Системність лексики та лексико-семантичні поля

Розділ 1

1.1.Системний характер лексики

В науковій літературі існує багато теорій поля. Воно утворюється множиною значень, які мають хоча б один спільний семантичний компонент, семантичні та інші похідні слова інших частин мови (гарячий, нагріватися і т. п.) […]. Поле може об’єднувати в своєму складі різнорідні мовні засоби, що належать до різних граматичних класів чи рівнів мови. Одиниці, що утворюють поле мають семантичну спільність.

Такі  дослідники як Потебня, Покровський, Р.Мейер, Шперберг, Г.Іпсен визначили деякі закономірності семантичних зв’язків між одиницями мови, а також типи семантичних полів.

Р.Мейер  виділяє три типа семантичних  полів:

1) Природні (назви дерев, тварин, частин тіла  і т.п.)

2) Штучні (назви частин механізмів, воєнні  чини і т. п.)

3) Напівштучні  (термінологія мисливців, рибалок,  етичні поняття і т.п.)

Семантичний клас він визначає як «упорядкованість певного числа виразів з тої  чи іншої точки зору»[…], тобто з точки зору якоїсь однієї семантичної ознаки, яку автор називає диференціюючим фактором.

Подальше  дослідження лексики з точки  зору семантичних полів пов’язується з іменем Й.Тріра. Й.Трір використовував термін «семантичне поле», який набув поширення після виходу роботи Г.Іпсена, де визначався як «сукупність слів, що мають спільне значення»[…]. Однак цей термін, за словами Й.Тріра, являвся для нього метафорою, але такою метафорою, за якою стоїть певний емпіричний матеріал і певний спосіб його аналізу.

      Теорія  Й.Тріра тісно пов’язана з вченням В.Гумбольдта про внутрішню форму мови. Й.Трір виходить із розуміння мови як замкнутої стабільної системи, що визначає суть всіх її складових частин. Він вважав, що слова тієї чи іншої мови не є самостійними носіями змісту, кожне з них має зміст лише тому, що його мають також інші, суміжні із ним слова. Заслугою Й.Тріра вважають те, що він розчленував поняття «лексичне» і «понятійне поле» та ввів ці поняття в лінгвістику. Понятійне поле – це широка система взаємопов’язаних понять, організованих довкола центрального поняття, наприклад, «розум». Лексичне поле утворене якимось одним словом та його «сім’єю слів». Певне лексичне поле покриває лише частину понятійного поля, інша частина останнього покрита іншим лексичним полем і т.д. Тобто, понятійне поле за формою вираження нагадує мозаїку.

      Й.Трір пропонує повний паралелізм між понятійними і словесними полями. Прийнято вважати, що визнання абсолютного паралелізму між словесними і лексичними полями становило головну помилку Й.Тріра.

      Теорія  Й.Тріра піддавалася критиці за кількома параметрами:

1. за логічний, а не мовний характер слів, що виділялися ним, тобто за переважання екстралінгвістичного підходу над лінгвістичним;
2. за ідеалістичне розуміння співвідношення мови, мислення і реальної дійсності;
3. за те, що Трір вважав поле закритою групою слів;
4. за те, що Трір фактично ігнорував полісемію і конкретні зв’язки слів, що зумовлює певну штучність меж його полів;
5. за те, що він допускав повний паралелізм між словесними та понятійними полями;
6. за те, що Трір заперечував значення слова як самостійну одиницю, вважаючи, що значення слова визначається його оточенням;
7. за те, що він вивчав лише іменники та прикметники, залишивши поза увагою дієслова та стійкі словосполучення.[…]

Незважаючи на всю критику, праці Й.Тріра стали поштовхом для подальших досліджень польової структури.

      Таким чином, намітилося два шляхи у  досліджені та розробці теорії семантичних  полів. Одні вчені (Л.Вейсберг, К.Ройнінг  та ін.) вивчали парадигматичні відносини  між лексичними одиницями мови, тобто парадигматичні поля. Інші (В.Порциг) займалися вивченням синтагматичних відношень і полів. Також вивчалися комплексні поля, тобто поля, зв’язані і парадигматичними, і синтагматичними відношеннями.

1.2. Парадигматичні поля

До  парадигматичних полів лінгвісти  відносять різноманітні класи лексичних  одиниць, тотожних за тими чи іншими смисловими ознаками (семами); лексико-семантичні групи слів (ЛСГ), синоніми, антоніми, сукупності взаємопов’язаних значень полісемантичного слова (семантеми), словотворчі парадигми, частини мови і їх граматичні категорії.

Як  ЛСГ трактують мовні поля Л.Вейсгербер, Г.Іпсен, К.Ройнінг, Э.Оскар, О.Духачек, К.Хейзе, А.А.Уфімцева, В.И.Кодухов та інші.

      Так, наприклад, К.Ройнінг, досліджуючи сучасні  німецьку та англійську мови, визнає існування  груп, що перетинаються. Поряд із іменниками К.Ройнінг також аналізує інші частини мови, в тому числі прийменники, сполучники та граматичні засоби вираження радості. В цьому Г.Шпербер вбачав основне достоїнство праць К.Ройнінга [Шпербер]. Порівнюючи підходи до вивчення полів Й.Тріра, що досліджував групу слів із значенням розуму, та К.Ройнінга, що досліджував слова із значенням радості, лінгвісти дійшли до висновку, що «розум» і «радість» – це логічні поняття, але вони означають певні явища реальності і відображаються, як і інші поняття в мові. Тому ці поняття служать лише критерієм при відборі матеріалу.

Загалом, підхід К.Ройнінга мало чим відрізняється від підходу Й.Тріра, адже обидва мають екстралінгвістичну природу, хоча у Й.Тріра він має логічне, у К.Ройнінга психологічне забарвлення. К.Ройнінг вважає, що з точки зору семантики слова входять в різні групи і їх семантика залежить від контексту, тоді як в Й.Тріра слово і його характеристика залежать від місця в системі чи від місця в полі. Однак, зважаючи на ряд розбіжностей в поглядах, К.Ройнінг та Й.Трір основною характеристикою поля вважали наявність спільних значень у лексем, що входять до нього.

      Підхід, близький до підходів Й.Тріра та К.Ройнінга, в основу якого були покладені  суто фізичні критерії, відмічався в роботі Хейзе, де автор аналізує групи слів, що означають звук. Хейзе опирається на екстралінгвістичну шкалу звуків, в яку входять направлений, ненаправлений, відбитий, однорідний, неоднорідний і т. п. та аналізує відповідні групи слів.

      Найглибше теорія ЛСГ розроблена в дослідженнях Л.Вейсгербера, Ф.П.Філина і С.Д.Канцельсона.

      Концепція словесних полів Л.Вейсгербера  близька до концепції Тріра. Л.Вейсгербер також вважає, що значення слова  не є самостійною одиницею поля, а його структурним компонентом. «Словесне поле живе як ціле, тому для  того щоб зрозуміти значення окремого його компонента, треба уявити все поле і знайти в його структурі місце цього компонента».

      Л.Вейсгербер вважає, що семантичний поділ системи  мови визначається принципами, закладеними  в самій мові, в її семантичній  структурі, а не реальними відношеннями в об’єктивній дійсності, тому що деякі значення поля не мають відповідників в реальному світі. Мовні поля Л.Вейсгербер ділить на одношарові та багатошарові. Членування одношарових полів опирається на якусь одну ознаку.

      Дослідник Ф.П.Філін при членуванні мовної системи використовує поняття «лексико-семантичної групи». ЛСГ він розуміє як «лексичні об’єднання з однорідними, співвідносними значеннями», що являють собою «специфічне мовне явище, обумовлене ходом його історичного розвитку». Різновидами ЛСГ, як він вважає, є синонімічні ряди, антоніми, а також лексичні угрупування з родо-видовими відношеннями. Від ЛСГ Ф.П.Філін відмежовує словопохідні  об’єднання слів, граматичні класи, комплекси значень багатозначних слів і тематичні групи. Тематичні групи зазвичай перехрещуються і інколи повністю співпадають з ЛСГ.

1.3 Синтагматичні та комплексні поля

Поряд із інтерпретацією поля як парадигматичного явища, з’являється все більше робіт, в яких різноманітні синтаксичні комплекси трактуються як поля і в яких робиться спроба поєднати аналіз парадигматичних і синтагматичних полів.

      Термін  «синтагматичне поле» був введений В.Порцигом. Під терміном «синтагматичне поле» малися на увазі словосполучення і синтаксичні комплекси з можливістю семантичної поєднуваності компонентів.

      Подальший розвиток ця теорія отримала в роботі Г.Мюллера «Словесне поле і мовне поле». Під «словесним полем» Мюллер має на увазі «понятійне поле», а під «мовним полем» - «синтаксичне поле», тобто ряд слів, об’єднаних якимось синтаксичним значенням.

      Синтагматичні поля відображають угрупування двох видів:

1) слова,  об’єднані в синтагму лише  на основі спільності їх синтагматичних  сем, тобто семантичної поєднуваності. До таких, наприклад, відносяться групи типу «суб’єкт + предикат», «суб’єкт + предикат + об’єкт», «суб’єкт + предикат + атрибут»;

2) слова,  об’єднані в синтагму на основі  спільності їх нормативних валентних  якостей (лексичної і граматичної  поєднуваності). До таких відносяться групи типу «іменник + прикметник», «дієслово + прислівник».

Російський  лінгвіст Васильєв Л.М. виділяє ще один тип полів – комплексні. Він  говорить про те, що при складанні  парадигматичних і синтагматичних смислових полів утворюються комплексні поля.

1.4 Типи зв’язків в лексичних польових структурах

 Польовий  підхід до опису багатьох явищ  допомагає розкрити системні  зв’язки мови. На думку дослідників  всередині  мовних систем існує  досить обмежена кількість типів  зв’язків: «входження», «сходження», «розходження».

      «Входження» це тип зв’язку, що базується на спільності сем. Він має наступні різновиди:

1. Гіперо-гіпонімічний (родо-видовий) зв’язок. У цьому виді зв’язку обидві одиниці мають однакові семи; але крім них видова одиниця включає одну чи кілька конкретних сем. Наприклад, «померти» - «загинути» («загинути» має диференціюючи сему «неприродній характер»).
2. Перехрещення. У цьому виді зв’язку одиниці мають спільні та різні семи. Наприклад: «загинуть» і «відмучитися» перехрещуються по семі «кінець біологічного існування».
3. Синонімічний зв'язок – передбачає перехрещення і гіперо-гіпонімічний зв'язок між одиницями, що належать до одного чи сусідніх рівнів ієрархії, наприклад «померти» - «відійти» - «загинути».
4. Градуальний зв'язок – передбачає, що синонімічні одиниці називають різні ступені поняття і відрізняються семами типу «дуже», «максимальне», «незначне», «поверхове». Наприклад: «втомиться» - «виснажитися» («виснажитися» має сему «максимальне»).
5. Партитивний зв'язок – передбачає, що одиниці називають поняття загалом і його частини, наприклад «дихати» - «вдихати» - «видихати».

      Входження – це обов’язковий зв'язок для елемента лексико-фразеологічної системи. Це значить, що кожен елемент має один чи кілька зв’язків, які базуються на схожості сем. В групу входять лексичні одиниці, які мають хоча б одне ідентичне значення з рештою елементів цієї групи.

      «Сходженням»  лінгвісти називають зв'язок, що засновується на близькості змісту сем. Близькими за змістом є семи, одна з  яких входить в іншу. Наприклад, сема «голодування» входить в сему «в наслідок голодування», семи близькі за змістом. Тому пов’язаними є і елементи, що їх включають: «голодувати» і «бути виснаженим».

      «Сходження» має наступні різновиди:

1. Фазовий зв'язок. Цей різновид зв'язку виявляється через семи, що вказують на початкову чи кінцеву фазу.
2. Тяжіння. Цей різновид зв'язку виявляється через семи, що вказують на стан або дію, що ідуть за даною.
3. Ремінісцентний зв'язок – виявляється через семи, що вказують на стан або дію, що передують даній.
4. Темпоральний зв'язок  – виявляється через семи, що вказують на часову віднесеність стану: «в давнину», «в певний час».
5. Локальний зв'язок  – виявляється через семи, що вказують на локальну характеристику. Такі семи мають семантичні ознаки «будь-де», «через будь-що», «у будь-що», «із будь-чого».

Терміном  «розходження» лінгвісти позначають зв'язок, який заснований на протилежності  змісту сем. Розходження включає  наступні різновиди:

1. Антонімічний зв'язок. Цей різновид зв’язку передбачає полярність понять, що позначаються.
2. Несумісність. Цей різновид зв’язку виявляється через так звані «інклюзивні негативні семи».
3. Протидія – виявляється через семи, що вказують на протидію (контрастні семи). Наприклад, «протистояти якомусь впливу» - «вплив».

1.5 Насиченість та варіативність семантичного поля

            Можна з впевненістю  стверджувати, що змістова сторона  мовних одиниць, зокрема слів, найбільш повно і конкретно проявляється лише в структурі тексту, оскільки «саме входження до цієї структури, з одного боку дозволяє мовним одиницям, які стають її елементами, набувати визначеності, однозначності, з іншого боку робить зрозумілою роль і функцію елемента   всередині структури» […]. Дане твердження має особливе значення для художнього тексту, структурно-змістова організація якого конкретизує роль мовних одиниць в різних аспектах, аж до семантико-статистичних функцій, які їм притаманні.