Фондовая биржа

y">Біржові операції за своєю суттю – це купівля і продаж цінних паперів. Вони здійснюються з різними цілями. Цінні папери купують для одержання доходів від них у вигляді дивідендів або процентів. У цьому випадку покупцями є інвестори. Вони можуть продавати свої цінні папери з метою придбання акцій та облігацій, які приносять вищий дохід, або коли відчувають потребу у грошах.[16]

Фондові операції можливі за участю трьох сторін - продавця, покупця, посередника.  На початкових етапах модель дуже проста - один посередник зводить продавця з покупцем.  При зростанні масштабів фондових операцій з'являється друга модель, і посередників уже двоє: покупець звертається до одного, продавець - до іншого й імовірність збігу мала.  При ще більшій інтенсивності фондових операцій складається третя модель: тепер уже самі посередники потребують допомоги, і між ними з'являється ще один.  Назвемо його центровим, а його контрагентів фланговими посередниками. 

Подивимося на посередництво у фондових операціях з іншої точки зору.  Посередник може діяти подвійно.  По-перше, за свій рахунок, становлячись на час власником паперів і одержуючи прибуток як різницю між курсами покупки і продажі.  На американському позабіржовому ринку таких посередників називають дилерами.  По-друге, він може працювати за певний відсоток від суми операції, тобто за комісійну винагороду, просто приймаючи від своїх клієнтів доручення на купівлю-продаж акцій. 

У першій і другій моделях операції посередник може виступати або в одній якості, або в іншої.  У третій моделі дотримується поділ праці: центровий посередник працює за свій рахунок, а флангові - на комісійних засадах.  Третя модель довгий час, аж до середини 80-х років, існувала на біржі в Лондоні, по ній дотепер функціонує Нью-Йоркська фондова біржа.  Центровий посередник у Лондоні іменувався джоббером, у Нью-Йорку - фахівцем.  Флангові посередники і там і там іменуються брокерами. 

Значення фондової біржі для ринкової економіки виходить за рамки організованого ринку цінних паперів.  Фондові біржі зробили переворот у проблемі ліквідності капіталу.  Переворот полягав в  тому, що для інвестора практично стерлися різниці між довгостроковими і короткостроковими вкладеннями коштів.  Цілком реальні побоювання омертвити капітал стримували підприємницький запал.  Але в міру розвитку операцій на фондових біржах склалося становище, коли для кожного окремого  акціонера інвестиції (інвестований в акції капітал) мають майже  такий же  ліквідний характер, як готівка, тому що акції в будь-який момент можуть бути продані на біржі.

 

2.2 УФБ, як суб’єкт фондового ринку.

 

Українська фондова біржа (УФБ), яка виникла в 1991 році, входить до групи бірж, що розвиваються. Вона є першою в історії незалежності України національною фондовою біржею, яка веде свій «родовід» від Київської біржі, що функціонувала з 1865 по 1914 та 1921 по 1930 рр. Організатор біржі при її створенні більш орієнтувалися на європейський досвід (зокрема, на досвід функціонування Паризької фондової біржі). Торгівля цінними паперами на ній здійснюється у двох формах: у формі аукціону «з голосу» і комп'ютерних торгів.

Українська фондова біржа почала свою практичну діяльність у січні 1992 року. Перші торги відбулися 6 лютого того ж року. На торги було запропоновано акції замовників УФБ (Перкомбанку, банку «Інко», а також кредитні ресурси, лізингові ресурси, депозитні вклади тощо). З того часу на УФБ торги відбувалися щотижня. [15]

Таким чином, становлення УФБ відбулося. На разі перед цим інститутом стоїть завдання розробки нових концептуальних напрямів подальшого розвитку не лише самої біржі, а і ринку цінних паперів, взагалі, на фондовому ринку України, зокрема. У даний час, крім основної біржі, функціонують 25 її філій по всій Україні.

УФБ є суб'єктом особливої державної реєстрації. Її реєструє Кабінет Міністрів України. Особливістю державного регулювання роботи біржі є те, що Міністерство фінансів призначає своїх представників, уповноважених стежити за дотриманням положень статуту і правил фондової біржі і які мають право приймати в роботі її керівних органів. Така практика має місце в країнах з розвинутою економікою: наприклад, в Англії, США функціонують державні комісії з нагляду за фондовими біржами. Уряд має намір йти на визнання правонаступництва у відношенні цінних паперів і здійснювати компенсацію утрат від їхнього знецінювання.

  УФБ вважає за необхідне створення централізованого фондового ринку України, що повинний складатися з трьох ведучих елементів: єдиної національної фондової біржі, єдиного клірингового банку, єдиного Центрального депозитарію.

Перший інститут - фондова біржа є місцем котирування, здійснення операцій з цінними паперами і висновку угод. Фондова біржа сприяє встановленню єдиної ціни на цінні папери, оскільки їхня вартість визначається ринковим шляхом у процесі торгів. Це дає можливість протидіяти спекуляціям цінними паперами внаслідок створення їхнього штучного курсу в різних регіонах, а також унеможливлює продаж фіктивних паперів.

Другий інститут - кліринговий банк спеціалізується на розрахунках по операціях з цінними паперами. В Франції наприклад, його функції виконує Французький Національний банк. Вимагає рішення, хто буде займатися цим у нашій країні.

Третій інститут - Центральний депозитарій, що уже створений при УБФ, займається збереженням, обліком і переміщенням цінних паперів. Така структура сприяє введенню єдиної наскрізної нумерації цінних паперів, уніфікації правил здійснення операцій по проведенню платежів і доставці цінних паперів[4, 98].

Однак у розвитих країнах застосовується більш прогресивна форма обороту цінних паперів - у виді комп'ютерних записів на рахунок. Безпаперова форма цінних паперів гарантує високий рівень їхньої безпеки - неможливість підробки, викрадення і протизаконних операцій, заощаджує значні витрати на їхній випуск і доставку (транспортування), а також гарантує, що кількість цінних паперів на руках в інвесторів дорівнює кількості випущених цінних паперів[10,265].

На УБФ відповідно до чинного законодавства можуть випускатися і бути в обігу як державні, так і недержавні цінні папери, полягати касові угоди й угоди на термін.

Практика функціонування фондового ринку показує, що більш високими темпами розвивається ринок недержавних цінних паперів. Так, наприклад, на 1 липня 1993 р. в Україні були зареєстровані 218 недержавних емітентів, якими було випущено цінних паперів на загальну суму 41,1 млрд. крб. Більшість цих цінних паперів - акції. Їх випущено на суму 40,9 млрд. крб., а облігацій - тільки на 2,2 млрд. крб. У той же час видна тенденція росту обсягів угод по реалізації кредитних ресурсів у порівнянні з продажем акцій і інших цінних паперів. На біржі провадяться і такі операції, як реалізація експортних квот, валютні торги і т.д. Це говорить про те, що біржа знаходиться на “голодному пайку” (у країні не створений ринок цінних паперів на первинному рівні), немає товару фондової біржі - цінних паперів.  (Додаток 2)

Аналізуючи підсумки діяльності Української фондової біржі за 2005 рік [3] бачимо, що незважаючи на збереження у 2005 році другої рейтингової позиції на біржовому ринку України обсяг торгівлі на УФБ у 2005 році зменшився в 1,9 рази у порівнянні з попереднім роком і склав 780,6 млн. грн. (відповідний показник 2004 року - 1,5 млрд. грн.). ( Додаток 3)

Суттєве падіння обсягів торгівлі у 2005 році спричинено низкою як ринкових, так і політичних чинників [5]:

                  скорочення обсягів об'єктів приватизації, що пропонувались до продажу на УФБ протягом року;

                  відсутність торгів у секторі приватизації протягом перших чотирьох місяців 2005 року у зв'язку з введенням Верховною Радою України мораторію у сфері приватизації;

                  падіння обсягів торгівлі похідними цінними паперами;

                  збереження тенденції низької активності на вторинному біржовому ринку цінних паперів.

Аналіз підсумків діяльності Української фондової біржі фондової біржі за 9 місяців 2006 року [5] показав, що біржовий обсяг торгів за 9 місяців 2006 року склав 122,06 млн. грн. (відповідний показник 2005 року - 780,83 млн. грн.). Зниження обсягів торгівлі в поточному році пояснюється низькою активністю на ринку похідних цінних паперів (у відповідному періоді 2005 року на цей сектор припадало 34% біржового обігу) та зниженням обсягів торгівлі в секторі приватизації. (Додаток 4)

 

2.3 Цінні папери. Первинний і вторинний ринок цінних паперів.

Предметом торгівлі на фондовому ринку є цінні папери — грошові документи, що засвідчують право володіння або відносини позики, визначають взаємовідносини між продавцем (емітентом) та їх власником, передбачають виплату доходу у вигляді дивідендів або відсотків. [8, 207]. Економічна природа цінних паперів пов'язана з грішми. Цінні папери акумулюють грошові нагромадження суб'єктів ринку, які спрямовуються на виробниче та невиробниче вкладення капіталів. Але не кожний грошовий документ є цінним папером, а тільки той, що засвідчує майнове право у формі титулу власності (акції, векселі) або як відносини позички (облігації, сертифікати), тобто є об'єктом угоди та джерелом одержання доходу. Саме тому до цінних паперів не належать боргові розписки, заповіти, лотерейні білети, страхові поліси.

Цінні папери прийнято називати фіктивним капіталом, тому що вони практично не мають внутрішньої вартості, а їхня цінність полягає лише у здатності приносити дохід і засвідчувати право власності.

Цінні папери розподіляються на три великих групи:

1.                  Пайові — засвідчують відносини співвласності або пайової участі у формуванні статутного фонду і розподіленні прибутку (акції);

2.                  Боргові — опосередковують кредитні відносини (облігації, ощадні сертифікати, депозитні сертифікати, векселі).Пайові та боргові цінні папери об'єднуються в групу фіктивного капіталу першого порядку, тому що емітент відповідає перед інвестором безпосередньо «реальним» майном — грошовими засобами, основним капіталом, нерухомістю;

3.                  Похідні — це особливі фондові цінності, які фіксують проміжні права партнерів у процесі укладання угоди (опціони, ф'ючерси, варанти тощо). Вони належать до фіктивного капіталу другого і третього порядків, не дають ні права власності, ні права на отримання доходу, але засвідчують право на купівлю або продаж цінних паперів різних видів. Головним завданням операцій з ними є одержання прибутку від більш точного прогнозування зміни цін на фондовому ринку. [14]

Класифікація цінних паперів наведена у додатку 7.
Незалежно від інших ознак всі цінні папери класифікуються як:

                  ринкові, які можна перепродати;

                   неринкові, які можна продати тільки один раз.
 

Ринок цінних паперів обслуговує процес відтворення капіталу. Залежно від ролі, яку він відіграє у процесі відтворення, його поділяють на первинний і вторинний ринки.

Первинний ринок цінних паперів — це ринок, що обслуговує випуск (емісію) і первинне розміщення цінних паперів. На такому ринку учасниками завжди виступають емітенти та інвестори. Ринкова взаємодія між ними може бути безпосередньою або здійснюватися через брокерів і дилерів. Одне з найважливіших завдань пер­винного ринку полягає у тому, щоб звести до мінімуму ризик інвестора. На це спрямовані державні законодавчі й нормативні акти, що регулюють діяльність ринку, вимоги щодо оприлюднення інформації про емітента, підготовки проспекту емісії, реєстрації цінних паперів та відповідних даних у фінансових органах тощо. Первинні ринки є тимчасовими ринками і здебільшого — небіржо­вими. Доходи від продажу належать емітентові.

На первинному ринку відбувається розподіл вільних грошових коштів за галузями й сферами національної економіки. Критерієм цього розміщення за умов ринкової економіки слугує дохід, що приносять цінні папери. Це означає, що вільні грошові кошти спрямовуються у підприємства, галузі й сфери господар­ства, які забезпечують максимізацію дохідності. Первинний ринок виступає засобом створення ефективної з точки зору ринкових критеріїв структури національної економіки, підтримує пропорційність господарства. Таким чином, він є фактичним регуля­тором ринкової економіки.

Емітентом цінних паперів може бути держава (в особі уповноваженого органу), юридична особа та у випадках, передбачених законодавством, фізична особа (Додаток 5). Щодо фізичної особи, то вона може виступати у ролі емітента лише у випадку, передбаченому Законом України «Про обіг векселів в Україні» від 5 квітня 2001 р., тобто коли вона є векселедавцем.

Покупцями цінних паперів можуть бути індивідуальні й інституційні інвестори. При цьому співвідношення між ними залежить як від рівня розвитку економіки й рівня заощаджень, так і від стану кредитної системи. У розвинених країнах на ринку цінних паперів переважають інституційні інвестори. Це комерційні банки, пенсійні фонди, страхові компанії, інститути спільного інвестування тощо.[11]

В Україні ринок цінних паперів перебуває на стадії становлення. За умов масового акціонування державних підприємств, створення нових акціонерних структур, які гостро потребують інвестицій, постійних позик коштів державою, первинний ринок слугує провідним сегментом ринку цінних паперів.