Стандартизація продукції

    План

1. Вступ.
2. Стандартизація продукції.
3. Сертифікація продукції.
4. Державний нагляд за якістю.
5. Висновок.
6. Використана література.

 

    Вступ

    Однією  з найважливіших складових товарної політики, конкурентоспроможності як і окремого товару, так і всієї  фірми є якість продукції.

    Якість як економічна категорія відбиває сукупність  властивостей продукції,  що зумовлюють   ступінь   її   придатності задовольняти потреби людини відповідно до свого призначення.

    Всі ми рідко коли задумувались про словникове значення терміну «якість» проте  кожен інстинктивно розумів цей  термін. Під якістю ми розуміли те –  як довго цей продукт нам прослужить, скільки клопотів та зайвих витрат принесе нам його експлуатація, на скільки приємним та зручним буде його повсякденне використання, включали такі показники як: надійність, довговічність, ремонтопридатність, продуктивність, відповідність міжнародних та національним стандартам якості.

    Звичайно  кожне підприємство повинно самостійно контролювати якість своєї продукції  і весь час намагатися покращити  її рівень, для того щоб заслужити  визнання та довіру споживачів, але для запобігання зловживань та реалізації недоброякісної ( а також часто шкідливої) продукції ця сфера діяльності регламентується законодавством як національним так і міжнародним.

    Ця  регламентація включає стандартизацію та сертифікацію, а також систему  державних органів, які займаються як і надання сертифікатів, так  і перевіркою відповідності продукції  певних виробників до існуючих стандартів.

 

    

    Стандартизація  продукції

    Під стандартизацією розуміють визначення і застосування єдиних правил з метою упорядкування діяльності у  певній галузі. Стосовно продукції стандартизація охоплює:

    • установлення вимог до якості готової продукції, а також сировини,  матеріалів,  напівфабрикатів і комплектуючих виробів;

    • розвиток уніфікації і агрегатування продукції як важливої   умови   спеціалізації і автоматизації виробництва;

    • визначення норм, вимог і методів у галузі проектування та виготовлення продукції з метою забезпечення належної якості і недопущення невиправданої різноманітності видів і типорозмірів виробів однакового функціонального призначення;

    • формування єдиної системи показників якості продукції, методів її випробування та контролю;

    • забезпечення спільності термінів вимірювань і позначень;

    • створення єдиних систем класифікації і кодування продукції, носіїв інформації, форм і методів організації виробництва.

    Стандартизація  продукції здійснюється за певними  принципами, основними з яких є:

    • урахування рівня розвитку науки і техніки, екологічних вимог, економічної доцільності та ефективності виробництва для виробника, користі та безпеки для споживачів і держави в цілому;

    • гармонізація з міжнародними, регіональними, а у необхідних випадках — з національними стандартами інших країн;

    • взаємозв'язок і узгодженість нормативних документів усіх рівнів, придатність останніх для сертифікації продукції;

    • участь в розробці нормативних документів усіх зацікавлених сторін-розробників, виробників, споживачів, органів державної виконавчої влади;

    • відкритість інформації щодо діючих стандартів та програм робіт щодо стандартизації з урахуванням чинного законодавства.

     Результати стандартизації знаходять  відображення у  цій нормативно-технічній  документації. Основними її видами є  стандарти і технічні умови — документи, що містять обов'язкові для продуцентів норми якості виробу і засоби їх досягнення (набір показників якості, рівень кожного з них, методи і засоби вимірювання, випробувань, манкіровки,  упаковки,  транспортування  і  зберігання продукції). Застосовувана на підприємствах нормативно-технічна документація охоплює певні категорії стандартів, які відрізняються ступенем жорсткості вимог до виробів і сукупністю об'єктів стандартизації (рис. 3).

    Рис. 3. Сукупність нормативно-технічної  документації для  проектування і виготовлення продукції.

    Найбільш  жорсткі вимоги щодо якості містяться  У міжнародних  стандартах,  які розроблюються Міжнародною організацією стандартизації — ІСО і використовуються   для   сертифікації   виробів,   що експортуються у інші країни і реалізуються на світовому ринку. Нині існують міжнародні стандарти ІСО серії 9000.

    Державні  стандарти України установлюються на:  1)  вироби загальномашинобудівного застосування (підшипники, інструменти, деталі кріплення тощо); 2) продукцію міжгалузевого призначення; 3) продукцію для населення і народного господарства; 4) організаційно-методичні та загальнотехнічні об'єкти (науково-технічна термінологія, класифікація та кодування техніко-економічної та соціальної інформації, організація робіт по стандартизації і метрології, довідкові дані щодо властивостей матеріалів і речовин); 5) елементи народногосподарських об'єктів державного значення (транспорт, зв'язок, енергосистема, оборона, оточуюче природне середовище,  банківсько-фінансова система тощо); 6) методи випробувань. Вони містять обов'язкові і рекомендовані вимоги. До обов'язкових належать вимоги, котрі забезпечують безпеку продукції для життя, здоров'я та майна громадян, її сумісність і взаємозамінність, охорону.

    Галузеві  стандарти розробляють на ту продукцію, на яку відсутні державні стандарти України, або у випадку необхідності установлення вимог, що доповнюють чи перевищують останні в державних стандартах, а стандарти науково-технічних та інженерних товариств - на випадок потреби розповсюдження результатів фундаментальних і прикладних досліджень, одержаних в окремих галузях знань чи сферах професійних інтересів. Остання категорія нормативних документів може використовуватись на засадах добровільної згоди відповідних суб’єктів діяльності. Технічні умови містять вимоги, що регулюють відносини між постачальником (розробником, виготовлювачем) і споживачем (замовником) продукції. Вони регламентують норми і вимоги щодо якості тих видів продукції, для яких державні або галузеві стандарти не розробляються та які виготовляються на замовлення окремих підприємств, а також нових видів виробів на період їх освоєння виробництвом.

    Стандарти підприємств виокремлюють у самостійну категорію умовно (без правової основи). Вони розробляються підприємствами за власною ініціативою з метою конкретизації вимог до продукції і самого виробництва, що містяться звичайно у інших видах нормативно-технічної документації. Об'єктами стандартизації на підприємствах можуть бути окремі деталі, вузли, складальні одиниці, оснащення і інструмент власного виготовлення, певні норми у галузі проектування і продукування виробів, організації та управління виробництвом тощо. Такі стандарти використовують для створення внутрішньої системи управління якістю праці і продукції.

    Стандарти і технічні умови — це документи динамічного характеру. Вони повинні періодично переглядатись і уточнюватись з урахуванням інноваційних процесів і нових вимог споживачів до вироблюваної або проектованої продукції. Сучасні напрямки удосконалення стандартизації зводяться до розробки державних і міжнародних стандартів не на кожний конкретний виріб, а групи однорідної продукції, а також включення до них обмеженої кількості показників, що характеризують найбільш суттєві якісні характеристики. Це дасть можливість істотно зменшити кількість одночасно функціонуючих стандартів, спростити їх зміст і зменшити витрати на процес стандартизації.

 

    

    Сертифікація  продукції

    В умовах розвитку зовнішньоекономічної діяльності підприємств найважливішим  елементом виробничого менеджменту  взагалі і системи управління якістю зокрема є сертифікація продукції. Кожний вид товарів, який те чи інше підприємство хоче вигідно продати на світовому ринку, повинен мати сертифікат — документ, що засвідчує високий рівень його якості, відповідність вимогам міжнародних стандартів ІСО серії 9000. Набутий нашими підприємствами досвід зовнішньої комерційної діяльності показує, що так звана безсертифікатна продукція оцінюється на світовому ринку у 3-4 рази дешевше, тобто фактично реалізується за безцінь.

    В Україні прийнято розрізняти обов'язкову і добровільну сертифікацію. Обов’язкова сертифікація здійснюється виключно в межах державної системи управління господарюючими суб'єктами, охоплює у всіх випадках перевірку і випробування продукції з метою визначення її характеристик (показників) та подальший державний технічний нагляд за сертифікованими виробами. Добровільна сертифікація може проводитись на відповідність продукції вимогам, котрі не є обов'язковими, за ініціативою самих суб'єктів господарювання (тих або інших видів суспільної діяльності) на договірних засадах.

    Господарюючі  суб'єкти (виготовлювачі, постачальники, виконавці та продавці продукції, що підлягає обов'язковій сертифікації) повинні:

    • у встановлених терміні і порядку проводити сертифікацію відповідних об'єктів;

    • забезпечувати виготовлення продукції відповідно до вимог того нормативного документа, на узгодженість до якого вона сертифікована;

    • реалізовувати продукцію виключно за умови наявності сертифікату відповідності;

    • припиняти реалізацію сертифікованої продукції, якщо виявлена її невідповідність вимогам певного нормативного документу або закінчився термін дії сертифікату.

    Організаційною  основою сертифікації вироблених підприємствами виробів слугує існуюча мережа державних випробувальних центрів (ДВЦ) по найважливіших видах продукції виробничо-технічного і культурно-побутового призначення.

    Упродовж  останніх років почали формуватися  міжнародні системи сертифікації. Координацією заходів по створенню таких систем займається спеціальний комітет по сертифікації — СЕРТИКО, що діє у складі ІСО. Цим комітетом розроблені:

    • правила і порядок здійснення сертифікації продукції;

    • критерії акредитації випробувальних центрів (лабораторій);

    • умови вступу до міжнародної системи сертифікації (наявність нормативно-технічної документації, що містить вимоги до сертифікованої продукції; високий рівень метрологічного забезпечення виробництва;

    • функціонування спеціальної системи нагляду за діяльністю випробувальних центрів і якістю продукції.

    У ряді країн уже функціонують акредитовані у СЕРТИКО ІСО і визнані  світовим співтовариством випробувальні  центри, що видають сертифікати на певні види продукції. Зокрема у  США діє центр по випробуванню тракторів і сільськогосподарських машин, у Франції ^— автомобілів, Чехії і Словаччині — електроустаткування та медичної техніки.

    На  початку 1993 року Україна стала членом ІСО та Міжнародної електротехнічної комісії — ІЕС. Це дає їй право нарівні з 90 іншими країнами світу брати участь у діяльності більш ніж 1000 міжнародних робочих органів технічних комітетів по стандартизації і сертифікації та використовувати понад 12000 міжнародних стандартів.

    Для набуття максимально можливого  зиску та іміджу надійного партнера на зовнішньому ринку підприємствам  бажано створювати і сертифікувати  також власні системи якості. Згідно з міжнародним стандартом ІСО 8402 "Якість. Словник" система якості являє собою сукупність організаційної структури, відповідальності, процедур, процесів і ресурсів, що забезпечує здійснення загального керування якістю. Відповідний рівень такої системи  підтримується сертифікатом, який видається підприємству на певний строк — один рік, два роки тощо. Правом видачі сертифікату на систему якості може володіти національний орган по сертифікації; у необхідних випадках йому надається можливість делегувати таку функцію акредитованій для цієї мети організації. Для оцінки системи якості та отримання сертифікату на неї дозволяється залучати будь-яку закордонну фірму, що займається сертифікацією. Вагомість сертифікату і рівень довіри до нього залежить від іміджу організації, яка видає такий документ.