Фройдівське тлумачення трагедії «Едіп - Цар» Софокла

У комплексі  Едипа Фрейд бачить найголовніше джерело почуття вини, яке так  часто мучить невротиків. Більше того, в етюді про початки релігії  та моралі, який було опубліковано в 1913 році під назвою "Тотем і табу", він висловив гіпотезу про те, що в усього людства в цілому усвідомлення своєї вини — як першоджерело релігії та моралі — виникло ще на початку цивілізації із комплексу Едипа.

Отож "маленький  мужчина" хоче безроздільно володіти матір'ю, відчуває присутність батька як перешкоду і т.д. Дитина часто  виражає словами свої почуття, обіцяє матері, що одружиться з нею. Це вже зародок того, що зробив Едип, безсумнівна ознака існування еротичного комплексу. Фрейд усуває думку про егоїстичні інтереси маленького мужчини, тому що з боку останнього було б нерозумно віддати перевагу як своїй обслузі одній людині замість двох.

У "маленької  жінки" відбувається те ж саме, але  любов виявляється стосовно батька. Батьки часто самі сприяють розвиткові такої спрямованості. Де багато дітей, там "батько найвідвертішим чином віддає ніжну перевагу дочці, а мати — синові".Такому різновиду цього комплексу Карл Юнг, колега Фрейда, дав назву «комплексу Електри», але через недоцільність нового поняття  у зв’язку з ідентичністю симптоматики та практичного втілення даного феномена,ця назва не набула широко вжитку у психоаналізі. Аналогічний комплекс Фрейд віднаходить у взаєминах між братами й сестрами.

За Фрейдом  саме лібідо відіграє вирішальну роль у прийнятті рішень Едипа, коли він  через обурення та впертість, прояви найпримітивніших людських інстинктів, вбиває батька, а згодом, захлеснутий  шалом від всезагального кохання  та поваги, що панували навколо нього, коли він  правльно відповів на загадку  Сфінкса і з радістю прийняв  руку Іокасти, своєї матері. Можна  сказати, що Фрейд намагався довести, що Едип на підсвідомому рівні, не усвідомлюючи, що Лай та Іокаста його батьки приймав  рішення та діяв, віддаючись на волю чуттєвими силам, тому він «інтуїтивно  відчуваючи»  батьківство цих  людей і діяв гідно з уіма пунктами теорії , виведеної Фройдом про  невротичний комплекс дитини по відношенню до спільностатевих батьків, Едипового  комплексу.

Фрейд указує, що в усіх народів існують, як правило, інцестуальні заборони, оскільки проти спокуси кровозмішування немає надійних обмежень. Перший вибір сексуального об'єкта завжди має інцестуальний характер. У мужчин він направлений на матір і сестру, і тут конче необхідно усунути цю дитячу схильність, яка продовжує здійснювати: вплив у житті. У дикунів смисл звичаїв, пов'язаних з настанням змужнілості, полягає у звільненні хлопчиків від інцестуальної схильності до матері та у примиренні їх із батьком. Кровозмішування з матір'ю та вбивство батька — два великих злочини, які суворо забороняються першими соціально-релігійними інститутами людей — тотемізмом і т.п.

ВИСНОВКИ

Отже, ми можемо наглядно прослідкувати зв’язок Фройдівського вчення про підсвідоме, кероване людською сексуальністю з актуальною проблемою тлумачення змісту Софоклової трагедії «Цар Едіп» у ключі пояснення такого психічного явища, відомого у психоаналізі як Едипів комплекс .

Велика  кількість психоаналітичних понять, які можна знайти у працях Фрейда, є похідними від низки його статей про Едипів комплекс. Проте  головним поняттям, що не є первинно аналітичним, є поняття вини, яке лише було піддано психоаналітичній обробці. Фрейд виводить почуття вини з протидії інцестуальності, показуючи дві головні події, що розкриваються в Едиповому комплексі: одруження з матір'ю та батьковбивство. Не підлягає сумніву, що в давні часи діяльність людини мала своїм предметом дотримування різних правил, норм співжиття, насамперед пов'язаних з корінною проблемою існування даної етнічної спільноти — відтворенням роду. І все ж фіксація походження почуття вини саме з такого джерела є заздалегідь умовною. Таке джерело не може претендувати на пояснення багатоманітних випадків переживання вини, її вихідна позиція має бути в іншому. Едипів комплекс може виступити лише окремим випадком. І Фрейд не розкрив основного: як можливе почуття вини?

ВИКОРИСТАНА ЛІТЕРАТУРА

1. Абаньяно Н. Введение в экзистенциализм. Санкт-Петербург, 1998.
2. Абаньяно Н. Мудрость философии и проблемы нашей жизни. Санкт-Петербург, 1998.
3. Вебер М. Избранное. Образ общества. Москва, 1994.
4. Вгтдепъбанд В. О Сократе // Лики культуры: Альманах. Москва, 1995. Т.1.
5. Гуссерль Э. Картезианские размышления. Москва, 1998.
6. Гуссерль Э. Философия как строгая наука. Новочеркасск, 1994.
7. Зиммель Г. Истина и личность // Лики культуры: Альманах. Москва, 1995. Т. 1.
8. Ортега-и-Гассет X. Дегуманизация искусства. Москва. 1990.
9. Ортега-и-Гассет X. Избранные труды. Москва. 1997.
10. Риккерт Г. Введение в трансцендентальную философию. Киев, 1904.
11. Риккерт Г. Философия истории. Санкт-Петербург, 1908.
12. Риккерт Г. О системе ценностей//Логос. 1914. Вып.1. Т.1.
13. Самосознание европейской культуры XX века: Мыслители и писатели Запада о месте культуры в современном обществе. Москва, 1991.