника по криміналістиці, написаний Б.М. Шавером. Вона називалася "Основні положення методики розслідування окремих видів злочинів". У ній сформульоване і визначення методики, під якою розуміється "частина науки радянської криміналістики, що узагальнює досвід розслідування окремих видів злочинів, визначає в суворій відповідності з вимогами радянського карно-процесуального закону і специфічних особливостей кожної категорії кримінальних справ наукові прийоми і методи розкриття, розслідування і попередження цих злочинів". У підручнику методики викладаються вже за єдиною схемою: завдання розслідування; початкові слідчі дії; особливості предмета доведення; основні прийоми і методи виявлення і фіксації доказів; виявлення обставин, що сприяли здійсненню злочинів.

     На  цьому етапі розвитку загальні положення окремих методик залучали до себе явно недостатню увагу вчених-криміналістів. У виданих у різні роки в чотирьох виданнях підручника по криміналістиці Б.М. Шавера й О.О. Вінберга нічого нового в теоретичному плані за окремою методикою не містилося. Напевне, процес поповнення загальних положень окремих методик стримувався існуючими в той час представленнями про предмет криміналістичної науки тільки як про засоби, прийоми і методи розслідування і попередження злочинів.

     Бурхливий розвиток загальних положень методики пов'язаний зі зміною в 60-х роках поняття предмета криміналістики. Уведена Р.С. Бєлкіним і підтримана більшістю вчених-криміналістів двочленна структура предмета науки - досліджувані закономірності злочинної діяльності і діяльності по збиранню, дослідженню, оцінці і використанню доказів і засновані на їхньому пізнанні засобу, прийоми і методи розкриття, розслідування і запобігання злочинів - сприяла інтенсивному формуванню загальних положень криміналістичної методики.

     До  них віднесені правові основи методики, загальні принципи організації розслідування [14] , дані про спосіб здійснення злочину, що мають особливе значення для криміналістичних методик, організаційні заходи щодо розкриття, розслідуванню і запобіганню злочинів, криміналістична характеристика і класифікація злочинів, представлення про періодизацію етапів процесу розслідування. Надалі в загальні положення методики включені принципи, що характеризують процес розслідування чи характерні риси окремих методик, які відображають принципи формування окремих криміналістичних методик. З включенням у предмет криміналістики вказівки на досліджувані нею закономірності виникнення доказової інформації про злочин і злочинця й ін. учені-криміналісти стали розкривати окремі прояви загальних закономірностей предмета цієї науки стосовно до специфіки технічних засобів і тактичних прийомів, що мають місце в розслідуванні конкретних видів злочинів.

     До  змісту криміналістичної методики включили загальні положення, які відображають сутність, характер, спрямованість і форми прояву закономірностей збирання, дослідження, оцінки і використання доказів, і стосовні до цього розділу науки окремі криміналістичні теорії, які спираються на ці закономірності.

     Таким чином, загальні положення методики по своєму кількісному і якісному стану склалися в 60-80-х роках у розвинену систему наукових знань, що істотно наблизила теоретичні представлення криміналістичної методики до практичної діяльності по розкриттю, розслідуванню і попередженню злочинів. Роботи О.Н.Колесниченка, В.Г.Танасевича, Р.С.Бєлквна, В.О.Образцова, О.В. Дулова, О.М. Васильєва, М.П.Яблокова, М.О.Селеванова, А.А.Ейсмана, І.О. Возгрина, І.М. Лузгіна, О.Р.Ратинова, Г.Г.Зуйкова, Л.Я.Драпкіна, І.Ф. Герасимова, О.Я.Баєва, Г.А. Зорина та інших вчених-криміналістів в цьому процесі зіграли помітну роль.

     Але це зовсім не означає, що існуюча теоретична система окремих методик позбавлена яких би то не було недоліків і всі  пропоновані авторами положення  досить адаптовані до відповідного емпіричного  матеріалу, пройшли перевірку практикою і необхідним корегуванням. Деякі з них позначені лише загалом.

     На  сучасному етапі розвитку криміналістичної методики удосконалювання системи  наукових положень здійснюється шляхом узагальнення, філософського пояснення емпіричного матеріалу, що накопичується, і пізнання наукових фактів, що відносяться до сфер здійснення і приховання злочинів та їхнього розкриття, розслідування і попередження. Важлива роль у цьому процесі належить одній з теорій, що формуються - вченню про загальний метод розслідування злочинів, яке здатно інтегрувати вже накопичені знання, поглибити їх, перетворити в цілісну картину з погляду діалектико-матеріалістичного методу пізнання [15].

     Такі  наші уявлення про шлях, пройдений  криміналістичною методикою від зародження перших рекомендацій з методики розслідування до перетворення її на систематизоване теоретичне знання і розроблену на його основі систему науково-практичних рекомендацій з методики розкриття, розслідування і попередження окремих видів злочинів.

     Завдання  успішного розслідування злочинів, як показує слідчий досвід не можуть бути вирішені досить швидко і методично  правильно тільки за допомогою засобів  і прийомів криміналістичної техніки  і тактики. Професійно розкрити злочин і вирішити всі інші завдання їхнього розслідування, практично неможливо, не керуючись при цьому спеціальними науково-розробленими системами методів ведення слідства і попередження злочинів.

     Методика  розслідування окремих видів  злочинів як частина криміналістики має своєю основною і головною задачею озброїти слідчих необхідним комплексом знань і навичок розкриття, розслідування і попередження окремих видів злочинів у різних слідчих ситуаціях, що виникають у процесі зазначеного виду криміналістичної діяльності. У той же час саме в рамках специфічних методів розслідування різних видів злочинів практично реалізуються і всі рекомендації криміналістичної техніки і тактики. Вона органічно погоджує технічні засоби, способи їхнього використання і тактику слідства зі специфікою методів розслідування окремих видів злочинів [16].

     З метою вирішення задач, що стоять перед методикою, у ній виявляється, вивчається й узагальнюється все  типове й особливе, наявне в практиці вчинення різних видів злочинів і  в діяльності по їх розслідуванню. Методика розслідування окремих видів злочинів уявляє собою розділ криміналістики, що вивчає досвід вчинення і практику розслідування злочинів, розробляє на основі пізнання їх закономірностей систему найбільш ефективних методів розслідування і попередження різних видів злочинів. У структурі методики розслідування умовно виділяється дві частини: загальні положення і окремі криміналістичні методики.

     Загальні  положення - це теоретичні основи криміналістичної методики, що включають дослідження  предмета, системи, завдань, принципів, джерел, зв'язків даної частини криміналістики з іншими галузями наукового знання, найважливіших питань побудови, розробки і використання окремих криміналістичних методик і проблем здійснення розкриття, розслідування і запобігання злочинів.

     Окремі криміналістичні методики уявляють собою комплекси теоретично обґрунтованих рекомендацій, що мають прикладний характер і призначених слідчим (оперативним працівникам) для їхньої роботи при розкритті, розслідуванні і запобіганні злочинів різних видів.

     Джерелами криміналістичної методики є:

• право;
• практика боротьби зі злочинністю;
• наука.

     Їх  положення дали початок сучасному  розвитку даного розділу криміналістики. Норми права визначають загальні умови карного судочинства і  тому лежать в основі виробітку загальних положень криміналістичної методики і кожної окремої криміналістичної методики. Вивчення практики розкриття, розслідування і запобігання злочинів сприяє виробленню ефективних рекомендацій з розслідування окремих видів злочинів. Наукові знання і насамперед положення попередніх частин криміналістики й інших галузей наук, дозволяють найбільше ефективно вирішувати проблеми боротьби зі злочинністю, і зокрема розслідування злочинів.