Капіталізм інформаційного суспільства

          До характерних рис і ознак  інформаційного суспільства варто  віднести:

• Зростання сектора послуг і ролі послуг в промисловості і сільському господарстві.
• Панування мережевих форм організації і діяльності. Руйнування звичних ієрархій. Підвищення ролі питань ідентичності на «мережевому світі».
• Розширення сфери дії ринкових критеріїв (включення в цю сферу інформаційних аспектів життя суспільства).
• Виникнення інформаційної нерівності, яка, накладаючись на традиційну нерівність, заглиблює соціальну диференціацію.
• Панування корпоративного капіталізму як способу виробництва. Центральна роль в світовій економіці величезних корпорацій.
• Зростання кількості інформаційного сміття. Розширення масштабів маніпуляції інформацією («управління сприйняттям») і криза сфери публічної інформації.
• Різке підвищення об'ємів і якості відстежування з боку держави і корпорацій. Виникнення спроб у відповідь відстежування і контролю за ними з боку громадян.
• Виникнення нового типу воєн - інформаційних воєн.
• Релятивізація знання і сенсів, еклектичність культури і самого життя.
• Зростаюча кількість знаків і зростаюча складність у встановленні сенсу знаків.
• Перманентна нестійкість і нестабільність як характеристика сучасності[3].

     Отже, ідея інформаційного суспільства є частиною концепції постіндустріального суспільства, і вважається особливим видом суспільства, де виробництво, обмін і споживання засновані на використанні інформаційного ресурсу, як фактора підвищення ефективності суспільного виробництва. До основних рис інформаційного суспільства відносять зростання ролі сектора послуг в народному господарстві, панування корпоративного капіталізму як способу виробництва, нестабільність сучасного світу тощо. 
 
 

РОЗДІЛ 2. КАПІТАЛІЗМ ІНФОРМАЦІЙНОГО СУСПІЛЬСТВА

2.1.   Знання, інформація та послуги як основа сучасного капіталізму

     Протягом  останніх десятиліть минулого сторіччя відбулися надзвичайно масштабні  і глибокі зміни у розвитку науки і техніки, що безумовно  мало вплив на весь характер господарського життя. Перетворення торкнулися найрізноманітніших галузей матеріального виробництва  і сфери послуг,  позначилися  на структурі зайнятості, відбилися  в ключових характеристиках технологічних  процесів і формах організації виробництва. Таким чином, змінилася сама природа  господарського базису сучасного суспільства: «машинні технології» індустріального  устрою почали поступатися місцем «інтелектуальним технологіям», що визначають нові підходи  до вирішення не тільки технічних, але  також економічних і соціальних завдань[8].

     Інформація  і  знання, що розуміються  не як  субстанція,  втілена  в виробничих  процесах  або  в  самих  засобах  виробництва,  а як безпосередня   продуктивна  сила,  виявляються  найважливішим  чинником сучасного   господарства. Хоча знання та інформація завжди використовувалися у виробництві, але саме сьогодні, коли вони зайняли  домінуюче місце в організації  національного господарства, стає зрозумілим ступінь їх винятковості. Унікальність інформації як виробничого фактора  обумовлена тим, що їй не властива характеристика рідкісності[2, с. 45]. Жодна з раніше відомих умов виробництва не відрізнялася подібним сполученням властивостей і характеристик. Тому, що інформація не має властивості рідкісності, є декілька причин.

     По-перше, хоча в товарному господарстві інформація може виступати об'єктом власності і обміну й у цій якості її поширення обмежується і здійснюється на засадах, обумовлених правами власності, це відноситься лише до досить специфічних її видів і залишає широкі можливості для поширення інформації, на основі якої генеруються нові знання. При цьому саме право власності на інформацію не тільки не суперечить можливості її максимального поширення, але припускає таке як джерело прибутку власника цього права[8].

     По-друге, споживання інформації тотожно формуванню нового знання. Знання розширюються і  саморегулюються, вони накопчуються в  міру використання.

     По-третє, до інформації не може бути застосована така характеристика, як споживання у традиційному змісті даного терміна. Використання інформації приводить до появи нової інформації і нового знання, не перешкоджаючи іншим членам суспільства застосовувати її для власних цілей.

     По-четверте, сучасна технологічна революція  зробила інформацію найбільше легко  копійованим благом, створення додаткової кількості якого вимагає витрат, що близькі до нуля, і які відносяться  у більшості випадків до самого споживача[8].

       Сьогодні настав  той момент, коли  основними ресурсами  суспільства  стають не праця і капітал,  а знання і інформація. Зміна   ролі   матеріальних  чинників   виробництва      простежується   на  прикладі  принципово  нової   якості  економічного зростання.  Останніми роками  науково-технічний   прогрес дозволяє  нарощувати  виробництво  матеріальних благ, не збільшуючи  споживання енергії  і сировини не  привертаючи   додаткової  робочої  сили.  Основою  розвитку  стають технологічні  новації,  значне зростання   продуктивності,  підвищення ефективності  виробництва[2, с. 46].

     Нові  технологічні можливості дозволяють не тільки більш економно використовувати  кінцеві і невідновлюванні природні ресурси, але і в деяких випадках швидко відмовлятися від їх використання, знаходячи їм заміну в номенклатурі відтворюваних синтетичних матеріалів.

     Таким чином, коли ми говоримо про зміну  ролі чинників виробництва у сучасних умовах, ми перш за все маємо на увазі  витіснення матеріальних компонентів  готового продукту інформаційними складовими.  Саме на цій основі  знижується   значення  мінеральної   сировини   і  праці   як  базових виробничих чинників,  а  знання і інформація  перетворюються на  основний ресурс виробництва в будь-якій його формі.

     Знання  та інформація є найважливішим стратегічним активом будь-якого підприємства; джерелом нововведень; основою економічного та соціального прогресу, іншими словами  – принципово новим ресурсом, для  якого неприпустиме традиційне визначення вичерпаності[]. Виробництво знань та інформації не натрапляє на обмеженість попиту, бо, з одного боку, продукція інформаційного сектора стає більш дешевою, а з іншого – сама природа інформації та знань є такою, що кожна задоволена потреба в них породжує безліч інших.

     Таким чином, нові технології різко знижують як витрати виробництва, так і  вартість самих інформаційних і  наукоємних продуктів, що сприяє їх широкому використанню у всіх сферах народного  господарства. Перетворення знань та інформації на базовий виробничий ресурс змінює зовнішність та найважливіші характеристики всіх галузей народного  господарства[2, с. 47].

     Одним з проявів технологічної революції  є витіснення людини зі сфери безпосереднього  матеріального виробництва. Відповідно відбувається зміна структури зайнятості. Це відбувається  як  за рахунок  того,  що   у  всіх  без  виключення галузях збільшилося   число «білих  комірців» –  кваліфікованих  працівників безпосередньо  не  пов'язаних  з  фізичною  працею. Саме   це   стало   причиною   того,   що  постіндустріальне   суспільство ототожнювалося  спочатку з  суспільством послуг, а згодом  -  з  суспільством знань.

     Життя в інформаційному суспільстві засноване  на послугах і є взаємодією з людьми. Цим пояснюється і роль інформації: взаємодія між людьми і є тієї взаємодією, для якої базовим ресурсом є інформація[]. Будь-який продукт праці,  вироблений  для продажу,  є товаром. Звідси,  послуги,  що реалізовуються  на  різних  ринках,   виступають   у вигляді самостійної і вельми різноманітної групи товарів. Головна роль послуги як товару в її можливості задовольняти потреби споживачів.

       Зрозуміло,   сама   сфера   послуг  не  є   однорідною.  Якщо  в доіндустріальному   суспільстві переважали  домашні  або  особисті  послуги,  то  в індустріальному  акцент  змістився у бік  послуг, що  грали допоміжну роль   по  відношенню до  виробництва,   а також   фінансових   послуг. А в постіндустріальному  суспільстві,  що зберігає  всі  раніше  існуючі  види послуг, з'являються  якісно нові їх типи, що швидко  почали домінувати у  структурі  професійної діяльності. У нинішніх  умовах як ніколи раніше  справедливі   слова  Д.Белла,  який кажучи  про  третинний  сектор відзначав:  «Слово «послуга» не повинне  викликати  образів, що вводять  в оману швидко приготованої  їжі і низькооплачуваних працівників;  основними є фінансові,  професійні  і  конструкторські  послуги,  охорона здоров'я, освіта і   соціальна сфера, і  лише  на останньому місці цієї шкали  стоять побутові послуги.[2, с. 47]

          Виходячи з цього,  прихильники   теорії  постіндустріалізму  доповнили  висунуту в 40-і  роки  трьохсекторну  модель суспільного  виробництва   ще двома  секторами:  четвертинним, таким, що включає    торгівлю, фінансові послуги, страхування   і  операції  з  нерухомістю,  і п'ятірковим,   до  якого   віднесені  охорона здоров'я,  освіта,   наукові дослідження,  індустрія  відпочинку і   сфера  державного управління[2, с. 47]. Коли дослідники   говорять  про постіндустріальне суспільство як   про   соціум заснованому на виробництві і споживанні послуг, вони мають на увазі сааме ці сектори. Як писав Д. Бeлл, «Першою   і  простою   характеристикою постіндустріального суспільства є те, що велика частина робочої сили вже не  зайнята   в   сільському  господарстві  і  оброблювальній  промисловості,   а зосереджена  у сфері   послуг,  до  якої  відносяться  торгівля,  фінанси, транспорт,  охорона здоров'я,  індустрія  розваг, а також  сфери  науки утворення  і   управління» [9].

     Отже, як ми можемо побачити змінилась природа господарського базису сучасного суспільства: «машинні технології» індустріального устрою почали поступатися місцем «інтелектуальним технологіям», що визначають нові підходи до вирішення не тільки технічних, але також економічних і соціальних завдань. Капітал і праця поступаються місцем інформації, знанням та послугам.

     На  відміну від праці та капіталу, знання та інформація не наділені такою  якістю, як рідкісність, інформація не вичерпна. А споживання інформації тотожно формуванню нового знання. Знання розширюються і саморегулюються, вони накопчуються в міру використання. сучасна технологічна революція зробила інформацію найбільше легко копійованим благом, створення додаткової кількості якого вимагає витрат, що близькі до нуля, і які відносяться у більшості випадків до самого споживача. Виробництво знань та інформації не натрапляє на обмеженість попиту, бо, з одного боку, продукція інформаційного сектора стає більш дешевою, а з іншого – сама природа інформації та знань є такою, що кожна задоволена потреба в них породжує безліч інших.

     З розвитком капіталізму, починає розширюватися сфера послуг, поряд з вже існуючими послугами з’являються якісно нові їх типи, що швидко почали домінувати у  структурі професійної діяльності.

     Таким чином, можна говорити про знання, інформацію та послуги як основу сучасного  капіталізму. 
 
 
 

2.2. Проблеми та перспективи розвитку капіталізму в інформаційну епоху

    З розвитком доби інформаційних технологій, люди почали «ганятися» за інформацією, впроваджуючи результати НТР в свою роботу. Західний світ став поглиненим інформаційним суспільством, постіндустріальною економікою, швидким розвитком сфери  послуг.

    Ці  процеси особливо актуалізувалися  нині, у період геополітичної і  геоекономічної глобалізації, яка спочатку сприймалася як злам бар’єрів між політикою, економікою, культурами, між народами і країнами. Так, нас годували брехливими «загальнолюдськими цінностями», а на справі ми прийшли до ще більшого загострення соціальних полюсів: на одному з них — непозбутня бідність більшості, на іншому — стрімко зростаюче багатство меншості. Відбувається зміна соціальної структури суспільства. Бідні країни не можуть підтримувати всесвітній розвиток капіталізму та інформаційного суспільства через нестачу ресурсів, все більшого поглиблення нерівності. Чим далі буде просуватися капіталізм у своєму розвиткові в інформаційну епоху, тим далі будуть відставати у розвитку країни «Третього світу» [4].

    Років десять тому головний глобалістський філософ Ф. Фукуяма повідомив про нібито щасливий «кінець історії»[2]. Власне, під «кінцем історії» ним і його прихильниками розумівся кінець альтернатив торговельному ладу. Всі варіанти більш справедливих відносин, більш складних стимулів, більш гідних одиниць виміру, ніж ринкові, були оголошені ними застарілими, утопічними, небезпечними. У торговельного ладу імператив дуже простий: «Ми хочемо продати вам більше, ніж ви хочете купити» (такий ось «шопінг»)[4].

    Але очікуваного глобалістами «кінця історії» не видно. Тому що історія це складний діалектичний процес, а не верстат, що друкує гроші. І весь сенс полягає  в тому, що причини, які породжують соціальний опір, усе ті ж самі — розділення суспільств на меншість жадаючих власників і більшість голодних, пригноблених і знедолених трудящих, розділення світу на меншість провідних «офісних націй» (так званий «золотий мільярд») і більшість «народів-гастарбайтерів»[4].