Органи при парламенті

Основною організаційно-правовою формою роботи постійних комітетів (комісій) є їх засідання. Кворум, звичайно, складає половина складу, в Польщі – 1/3. На засіданнях попередньо обговорюють  законопроекти, від їхнього імені  співдоповідач виступає на парламентарному засіданні парламенту (палати). Комітетська стадія обговорення законопроекту багато в чому визначає їх зміст і долю. Комітети (комісії) часто обговорюють інформації керівників відповідних виконавчих відомств.

Особливі повноваження мають  постійні комісії в Іспанії, Італії, Мексиці, секції в Греції. При певних умовах вони навіть приймають закони замість палат.

Палати (парламенти) у разі необхідності утворюють тимчасові комісії – слідчі, ревізійні, спеціальні, особливі, редакційні та ін. Такі комісії утворюються для розгляду будь-якого конкретного питання та припиняють своє існування після підведення підсумків своєї діяльності. Для них характерними особливостями є суворо обмежені повноваження і терміни дії.

Павло Скоропадський прийшов до влади завдяки підтримці німецької влади й був змушений прийняти їхні умови. Згідно з цими умовами Центральна Рада розпускалася, вибори в законодавчі органи повинні були відбутися при обліку умов німецької влади. Було встановлено заборону на антинімецькі виступи, поновлювалася власність на землю, відсторонення від влади деяких членів уряду.  
29 квітня 1918, на з'їзді «Земельних Власників Україна» генерал Павло Скоропадський був оголошений гетьманом України. «Хлібороби» відокремилися від «земельних власників» ще напередодні, 28 квітня, і підтримували нового гетьмана за певних умов. В основному, їх можна звести до створення незалежної, вільної Української держави, скликання Української народної ради, призначенням в уряд людей, які довели свою відданість ідеї національної держави. Скоропадський прийняв ці умови, проте майже всі вони не були виконані, а подальші з'їзди «хліборобів» були заборонені.  
Скоропадський відразу після свого проголошення видав «Грамоту до всього українського народу». Повідомляли, що найближчим часом вийде закон про вибори до Сейму Україні, а до тих пір порядок і законність в державі буде підтримуватися гетьманською владою. У той же день було проголошено "Закони про тимчасовий державний устрійУкраїни», згідно з якими в руках гетьмана зосереджувалася виконавча і законодавча влада. Тобто гетьману належало право приймати закони і призначати голів виконавчої влади та визначати її склад. Він здійснював усі відносини з іноземними державами. Гетьман був також головнокомандувачем армії і флоту, і тільки контроль над судами був покладений на Генеральний Суд. Було змінено й назви держави, замість УНР воно стало називатися Українську державу (Украйинська Держава). Новий пристрій держави більше нагадувало колишній царський пристрій, було ліквідовано місцеве самоврядування, тобто замість демократичної республіки встановлювалася фактично конституційнамонархія. До 10 травня був сформований новий уряд, до якого увійшли тільки два українці. Решта були представниками російських партій, в основному кадетів.  
Управління державою покладалося на призначену гетьманом Раду Міністрів. У «Законах про тимчасовий державний устрій України» визначалися загальні функції міністерств і самих міністрів. В умовах конспірації гетьманці не могли підшукати кандидата на посаду голови Кабінету Міністрів. Їм був призначений М. Устимович - близький до гетьмана, але майже не відомий в українських колах людину. Він не зумів підібрати собі міністрів, так як багато діячів, в першу чергу, з партії соціалістів-федералістів, відмовилися прийняти його пропозицію. Не вдалося це зробити і наступному главі уряду - професорові історії та права М. Василенко. Працювати з ним погодився лише Д. Дорошенко, який зайняв пост міністра закордонних справ. Наступним очолив Кабінет Міністрів Ф. Лизогуб. А. Ржепецький став міністром фінансів, С. Гутник - міністром торгівлі, В. Кокольцов - міністром земельних справ, Ю. Соколовський - міністром продовольства, В. Зіньківський - міністром култури, Ю. Люблінський - міністром народного здоров'я, М. Василенко - міністром освіти , Б. Бутенко - міністром шляхів, М. Чубинський - міністром юстиції, Ю. Вагнер - міністром праці, Г. Афанасьєв - державнимконтролером, І. Кістяківський - державним секретарем. У своїй діяльності члени уряду підпорядковувалися гетьману, що обумовлювалося законом «Про порядок складання законопроектів, внесення їх до Ради Міністрів, обговорення, затвердження їх і про форму і порядок оголошення законів». У цьому законі конкретизувалися функції уряду упроцесі законотворчості, керівництво якою здійснював державний секретар. Саме він подавав законопроекти в розгляд Раді Міністрів. Цим же законом визначалися повноваження Генерального суду як «як вищого охоронця Iзахісніка закону».