Мета ознаки необхідної оборони

Автор работы: Пользователь скрыл имя, 24 Февраля 2013 в 23:57, курсовая работа

Описание

Статтею 27 Конституції України передбачено, що кожна людина має право
захищати своє життя і здоров'я, життя і здоров'я інших людей від
протиправних посягань, а ст. 41 гарантує непорушність права приватної
власності, якого ніхто не може бути протиправне позбавлений.

Содержание

Вступ

1 .Поняття необхідної оборони.

2.Мета та ознаки необхідної оборони.

З.Спів розмірність та перевищення меж необхідної оборони.

4.Уявна оборона та спеціальні види необхідної оборони.

5.У мови правомірності необхідної оборони, що характеризують суспільне
небезпечне посягання.

6. Умови правомірності необхідної оборони, що характеризують захисні
дії.

Висновок.

Список використаної літератури.

Работа состоит из  1 файл

к2.docx

— 54.85 Кб (Скачать документ)

Курсова робота

 

Мета ознаки необхідної оборони 
Зміст

 

Вступ

 

1 .Поняття необхідної оборони.

 

2.Мета та ознаки необхідної  оборони.

 

З.Спів розмірність та перевищення  меж необхідної оборони.

 

4.Уявна оборона та спеціальні  види необхідної оборони.

 

5.У мови правомірності необхідної  оборони, що характеризують суспільне

небезпечне посягання.

 

6. Умови правомірності необхідної  оборони, що характеризують захисні

дії.

 

Висновок.

 

Список використаної літератури.

 

 

Вступ

 

Статтею 27 Конституції України  передбачено, що кожна людина має  право

захищати своє життя і здоров'я, життя і здоров'я інших людей  від

протиправних посягань, а ст. 41 гарантує непорушність права приватної

власності, якого ніхто не може бути протиправне позбавлений. Однією з

найважливіших гарантій реалізації громадянами  гарантованого Конституцією

права на захист від протиправних посягань є інститут необхідної оборони.

Згідно зі ст. 15 КК кожна особа  має право на необхідну оборону  незалежно

від можливості уникнути посягання  або звернутися за допомогою до інших

осіб чи органів влади. Вказане  положення ст. 15 є гарантією

проголошеного ст. 55 Конституції права  кожної людини будь-якими не

забороненими законом засобами захищати свої права і свободи  від порушень

і протиправних посягань.

 

Кожен громадянин, реалізуючи своє право  на захист від протиправних

посягань інтересів, що охороняються законом, має право вибору засобів

захисту в межах, дозволених законом. За допомогою у захисті своїх  прав,

на

 

які здійснюється посягання, громадянин може звернутися до інших осіб чи

до органів влади, а може і  сам захищати їх.

 

Пленум Верховного Суду України  у своїй постанові від 28 червня 1991 р. №

4 "Про практику застосування  судами законодавства, яке забезпечує  право

на необхідну оборону від  суспільне небезпечних посягань" звертає увагу

судів на те, що вони, вирішуючи справи даної категорії, повинні виходити

з того, що у відповідності до закону кожна особа має право на необхідну

оборону від суспільне небезпечного посягання незалежно від можливості

уникнути посягання або звернутися за допомогою до інших осіб чи органів

влади, а тому точним і неухильним застосуванням закону повинні

забезпечити громадянам реальну можливість активно протидіяти таким

посяганням.

 

Необхідною обороною згідно з КК "визнаються дії, вчинені з метою  захисту

інтересів чи прав особи, яка захищається, або іншої особи, інтересів

суспільства або держави від  суспільне небезпечного посягання  шляхом

завдання шкоди тому, хто посягає, якщо такі дії були зумовлені потребою

негайного відвернення чи припинення посягання".

 

Суть необхідної оборони, виходячи із законодавчого її визначення,

полягає у правомірному заподіянні шкоди особі, яка здійснює суспільне

небезпечне посягання, особою, яка  реалізує своє, гарантоване

Конституцією України, право на захист інтересів, що охороняються, від

суспільне небезпечних посягань. Проте  це не значить, що шкода, заподіяна

особі, яка здійснила посягання, може бути будь-якою, що закон немовби

ставить цю особу поза законом, дозволяючи заподіювати їй будь-яку шкоду.

коном, дозволяючи заподіювати їй будь-яку шкоду.

Інтереси особи, яка здійснила  посягання, теж охороняються законом:

заподіяна шкода не повинна перевищувати певних меж, не повинна

перетворюватися в акт помсти, самочинної розправи над такою особою.

Іншими словами, заподіяна шкода  не має перевищувати меж необхідної

оборони.

 

Теорією кримінального права вироблені  критерії (умови, ознаки)

правомірності необхідної оборони, які  більшістю вчених поділяються на

дві групи: 1) умови правомірності  необхідної оборони, які характеризують

суспільне небезпечне посягання; 2) умови  правомірності необхідної

оборони, які характеризують захисні  дії, тобто визначають межі захисних

дій, щоб вони не перевищували меж  необхідності, а шкода, заподіяна

особі, яка здійснює посягання, не перевищувала ту, яка для цього

необхідна. До умов правомірності  необхідної оборони, які характеризують

суспільне небезпечне посягання, в  літературі, здебільшого, відносять: а)

наявність суспільне небезпечного посягання;

 

б) його дійсність (реальність). Інколи дійсність і реальність суспільне

небезпечного посягання розглядаються  як самостійні умови правомірності

необхідної оборони, або ж як самостійну умову правомірності  називають

суспільну небезпечність посягання, тобто умову, що посягання було

об'єктивно суспільне небезпечним. Дійсно, захист допускається проти

посягання, яке об'єктивно повинно  бути суспільне небезпечним, наявним,

дійсним і реальним, але всі ці умови можна виділяти і як самостійні, а

можна об'єднати в одну — наявність  суспільне небезпечного посягання.

Умовами правомірності необхідної оборони, що належать до захисту, тобто

характеризують захисні дії  є:

 

а) можливість захищати лише цінності, безпосередньо названі в КК:

інтереси

 

і  права  особи,  яка захищається,  інших  осіб,  інтереси  суспільства 

або

 

держави;

 

б) шкода має заподіюватися лише особі, яка вчиняє посягання, а не

будь-якій

 

іншій особі;

 

в) захист не має перевищувати меж необхідної оборони необхідності або

тягне за собою відповідальність на загальних підставах.

 

Характер дій особи, яка захищається. Поведінка того, хто захищається,

при необхідній обороні може бути тільки активною, тобто може виражатися

лише в діях, на що прямо вказується в ч.І ст. 36 КК. Такими діями можуть

бути як фізичні зусилля особи, яка захищається (наприклад, нанесення

ударів кулаком), так і використання різних знарядь, предметів,

механізмів, пристроїв тощо, причому  не тільки тих, що підібрані,

виявлені або захоплені на місці  захисту, але й тих, що були при  особі,

яка захищається, або навіть спеціально приготовлених нею для захисту

(наприклад, використання складаного  ножа або вогнепальної зброї,

заздалегідь узятих для оборони, тощо).

 

Зазначені дії повинні підпадати  під ознаки якогось діяння, передбаченого

КК, тобто збігатися за зовнішніми, фактичними ознаками з об'єктивною

стороною якогось злочину. Йдеться  про дії, що підпадають під ознаки

вбивства, нанесення тілесних ушкоджень  різної тяжкості, удару і побоїв

тощо.

Дії особи, яка захищається, визнаються

правомірними лише у разі, якщо вони були вчинені протягом усього часу

здійснення посягання. Інакше кажучи, захист визнається виправданим лише

протягом часу існування стану  необхідної оборони, що визначається

тривалістю суспільне небезпечного посягання, що потребує свого негайного

відвернення чи припинення. Тому заподіяння шкоди до виникнення такого

стану визнається так званою «передчасною»  обороною, відповідальність за

яку настає на загальних підставах.

 

У той же час особа, яка захищається, перебуваючи під впливом посягання,

нерідко продовжує оборону й  тоді, коли посягання вже закінчене  або

припинене. У цьому разі має місце  так звана «запізніла» оборона. Оцінка

шкоди, заподіяної тому, хто посягає, в стані «запізнілої» оборони,

залежить від того, усвідомлювала  чи не усвідомлювала особа, яка

захищається.  
1 .Поняття необхідної оборони.

 

Відповідно до ч. 1 ст. 36 КК необхідною обороною визнаються дії, вчинені

з метою захисту охоронюваних законом  прав та інтересів особи, яка

захищається, або іншої особи, а  також суспільних інтересів та інтересів

держави від суспільне небезпечного посягання шляхом заподіяння тому, хто

посягає, шкоди, необхідної і достатньої в даній обстановці для негайного

відвернення чи припинення посягання, якщо при цьому не було допущено

перевищення меж необхідної оборони. Звідси випливає, що необхідна

оборона — це правомірний захист правоохоронюваних інтересів особи,

суспільства або держави від  суспільне небезпечного посягання, викликаний

необхідністю його негайного відвернення  чи припинення шляхом заподіяння

тому, хто посягає, шкоди, що відповідає небезпечності посягання і

обстановці захисту.

 

Право на необхідну оборону є  природним і невідчужуваним, абсолютним

правом людини. Це означає, що всі  інші особи не можуть перешкоджати

громадянинові в законному здійсненні права на необхідну оборону. Право

на необхідну оборону, далі, є  самостійним, а не додатковим

(субсидіарним) щодо діяльності  органів держави і службових  осіб,

спеціально уповноважених охороняти  правопорядок. Іншими словами, кожний

громадянин має право на необхідну  оборону незалежно від можливості

звернутися за допомогою до органів  влади або службових осіб для

відвернення чи припинення посягання. Наявність права на необхідну

оборону не пов'язана також з  наявною для особи можливістю звернутися за

допомогою до інших громадян. У  частині 2 ст. 36 КК зазначено, що кожна

особа має право на необхідну  оборону незалежно від можливості уникнути

суспільне небезпечного посягання  або звернутися за допомогою до інших

осіб чи органів влади.

 

Закріплене в ст. 36 КК право кожної особи на необхідну оборону є

важливою гарантією реалізації конституційного положення про  те, що кожен

має право захищати своє життя і  здоров'я, життя і здоров'я інших  людей

від протиправних посягань (ч. З ст. 27 Конституції України).

 

Оскільки здійснення необхідної оборони  є суб'єктивним правом, а не

обов'язком громадянина, то відмова  останнього від використання свого

права не тягне за собою будь-якої відповідальності. Крім того,

тягне за собою будь-якої відповідальності. Крім того,

громадянин не зобов'язаний повідомляти  державним або іншим органам  чи

службовим особам про вчинений ним  акт необхідної оборони, хоча він  і має

право зробити таке повідомлення в  інтересах правильного вирішення

кримінальної справи, що порушується  у зв'язку з суспільне небезпечним

посяганням.

 

Право на необхідну оборону можливе  лише за наявності відповідної

підстави. Згідно з ч. 1 ст. 36 КК нею  є вчинення суспільне небезпечного

посягання, що викликає у того, хто  захищається, необхідність у негайному

його відверненні чи припиненні шляхом заподіяння тому, хто посягає,

шкоди. Інакше кажучи, підстава необхідної оборони складається з двох

елементів, а саме: 1) суспільна небезпечного посягання і 2) необхідності

в його негайному відверненні чи припиненні.

 

Перший елемент означає, що посягання  повинно бути суспільне небезпечним.

Діяння, що не є суспільне небезпечним, ні за яких умов не може

породжувати права на необхідну  оборону (наприклад, вона неможлива  проти

правомірних вчинків, що здійснюються в стані необхідної оборони,

крайньої необхідності, при затриманні злочинця, виконанні військового

або службового обов'язку, а також  за інших обставин, що виключають

злочинність діяння).

 

Під суспільне небезпечним посяганням слід розуміти посягання з боку

людини, на що прямо вказує ч. 1 ст. 36 КК. Посягнути означає спробу

заподіяти шкоду. Така спроба є суспільне  небезпечною, якщо її об'єктом

виступають охоронювані законом  права та інтереси особи, яка захищається,

або іншої особи, суспільні інтереси або інтереси держави. До таких

інтересів належать: життя, здоров'я, особиста і статева свобода, честь  і

гідність особи, власність, недоторканність  житла, а також інші права і

законні інтереси особи, яка захищається, або іншої особи; протиправних

посягань (ч. З ст. 27 Конституції  України).

 

Оскільки здійснення необхідної оборони  є суб'єктивним правом, а не

обов'язком громадянина, то відмова  останнього від використання свого

права не тягне за собою будь-якої відповідальності. Крім того,

громадянин не зобов'язаний повідомляти  державним або іншим органам  чи

службовим особам про вчинений ним  акт необхідної оборони, хоча він  і має

право зробити таке повідомлення в  інтересах правильного вирішення

кримінальної справи, що порушується  у зв'язку з суспільне небезпечним

посяганням.

 

Право на необхідну оборону можливе  лише за наявності відповідної

підстави. Згідно з ч. 1 ст. 36 КК нею  є вчинення суспільне небезпечного

посягання, що викликає у того, хто  захищається, необхідність у негайному

його відверненні чи припиненні шляхом заподіяння тому, хто посягає,

шкоди. Інакше кажучи, підстава необхідної оборони складається з двох

елементів, а саме: 1) суспільна небезпечного посягання і 2) необхідності

в його негайному відверненні чи припиненні.

 

Перший елемент означає, що посягання  повинно бути суспільне небезпечним.

Діяння, що не є суспільне небезпечним, ні за яких умов не може

породжувати права на необхідну  оборону (наприклад, вона неможлива  проти

Информация о работе Мета ознаки необхідної оборони