«Божествена комедія» Данте як шедевр Проторенесансу

                Міністерство освіти і науки  України

         Слов’янський державний педагогічний  університет

                             філологічний факультет

                              кафедра іноземних мов

 

 

 

 

 

 

 

 

   Курсова  робота з зарубіжної літератури

           «Божествена комедія»  Данте 

              як шедевр Проторенесансу

 

 

 

 

                                                                                       

 

 

 

 

 

                                                                                         студентки 4АН4 групи

                                                                                         філологічного факультету

                                                                                         Доброжан Катерини

                                                                               

                                                                                         науковий керівник:

                                                                                         Зіновченко Н.Л.

 

 

 

 

                                   

 

 

 

                                          Слов’янськ

                                                 2010

                                    ЗМІСТ

1. Вступ……………………………………………………………………….3

2. Література  доби Відродження..................................................................4

     2.1. Італія ХІІІ ст..........................................................................................4

     2.2. Гуманістична направленість літератури............................................6

3. «Божествена комедія» Данте....................................................................9

    3.1. Літературні джерела поеми..................................................................9

    3.2. Жанрова особливість  поеми................................................................10

    3.3. Структура поеми як  відображення середньовічних уявлень...........12

    3.4. Ренесансні  складові поеми..................................................................15

4. Висновок.....................................................................................................23

5. Список використаної  літератури...........................................................25

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

                             ВСТУП

 

«Божественна комедія» Данте принесла поету світову  славу, представ-ляючи грандіозний  філолофсько-художній синтез усієї  середньовічної куль-тури, перекидаючи  від неї міст до культури Відродження. Як справедливо відзначає С.С. Мокульський, «саме як автор «Божественної комедії» Данте є в один і той самий час останнім поетом середніх століть і першим поетом нового часу. Усі протиріччя ідеології Данте, відбиті в інших його добутках, усі різноманітні аспекти його творчості як поета, філософа, ученого, публі-циста злиті тут у величне, гармонічне художнє ціле».

Прийнята народом, для  якого вона була написана, поема  Данте стала своєрідним барометром італійської народної самосвідомості: інтерес до Данте то підвищувався, то падав згідно коливань цієї самосвідомості. Особливим успіхом «Божествена комедія» користалася в роки національно-визвольного руху ХІХ ст. («Рісорджементо»), коли Данте почали звеличувати як поета-вигнанця, мужнього бійця за об’єднання Італії, який бачив в мистецтві могутню зброю для боротьби за краще майбутнє людства. Таке відношення до Данте розділяли також Маркс та Енгельс, які прираховували його до найвеличніших класиків світової літератури.

Творчість Данте справедливо  називають синтезом середньовічної культури. Водночас з ім'ям Данте пов'язаний початок нової культури, нового типу мислення. Яскраву характеристику Данте як велетню перехідної доби дав І. Франко: «Данте являється найвищим виразом, поетичним вінцем та увічненням того, що називаємо середніми віками. Вся культура, всі вірування, всі муки та надії тих часів знайшли вираз у його поемі. Та рівночасно як людина геніальна він усім своїм єством належить до новіших часів, хоча думками й поглядами коріниться в минувщині».

Актуальність  обраної теми: Суперечки про поему Данте продовжувалися за всіх часів і не припинені і понині.

Мета роботи: проаналізувати риси літератури Проторенесансу та їх відмінності від літератури Середньовіччя в поемі Данте.

Об’єкт  дослідження: риси Проторенесансу в тематиці, проблематиці та формі поеми Данте.

Завдання  дослідження:

-         виділити в поемі Данте «Божествена  комедія» риси літератури 

          Середньовіччя;

• вивчити критичну літературу по даній темі;
• проаналізувати риси літератури Проторенесансу в поемі Данте «Божествена комедія»

Методи дослідження: гермевтичний, описовий, порівняльний, метод аналізу критичної літератури.

Теоретичною основою для написання даної роботи слугували роботи вчених.

 

             2. Література доби Відродження.

Відродження (або з французької – Ренесанс) – це термін, уперше запроваджений Джорджо Вазарі, італійським митцем і біографом ХVI ст., який вживається для визначення перехідної епохи в історії Європейської культури від Середньовіччя до Нового часу.

Відродження, або Ренесанс, - це могутній культурний рух, який найраніше виник в Італії, охопив країни Західної і Центральної Європи, розвинувся в Чехії і Польщі, Угорщині і Трансільванії, Далмації і Північній Хорватії. Цей рух був тривалим, історичні межі його досить широкі. Ті процеси, які вели до Відродження, розпочалися в Італії в другій половині XIII ст., в інших країнах - у XIV і XV ст., кінець цієї доби припадає майже повсюдно на останню чверть XVI- початок XVII сі

В добу Ренесансу відбувся духовний переворот, в основі якого лежало вивільнення людини з-під влади феодально-церковної ідеології. «Духовну диктатуру церкви було зламано». Народжувалася людина з новим типом свідомості й характером поведінки. Ф. Енгельс відзначав, що доба Відродження потребувала титанів і породила титанів «щодо сили думки, пристрасті й характеру, щодо багатосторонності і вченості. Люди, які заснували сучасне панування буржуазії, були всім чим завгодно, але тільки не людьми буржуазно-обмеженими». Передова людина того часу боролася проти феодалізму й диктатури церковної ідеології і водночас виступала проти хижацтва того суспільства, яке народжувалося.

 

2.1.  Італія  ХІІІ ст.

Італії належить особлива роль в історії європейського  Відродження. Завдяки ранньому і  швидкому розвитку міст тут найраніше  зародилася і досягла класичної довершеності ренесансна культура. Тому Італія справила величезний вплив на розвиток гуманістичного руху та культури в усіх країнах Європи, які знайомилися з античністю значною мірою через італійське посередництво. Але й сама італійська культура була для європейських гуманістів не меншим авторитетом, ніж античність, і вони спиралися на її досвід та досягнення в своїй-діяльності і творчості.

Розвиток літератури Відродження  в Італії припадає на XIV-XVI ст., але  передумови для її становлення склалися раніше: в другій половині XIII-на початку XIV ст. Це був період переходу від середньовіччя до нової доби, так зване Передвідродження - переломний період в історії країни. Інтенсивний економічний розвиток сприяв створенню і зростанню великих міст. Вони рано почали звільнятися з-під влади феодальних князів, і' на кінець XIII ст. завершився процес створення незалежних міст-комун. Проте розвиток країни відбувався нерівномірно: якщо в Північній Італії швидко розвивалися міста - Венеція, Генуя, Мілан, Флоренція, то на півдні і в центрі з усією силою ще зберігалися феодальні порядки. Державної єдності в країні не було, вона залишалася економічно і політично роздрібленою, що зумовлювало внутрішні чвари, боротьбу між окремими містами й областями та всередині їх. Роздрібленість гальмувала розвиток країни, життя висувало вимоги її національного об'єднання. На цей період припадає виникнення різних політичних партій, серед яких найбільш впливовими були гвельфи і гібеліни. Перші виражали інтереси міської Італії, другі - феодальної. У своїй політичній програмі гвельфи орієнтувалися на папу, а гібеліни - на імператора. Між цими партіями розгорнулася напружена довготривала боротьба.

У таких складних умовах розвивалася література. Вона не становила  єдності, а поділялася на кілька літератур, які існували в окремих частинах Італії. Найбільшого розвитку досягла література Тоскани з центром у Флоренції. На грунті цієї літератури і зріс великий письменник Данте, творчість якого була найвищим художнім вираженням Передренесансу.

Ключ до визначення історичної ролі Данте, до розуміння суперечливої суті його творчості дають слова  Ф. Енгельса: «Першою капіталістичною  нацією була Італія. Кінець феодального  середньовіччя, початок сучасної капіталістичної  ери відзначені велетенською постаттю. Це - італієць Данте, останній поет середньовіччя і разом з тим перший поет нового часу».

Середньовічна література в Італії значного розвитку досягла  в XII ст., особливо в Сіцілії та Неаполі. Це була специфічна література, позначена  впливом візантійської, арабської, норманської та німецької культур. У першій половині XIII ст. найвизначнішим явищем культурного життя країни стала лірика сіцілійської школи. Поезія сіцілійців розвивалася під значним впливом творчості провансальських трубадурів. Як і трубадури, вони оспівували ідеальну рицарську любов, не уникаючи мотивів чуттєвого кохання і кохання нерозділеного, сповненого страждання. Разом з тим сіцілійці внесли багато нового в поезію. Вони сповнили її інтелектуальним змістом, надали їй філософічності й алегоричності; жіночий образ, що втратив у ній реальні риси, втілював ідею кохання й інших абстрактних понять, наприклад, смерті. Сіцілійці оспівують не жінку, а Кохання (Амор), любов персоніфікується, про неї говориться як про живу істоту. Поезія сіцілійців відзначається вченістю, великою технічною вправністю, рідкісними ефектними образами, музичністю. Широко використовуючи форми провансальської поезії, сіцілійці віддавали перевагу новій формі - сонету. Першим до цієї форми звернувся талановитий поет Джакомо да Лентіні.

Лірика поетів Сіцілії  розповсюдилася по всій Італії і помітно  вплинула на формування італійської  мови - вольгаре. В Італії на той час  існувало дві мови: латинська, яка  вважалася мовою науки й освіти, і розмовна італійська, що існувала в формі різних діалектів. Італійська мова освічених людей - вольгаре - була водночас мовою літератури, хоча ще не мала єдиних усталених норм.

Розвиток сіцилійської поезії припинився в середині XIII ст., але її досвід значною мірою був  використаний у літературі Романьї (Болонья) і Тоскани (Флоренція), яка з середини XIII ст. стає центром італійської культури. Саме тут була започаткована лірика «солодкого нового стилю», яка засвоїла досвід провансальської рицарської поезії, хоч куртуазні мотиви в ній значною мірою ускладнені сіціяійською традицією і філософією. Ще більше, ніж для сіцилійської поезії, для неї характерні вченість й інтелектуалістські тенденції, розвинута символіка образів, ускладнені і вишукані форми.

Поезія «солодкого нового стилю» свідчить про велику розвиненість вольгаре у Тоскані. Саме тосканська розмовна мова лягла в основу італійської літературної мови. У своїй ранній творчості Данте засвоїв риси «солодкого нового стилю», його твори також філософічні, сповнені риторики, містичної символіки.

 

2.2. Гуманістична  направленість літератури.

Передових людей доби Відродження називали гуманістами, а вироблений ними світогляд - гуманізмом (від лат. humanus - людський). Гуманісти  створили нову систему знань, висунувши, всупереч релігійним умоглядним уявленням про світ і людину, інше розуміння людської сутності і земного життя. Людину вони поставили в центрі світу і проголосили її найвищою цінністю, вірили у велич і необмежені можливості її розуму, у невичерпні її здібності. Відкидаючи середньовічний ««гекетизм, гуманісти протиставили йому нову мораль, основану на визнанні єдності плоті і духа, і, згідно з цією мораллю, відстоювали право людини на земні радощі й інтелектуальний розвиток, на задоволення . чуттєвих і духовних запитів.

Характерна ознака гуманізму - рішуче заперечення монополії церкви в інтелектуальній діяльності суспільства. Передові мислителі утверджували вищість розуму і знань над авторитетом віри, вони відкинули обскурантизм, догматику та схоластику і виробили новий тип мислення, що грунтується на розумі, досліді й реалістичному ставленні до світу.

Гуманістам була властива упевненість у самоцінності людської особистості, чим визначалося й  їхнє заперечення кастовості. Вони вважали протиприродним оцінювати  людину за її походженням і утверджували принцип рівності людей незалежно від їхньої соціальної приналежності, раси й релігійних переконань.

Величезну роль у становленні  ідеології гуманізму й розвитку культури Відродження загалом відіграла  античність. З широким звертанням до античності пов'язана і назва цієї доби. Гуманісти вивчали класичні грецьку та латинську мови, відшукували, збирали і коментували древні рукописи, вели розкопки. Про значення античності для розвитку культури Ренесансу Ф. Енгельс писав: «У- врятованих при падінні Візантії рукописах, у виритих з руїн Рима античних статуях перед здивованим Заходом постав новий світ - грецька стародавність; перед її світлими образами зникли привиди середньовіччя; в Італії настав нечуваний розквіт мистецтва, який був ніби відблиском класичної стародавності і якого ніколи вже більше не вдалося досягти. В Італії, Франції, Німеччині виникла нова, перша сучасна література. Англія і Іспанія пережили незабаром слідом за цим класичну епоху своєї літератури».

Звертання до античності не було самоціллю для гуманістів. Вона стала для них тим авторитетом, на який вони спиралися в утвердженні власних ідеалів і побудові нової культури. Вони відкрили в античності її «людський зміст», живий інтерес до людини, до всього земного, знайшли в ній реальні знання та побачили зразок для самостійної творчості і зрештою використали її як підпору в боротьбі проти середньовічної ідеології.