Цікаві факти
із життя Тараса Шевченко
1. Ви не повірите, але
національний герой України Тарас
Григорович Шевченко теж бував
в Петербурзі. Правда, було йому
тоді всього 17 років. Буваючи в
цьому місті проїздом, багато
років мандрівники зупинялися
на заїжджому дворі в будинку під номером 75 по вулиці
Краславас. Ось так, в кінці зими 1831-го
року тут на кілька днів зупинився і полковник
Павло Васильович Енгельгардт, ад'ютант
генерал-губернатора. Він прямував з Вільно
в Петербург, а супроводжував його тоді
17-річний козачок Тарас. На прізвище Шевченко.
У його обов'язки входило «подавати пану
люльку чи стакан і стояти непомітним
боввана поруч ...», виконувати особисті
доручення полковника, а ще за сумісництвом
значитися «придворним художником пана
Енгельгардта».
2. В Україні наполегливо
тиражується версія, що приїхав
в Дінабург пан (Павло Васильович
Енгельгардт) і його слуга (Тарас
Шевченко) по батькові були рідними
братами. Їхній батько - пан Василь
Енгельгардт - все життя прожив
холостяком, залишивши, правда, після себе трьох синів і двох дочок.Але
визнав він тільки одного свого незаконного
нащадка - Павла Васильовича. Тарас же
народився, коли пану було близько 59 років.
Тоді в Європі незаконнонароджених дітей
аристократів називали бастарда, в Росії
- байстрюком. Їх зневажали, але поява на
світ «плодів кохання» кріпаків було явищем
досить поширеним.
3. До речі, спочатку
в метриці Тараса було зазначено
лише ім'я його матері - Агафія.
Майже відразу після пологів
кріпачка померла, і в документах
дитини з'явилися вже зовсім інші записи, за якими його батьком
був вказаний кріпак Григорій Іванович
Шевченко. Але цікавий такий факт: перед
самим народженням дитини Григорій з дружиною
переїхали в село Кирилівка, а коли Тарасу
виповнилось два роки, сім'я знову повернулася
в село Моринці. Загадкове переміщення
сім'ї Шевченка можна пояснити просто:
так була збережена таємниця зв'язку
пана з кріпачкою.
4. Свого часу відомий
художник Карл Брюллов охрестив
пана Енгельгардта-молодшого «найбільшою
свинею в торжковскіх туфлях».
Вступивши в спадкові права, молодий пан
намагався відповідати "татонькові"-аристократу:
керуючому було наказано з кріпаків дітей
набрати дюжину хлопчаків, придатних до
роботи кухаря, лакея, кучера, форейтора,
домашнього живописця. Так 14-річний Тарас
потрапив в кухарчуки. У його обов'язки
входила вся "чорна" робота по кухні:
він повинен був виливати помиї, носити
дрова, чистити каструлі. Потім приїхав
панич та перевів Тараса на посаду козачка
і забрав його з собою у Вільно. Правда,
перед цим він відправив хлопчика у Вільшани
- на навчання до відомого місцевого художника-самоука.
5. Два роки навчання
в церковно-парафіяльній школі
- це основна освіта Тараса. Багатьма
знаннями майбутня гордість української
літератури Шевченко був зобов'язаний
першій віленській красуні, баронесі Софії Григорівні Енгельгардт.
Чарівна пані вчила козачка говорити польською
і французькою. Але основні знання
Тарас отримав від тамтешніх лакеїв.
6. До кінця життя
Тарас Григорович писав страшенно
безграмотно. Ось витяги з одного
його листа, відправленого братові: «Брате Микито
треба б'тобі погавкати та я не сирдитий.
Не хай буде так Як робіця .... За цілуй старого
діда Івана за мене, і поклонися всій рідні
Нашій Яка є ... Скажи іваново Федерці не
хай він' до мене напишу листа окрім. - Та
тілько не по московському а то й читати
не буду - Кланяйся йому. Залишайся здорова
- Твій брат тарас' Шевченко ».
7. Потрібно сказати,
що Тарас Григорович був щасливчиком,
тому що йому таланило на
добре ставлення людей, які
зустрічалися йому протягом життя. Після приїзду в Петербург Енгельгардт,
бажаючи мати особистого домашнього художника,
визначив свого кріпака на підготовку
до одного з майстрів живописних справ.
Одного разу, коли Тарас малював з натури
мармурові скульптури Літнього саду, він
познайомився з Іваном Максимовичем Сошенком.
У молодих людей виявилося багато спільного:
мало того, що вони були земляками, але
додатково обидва захоплювалися живописом.
Фраза «не було б Сошенка - не було б Шевченка»
містить багато істини. Іван познайомив
Тараса з багатьма художниками, і Шевченко
став своїм у світських салонах Петербурга.
Друзі розсварилися через ...жінку: Сошенко
був закоханий у Машеньку, племінницю
господині квартири, яку знімав, а Тарас
почав крутити з дівчиною роман. Але потім
друзі все-таки помирилися. А коли Шевченко
помер, Іван Максимович супроводжував
труну з поетом в Україну.
8. У Шевченка є дві
могили: адже спочатку його поховали
в Петербурзі, на Смоленському
кладовищі, де зараз встановлено
пам'ятний камінь, і тільки через
два місяці труну з тілом покійного перевезли на батьківщину,
до Канева.
9. А в молодості
Тарас Григорович зі своїми
приятелями навіть організували
алкогольне товариство «мочемордія»,
на регулярних засіданнях якого
обирався голова «його всепьянейшество».
Товариші по чарці вживали благородні напої: ром, настоянки
і наливки. При цьому вели розмови «за
життя» і мріяли про свободу та світле
майбутнє.
10. Сучасники згадували,
що ще в Петербурзі Тарас
Григорович захопився випивкою.
Особливо любив він відвідувати
трактир біля біржі, де зазвичай гуляли матроси з зарубіжних
кораблів. Тихий у тверезості, випивши,
Шевченко ставав некерованим: норовив
вступити в бійку, лаяв все і всякого. У
компанії не раз допивався до нестями.
Знайомий поета, який свого часу активно
допомагав визволити Шевченка з кріпацтва,
розповідав про його життя в Казахстані:
«Виходжу я години в три ночі вдихнути
свіжого повітря. Раптом чую спів. І що
ж, ви думаєте, бачу? Четверо несуть на
плечах двері, зняту з петлею, на якій лежать
дві людини, покриті шинеллю, а інші йдуть
по сторонах і співають: «Святий Боже,
Святий міцний!» - Точно ховають кого. «Що
це ви, панове, робите?» - Запитую їх. «Так
ось гулянка у нас була, відповідають,
- на якій двоє наших, Тарас та поручик,
лягли кістьми. Так ми їх і розносимо по
домівках ».
11. У джерелах, що описують
життя Тараса Шевченка, містяться
різні дати його звільнення
від кріпацтва: то вказується,
що вільною людиною поет став
за кілька років до своєї
смерті, то називається 1838-й рік.
В автобіографії Шевченко писав,
що своєю свободою він зобов'язаний Карлу Брюллову
та Василю Жуковському: великий російський
художник написав портрет великого російського
поета. Була влаштована лотерея, і цей
портрет був придбаний за дві з половиною
тисячі рублів. Причому частково – за
гроші імператора, про що є запис у щоденнику,
що передає кожен день сімейства: імператриця
Олександра Федорівна витратила 400 рублів,
майбутній імператор Олександр II і велика
княгиня Олена Павлівна - по 300рублів. І
вже через тиждень полковник Енгельгардт
відпустив на свободу цю «кріпосну душу».
12. У Івана Сергійовича
Тургенєва особистість Тараса
Шевченка захоплення не викликала,
а от Микола Лєсков відгукувався
про нього з особливою теплотою:«У
малоросійського народу, слава Богу,
є тепер своя література, є
свої оратори, свої історики. Але немає вже
у неї такого лірика, яким був покійний
Тарас Григорович Шевченко, справедливо
названий в одній зі сказаних над його
труною промов «батьком рідного слова».
Біографія
Тарас
Шевченко народився 9 березня 1814 р. в с.
Моринцях Звенигородського повіту Київської
губернії (тепер Черкаська область) у родині
кріпаків Григорія і Катерини Шевченків.
Батько Тарасів був не ТІЛЬКИ добрим хліборобом,
він ще й стельмахував та чумакував, до
того ж умів читати й писати. Досить пророчим
виявився батьків заповіт: «Синові моєму
Тарасові зі спадщини після мене нічого
не треба. Він не буде людиною абиякою,
з його вийде або щось дуже добре, або велике
ледащо; для нього спадщина по мені... нічого
не значитиме...». Коли Тарасові було два
роки, родина переїхала до села Кирилівка
(Керелівка). Пізніше Т. Шевченко дуже часто
називав своєю батьківщиною саме Кирилівку,
говорив, що тут він і народився (про себе,
малого, і про батьківську хату в Кирилівці
Шевченко згадував у повісті «Княгиня»).
У 1822 р. батько
віддав сина в науку до дяка,
а наступного року померла
мати Тараса.
Батько одружився
вдруге з Терещенчихою, яка мала
трьох своїх дітей. З того
часу в родині точилися постійні
сварки між батьком і мачухою, між
дітьми.
Після смерті батька
мачуха вижила пасинка з батьківської
оселі, і Тарас жив у кирилівського
дяка-п'яниці Петра Богорського.
У 1829 р. Тарас став служником-козачком
пана Енгельгардта, згодом переїхав
з ним до Петербурга. У 1832р.
пан віддав Шевченка до живописних справ
цехового майстра Ширяева (здібності до
малярства виявилися в Тараса дуже рано:
ще змалку крейда й вуглинка були для нього
неабиякою радістю, а прагнучи стати художником,
хлопець побував у трьох церковних малярів.
Проте жоден з них не виявив у хлопця таланту).
Хоч від жорстокого маляра Тарасові не
раз діставалося, але він терпів задля
омріяного мистецтва. Хлопець чимало малював
з натури. Одного разу, перемальовуючи
статуї в Літньому саду, Шевченко зустрів
земляка — художника І. Сошенка, який познайомив
його з видатними діячами російської й
української культур (К. Брюлловим, В. Григоровичем,
Оі Венеціановим, В. Жуковським, Є. Іребінкою).
У 1837р. Тарас
Шевченко написав поему «Причинна»,
а 22 квітня 1838 р. спільними зусиллями
згаданих митців Шевченко був викуплений
з кріпацтва. Цього ж року він став вільним
слухачем Академії мистецтв, а згодом
одним з найулюбленіших учнів видатного
російського художника Брюллова. Юнак
поглинав книги з мистецтва, всесвітньої
історії^ слухав лекції з анатомії, фізіології,
зоології, часто бував у театрах і музеях.
У 1840р. Тарас
Шевченко надрукував поетичну
збірку «Кобзар». А восени був
удостоєний срібної медалі другого
ступеня Академії за картину
«Хлопчик-жебрак, що дає хліб собаці».
Наступного року вийшла окремою книжкою
поема «Гайдамаки». У 1843—1845 pp. поет відвідав
Україну. За кілька місяців він устиг побувати
в багатьох місцях Київщини, Чернігівщини
та Катеринославщини (тепер Дніпропетровська
область). Підчас мандрів поет гостював
у ліберально настроєних панів. Але найбільше
його вразили побачені картини злиденного
життя кріпаків, їхнє безправне становище.
Побував Тарас і на місці розташування
славної Запорозької Січі. У рідному селі
Шевченко побачився з братами й сестрами,
застав ще живого діда, намалював його,
а також свою хату.
У 1845р. поет
повернувся до Петербурга, завершив
навчання в Академії, видав на
власні кошти «Живописну Україну»
— серію картин, де відображено
історичні місця України, її
побут і природу. Написав п'ять поем:
«Кавказ», «Єретик», «Великий льох», «Наймичка»,
«І мертвим, і живим...» та всесвітньо відомий
«Заповіт»: У 1846р. Тарас Шевченко вирушив
до України з метою там оселитися, знайшов
роботу в Київській археографічній комісії
та почав змальовувати й описувати історичні
пам'ятки по всій Україні. Цього ж року
в Києві поет познайомився з викладачем
історії Київського університету, в майбутньому
— видатним уче-ним-істориком, письменником
та публіцистом М. Костомаровим, який загітував
Шевченка вступити до таємної політичної
організації — Кирило-Мефодіївського
братства, яке поширювало ідеї слов'янського
єднання, маючи за мету утворення федерації
вільних слов'янських народів. Основний
програмний документ організації — «Книга
буття українського народу», написана
Костомаровим. У ньому читаємо, що недалеко
вже той час, коли в Україні всі люди будуть
«вільні і рівні, і не мала б Україна над
собою ні царя, ні пана, опріч Бога Єдиного,
і, дивлячись на Україну, так би зробилось
і в Польщі, і в інших слов'янських краях».
У цій же книзі гостро затавровано Петра
І та Катерину II, названо їх катами за те,
що вони позбавили Україну волі.
5 квітня 1847 р. Шевченка
було заарештовано і відправлено
до Петербурга. Тут, у казематі,
захований від усього світу, в
брутальних допитах і нестерпному очікуванні
вироку провів Тарас Григорович квітень
і травень. Проте Шевченка звинувачували,
головним чином, не в участі в Кирило-Мефодіївському
братстві, а в написанні революційних
творів. Найбільшу лють у високопоставлених
жандармів викликала поема «Сон».
Після
закінчення слідства поет «за
сочинение возмутительных и в
высшей степени дерзких стихотворений»
засланий до Оренбурзького окремого
корпусу рядовим солдатом на 10
років без права писати та
малювати. Заборона писати й малювати
найбільше обурила Тараса: «Забрано найблагороднішу частину
мого бідного існування! — читаємо в його
щоденнику. — Трибунал під головуванням
самого Сатани не міг би винести такого
холодного, нелюдського вироку». Окрім
того, солдатчина для поета була гірше
від тюрми, бо ненависним був сам дух солдафонства,
що чавунно печаттю лягав на живу душу.
Тому Шевченко писав, ховаючись від унтерів
та офіцерів, тікаючи від усього світу
в степ, за вали, на берег моря. Писав ночами
при світлі місяця на випадково знайдених
шматках обгорткового паперу оцупком
олівця, хтозна-як добутого.
У 1848р.
поета взяли художником у наукову
експедицію під керівництвом
гуманної людини О. Бутакова
для вивчення й опису Аральського
моря. Уже в дорозі на острів
Кос-Арал Тарас Григорович чимало
малював — і від цього повеселішав. На Кос-Аралі Шевченко
жив бідно, зате не відчував тягаря солдатчини,
багато читав, малював, писав. На жаль,
і така, відносна, воля тривала недовго.
Один офіцерик доніс начальству, що Шевченко
всупереч волі царя живе не в казармі,
а до того ще й малює. Негайно в поета було
вчинено обшук, Тарас Григорович, попереджений
друзями, спалив майже всі свої папери
(листи, малюнки, різні згшиси), тільки
«захалявні книжечки», на щастя, передав
на зберігання.
У 1850
р. Шевченка переведено до Новопетровського укріплення — на
півострові Мангишлак. Умови тут були
жахливими. Навколо пустеля, пісок і солона
вода, до найближчого культурного центру
тисячі кілометрів, доріг жодних, клімат
такий шкідливий, що солдатів тут змінювали
через два роки. Шевченка ж протримали
в цій мертвій глухомані майже сім років.
Тут, за розрахунком царських прислужників,
поет повинен був загинути якщо не від
хвороб, то від нудьги та безнадії. Дня
нагляду за ним було прикріплено затурканого
єфрейтора, котрий мав ходити за поетом
як тінь і стежити за тим, щоб Тарас Григорович
не міг ні писати, ні малювати. При найменшій
підозрі наглядач грубо обшукував поета.
На муштру Шевченко мусив ходити навіть
хворим, а хворів він безперервно два роки
— цингою та золотухою.
Щоденна муштра підточувала сили, а кепкування,
дріб'язкові причіпки й брутальні окрики
глибоко ображали гідність, викликали
душевний біль.
На початку
1857 р. друзі поета отримали
царський дозвіл на його звільнення,
але офіційного дозволу Шевченку
довелось чекати аж до серпня. Повернення поета
до Петербурга вітали всі прогресивні
сили країни. Оповитий ореолом борця-мученика,
він викликав велике захоплення, особливо
у молоді. У 1859 р. Шевченко отримав дозвіл
повернутися в Україну. Але за революційну
агітацію серед селян його знову заарештували
і звеліли виїхати до Петербурга.