Антиінфляційна політики в Україні

     Для використання цінових угод потрібен певний суспільна злагода, усвідомлення всіма економічними суб'єктами тієї обставини, що плюсів у інфляції в стратегічному плані немає, що рано чи пізно все від неї програють, всі опиняться переможеними. Тому коли в національному господарстві виникла відкрита інфляція, з неї необхідно вибиратися всім разом, не штовхаючись, не відтираючи один одного.

     Використання  кейнсіанських підходів у антиінфляційного регулювання в 60-70-і рр.. не забезпечило  бажаних результатів: галопуюча  інфляція стала реальністю в багатьох країнах. Причини збоїв у дії  антиінфляційного механізму, побудованого за рецептами кейнсіанської школи:

• непослідовність і боязкість у проведенні дефляційної політики: як тільки з'являлися зримі ознаки гальмування економічного зростання і збільшення безробіття, уряди перемикали зусилля на протилежні антиінфляційним заходи стимулювання виробництва;
• в цей період різко проявилася інфляція витрат, перш за все зовнішнього характеру: різке подорожчання сировини і, особливо, енергоресурсів;
• склалося негативне ставлення і підприємців, і профспілок до адміністративного обмеження зростання зарплати і цін, що призвело до тихого саботажу цих ініційованих правитель-ством заходів. В останні роки уряди більшості країн обмежуються лише рекомендаціями в області "політики доходів". Так, у США ще з приходом до влади Р. Рейгана було ліквідовано урядова установа, що відав цими питаннями.

3. Монетаристська модель антиінфляційної політики спирається на незрівнянно меншу за обсягом (у порівнянні з кейнсіанської) втручання держави в гру ринкових сил, на уявлення про принципову можливість ринкової системи значною мірою самостійно викорінити інфляційний вірус. Державі ж в антиінфляційній механізмі відводиться дуже скромна роль, що зводиться лише до незрівнянно більш жорсткого використання основних інструментів дефляційної політики, включаючи повну ліквідацію бюджетного дефіциту і таргетування, тобто підтримання стійких темпів приросту грошової маси. Так що варіант дефляційної політики, обстоюють монетаристами, характеризується прагненням держави повністю викорінити інфляцію гранично жорсткими, не реагують на ймовірний сплеск безробіття заходами рестриктивної економічної політики.[15, 75 c.] Останнє в умовах дерегулювання економіки, на їхню думку, доробить механізм ринкової конкуренції, що приводить загальний рівень цін до відносно стабільного стану. При цьому позиція монетаристів характеризується запереченням необхідності боротьби з інфляцією витрат, яка, нібито, сама себе усуває. Рекомендуються лише формування та підтримка конкурентно-ринкового клімату, а у зовнішньоекономічних відносинах - плаваючий курс обміну національної валюти.

4. Теорія "економіки пропозиції" особливо наголошує на необхідності всебічного стимули-вання виробництва та економічної діяльності як єдино необхідні способи постановки під контроль інфляційних процесів. Для вирішення цього завдання потрібне проведення антимонопольного регулювання, зростання ефективності виробництва, здійснення структурної перебудови економіки і т.п.
5. Модель антиінфляційного регулювання, реалізована в ряді країн, що розвиваються, заснована на синтезі ряду рекомендацій та монетаристів, і кейнсіанців, і структуралістів. Кейнсіанських рецептів тут виявляється для виходу з стагфляції недостатньо, оскільки їхня логіка (зростання грошової маси - зниження ставок відсотка - зростання інвестицій, виробництва та зайнятості) виявляється малозастосовні в країнах, що розвиваються. Приріст грошової маси тут у вкрай малою мірою витрачається на приріст інвестицій, тому що він зазвичай тягне за собою не скорочення процентних ставок, а пряме підвищення цін. Крім того, інфляція в цих країнах, як правило, стимулює відтік капіталу у сфери, щодо захищені від негативного впливу зростання загального рівня цін: фінансову сферу, зовнішню торгівлю, іноземні активи, торгово-посередницьку діяльність. Зародився тут напрям економічної теорії - структуралізм - стверджує, що для стримування інфляції необхідні, перш за все, зміни в структурі економіки: стимулювання збалансованого економічного зростання, ліквідація диспропорцій, підвищення еластичності пропозиції та мобільності факторів виробництва. Позиція структуралістів в розглянутому питанні полягає в тому, що:

• за допомогою одного фінансового, грошового та цінового регулювання інфляцію не подолати;

• рестриктивні заходи без супутніх структурних перебудов можуть призвести до кризи в економіці.

     Саме  виходячи з досвіду боротьби з  інфляцією в країнах, що розвиваються (особливо в лати-ноамеріканском регіоні) були сформульовані 2 основні варіанти антиінфляційної стратегії і тактики:

1. Ортодоксальна, що визнає панівну роль грошових факторів у розвитку інфляції. Вона передбачає максимально можливе залучення ринкових регуляторів (вільні ціни при обмеженні зростання зарплати, лібералізація умов діяльності підприємств на внутрішньому і світовому ринках і т.п.); згортання господарської активності держави (необхідно лише прагнути до ліквідації (мінімізації) бюджетного дефіциту і стабільному темпу приросту грошової пропозиції відповідно до реальних можливостей розширення виробництва). Як бачимо, ортодоксальна концепція носить монетаристський характер. Прикладом її реалізації може служити програма МВФ, прийнята в Росії як основа переходу до ринкової економіки.
2.          Гетеродоксная (неортодоксальна), що застосовується в умовах дії

серйозних інфляційних  факторів негрошового характеру (факторів інфляції витрат). Вона включає більш  активну регулюючий вплив держави, у тому числі тимчасове заморожування  цін і заробітної плати (або стримування  їх взаємопов'язаного зростання) - тобто "Політику доходів", участь держави  у створенні ринкової інфраструктури; підтримку життєво важливих галузей  і виробництв в ході реалізації структурної  та інвестиційної політики, регулювання  зовнішньої торгівлі і валютних операцій. Гетеродоксная концепція представлена ​​у теоретичних школах немонетарістского характеру.[15, 80 c.]

     На  практиці зазвичай обидві концепції  застосовуються одночасно. Причому  навіть у країнах з ринковою економікою впоратися з високою інфляцією  за допомогою тільки ортодоксальної концепції вдається рідко, як правило, антиінфляційна політика вимагає для  боротьби з факторами інфляції витрат і адекватних немонетарістскіх заходів.

РОЗДІЛ  III

Особливості антиінфляційної  політики в Україні

3.1.Причини виникнення та аналіз інфляційних процесів в Україні

     Проблема  інфляції в Україні є досить актуальною в наш час і вимагає свого  негайного вирішення. Варто відзначити, що ймовірність інфляційної загрози  визначається системою ризиків, диференційованих за часовою та просторовою характеристиками. Особливо негативно відбивається інфляція на всіх сторонах соціально-економічного життя в Україні, що є порушенням процесу суспільного відтворення. Вона спричиняє зростання цін, зниження життєвого рівня населення, позбавлення  підприємців стимулів, викривлення  економічних орієнтирів, загострення  економічних і соціальних суперечностей. Можна відзначити вчених які працювали над цією проблемою: Петрик О.Н., Ніколайчук С.В., Горбанський А.Б., Марцин В.С.  Скрипник А.В., Варваренко Г.С., Бласкевич Н.І., Калюжний В. та багато інших.

    Інфляційні  процеси в Україні були зумовлені  наступними причинами:

    - невиваженою первинною емісією,  диспропорційністю у структурі  економіки, що виникла за часів  існування адміністративно-командної  системи;  

-  залежністю українських виробників від імпорту (енергоносіїв, окремих

сировинних  матеріалів, комплектувальних виробів  тощо); 

-   неефективністю безготівкової системи розрахунку, від’ємним сальдо зовнішньої торгівлі; 

-   зростанням цін на імпортні товари та послуги, необґрунтованим встановленням валютного курсу; 

   -  втратою зацікавленості у продуктивності праці; суттєвим скороченням інвестицій;надмірним розширенням тіньового сектору економіки;

- використанням  неринкових форм розрахунків,  зокрема бартеру;                                      

-   низьким рівнем спроможності економіки щодо задоволення нутрішнього попиту (значна частина приросту ВВП забезпечується за рахунок компонентів, створених у матеріальній сфері) [21, 17].

   Процес  прогнозування інфляції, як відомо, спирається на детальний аналіз минулих  тенденцій, оцінки поточної ситуації та майбутніх факторів впливу на цінові процеси. Динаміка індекса споживчих  цін 1996 по 2010рр.   представлено на рис.1.

Рис.1. Динаміка зміни індекса споживчих цін  з 1996 по 2010рр.,% [5, 77]

     Як  бачимо з рис.1 індекси споживчих  цін різні у кожному році. Проаналізуємо  сучасний етап: в цілому в 2010 р. рівень інфляції був 109,1 %,  у 2009 році індекс споживчих цін склав 112,3% проти 122,3 % у 2008 році та 116,6% у – 2007 році. Інфляція була сформована за рахунок трьох основних складових. Це – продукти харчування, ціни на які зросли на 10,7%, що, за розрахунками, дало 5,4% до загального зростання індексу споживчих цін; житлово-комунальні послуги, де мало місце зростання на 13,8% (внесок – 1,5 в.п.), та – алкогольні напої і тютюнові вироби,

де із-за підвищення акцизів був приріст цін - 22,1%.                                                                              

     У 2010 році Уряду вперше за 7 років вдалось  втримати інфляцію на рівні, меншому 10%, індекс інфляції становив 109,1%.

     Стримуючими чинниками зростання споживчих  цін були наступні:     

     - зростання пропозиції товарів  і послуг на споживчому ринку  (у 2010 році порівняно з 2009 роком  загальне виробництво у харчовій  промисловості зросло на 3,2% на  тлі високого рівня урожаю  третій рік поспіль; вартісний  приріст імпорту споживчих товарів,  включаючи імпорт легкових автомобілів  склав 28,3%);                                                                                                              

     - зростання заощаджень домогосподарств  (депозити фізичних осіб, за даними  НБУ, зросли на 60,3 млрд. грн. або  на 28,5%, у тому числі у національній  валюті – на 41,1 млрд. грн. або  на 41,6%)

     - скорочення споживчого кредитування  домашніх господарств (на 10,3%);

     - стабільність валютного курсу  (офіційний курс гривні до долара  США у 2010 році ревальвував на 0,3%) [26].

     Формула, яка використовується для розрахунку ІСЦ, виводиться з класичної формули  Ласпейреса, яка порівнює поточну  вартість споживчого набору у базисному  періоді (чисельник) з базисною вартістю цього ж набору у базисному  періоді (знаменник):

     IСЦ=  ,                                                     

де p1, p0 – ціни відповідно в поточному і базисному періодах;          

q0 – обсяг виробництва в базисному періоді.

Індекси споживчих цін за регіонами за січень у 2009-2011рр. наведені у таблиці 1.

                                                                                                        Таблиця 1.      

Індекси споживчих цін за регіонами за січень у 2009-2011рр.[26]

     (до  попереднього місяця; відсотків)