Іспанське Відродження

«Дон Кіхот» з його вільною сюжетною схемою пригод і  подорожей героя поклав початок  розвитку типу «роману великої дороги», який використовували в композиційному задумі творів великого епічного розмаху видатні романісти наступних часів - Філдінг і Смоллет, Діккенс і Гоголь.  

Розділ 3.

Найвищого розквіту іспанська  драматургія Відродження досягла  в творчості Лопе де Веги - основоположника  іспанського національного театру. «З'явився великий Лопе де Вега - чудо природи і став самодержцем у театральній імперії. Він полонив і підкорив своїй владі всіх комедіантів і наповнив світ своїми комедіями»,- так писав про свого сучасника Сервантес.

Лопе Фелікс де Вега Карпіо (1562-1635) народився в родині мадрідського ремісника-гаптаря. Він мріяв, щоб його син, котрий проявляв виняткові ' здібності, здобув добру освіту. З цією метою він віддав його вчитися спочатку до колегії ордену театінців, а потім - в університет в Алькала-де-Енарес. Смерть батька в 1578 р. змусила Лопе де Вегу залишити навчання і шукати заробітку, проте свої знання він поповнював і далі. Лопе де Вега вивчив кілька іноземних мов, мав ґрунтовні знання в галузі історії, географії, природничих наук, математики, військової справи, філософії, античної культури, іспанського фольклору. Дуже рано проявилося літературне обдарування Лопе де Веги. За свідченням самого письменника, вже в дванадцять років він почав писати вірші і комедії.

У 1588 р. у зв'язку зі скандальною  любовною історією Лопе де Вегу судили і вислали з Мадріда на 10 років. Через кілька місяців після цього він одружився і найнявся солдатом на один із морських галеонів «Непереможної Армади», брав участь у битві біля берегів Англії. Повернувшись після розгрому іспанського флоту, Лопе де Вега оселився з родиною в Валенсії. Тут розпочалася його діяльність професіонального поета і драматурга. Проте літературна творчість не могла забезпечити родину, і Лопе де Вега змушений був найнятись на службу - він став секретарем герцога Альби в Толедо. У 1594 р. після смерті дружини і двох дітей драматург перебрався в Мадрід. На цей час він уже мав значну літературну славу. 1598 р. поет знову одружився і зайняв посаду секретаря у герцога Сессі. Такий заробіток хоч і позбавляв крайньої нужди, все ж був недостатнім. Можливо, саме тому в 1614 р. Лопе де Вега прийняв сан священика, що забезпечувало надійніше становище. Очевидно, певну роль у цьому відіграли католицька церква та інквізиція, які намагалися не випускати з-під свого впливу літератора такої великої слави. Священницький сан не змінив характеру діяльності драматурга. Спосіб його життя надалі залишався світським, з усією пристрастю він віддавався літературній творчості. В останні десятиліття життя Лопе де Вега зазнав тяжких нещасть, утратив близьких йому людей і залишився самотнім.

Лопе де Вега відзначався  винятковою працездатністю. Він написав  величезну кількість творів, звертався  до всіх видів літератури, які на той час існували. Значне місце  в його спадщині займають поеми і  ліричні поезії, народні ліричні жанри (романси, станси, редондільї) і жанри італійської та античної поезії (сонети, еклоги, елегії, послання). Лише сонетів Лопе де Веги було надруковано близько трьох тисяч. Творив великий письменник і в жанрах пригодницького роману пасторалі, новели. Але головним його доробком є драматичні твори, яким він і завдячує своєю світовою славою. Сам драматург зазначав, що написав 1500 драм, але його перший біограф і друг Монтальбан стверджував, що насправді було написано 1800 комедій (так називалися в іспанському театрі всі драматичні твори, крім релігійних) і 400 ауто (релігійні п'єси). Більшість п'єс втрачена. До нашого часу дійшли 426 комедій і 42 ауто.

Значну увагу Лопе де Вега приділяв питанням теорії театру і драми, викладав і відстоював свої принципи в передмовах до власних творів і в спеціальному поетичному трактаті «Про нове мистецтво писати комедії у наш час» (1609). Трактат має полемічний характер і спрямований проти вимог і тенденцій створювати драми за нормами античної поетики., «Збираючись писати комедію, я замикаю (всі) правила на шість ключів і віддаляю з свого кабінету Плавта і Теренція з остраху почути їхні протестуючі крики»,- відзначав драматург у своєму трактаті. Бін заперечував слушність суворого поділу жанрів на «високі» (трагедія) і «низькі» (комедія), з правил трьох єдностей (місця, часу і дії) визнавав доцільним тільки правило єдності дії та й те інтерпретував по-своєму. За цим правилом у п'єсі можна було розвивати тільки одну сюжетну лінію, а Лопе де Вега виступив проти такої категоричності, він розумів єдність ширше - як внутрішню цілісність твору, і тому допускав введення побічних епізодів, другорядних ліній, якщо вони такої цілісності не руйнують.

У своїх засадах драматург  виходив з розуміння мистецтва  як наслідування природи і цінність драм вбачав у природності, правдоподібності, точному відтворенні дійсності, а не в строгому дотриманні правил Арістотелевої поетики. «Ніколи не зображуйте, нарешті, неможливого,- писав він,- бо перше правило мистецтва каже, що воно не може наслідувати нічого, крім істинного». Він ставив перед комедією завдання «наслідувати дії людей і малювати звичаї їхнього часу», бути «дзеркалом людського життя», а отже, всупереч правилу поділу жанрів, показувати в одній п'єсі і дворянина, і простолюдина, поєднувати смішне і серйозне, бо таке змішання відповідає дійсності. «...Різноманітність така дуже подобається, сама природа дає нам щодо цього зразки, і саме з таких протиріч черпає вона свою красоту». Виходячи з цього, Лопе де Вега відмовляється від поділу п'єс на трагедії і комедії.

Основоположна думка  трактату виступає і в судженнях  про те, що драма повинна задовольняти запити народного глядача, давати йому насолоду, що художня вартість драми  визначається тільки силою її емоціонального впливу на публіку. Лопе вважає, що справжньою є тільки така комедія, яка подобається глядачу і тримає його в постійному напруженні протягом усієї вистави. Звідси і вимоги вироблення високого мистецтва драматичної інтриги, різноманітності вірша і мови в одній п'єсі, поділу комедії не на п'ять, як у класицистів, а на три акти. Загалом щодо вимог і правил драматург вважає виправданим і правильним те, що подобається глядачеві: «...Я пишу згідно з правилами, які винайшли люди, що бажають здобути оплески юрби». Не слід розуміти орієнтацію драматурга на запити публіки прямолінійно. Це не означало потурання вульгарним і невибагливим смакам, а виходило з прагнення, розважаючи, виховувати у юрби почуття справжньої художньої краси і поезії.

Таким чином, у «Новому  мистецтві» Лопе де Вега виклав засади народної національної драми, на яких грунтувалась і його власна драматургія.

П'єси Лопе де Веги вражають широтою охоплення життя, різноманітністю  тем і персонажів. Відомий радянський учений, знавець іспанської літератури К. Н. Державін писав: «За часом сюжети його комедій охоплюють період від біблійської історії створення світу до подій сучасної Лопе епохи. За простором вони виходять далеко за межі Іспанії, переносять глядача і в Росію, і в Албанію, і в Угорщину, і в Богемію, і в Польщу, і в Америку. Сама Іспанія представлена в драматургії Лопе майже всіма своїми головними містами і всіма провінціями й областями. Величезна кількість дійових осіб театру Лопе де Вега охоплює не тільки численні національності, а й ще більшу кількість побутових типів, професій, представників усіх станів і всіх шарів суспільства. Універсальності образів відповідає й універсальність мови Лопе де Веги - одного з найбагатших щодо лексики письменників світу, який легко і вільно користувався найрізноманітнішими мовними стилями» (1).

(1) Державин К- Драматургия Лопе де Вега.- В кн.: Лопе де Вега. Избр. драматические произведения. М., 1954, с. 18.

У драматургії Лопе де Веги розробляються в основному  проблеми соціально-політичні, переважно  на історичному матеріалі, і приватно-побутові.

Важливу групу соціально-політичних п'єс становлять народно-героїчні драми, найвищим зразком яких є «Фуенте  Овехуна» («.Овеча криниця»), написана у 1613 р. і надрукована у 1619 р. В  основу її сюжету покладено історичний факт - повстання селян Фуенте Овехуни у 1476 р. проти жорстокого й свавільного феодала, командора ордену Калатрави Фернана Гомеса де Гусмана. Лопе де Вега використав і матеріали хроніки, і фольклорні інтерпретації цієї події, але весь матеріал інтерпретував згідно з власним задумом. У драмі поєднуються три сюжетні лінії. Одна з них розповідає, як рицарський орден Калатрави, що підтримував португальського короля, піднімає заколот проти іспанських королів Фердінанда і Ізабелли, що проводили політику зміцнення єдності країни. Рицарі, очолювані старшим командором Фернаном Гомесом де Гусманом і шістнадцятилітнім магістром ордену Хіроном, захопили віддане іспанським королям місто Сьюдад Реаль. Війська, надіслані королем, розгромили заколотників, переляканий магістр розкаюється, і Фердінанд та Ізабелла прощають його. На тлі цієї події розгортається головна драматична дія - боротьба селян Фуенте Овехуни проти свого сеньйора командора Гомеса де Гусмана. Органічною частиною цієї дії є любовна історія Лавренсії і Фрондосо.

Лопе де Вега зображує феодалів не тільки як гнобителів народу, а й як ворогів державної централізації, зрадників батьківщини. Тому боротьба селян проти феодала набуває, як показано у драмі, загальнонаціонального значення.

Визначальна роль у драмі  належить зображенню тиранії командора, поступового назрівання народного гніву, картинам бунту і королівського суду над селянами. Вже в перших народних сценах п'єси показано, що селяни ненавидять феодала за його жорстокість і сваволю. Лавренсія, донька алькальда Естевана, бажає командору, який пішов у похід на Сьюдад Реаль, щоб він ніколи не повернувся. Та командор приїхав з перемогою, продовжує грабувати село, безчестить жінок, знущається над людською гідністю селян. Переслідує він і красуню Лавренсію. Одного разу закоханий в Лавренсію селянський юнак Фрондосо, захищаючи її, підняв зброю на командора і змусив його відступити. Той загрожує Фрондосо смертю, але помсти своєї здійснити не встиг, бо виступив у похід проти королівських військ. Повернувшись, він застав у селі весілля Лавренсії і Фрондосо. Розлючений військовою поразкою і непокірністю селян, командор розганяє весілля, б'є алькальда, за законами - особу недоторкану, а Лавренсію і Фрондосо ув'язнює в замку.

Селяни, які так довго  й терпляче зносили знущання феодала, не можуть стерпіти такої сваволі. Вони збираються на раду і шукають виходу з нестерпно тяжкого становища. Думки висловлюються різні:

Пошлімо рехідорів - од свавілля 

благати порятунку  в королів.

...................................................

Багато нас, а їх - мале число. 

Умерти, а тиранам  не кориться!

..................................................

Відповімо гнобителям належно:

тиранам кров за кров і смерть за смерть!

Поява Лавренсії, яка  вирвалася з замку, прискорює  прийняття рішення. Вона звертається  до селян з полум'яною промовою, в якій докоряє односельчанам за терплячість і закликає до боротьби. Спалахує бунт, повстанці займають замок, звільняють Фрондосо і убивають командора. Селяни відразу проголошують свою вірність королю і сподіваються на його захист. Але король, обурений селянським бунтом, надсилає в Фуенте Овехуну суддю, який має виявити убивцю командора і покарати його.

Кульмінацію п'єси становить  сцена суду. Під керівництвом Естевана селяни готуються до нього. Вони одностайно вирішують на запитання судді давати єдину відповідь, що командора убило все село. Суд був суворим і нещадним. Катували жінок, старих і малих. Але ніхто не порушив громадського рішення. Суд закінчився нічим. Суддя доповідав королю:

Допит я провадив строго,

щоб розкрити злодіяння,

та свідоцькі  показання

не" дали" мені нічого.

З тих селян  одна досада:

що вже я  їм не робив,

на питання: «Хто убив?» -

твердять всі  в одно: «Громада...»

Сам тепер  усе вирішуй,

як тут діло повести,

або їх усіх прости,

або всіх їх перевішай...*

* Драматичні твори Лопе де Веги цитуються за виданням: Лопе де Вега. Овеча Криниця. Собака на сіні.- К.: Худож. література, 1962.

Король припинив суд  і взяв під свою владу селян, але  зовсім не тому, що визнав їхню правоту. Він вимушений був до цього  одностайністю народу. Згодом він знайде селянам іншого сеньйора:

Хай у зверхності моїй 

залишається Криниця, 

поки може нагодиться 

командор якийсь новий.

Як бачимо, драматург  не ідеалізує абсолютизму. Король був  більше поблажливим до бунтівного магістра, ніж до вірних йому селян. Милість короля вимушена, селяни, по суті, відстояли своє право силою.

«Фуенте Овехуна» стала  новим типом драми в літературі. Головним її героєм виступає простий  народ, селянська маса. Лопе де Везі вдалося створити героїко-реалістичний образ народного колективу, показавши його як здорову, активно діючу і нездоланну силу. Громаду Фуенте Овехуни єднають спільне лихо, спільні інтереси й поняття. Селяни відзначаються моральною величчю, людяністю, високим почуттям честі й людської гідності, і цим вони стоять незрівнянно вище від феодала. Драматург всі свої симпатії віддає народу і рішуче відстоює його право на боротьбу з насильством й гнобленням.

Узагальнюючий образ  народу зовсім не затіняє яскравої індивідуальності народних персонажів. Дуже виразно в драмі змальовані образи Лавренсії, Фрондосо, Менго, Естевана, Паскуели та ін. Фрондосо непримиренний у ставленні до всіляких проявів зла й несправедливості, відважний і мужній, людина гарячої вдачі, вірний і стійкий у своїх почуттях. Менго - людина розсудлива, твереза, мужня, він не побоявся стати на захист Хасінти, над якою знущається командор. Менго ніколи не втрачає присутності духу, має розвинуте почуття гумору і здатний на жарт навіть у найдраматичніші моменти. Але найбільше з маси селян виділяється Лавренсія - живий, яскравий образ розумної, красивої, дотепної сільської дівчини з високо розвинутим почуттям незалежності, честі й гідності. Характер її поданий у розвитку. На початку п'єси життя Лавренсії безхмарне, вона ще не зазнала глибоких почуттів і переживань. З розвитком подій характер її ускладнюється, душевний світ її збагачується глибокими й благородними любовними почуттями, а в кінці п'єси це вже героїчна постать, натхненниця народної боротьби.