Ресурсні платежі як джерело доходів державного бюджету України

Автор работы: Пользователь скрыл имя, 09 Апреля 2013 в 17:07, курсовая работа

Описание

Актуальність теми. Плата за спеціальне використання природних ресурсів включає:
а) плату з відшкодування витрат на геологорозвідувальні роботи; б) плату за спеціальне використання прісних водних ресурсів; в) плату за спеціальне використання лісових ресурсів та користування земельними ділянками лісового фонду; г) плату за спеціальне використання надр; д) збір за забруднення навколишнього природного середовища. Зазначені платежі є обов'язковими загальнодержавними зборами і стягуються на підставі законів України "Про охорону навколишнього природного середовища", "Про систему оподаткування", "Про державну податкову службу в Україні", "Про підприємства в Україні", "Про підприємництво" та норм спеціального законодавства.

Работа состоит из  1 файл

Курсова.doc

— 234.00 Кб (Скачать документ)

Досвід країн із розвинутою ринковою економікою підтверджує, що успішною політика соціального забезпечення є тоді, коли вона провадиться в двох напрямках: 1) гарантованого забезпечення державою мінімальної трудової пенсії та допомоги малозабезпеченим верствам населення; 2) створення можливостей самозабезпечення для громадян у старості за допомогою недержавного добровільного пенсійного страхування Такий шлях узгодження державних соціальних гарантій та приватної ініціативи дає змогу підтримувати високий рівень суспільного добробуту.

Водночас держава може створювати фонди для вирішення суто економічних питань, вірніше тих, які не можна вирішити за допомогою ринкових інструментів. Для втілення певних економічних програм можуть створюватися позабюджетні фонди як у межах держави, так і на міждержавному рівні. Так, країни Євросоюзу створюють фонди надання допомоги країнам Східної Європи. В Україні створюється Фонд сприяння конверсії, Інноваційний фонд тощо [24, c. 3].

2.2. Депонування грошових потоків країни

Депонування коштів — це внесення певних грошових сум на зберігання до банку: у даному разі — для забезпечення банківської гарантії вчасності платежу. Для цього разом із заявою на видачу чекової книжки в банк подається платіжне доручення для перерахування коштів на рахунок N 722.

При розрахунках чеками чеки з чекової  книжки виписуються в момент здійснення платежу і видаються чекодавцем за отримані ним товари та надані послуги. Виписуючи чек, чекодавець переносить залишок ліміту з корінця попереднього чека на корінець виписаного чека і виводить новий залишок ліміту.

Окрім звичайних платіжних доручень, у розрахунках використовуються гарантовані банком платіжні доручення. Вони застосовуються:

• при перерахуванні окремим  громадянам пенсій, аліментів, зарплати, авторського гонорару;

• при перерахуванні підприємствам  у регіони, де немає банків, коштів на виплату зарплати, набір робочої сили, заготівлю сільгосппродукції у населення тощо;

• при зарахуванні на рахунки  в банках торговельної виручки, податків.

Інакше кажучи, гарантовані платіжні доручення застосовуються в тому випадку, коли розрахунки проводяться через підприємство зв'язку. Суть такої гарантії полягає в тому, що банк, гарантуючи своєчасність платежу по такому дорученню, робить відповідний напис на дорученні, а гарантія забезпечується коштами, які банк списує з рахунку платника і депонує їх на окремому рахунку «Гарантовані платіжні доручення». Це платіжне доручення з відміткою банку передається відділенню зв'язку. До платіжного доручення додається список одержувачів коштів і запевнені бланки повідомлень на їх переказ. Потім підприємство зв'язку платіжне доручення разом з реєстром здає в банк, який зараховує кошти підприємству зв'язку, одночасно списуючи їх з рахунку, де вони були задепоновані (рахунок «Гарантовані платіжні доручення»)[27, c. 20].

Якщо підприємство зв'язку і платник обслуговуються різними банками, то банк, що обслуговує підприємство зв'язку, направляє до банку, що обслуговує платника, дебетове повідомлення. Банк платника, отримавши дебетове повідомлення і реєстр з гарантованими дорученнями, списує кошти з рахунку «Гарантовані платіжні доручення» і перераховує їх підприємству зв'язку.

Сума втраченого гарантованого  платіжного доручення може бути відновлена на рахунку через 15 днів після депонування  коштів за заявою платника.

Для забезпечення платежів по чеках  грошові кошти в сумі ліміту чекової книжки на основі платіжного доручення депонуються на окремому рахунку «Розрахункові чекові книжки і розрахункові чеки». Депоновану суму банк списує з рахунку підприємства або видає на цю ціль кредит. Власник книжки повинен вести облік залишку вільного ліміту по ній і не має права виписувати чеки на суму, яка перевищує цей залишок. Чеки, виписані після граничного строку, є недійсними.

Розрахунки чеками за матеріальні  цінності і послуги проводяться  таким чином. Покупець, отримавши  від постачальника рахунок за товар чи послугу, виписує на відповідну суму чек і вручає його постачальнику. Останній здає чеки разом з їх реєстром до свого банку. Якщо і покупець обслуговується цим самим банком, гроші списуються з рахунку, де вони були задепоновані на рахунку «Розрахункові чекові книжки і розрахункові чеки», і зараховуються на рахунок постачальника [24, c. 3].

2.3. Нетрадиційні види ресурсних платежів

Платежі за користування природними ресурсами - є найважливішим компонентом  економічного механізму природокористування. Чинним законодавством сформована правова основа для встановлення плати за користування надрами, лісами, водою, землею й іншими видами природних ресурсів на основі рентного чи підходу фіксованих платежів. Платежі, що надходять, (податки) розподіляються між федеральним бюджетом і бюджетом конкретного суб'єкта Федерації в пропорціях, установлених природно-ресурсними законами. Однак прямі надходження у федеральний бюджет від платежів за користування природними ресурсами незначні і складають не більш 5% (без обліку акцизів) від усіх податкових доходів, що надходять, що в дуже обмеженій мері забезпечує відтворення природних ресурсів, що компенсує. Збільшення розмірів платежів за природокористування можливо тільки при зменшенні частки (величини) інших податків, тому що сумарні податки, стягнуті з природокористувачів, як правило, знаходяться на гранично високому рівні.

Специфічними особливостями природно-ресурсного потенціалу країни є його розмаїтість, а також масштабність і комплексність  вхідних у нього елементів. Одночасно для природних ресурсів України в багатьох випадках характерні, з одного боку, слабка задіяність у господарському використанні, а з іншого боку - складність і високий рівень витрат по їхньому освоєнню.

Підприємства, які здійснюють видобуток нафти і природного газу вносять до державного бюджету рентну плату за нафту і природний газ. Рентна плата за видобуті нафтогазодобувними підприємствами конденсат і нафтовий (попутний) газ не справляється [27, c. 25-26].

Рентна плата включається до оптової відпускної ціни на нафту і природний газ (без податку на додану вартість) на дату відпуску продукції нафтогазодобувними підприємствами.

Датою відпуску продукції є:

щодо нафти, яка відвантажується  залізничним транспортом, - дата оформлення товарно-транспортної накладної на маршрут чи групу вагонів;

щодо нафти, яка відвантажується  трубопровідним транспортом, - дата оформлення акта приймання-здавання на пунктах  здавання нафти;

щодо газу - дата оформлення (щодекади) акта приймання-здавання на пунктах заміру газу.

Під час визначення податку на додану вартість рентна плата включається  до бази оподаткування.

Платниками рентної плати є  підприємства, які здійснюють видобуток  нафти і природного газу. За рішенням підприємства рентну плату можуть вносити безпосередньо його філіали та інші відокремлені підрозділи, які мають поточні рахунки в установах банку.

Сума рентної плати за нафту  і природний газ визначається нафтогазодобувними підприємствами виходячи з обсягів відпущених ними нафти  і газу та ставок рентної плати (крім підприємств, що здійснюють видобуток на родовищах з важкодобувними та виснаженими запасами).

Підприємства, що видобувають нафту  і природний газ на родовищах  з важкодобувними та виснаженими  запасами, суму рентної плати визначають виходячи із ставок рентної плати та обсягів видобутих нафти і газу в межах базових обсягів, які враховуються в щомісячних розрахунках і визначаються як 1/12 річних базових обсягів.

Підприємства, що видобувають нафту  і природний газ на родовищах, визначених КМУ як такі, що мають важкодобувні та виснажені запаси, звільняються від рентної плати за нафту і газ, видобуті понад базові обсяги.

Після закінчення року підприємства одночасно із складанням розрахунку з рентної плати за нафту і природний газ проводять  протягом грудня перерахунок рентної плати з урахуванням фактичних обсягів видобутку за рік у межах базових обсягів.

Рентна  плата за нафту і природний  газ вноситься до Державного бюджету  України щодекади авансовими платежами  виходячи з обсягів відпущеної нафти  і газу за минулу декаду, 15 і 25 числа поточного місяця - відповідно за першу і другу декаду, 5 числа наступного місяця - за решту днів звітного періоду.

Платники  рентної плати, базовий податковий (звітний) період якої дорівнює календарному місяцю, подають відповідним податковим органам за місцем податкової реєстрації розрахунки рентної плати за нафту і природний газ (окремо за кожним видом продукції) щомісяця протягом 20 календарних днів, наступних за останнім календарним днем звітного місяця. Сума рентної плати у повному обсязі, обчислена відповідно до розрахунку за звітний місяць (з урахуванням фактично внесених авансових платежів за цей місяць), повинна бути внесена платником до державного бюджету протягом 30 календарних днів, наступних за останнім календарним днем звітного місяця [21, c. 31-32].

Сума рентної  плати, яка не була внесена протягом 30 календарних днів, наступних за останнім календарним днем звітного місяця, вноситься до державного бюджету  з нарахуванням пені згідно із законодавством.

Рентна плата зараховується  до Державного бюджету України.

Контроль за правильністю обчислення та своєчасністю внесення рентної плати  до Державного бюджету України здійснюють органи державної податкової служби.

Збір за використання радіочастотного  ресурсу України стягується з метою формування джерела коштів на фінансування заходів щодо ефективного його використання.

Користувачі радіочастотного ресурсу  України сплачують такі збори  і платежі:

    • одноразовий платіж за видачу ліцензії на використання радіочастот;
    • щомісячний збір за використання радіочастотного ресурсу.

Спеціальні користувачі радіочастотного  ресурсу в Україні звільняються від сплати зборів і платежів, передбачених цією статтею.

Кошти, що надходять від користувачів радіочастотного ресурсу України  у вигляді зборів і платежів, зараховуються до Державного бюджету України.

Ставки одноразових платежів за видачу ліцензії на використання радіочастот  та щомісячних зборів за використання радіочастотного ресурсу визначаються КМУ не частіше одного разу на рік.

Користувачі радіочастотного ресурсу  України до 15 числа кожного поточного  місяця сплачують щомісячний збір за його використання. За несвоєчасну  сплату щомісячного збору за використання радіочастотного ресурсу України  справляється пеня згідно з законами України. Ліцензія на використання радіочастот анулюється у разі несплати збору за використання радіочастотного ресурсу України протягом шести місяців.

Майбутнє України досить сильно залежить від ефективного використання природно-ресурсного потенціалу. От чому в умовах переходу до стійкого розвитку пріоритет повинний бути відданий невичерпному природокористуванню, охороні і відтворенню природних ресурсів. Тому ресурсні платежі повинні бути економічно значимими, мати істотну питому вагу в загальній структурі податків. Три групи податкових платежів покликані скласти систему оподатковування в сфері природокористування: податки за право користування природними ресурсами; платежі на відтворення й охорону природних ресурсів; платежі за понадлімітне і нераціональне використання природних ресурсів [25, c. 3].

 

 

Розділ ІІІ. Особливості забезпечення державного бюджету в Україні

3.1. Формування бюджетного дефіциту в Україні та заходи його зниження

Дефіцит державного бюджету - явище в економіці не нове. Повною мірою бюджетний дефіцит є наслідком дискреційної бюджетно-податкової політики, адже уряд не може точно визначити розмір майбутніх бюджетних надходжень і необхідних витрат. Він лише затверджує загальні положення, що регулюють податкові ставки, форми та обсяги трансфертних виплат, а також визначає пріоритети в структурі державних замовлень і закупівель. Однак навіть при налагодженій процедурі прийняття зазначених рішень реальні обсяги надходжень до бюджету та розміри державних витрат значною мірою залежать від стадії (циклу) розвитку економіки. Інакше кажучи, бюджетний дефіцит зростає в періоди спаду, оскільки державні доходи від податкових надходжень зменшуються, а обсяги трансфертних виплат зростають, і скорочується під час підйому економіки, оскільки податкові надходження збільшуються, а обсяги трансфетних виплат відповідно зменшуються.

Бюджетний дефіцит характеризується перевищенням видатків державного бюджету  над його доходами. Реальністю сьогодення є те, що більшість як розвинутих країн, так і країн з перехідною економікою не можуть збалансувати бюджети за доходами і видатками, а тому зводять його з дефіцитом. Зазначений факт зумовлює необхідність дослідження цих процесів в економіці та виявлення граничного розміру дефіциту, його впливу на економіку в короткостроковому і довгостроковому періоді та джерел його фінансування.

Заслуговує на увагу думка про  визначення необхідності застосування відносних показників оцінки рівня  бюджетного дефіциту, а також їх структурний аналіз з метою більш  грунтовного дослідження наявних  тенденцій. Так, окрім абсолютних показників розміру дефіциту бюджету, його значення доцільно співвідносити з розміром валового внутрішнього продукту, доходами і видатками бюджетів відповідних років.

Так, для визначення реального стану  економіки вводиться поняття структурного дефіциту, який мав би місце при даній системі формування доходів і видатків бюджету держави в умовах повної зайнятості. Величина структурного дефіциту (в % до валового внутрішнього продукту) більш стійка у часі на відміну від фактичного дефіциту, а тому застосовується у визначенні дефіциту у довгостроковій перспективі.

Отже, бюджетний дефіцит - це стан державного бюджету, при якому державні витрати перевищують бюджетні надходження. Інакше дискреційна бюджетно-податкова політика - це свідоме маніпулювання податками та державними витратами з метою зміни реального обсягу національного виробництва та зайнятості, контролю над інфляцією та прискоренням економічного розвитку [10, c. 91-92].

Дефіцит державного бюджету свідчить насамперед про його незбалансованість. Отже, поява бюджетного дефіциту зумовлена неправильно обраною та реалізованою концепцією збалансування бюджету.

Бюджет і економіка взаємопов'язані, однак пріоритет надається останній. Без здорової економіки, що ефективно функціонує, не може бути життєздатного бюджету. Зазначимо, держава будує свою фінансову політику в такий спосіб, що періодично використовуються три концептуальних підходи. Проте це не означає, що проблема дефіциту державного бюджету зникає. Основними причинами стійкого бюджетного дефіциту та збільшення державного боргу є:

- збільшення державних витрат  у військовий час або в періоди  будь-яких соціальних конфліктів;

- циклічні спади в економіці,  особливо якщо вони глибокі  та тривалі;

- скорочення податків з метою  стимулювання економіки без відповідного

коригування державних витрат.

Цікавою з точки зору реалізації фіскальної політики держави є остання причина. Річ у тому, що податкові надходження до державного бюджету та показник податкового навантаження на економіку в довготривалій перспективі мають тенденцію до зниження, оскільки:

Информация о работе Ресурсні платежі як джерело доходів державного бюджету України