Шпаргалка по истории экономических учений

Соціально-правовий інституціоналізм.

Джон Роджерс Ком­монс В основу аналізу бере позаек-ні інститути. На 1-ий план висуває юриди-чні, правові нор­ми. Він досліджує дію колективних інститутів: сім'я, виробничі корпорації, проф.-спілки, держава; досліджує колективні дії, спрямовані на контролювання дій індивідуальних. У праці «Інсти­туціональна ек-ка» писав, що колективні дії є єдиним спо­собом примирення суперечливих інтересів. Дійшов висновку, що прагнення в ек-ці виявляються через суди. Суди він розглядає як важливий фактор ек-ого розв-ку. В основу вирішення ек-них проблем мають бути покладені рішення Верховного суду. Наголошування на приматі права зумовлювалося особливос­тями його розв-ку в США, зокрема відсутністю кодифікації (відпо­відних кодексів) так званого загального права. За цих умов рішення судових органів, особливо Верховного суду, мали обов'яз­кову силу щодо всіх аналогічних справ. Отже, суди були тлумача­ми права. Формулює «юридично-міно-ву концепцію» сус-ого розв-ку -  в основу розв-ку покладає мінові відносини, зображуючи їх як юридичні.
Кон'юнктурно-статистичний інституціоналізм.

Уеслі Клер Мітчелл  У Веблена запозичив генетичний метод досл-ня. Сприйняв ідею Веблена про те, що традиції і звички мають стати головним предметом досл-ня. Поділяв думку Веблена щодо суперечності між В і бізнесом. Ця думка стала важливою складовою його аналізу розриву між рухом В і рухом цін, а також між прагнен­ням індивідуального прибутку і турботою про спільне благо. У центр своїх досл-нь ставить проблему руху В, грошей, ціни. ПЕ — це наука про інститути, які забезпечують зразки й норми поведінки, укорінені у звичках, інстинктах.

30. Історичні та соціально-економічні передумови виникнення і суть кейнсіанства.

До 30-их років 20ст панувала думка що за допомогою вільного ціноутворення економіка автоматично прямує до рівноваги (попит = пропозиції) але згодом ця теорія вичерпала себе, яскравим прикладом цього був циклічний характер розвитку капіталістичної економіки. На рубежі 20ст монополії остаточно знищили вільну конкуренцію як регулятор капіталістичного господарства, вільне переливання капіталу та робочої сили, вирівнювання витрат виробництва, цін та норми прибутку стають тепер неможливими. Економічна криза 1929-33рр продемонструвала очевидну невідповідність між високим рівнем розвитку продуктивних сил та ірраціональністю стихійних ринкових процесів.

Перші кроки були зроблені у США у “новому курсі” Рузвельта. На перших порах втручання в економічне життя пояснювалося практичними міркуванням без відповідної теоретичної бази. У 1936 англ економіст Кейнс видав книгу “Загальна теорія зайнятості, процента, грошей”, цим самим створивши теоретичну базу нового напряму котрий обґрунтовує неможливість саморегулювання капіталістичної економіки на мікрорівні та необхідності державного втручання в економічні процеси.

Теоретична система та економічна програма Дж.М.Кейнса.

Дж. Мейнард Кейнс (1883 - 1946).

На всіх етапах своєї діяльності Кейнс проявляв особливий інтерес до застосування економічної теорії в рішенні конкретних прикладних проблем економічної політики.

Йому властива була майже систематична участь у розробці практичних рекомендацій для економічної політики уряду Великобританії.

З 1942р. до своєї смерті був директором Англійського банку.

В 20-30рр. виступив з рядом робіт з економічних питань. Найбільш відомою є його книга “Загальна теорія зайнятості, проценту і грошей” (1936р.). В ній він сформулював основні положення тієї системи поглядів, яка одержала назву кейнсіанство.

Однією з головних теорій Кейнса є ідея державного регулювання ринкової економіки  а тому Кейнс увійшов у історію економічною науки саме як розробник теорії і програми такого регулювання, сформульованого ним у формі загальної теорії зайнятості. На відміну від класиків та неокласиків Кейнс не розглядав капіталізм, як систему економічних гармоній. Він говорить про притаманні цьому суспільству недоліки. Основними з них він вважав не повне використання виробничих та трудових ресурсів, кризи, безробіття.  Кейнс зробив спробу дослідити причини цих недоліків і розробив конструктивні рекомендації щодо їх усунення.

На думку Кейнса головна причина криз та безробіття – недостатність сукупного попиту. Його недостатність обумовлена дією основного психологічного закону. Згідно з цим законом зі зростанням доходу збільшується і споживання, але не тією мірою, якою збільшується доход, оскільки зростає схильність до заощаджень. Це стримує зростання попиту і споживання.

Тому в центрі теорії Кейнса – проблема факторів, що визначає величину попиту та його зростанням.

Досліджуючи цю систему Кейнс ввів такі поняття, як схильність до споживання – це доля споживання в національному доході; схильність до заощадження визначається чистиною доходу, що заощаджується; схильність до інвестицій – частина національного доходу, яка йде на розширення виробництва; переваги ліквідності, прагнення перетворити в позичкову форму; гранична ефективність капіталу – норма прибутку тощо.

На перший план висувається споживання і найважливішою категорією є категорія ефективності попиту.

31. Макроекономічна модель і економічна програма Кейнса.

Світова економічна криза кінця 1920 - 1930-х років і особливо Велика депресія 1929 - 1933 років довели в необхідності створення нових економічних теорій. Тому виникає необхідність в активному втручанні держави в макроекономічне функціонування ринкового господарства по нових економічних теоріях.

Такою людиною став англійський вчений  Джон Кейнс (1883 - 1946), що досконало обґрунтував причини порушення економічної рівноваги.

Основною причиною порушення економічної стабільності Кейнс вважав неповну зайнятість трудових ресурсів (безробіття), тому й поставив за мету створення моделі повної зайнятості. А досягти цього можна лише через регулювання всього відтворення як єдиного цілого. Тим самим Кейнс поклав початок дослідженню макроекономіки – сфери економічних відносин на рівні всього суспільства. Він довів, що макроекономіка має свої, відмінні від мікроекономіки, тобто найнижчого рівня економічних відносин людей, закономірності розвитку, економічні принципи і категорії.

Кейнсіанська теорія зосереджувала увагу на аналізі процесів у макроекономічній сфері. Тому Кейнса з повним правом можна вважати “Батьком” макроекономічної теорії.

Відправним пунктом макроекономічного аналізу Дж. М. Кейнса є запровадження ефективного попиту. Ефективний попит, по Дж. М. Кейнсу, - це про основу нової макроекономічної моделі лягли кейнсіанські теорії сукупного попиту, споживання і мультиплікатора доходу і зайнятості, що фактичний сукупний попит на блага, при якому сукупний попит дорівнює сукупній пропозиції. Принцип ефективного попиту полягає в тім, що реальний національний доход визначається ефективним попитом, і при цьому останній може бути менше, ніж необхідно для забезпечення повної зайнятості.

Отже, ресурси суспільства можуть використовуватися не цілком. Таким чином, викладаючи принцип ефективного попиту, Дж. М. Кейнс сформулював основну задачу свого економічного аналізу: визначення факторів, що впливають на обсяг використання, тобто зайнятості, ресурсів, що маються в економіці. «Класики» цікавилися лише проблемами розміщення ресурсів в умовах повної зайнятості. На думку Дж. М. Кейнс ці проблеми не настільки важливі, коли ресурси використовуються не цілком.

Звідси випливає, що для визначення причин неповної зайнятості (змушеного безробіття) необхідно детально досліджувати фактори, що впливають на компоненти сукупного попиту. У ринковій економіці без державного макроекономічного втручання і зовнішньої торгівлі сукупний попит складається зі споживання й інвестицій. Отже, потрібно було проаналізувати фактори, від яких вони залежать.

Кейнс намагався показати, що механізм автомати­чного зрівнювання попиту та пропозиції, що на ньому ґрунтується неокласична теорія, є утопією.

Цілісну картину економічної системи відповідно до кейнсіанської теорії можна подати за такою схемою. Сукупний попит стано­вить суму витрат суспільства на споживання та очікуваних витрат суспільства на інвестиції. Існує тільки один, стверджує Кейнс, рі­вень національного доходу, за якого сукупні витрати суспільства (сукупний попит) дорівнюють національному продукту (сукупній пропорції). Це і є шуканий рівень рівноваги національного доходу.

Економічна система не зможе досягти рівноваги за будь-якого іншого рівня національного доходу, оскільки в цьому разі плани покупців не будуть відповідати діям виробників.

32. Неокейнсіанство. Кейнсіансько-неокласичний синтез.

Неокейнсіанство - це

Уже з 30-х років розпочався поступовий теоретичний перегляд моделі Кейнса з метою влити її в систему загальної економічної рівноваги як особливого випадку. Цей варіант під назвою "стандартної кейнсіанської моделі", або "кейнсіансько-неокласичного синтезу", займав панівне положення в структурі ринкової економічної думки до кінця 60-х років. Він виник як наслідок трактування теорії Кейнса його послідовниками - відомими економістами Дж. Хіксом, А. Хансеном, Л. Клейном, П. Самуельсоном, Ф. Мо-дільяні та ін. Їх трактування поєднало елементи кейнсіанської та неокласичної моделей і отримало назву кейнсіансько-неокласичного синтезу.

Перша його суттєва риса полягає в тому, що в основу покладено виведення макроекономічних поведінкових функцій із неокласичного постулату максимізації корисності окремими індивідами. Тому макроекономічні теорії сукупної поведінки будуються простим підсумовуванням індивідуальних функцій.

Друга суттєва риса синтезу - відмова від важливого кейнсіанського допущення про негнучкість цін і прийняття протилежної неокласичної передумови про їх цілковиту гнучкість, що пов’язано із введенням в кейнсіанську модель так званого ефекту Пігу, або реальних касових залишків.

Третя суттєва риса кейнсіансько-неокласичного синтезу - допущення про нейтральність грошей і зосередження уваги на рівновазі економіки в умовах повної зайнятості.

Нарешті, прибічники синтезу використовують закон Вальраса, який пов'язує воєдино ринки грошей, облігацій, товарів і робочої сили і застосовується переважно для дослідження рівноваги з повною зайнятістю. Кейнсіанські противники неокласичного синтезу розглядають подібну спробу включити теорію Кейнса в зовсім непридатну для цього вальрасівську систему загальної рівноваги як "безнадійну".

Кейнсіансько-неокласичний синтез був основою третього класичного стану, оскільки досяг статусу загальноприйнятої панівної ортодоксії. Цей процес в галузі економічної теорії обумовлений рядом причин. Основні з них: економічні (підрив віри у здатність вільної ринкової економіки автоматично підтримувати повну зайнятість і стабільність цін, практична ефективність кейнсіанських засобів економічної політики тощо); соціальні (досягнення соціального консенсусу представників приватного капіталу, середніх верств, значної частини робітничого класу); політичні (помітне тяжіння до реформізму); ідеологічні (вплив досвіду народногосподарського планування, соціальних заходів в колишніх країнах командно-адміністративної системи на економічну науку і політику Заходу, пропаганда політики активізму, заснованої на рекомендаціях прихильників кейнсіансько-неокласичного синтезу) та ін. Разом з тим відповідність кейнсіансько-неокласичного синтезу належному трактуванню "Загальної теорії зайнятості, відсотка і грошей" Дж. М. Кейнса не викликала до середини 60-х років серйозних сумнівів в академічній науці і викладанні її. Все це сприяло зміцненню панівного становища синтезу і усталенню третього класичного стану.

33. Основні напрями сучасної ЕК. неоконсервативного монетаризму. Економ. теорія пропозиції. теорія раціональних очікувань.

Поєднання неокласичних підходів і монетарної концепції держа­вного регулювання характеризувало особливий напрям неолібе­ральної школи, що згодом отримав назву монетаризму. Значний вплив на формування монетаризму справили теорії американських економістів 20—40-х рр. Г. Саймонса, І. Фішера, Ф. Найта. Та особливого поширення монетаризм як варіант неолібералізму набув у США наприкінці 40-х – початку 50-х рр. Цей період характеризувався виникненням низки монетарних теорій, що пояснювали природу циклічного розвитку та пропонували  монетарні рецепти стабілізації. Але найбільш обгрунтованою та переконливою була теорія чиказької («нової монетаристської») школи  М. Фрідмена. Метод теоретичних досліджень Фрідмена можна назвати суб'єктивно-позитивістським, заснованим на емпіричних та ста­тистичних узагальненнях. Позитивізм теорії Мілтона Фрідмена полягає в тім, що її цілком орієнтовано на практичне застосування. Монетаризм — це, власне, сукупність кількох неокласичних теорій, які мають самостійне значення, але об'єднуються кількісною теорією грошей, яку Фрідмен розглядав не як теорію, а як загальний принцип аналізу. Свою концепцію він характеризує як «теоретичний підхід, що стверджує важливість грошей» Державне втручання в економіку, підкреслює Фрідмен, блокує дію стихійних регуляторів, що сприяють встановленню рівноваги, воно орієнтоване на короткострокову перспективу: будь-які неперед­бачені зовнішні чинники можуть спричинити відхилення від вибра­ного напрямку. Отже, основний принцип монетаризму полягає в тім, що аль­тернативи ринковому механізму не існує.