Особа, рід і число. Безособові дієслова

Особа, рід і число.  Безособові дієслова

 

Дієслова в теперішньому й майбутньому  часах дійсного способу та в наказовому способі змінюються за особами.

 

Дієслово в першій особі називає  дію тієї особи чи осіб, хто говорить: (я) вважаю, (ми) подумаємо, (ми) скажімо.

 

Дієслово в другій особі називає  дію тієї особи чи осіб, до кого звертаються: (ти) допоможеш, (ти) розкажи, (ви) керуєте, (ви) поясніть.

 

Дієслово в третій особі називає  дію як особи чи осіб, так і  предмета чи предметів, про кого або  про що мовиться: (він) малює, (вони) знайомляться, (дерево) зеленіє, (дні) минають.

 

Дієслова в минулому часі дійсного способу і в умовному способі  за особами не змінюються — вони змінюються лише за родами й числами: радів, раділа, раділо, раділи; радів  би, раділа б, раділо б, раділи б. Форми роду й числа дієслів тут виконують синтаксичну функцію — вказують на зв'язок між словами (день змінив ніч і день змінила ніч).

 

Число дієслова несе інформацію про  кількість діячів. Однина вказує, що дія чи стан приписується:

 

а) одному виконавцеві (особі, тварині чи предметові): (я) допомагаю, (мотоцикліст) мчить, (мурашка) повзе, (ли­

 сток) тріпоче',

 

б) сукупності однорідних предметів: (селянство) голосує, (молодь) вчиться, (листя) опадає, (жито) достигає',

 

в) предметам, шо не піддаються лічбі (речовинам, сферам діяльності, поняттям тощо): (вода) тече, (бджільництво)

 розвивається, (історія) не повторюється.

 

Перша особа множини вказує, що дію виконує мовець та ще одна чи більше осіб: (ми) пливемо, розмовляємо, поспішаймо.

 

Друга особа множини вказує на дію двох або більше осіб, до яких звернена мова: (ви) думаєте, зачекайте.

 

Третя особа множини означає, що дію виконують два або більше діячів без участі мовця: (люди) радіють, (хмари) збираються, (квіти) пахнуть.

 

Особові й числові форми дієслів у контексті можуть набувати невластивих їм значень.

 

Форма першої особи однини й множини може позначати  дію, не пов'язану з конкретною особою (у загадках, прислів'ях, приказках): Мету-мету — не вимету, несу-несу —  не винесу, пора прийде — само вийде. То снідаю, то обідаю — / погуляти ніколи. Як робимо, так ходимо, Як дбаємо, так маємо (Нар. творчість).

 

Форма першої особи множини в науковому  й публіцистичному стилях позначає автора із співучастю читача: Нагадаємо  один показовий у цьому відношенні епізод. У першій половині 1906 року в Києві виходив український сатиричний журнал «Шершень» (О. Ставицький). Як бачимо, імпершовіністів страхало відродження України навіть на правах автономії (Р. Іванченко).

 

Форма другої особи однини й множини вживається в узагальнено-особовому значенні (у прислів'ях, приказках, описах): Коли починаєш, думай про кінець (Нар. творчість). Та пісня має в собі щось отруйне. Будить жадобу. Чим більше слухаєш, тим більше хочеться чути. Чим більше ловиш, тим трудніше зловити (М. Коцюбинський). Ви дивитесь і дивуєтесь; вам здається, що ви їдете не по вбитій дорозі зеленого степу, а якимсь невідомим краєм краси та чару та вільного пахучого повітря (Панас Мирний).

 

Форма другої особи множини при звертанні до співбесідника, зокрема до старшої людини, виражає ввічливість: Підскочив Петро, схопив діда Савку за плече: — А що, діду, не можете? Здаєтеся? (С. Тельнюк).

 

Тільки  форму третьої особи однини мають  безособові дієслова: Фортунить вам, Маріє Кирилівно, просто інший раз аж не віриться (1. Левада).

 

Форма третьої  особи множини вживається в неозначено-особовому  значенні: Багато таких суден тепер  списують, рі-жуть, вантажать на платформи  й відправляють на металургійні заводи (О. Гончар).

 

Частина дієслів, змінюючись за способами й часами, не змінюється, проте, за особами, родами й числами. їх називають безособовими. Вони вживаються тільки або у формі 3-ї особи однини, або у формі середнього роду: світати — світало, світає, світатиме, світало б, нехай світає; щастити — щастило, щастить, буде щастити, щастило б, нехай щастить. Ці дієслова переважно означають:

 

а) явища  природи: розвидняється, дніє, вечоріє, смеркає, мрячить, похолодало, замело;

 

б) стан людини: морозить, лихоманить, не спиться, хочеться, кортить, живеться, працюється, не сидиться;

 

в) уявлення про долю: щастить, таланить, фортунить;

 

 г) міру  наявності чогось: не вистачає, бракує.

 

У безособовому значенні можуть вживатися й деякі  особові дієслова: Пахла земля, пахли  недавно зрубані дерева... (Г. Хоткевич). Над Ташанню пахло вербовими кладками (Григорій Тютюнник). У першому реченні від дієслів пахла, пахли ставиться питання хто? що? (отже, ці дієслова пов'язуються з особами), у другому — від дієслова пахло такого питання поставити не можна (отже, воно тут вжите в безособовому значенні).

 

Безособові  дієслова виступають у ролі присудків  у безособових реченнях. При них  підмета не буває, але нерідко  потрібен додаток у родовому, давальному, знахідному чи орудному відмінку: мені не спиться, йому не вистачає грошей, дорогу замело снігом.

 

Деякі дієслова не вживаються у формі 1-ї і 2-ї  осіб через своє лексичне значення (дії, названі ними, не можуть виконуватися людьми), наприклад: текти, капати, жевріти, минутися, телитися, ягнитися, колоситися, рясніти тощо.