Призначення НАТО та погляди щодо нової місії Альянсу

                                                     Семінар№2

1. Призначення НАТО та погляди щодо нової місії Альянсу. Нові загрози, нова рішучість Організація Північноатлантичного договору (НАТО) входить у друге десятиріччя двадцять першого сторіччя як важливе джерело стабільності у непевному і непередбачуваному світі. Дивлячись уперед, Альянс має достатньо підстав для упевненості. Демократичні принципи, на яких він був створений, не втратили свого значення. Протистояння часів холодної війни, яке свого часу викликало страх ядерного Армагедону, давно пішло в історію. За НАТО залишається роль у збереженні єдності, безпеки і свободи євроатлантичного регіону. Його статус найбільш успішного у світі політико-військового Альянсу не викликає сумнівів. Але минулі досягнення НАТО не дають гарантій на майбутнє. Віднині і до 2020 року Організація піддаватиметься випробуванням від нових загроз, різнобічним вимогам стосовно комплексних операцій і завдань щодо ефективної власної організації в часи, коли швидке реагування є життєво важливим, різнобічність має критичне значення, а ресурси обмежені. НАТО потрібна нова Стратегічна концепція тому, що після 1999 року, коли була прийнята нинішня Концепція, світ значно змінився. Найбільш драматичні зміни, пов’язані з 11 вересня і подальшими нападами, продемонстрували смертельно небезпечний зв'язок між технологією і терором, спровокувавши у відповідь відправлення військ НАТО далеко від дому, вказавши на необхідність вчасно обмінюватися розвідувальною інформацією, і ускладнивши оборонне планування. Більше того, світовий режим нерозповсюдження зброї масового знищення перебуває під дедалі більшим тиском; спалахи нестабільності на периферії Європи відновили старі історичні суперечки; інноваційні способи збирання, пересилання і зберігання інформації потребують нових підходів до її захисту; наслідки піратства для безпеки; ризики, пов’язані з постачанням енергоносіїв, і занедбане довкілля стають дедалі більш очевидними; а світова економічна криза спровокувала широкомасштабні бюджетні проблеми. Тим часом Альянс розширився до двадцяти восьми членів, що водночас збільшило можливості Альянсу і його зобов’язання. Очевидно, що настав час по-новому подивитися на місії, процедури і плани Альянсу. Розроблення нової Стратегічної концепції дає можливість ознайомити з НАТО населення, яке мало що про неї знає, і яке може скептично дивитися на значення цієї Організації для їх життя. Хоча зараз НАТО набагато більше зайнята, ніж будь-коли, її цінність для багатьох менш очевидна, ніж у минулому. Лідери Альянсу повинні скористатися цією можливістю продемонструвати численні внески НАТО в міжнародну стабільність і мир. Інакше ця Організація не зможе зберегти підтримку громадськості і фінансову підтримку, які необхідні для належного виконання критично важливих завдань. Нова Стратегічна концепція також повинна викликати до життя політичну волю, або, інакше кажучи, оновлення зобов’язань кожного члена Альянсу. Загрози інтересам Альянсу походять ззовні, але жвавість Організації може також легко бути підірвана зсередини. Зростаюча складність глобального політичного середовища потенційно може роз’їдати єдність Альянсу; економічні негаразди можуть відволікти увагу від потреб безпеки; старі суперечки можуть відновитися; і виникає реальна можливість руйнівного дисбалансу між військовими внесками одних членів Альянсу і інших. Держави – члени НАТО не можуть дозволити небезпекам двадцять першого століття зробити те, що не змогли зробити загрози минулого: розділити їх лідерів і послабити їх колективну рішучість. Таким чином, нова Стратегічна концепція повинна чітко визначити, що НАТО має робити для кожного члена       Головна мета НАТО полягає у забезпеченні – політичними і військовими засобами – свободи і безпеки усіх її членів; Альянс забезпечує трансатлантичний зв’язок, за допомогою якого безпека Північної Америки постійно пов’язана з безпекою Європи; Безпека усіх членів Альянсу неподільна: напад на одного – це напад на усіх; Багатонаціональні збройні сили Альянсу повинні бути здатні 1) стримати будь-яку потенційну агресію проти нього і 2) гарантувати політичну незалежність і територіальну цілісність його членів; Успіх Альянсу залежить від справедливого розподілу між його членами ролей, ризиків і відповідальності, а також і вигод; НАТО повною мірою буде користуватися своїми зв’язками з іншими країнами і організаціями для запобігання кризам і їх пом’якшення; Стабільність, прозорість, передбачуваність, зниження рівня озброєнь і верифікація, які можуть забезпечити домовленості щодо контролю над озброєннями і нерозповсюдженням зброї масового знищення, підтримують політичні і військові зусилля НАТО з досягнення її стратегічних цілей; Досягаючи своєї мети і виконуючи фундаментальні завдання безпеки, Альянс продовжуватиме поважати законні інтереси безпеки інших і шукати мирного розв'язання суперечок відповідно до Статуту ООН. Як можна побачити з цих положень, Альянсу потрібна нова Стратегічна концепція, але її не треба змінювати загалом. Фундаментальна єдність НАТО як організації, яка забезпечує демократичні ідеали хребтом і м’язами, є незмінною. Але НАТО у 2010 році буде не такою, як НАТО в 1950, 1990 чи навіть у 2010 році. В міру дорослішання Альянс повинен готуватися до протидії нових загроз.

На  шляху до НАТО 2020 Підтвердження головного зобов’язання НАТО: колективної оборони. Головне зобов’язання НАТО – передбачене статтею 5 Північноатлантичного договору – не змінюється, але вимоги до виконання цього зобов’язання змінили свою форму. Для того щоб залишатися надійною, ця обіцянка захищати країни-члени від збройного нападу повинна бути підтримана не тільки базовими військовими силами і засобами, але й планами у разі непередбачуваних ситуацій, цільовими навчаннями, готовністю збройних сил і ефективним тиловим забезпеченням, необхідним для збереження довіри союзників і зведення до мінімуму можливості прорахунків щодо потенційних супротивників. Захист від незвичайних загроз. За умови, що НАТО зберігатиме пильність, перспектива прямого військового вторгнення через кордони Альянсу є дуже малою, принаймні у прогнозованому майбутньому. Але ми вже знаємо, що в наші часи менш звичні загрози для Альянсу можуть походити здалеку і впливати на безпеку в нашому домі. Це такі загрози, як напади із застосуванням зброї масового знищення, удари терористів та спроби зашкодити суспільству за допомогою кібернападів або незаконного перешкоджання критично важливому постачанню. Для захисту від таких загроз, які можуть досягати рівня нападів, на які поширюється дія статті 5, а можуть і не досягати, НАТО повинна оновити свій підхід до оборони території Альянсу водночас посилюючи свою здатність перемагати у військових операціях і більш широких місіях безпеки поза межами своїх кордонів. Вироблення директив щодо операцій поза межами кордонів Альянсу. Попри усі свої можливості НАТО ні в якому разі не є єдиною відповіддю на кожну проблему, що впливає на міжнародну безпеку. НАТО є регіональною, а не глобальною організацією; її повноваження і ресурси обмежені і вона не має жодного бажання братися за місії, які успішно можуть виконати інші організації і країни. Відповідно, нова Стратегічна концепція повинна містити вказівки НАТО щодо прийняття рішень про те, коли і де застосовувати її ресурси поза межами кордонів Альянсу. Створення умов для успіху в Афганістані. Місія НАТО в Афганістані є найбільшою з тих, за які коли-небудь брався Альянс. Кожен член Альянсу робить свій внесок у цю операцію і багато хто останнім часом посилив свою участь. Країни НАТО також роблять щедрі внески в економічний і політичний розвиток цієї країни. Альянс прагне створення такого Афганістану, який був би стабільний і не був платформою для діяльності міжнародних терористів; він має продовжувати працювати разом зі своїми партнерами над досягненням цієї стратегічно важливої мети. Якщо зазирнути у майбутнє, досвід союзників по Альянсу, набутий в Афганістані, багатий уроками, які треба засвоїти. Багато принципів, які мають знайти своє місце в новій Стратегічній концепції, є очевидними. Це вимога до єдності Альянсу, бажаність уніфікованого командування, переваги ефективного планування і громадської дипломатії, актуальність комплексного цивільно/військового підходу і необхідність розгортати війська на стратегічних відстанях на тривалий час. Консультації з метою запобігання або врегулювання криз. Зважаючи на мінливий характер і зростаючу різноманітність небезпек для країн-членів, Альянс має більш творчо і регулярно користуватися консультаціями, передбаченими у статті 4. Ці консультації, які вказують на функцію Альянсу як політичного співтовариства, можуть мати велике значення як для запобігання, так і врегулювання криз, і не потребують очікування на появу незворотної загрози, що підпадає під дію статті 5. Справді, консультації самі собою дуже добре підходять для обговорення звичайних небезпек і для ситуацій, які можуть вимагати надзвичайної міжнародної реакції. Стаття 4 дає можливість обмінятися інформацією, досягти спільних поглядів, уникнути неприємних несподіванок і прокласти шлях для успішних дій – дипломатичного, запобіжного, виправного чи примусового характеру. Нова доба партнерств. У новій Стратегічній концепції необхідно визнати, що в міру просування НАТО до 2020 року, вона в основному не буде діяти сама. Партнерства, в усій своїй різноманітності, займатимуть центральне місце в щоденній діяльності Альянсу. Для того щоб максимально скористатися цією можливістю, НАТО має робити усе можливе, щоб чітко визначити і поглибити свої відносини з ключовими партнерами, встановлювати нові зв’язки там, де потрібно, розширювати масштаб діяльності партнерств і розуміти, що з кожним партнером і партнерством треба працювати на індивідуальній основі. Участь в комплексному підході до розв'язання складних проблем. Здорові партнерства відкривають перед НАТО можливості пошуку шляхів розв’язання складних проблем, які впливають на її безпеку; у більшості випадків бажаний метод полягатиме в комплексному підході, в якому поєднуються військові і цивільні елементи. НАТО потужна і універсальна, але в жодному разі не пристосована до виконання будь-якого завдання. Інші організації, національні уряди і неурядові організації можуть очолити рух до досягнення таких життєво важливих цілей, як економічна відбудова, політичне примирення, удосконалене врядування і зміцнення громадянського суспільства. Залежно від потреб у кожному конкретному випадку НАТО може бути головним організатором спільних зусиль, або джерелом спеціальної допомоги, або виконувати якусь іншу додаткову роль. Взаємодія з Росією. Партнерство НАТО-Росія розглядалося як засіб зміцнення безпеки в євроатлантичному регіоні; Альянс залишається відданим цій меті. Головним форумом для здійснення комунікації через Альянс є Рада НАТО-Росія (РНР). Цей інструмент – який не завжди адекватно використовувався – був розроблений для забезпечення засобів запобігання кризам, аналізу подій, обговорення ідей і узгодження спільних дій з розв'язання питань, що турбують обидві сторони. Хоча Альянс не становить загрозу для Росії і не вважає, що Росія становить військову загрозу Альянсу, з обох боків існують сумніви щодо політики і намірів один одного. Відповідно до Основоположного акта НАТО-Росія нова Стратегічна концепція має підтвердити бажання НАТО допомогти у розбудові спільного порядку євроатлантичної безпеки, що включає співпрацю з Росією в галузі безпеки. Пам’ятаючи про цей принцип, НАТО має втілювати політику взаємодії з Росією, водночас запевняючи членів Альянсу в тому, що їх безпека і інтереси будуть захищені. В цьому аспекті НАТО має продемонструвати свою зацікавленість в РНР (і запросити Росію зробити те ж саме), зосередившись на можливостях прагматичного співробітництва над забезпеченням таких спільних інтересів, як боротьба з розповсюдженням ядерної зброї, контроль за озброєннями, боротьба з терористами, протиракетна оборона, ефективне врегулювання криз, миротворчі операції, безпека судноплавства і боротьба проти незаконної торгівлі наркотиками.  Збереження дверей відкритими. Після закінчення холодної війни кількість членів НАТО зросла з шістнадцяти до двадцяти восьми. Ця політика відкритих дверей стала локомотивом руху до неподільної і вільної Європи і зробила великий внесок у колективну безпеку членів Альянсу. Розглядається подальше розширення на захід Балкан, а також щодо Грузії і України. Відповідно до статті 10 Північноатлантичного договору і принципів розширення, цей процес стосовно держав, які висловили своє бажання стати членами, має просуватися уперед в міру того, як кожна держава виконуватиме вимоги щодо членства. Само собою розуміється, що НАТО є абсолютно добровільною організацією. Нові сили і засоби для нової доби (військова трансформація і реформа). Військові і політичні зобов’язання НАТО мало чого будуть варті, якщо не буде відповідних сил і засобів. Стратегічна концепція має містити чіткий виклад оборонних пріоритетів і супроводжуватися узгодженим набором суттєвих нових або удосконалених сил і засобів та відповідними реформами. Збройні сили НАТО повинні бути здатні захищати територію Альянсу, виконувати складні місії на стратегічній відстані, підтримувати посилення міжнародної безпеки і реагувати на непередбачені ситуації тоді і там, де це необхідно. Отже, продовжує існувати потреба в трансформації збройних сил НАТО від потужної, але статичної сили часів холодної війни, на силу більш гнучку, мобільну і універсальну. Зважаючи на обмежені ресурси майже кожної країни – члена НАТО, Альянс також повинен взяти на себе міцне зобов’язання витрачати гроші більш економно завдяки заходам з посилення ефективності і реформам. Політика в галузі ядерної зброї: солідарність у прагненні до миру. Доки існуватиме ядерна зброя, НАТО повинна зберігати надійні і безпечні ядерні сили, за умови широкої спільної відповідальності за розгортання і оперативне забезпечення на мінімальному рівні, необхідному в даному середовищі безпеки. Будь-які зміни цієї політики, в тому числі стосовно географічного розташування ядерних сил НАТО в Європі, повинні ухвалюватися, як і інші важливі рішення, повним складом Альянсу. Стратегічна концепція має підтвердити цілковиту підтримку з боку НАТО зусиль із запобігання розповсюдженню ядерної зброї, забезпечення безпечного поводження з ядерними матеріалами і просування до миру, вільного від страху ядерної війни. Щодо цього Альянс радикально скоротив типи і кількість тактичних ядерних озброєнь в Європі і має вітати консультації з Росією з метою поглиблення прозорості і подальших взаємних скорочень. Нова місія протиракетної оборони. Захист від загрози можливого балістичного ракетного удару з боку Ірану викликав до життя те, що стало для НАТО важливою військовою місією. Рішення президента Обами розгорнути поетапну адаптивну протиракетну оборону дозволить забезпечити більш ефективне, швидке і надійне покриття, ніж запропоновані раніше варіанти. Це також повністю включає протиракетну оборону в контекст НАТО, надаючи можливість участі усім членам Альянсу і захищаючи усіх членів Альянсу. Протиракетна оборона найбільш ефективна коли вона здійснюється спільно, тому співпраця між усіма членами Альянсу і між НАТО і партнерами (особливо з Росією) дуже бажана. Реагування на зростаючу загрозу кібернападів. НАТО повинна прискорити свою діяльність з реагування на небезпеку кібернападів, захищаючи власні системи зв’язку і управління, допомагаючи союзникам по Альянсу удосконалити свою здатність запобігати нападам і відновлюватися після них, і розвиваючи набір сил і засобів кіберзахисту з метою ефективного виявлення і стримування. Втілення реформ з метою створення більш активного Альянсу. Стратегічна концепція має надихнути і скерувати Генерального секретаря на подальше розроблення далекосяжних планів адміністративних та інших реформ, спрямованих на створення Альянсу, який буде більш прудким, краще здатним приймати рішення вчасно, ефективнішим і економнішим. Розповідь про НАТО. Готуючи нову Стратегічну концепцію, союзники по Альянсу повинні пам’ятати, що цей документ будуть читати не тільки в євроатлантичній спільноті, а в усіх регіонах. Населенню країн НАТО треба нагадати про те, що Альянс слугує їх інтересам, забезпечуючи їхню безпеку; люди поза межами НАТО мають знати, що ця Організація і її партнери кожного дня працюють над розбудовою безпечнішого світу. Бачення і мета Порівняно з першими десятиріччями свого існування, НАТО між 2010 і 2020 роками найвірогідніше не так часто буде з'являтися на глобальній міжнародній арені. Замість цього вона братиме на себе різноманітні ролі, інколи як лідер, а інколи як помічник, поділяючи свою роль з партнерами і друзями. Однак вона повинна уважно стежити за небезпеками, які можуть з'явитися біля дому, зберігаючи при цьому далекоглядність, необхідну для вчасного реагування на небезпеки, які можуть з'явитися у віддалених місцях. Для Альянсу 1960-х років стримування і оборона були двома боками однієї медалі. Для НАТО 2020 року подвійним імперативом є упевненість в безпеці усіх країн-членів і динамічна діяльність поза межами території, на яку поширюється дія договору, з метою мінімізації загроз. Для успіху НАТО потребує міцних зобов’язань і об’єднаних зусиль її членів. Місце за столом НАТО – це не винагорода, а безкінечна відповідальність, яку повинен нести кожен член Альянсу. Разом члени Альянсу повинні забезпечувати ресурси, необхідні для підтримки виконання його зобов’язань такими силами і засобами, які не тільки зупинять увесь спектр загроз його безпеці, а відіб’ють їх або стримають. Дивлячись у майбутнє ми знаємо, що глобальні і регіональні ризики природно мають привабити увагу НАТО, але ці тимчасові турботи ніколи не повинні мати визначальний вплив на нашу Організацію. У 1949 році члени НАТО зібралися не тому, що вони боялися якихось сил, а тому, що вони вірили один одному і в демократичні цінності, які вони поділяли. Того часу лідери країн Альянсу усвідомили, що їх Альянс повинен постійно пристосовуватися до політичних і технологічних змін, але вони також усвідомили, що не повинно змінюватися. Стратегічна концепція НАТО повинна

2. Проблема розширення НАТО на Схід

Розширення  і трансформація Північноатлантичного альянсу є одним з найбільш фундаментальних зрушень в міжнародній  безпеці, пов’язаних з формуванням  нової постбіполярної системи міжнародних відносин. Цей процес без перебільшення доленосний для європейських країн, оскільки не лише остаточно закріплює результати минулого біполярного протистояння, але й окреслює контури єдиної європейської цивілізації у межах євроатлантичного простору. Належність до цієї цивілізації є прагненням багатьох країн Європи, у тому числі і України. Відтак постає питання про нову роль Альянсу у забезпеченні безпеки євроатлантичного простору. Формування нової євроатлантичної архітектури безпеки в майбутньому, вірогідно, буде здійснюватися за допомогою зміцнення її несучих конструкцій, таких як:

• подальше розширення НАТО на Схід;
• поглиблення кооперативних зв'язків між НАТО і ЄС у галузі безпеки;
• залучення Росії до процесу зміцнення стабільності і миру в Європі;
• економічне і політичне освоєння пострадянського простору США і країнами Заходу.

2. Подальше розширення  НАТО на Схід  - важлива складова нової архітектури євроатлантичної безпеки. Приєднання країн другої хвилі до Альянсу означає розширення зони відповідальності НАТО в Європі. При цьому приєднання Словаччини і Словенії заповнює "діри", що утворилися всередині цієї зони. Однак головні проблеми можуть виникнути не всередині цієї зони, а на її периферії, на передньому краї розширення. У такому випадку ключовим чинником, від якого буде визначально залежати подальше розширення Альянсу, стає Україна, яка межує з двома новими членами НАТО - Румунією і Словаччиною. Певну загрозу всій цій конструкції євроатлантичної безпеки можуть складати такі ризики:

• ослаблення присутності і впливу США в Європі;
• перетворення ЄС у самостійну геополітичну силу в Європі і послаблення євроатлантичних зв’язків між США та західноєвропейськими країнами;
• поверненням Росії до політики геополітичного реваншу. У випадку збереження зазначених ризиків протягом найближчого десятиліття можна досить точно спрогнозувати, що найбільш вірогідним сценарієм розвитку ситуації навколо України після другої хвилі розширення НАТО стане її перетворення на "буферну зону". Цей сценарій уже частково реалізований. Україна фактично виявилася затиснутою між НАТО і Білорусько-російським військовим союзом. Друга хвиля розширення Альянсу тільки підсилить риси і контури цієї "буферної зони". Зазначений сценарій може бути прийнятний для Альянсу з військової точки зору, оскільки не вимагає додаткового розгортання сил на території нових членів і не передбачає великих витрат на забезпечення їхньої оборони і безпеки. Однак він не може задовольняти НАТО з політичної точки зору, оскільки консервує процес подальшого розширення Альянсу та сприяє посиленню політичної нестабільності в Україні. В той же час Україна як "буфер" може сприяти зміцненню євроатлантичної безпеки лише тоді, коли буде внутрішньо політично стабільною країною. Роль буфера позбавляє її зовнішніх умов для забезпечення такої стабільності. Ситуація невизначеності "буферної зони" буде провокувати Росію повернути собі вплив над цією територією, забезпечити тут свою військову присутність та, зрештою, встановити повне політичне й економічне домінування. Значною мірою розширення Альянсу обумовлюється логікою розвитку цієї організації, трансформацією її функцій та стратегічних пріоритетів. З початку існування НАТО і дотепер його історія умовно поділяється на два великі періоди. Перший припадає на часи “холодної війни”, коли Альянс був надзвичайно важливим структурним компонентом біполярного світу, вірніше – біполярного протистояння. Саме логіка “холодної війни” визначала процедуру і мотиви прийняття до НАТО нових членів: до нього у 1952 році приєдналися Греція і Туреччина, у 1955 році – Федеративна Республіка Німеччина, у 1982 році – Іспанія. В ті часи потреба Альянсу в прийнятті нових членів була зумовлена воєнно-стратегічними інтересами, мотивованими блоковим протистоянням з Радянським Союзом та Організацією Варшавського Договору. Але поряд з воєнно-стратегічними інтересами приєднання кожної з країн було обумовлено політичними потребами НАТО, основною з яких була потреба у захисті демократичних цінностей. Так, у 50-х роках загроза авторитаризму нависла над Грецією, а Туреччині в ті часи загрожувало перетворення на теократичну ісламську державу. Членство в НАТО дозволило закріпити в ній світський устрій і утримувати її у фарватері європейських орієнтацій. Приєднання Німеччини до Альянсу великою мірою спричинене намаганням демократичних країн Заходу унеможливити відновлення німецького реваншизму. Вступ Іспанії до НАТО був продиктований нелегким процесом звільнення від спадщини тоталітарного режиму Франко.Другий історичний період існування Альянсу можна означити як постбіполярний. Він характеризується трансформацією міжнародних відносин від біполярної до монополярної системи, зниженням традиційної для “холодної війни” воєнної загрози і появою нових “м’яких загроз”, окремі з яких, зокрема тероризм, набувають глобального характеру. Такі зміни у міжнародному середовищі змушують НАТО суттєво трансформуватися та зміщувати акценти у своїй діяльності з суто оборонних питань на безпекові проблеми. У цей період НАТО набуває нової ролі, що обумовлюється непридатністю механізмів, які стояли на сторожі безпеки в епоху біполярного світу, ефективно протидіяти регіональній нестабільності і локальним конфліктам. Внутрішня нестабільність нерідко призводить до відтворення авторитарних режимів. Головною потребою НАТО у постбіполярний період стає захист молодих демократій у країнах Центрально-Східної Європи, які щойно звільнилися від комуністичних авторитарних режимів. Ця потреба зумовлює логіку розширення НАТО на Схід, особливість якого полягає в тому, що у приєднанні до НАТО зацікавлені передусім молоді демократії країн колишнього соціалістичного табору, а не самі члени Альянсу. Нові умови та потреби часу не могли не вплинути на процедуру прийняття до НАТО, яка знайшла своє втілення у Плані дій щодо набуття членства (ПДЧ) Membership action plan, котрий деталізує і конкретизує процес підготовки зацікавлених країн до членства в Альянсі. Виконання цього плану має передувати процедурі запрошення до членства. Власне, саме запрошення надається залежно від результатів виконання Плану. У такий спосіб участь у ПДЧ дає можливість бажаючим країнам краще підготуватися до вступу до НАТО завдяки наданню його членами методичної та технічної допомоги, а також практичних порад.