Еволюція розвитку економічної категорії «капітал», особливості використання капіталу в Україні

 

ЗМІСТ

ВСТУП 3

РОЗДІЛ 1. Еволюція розвитку економічної категорії «капітал» 5

Розділ 2. Капітал як економічна категорія 10

2.1. Сучасні класифікації капіталу 10

2.2. Форми капіталу та його органічна  будова 17

РОЗДІЛ 3. Особливості використання капіталу в Україні 20

3.1. Етапи формування національного  капіталу 20

3.2. Інтелектуальний капітал в Україні 22

3.3. Допуск іноземного капіталу в  українську економіку 25

ВИСНОВКИ 29

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 31

ДОДАТКИ 33

 

 

 

 

 

 

ВСТУП

Динаміка  та  особливості  соціально-економічних  процесів  в  Україні 

потребують підвищення рівня  ефективності функціонування суб'єктів  господарської діяльності. Капітал, що поряд з іншими видами економічних  ресурсів  забезпечує  виробничий  процес,  у  ринкових  умовах  перетворюється  на один з основних визначальних чинників ефективності господарювання. Від їх правильного формування, величини і раціональної структури значною  мірою залежать темпи росту виробництва  продукції і національного доходу країни. Визначаючи можливості підприємств  щодо  виготовлення продукції,  капітал  сприяє  вирішенню  різноманітних  економічних  завдань: наближенню  виробництва до потреб попиту; комплексній  раціоналізації виробничої діяльності; економії матеріальних та трудових затрат у сфері виробництва[9, с.118].

Капітал – економічна клітина  кожної соціально-економічної ринкової системи,і врешті, її вирішальна категорія.

Навіть на перший погляд зрозуміло, що капітал – це всеохоплююча, універсальна і багатоаспектна категорія. Не випадково Карл Маркс назвав свою багатотомну працю «Капітал». Яке  б явище в дійсності не розглядалось, обов’язково стикаємось із цим поняттям. Капітал взаємообумовлює всі відношення без виключення.          Тема курсової роботи: «Економічна роль капіталу в сучасному суспільному розвитку».         Мета роботи: систематизувати, закріпити та розширити здобуті теоретичні знання, ознайомитися з новими методами дослідження і аналізу економічних категорій, зробити власні науково-обгрунтовані висновки щодо вибраної теми.

Об’єкт курсової роботи: капітал  як динамічна категорія, яка постійно змінюється й удосконалюється.

Предмет дослідження: роль капіталу в суспільному розвитку, яка виражається  безпосереднього через форми  та функції капіталу.

Завдання курсової роботи:

• прослідкувати еволюцію вищезазначеного поняття;
• проаналізувати багатоаспектність «капіталу» як економічної категорії;
• виокремити основні класифікації капіталу;
• ознайомитися з органічною будовою капіталу;
• дослідити особливості використання капіталу в Україні.

Для вирішення поставлених  завдань у курсовій роботі використовувалися  такі методи дослідження: абстрактно-логічний і системно-структурний аналіз – при визначенні та уточненні сутності поняття «капітал»; порівняльний аналіз і групування –при дослідженні сучасних класифікацій капіталу; факторний аналіз –  при визначенні особливостей використання капіталу в Україні.         Інформаційну базу курсової роботи склали: зібрані, опрацьовані й

узагальнені особисто матеріали  економічних досліджень, монографії та науково-аналітичні статті вітчизняних  та зарубіжних авторів, наукова література,яка  має безпосередній зв'язок з темою  роботи.     Актуальність теми зумовлена визначальним місцем  капіталу в суспільстві, як унікального регулятора економічної системи.    Питанням вивчення сутності капіталу займались такі вчені, як О.Д. Ва-

силик, О.М. Загородна, В.М. Івахненко, К.В. Ізмайлова, М.Я. Коробов, Л.А. Лахтіонова,  В.О. Мец,  Є.В. Мних,  В.М. Опарін,  П.Я. Попович,  І.Д. Фаріон,

С.І. Шкарабан,  Ю.Ф. Брігхем,  О.П. Зуділін,  В.В. Ковальов,  М.Н. Крейніна,

А.Д. Шеремет та  інші. Незважаючи на  їх значний науковий вклад  у цю сфе-

ру, питання категорії "капітал"  залишається найбільш дискусійним,  вимагає

подальших досліджень.

РОЗДІЛ 1. Еволюція розвитку економічної категорії «капітал»

Сучасна економічна наука  розглядає «капітал» як складну та багатогранну категорію, еволюція якої віддзеркалює історичний процес розвитку природи, динаміки, структури та форм руху товарного виробництва. Поняття «капітал» в історичному контексті постійно уточнюється і збагачується[1, с.23].      Поняття "капітал», що  є предметом цього дослідження, походить  від латинського "capitalis", що означає – головний, основний. Дефініція капіталу як категорії, що має складну економічну, філософську й правову природу, була закладена Аристотелем ще за часів античності. Він розумів тут діяльність, спрямовану на нагромадження багатства, отримання прибутку, вкладення та нагромадження капіталу. Зокрема, у своїй праці "Політика" Аристотель  зазначав: "У мистецтві нагромадження статків, оскільки вони нагромаджуються в торговій діяльності, ніколи не буває межі, оскільки метою тут є безмежне багатство та володіння грошима. Всі, хто займається грошовим обігом, прагнуть збільшити свої капітали до безмежності" [12, с.25-26].             Наукову базу для пізнання капіталу як категорії була закладена в другій половині XVII століття представником класичної політичної економії англійським економістом У. Петті.       Першими ученими, у працях яких з’являється згадування про капітал була школа меркантилістів.  Основними її представниками можна назвати У.Стаффорд, Де Сантус, Г.Скаруффі. Виходячи з підходу представників школи меркантилізму,  можна стверджувати,  що в даному випадку капітал уособлюється в конкретному приватному господарстві і аналізується в процесі його обігу.           З розвитком економічної думки починають з’являтися нові підходи до визначення поняття «капітал». Люди починають замислюватися по накопичення багатства.  В даний час з’являється нова школа економічної думки – школа фізіократів. Основними представниками даної школи були: Ф.Кене,  Дюпон де Немур,  аркіз Мірабо, Мерсьє де Ла Рів’єр, Жан Тюрго та інші [4, с. 33].             Головна теза яку висловлювали представники школи фізіократів заключалася в аналізі виробничих відносин.  Згідно з цією тезою частина капіталу,  яка була отримана у виробничому процесі не витрачалася,  а заощаджувалася для майбутнього використання у виробництві.     Головним ідеологом школи фізіократів можна назвати Франсуа Кене, який, на відміну від представників школи меркантилізму, в капіталі вбачав не конкретну грошову суму,  а ті засоби виробництва,  які власник може отримати за гроші. В дослідженнях Ф.  Кене вперше всловлюється передбачення,  що капітал можна розподілити на дві частини: перша – «щорічні витрати»,  які характеризують ту частину капіталу,  яка необхідна для виробництва продукції (сировина,  матеріали)  та інша – «первісні аванси»,  які представляють собою ту частину капіталу, яка авансується у виробництво на тривалий час (перш за все необхідний інвентар для виробництва продукції) .У висунутій Ф.  Кене гіпотезі вперше простежується думка розгляду капіталу як рухомої величини.  Згідно з його твердженням капітал,  який функціонує у двох формах –  виробничій і невиробничій,  постійно змінюється. Ф. Кене вперше звернув увагу, що капітал можна розподілити на основний і оборотній[17, с. 112].     Разом з тим,  послідовник Ф.Кене Адам Сміт не підтримував його концепції,  вважаючи, що капітал являє собою частину майна власника. А.  Сміт стверджував,  що частину неактивного капіталу власник використовує на засоби виробництва, однак їх не можна розглядати в якості капіталу (їх не можна виразити у грошовій формі). Таке трактування капіталу згідно з підходом меркантилістів.  Таким чином,  А.  Сміт є послідовником ідей, що капітал являє частину багатства,  яка виражається у сумі грошових коштів,  поділяв капітал на дві частини,  одна з яких приносить грошовий дохід, а інша – забезпечує отримання цього доходу. Адам Сміт розглядав капітал як частину майна людини, з якого він розраховує витягти прибуток. Давид Рікардо називав капіталом знаряддя праці і «навіть у первісному стані суспільства... мисливцю потрібний для його промислу деякий капітал» — зброя, без якої не можна «вбити ні бобра, ні оленя». Неокласики успадкували такий підхід, та найвидатніший з них — Альфред Маршалл — головною рисою капіталу вважав його здатність створювати дохід. Ця здатність зумовлена продуктивністю капіталу як чинника виробництва[18, с. 113].  Інший етап економічної думки розвивається у 19  столітті.  Його основоположниками були К.  Маркс та Ф.  Енгельс і він отримав назву «марксизму».  На фоні зміни соціалістичної,  соціал-демократичної та демократичної думки, марксисти розглядають капітал не як вічний ресурс, а як ресурс, що використовується у виробничих відносинах, де і створює свою вартість [9, с. 78].           На думку Маркса,  капітал не є сумою матеріальних та виробничих засобів. Він розглядає капітал, як засоби виробництва, що перетворилися на капітал,  які смі собою не являюь капітал. Навідміну від меркантилістського підходу, Маркс не ототожнював капіта з золотом або сріблом.     Важливим здобутком К. Маркса був розгляд капіталу як самостійно зростаючої вартості, що функціонує у виробничому процесі. Згідно з даним підходом,  капітал проходить три стадії:  виробничу,  грошову і товарну, перетворюючись з однієї в іншу, він і створює нову вартість.   Представниками іншої школи економічної думки – маржиналізму – які внесли значний вклад у розгляд капіталу,  були Сей,  Сеніор,  Бастіа, Мілль. Дані вчені при розгляді капіталу багато в чому базувалися на поглядах представників класичної школи. Жан-Батист Сей в своїх роботах розглядав капітал, як засіб створення нової вартості. В своєму «Трактаті політичної економії», він визначив капітал як суму цінностец,  за рахунок яких підтримується виробництво та створюється будь-який інший дохід.  Разом з тим,  навідміну від інсувавших на той час підходів, Ж-Б. Сей вважав,  що у процесі створення нової вартості рівноправно приймають участь праця,  капітал та природа.  Одночасно,  Сей віддавав перевагу тим підприємствам,  які комбінують ці фактори виробництва з метою створення нового ефекту[13, с.178].          Численні трактування капіталу, у тому числі й екзотичного характеру, свідчать лише про багатогранність, складність і суперечливість категорії «капітал», її економічний зміст, конкретні форми змінюються разом з якісними змінами, що відбуваються і у продуктивних силах, і у виробничих відносинах. Сучасне суспільство, що у розвинених країнах кваліфікується як постіндустріальне, народжує нові теорії вартості і капіталу. Інформаційна ера, на думку економістів, що досліджують закономірності розвитку сучасного суспільства, народжує інформаційну теорію вартості. Знання і накопичена інформація, а не праця виступають джерелом вартості. Теодор Стоньєр вважає, що «інструменти і машини, будучи упредметненою працею, суть у той же час — упредметнена інформація. Ця ідея справедлива стосовно капіталу, землі і будь-якого іншого чинника економіки, у якому упредметнена праця».            У 90-ті pp. XX ст. активно розробляється теорія людського капіталу. Вона безпосередньо пов'язана з формуванням якісно нового етапу соціально-економічного розвитку сучасного суспільства і розробкою нової концепції суспільної динаміки. У центрі концепції — людина, яка дедалі більше у багатих країнах перетворюється із засобу на мету суспільного виробництва. Залишається вона й головною продуктивною силою, а отже, об'єктом економічної діяльності, об'єктом інвестицій[7].      Періоди розвитку економічної теорії та визначення капіталу представлені в Додатку А.         В сучасній економічній теорії капітал нерідко визначається як ресурс, який створюється з метою виробництва більшої кількості економічних благ. Це типовий зразок пустопорожнього мудрування. Тут дійсно втрачений зміст і специфіка даної категорії. А якщо ще раз глянути на ретроспективу, мимоволі доходиш до висновку: по суті за багато років мало що змінилося.

Основними представниками сучасної школи є Бланк І.О., Грачбов О.В., Ковальов В.В.,  Воробйов Ю.М., Стоянова О.С.,  Балабанов І.Т.,  Лук’яненкоІ.Г., Школьник І.О. та ін. [9, с.115].       Отже, наукове пізнання капіталу невід’ємно від історичної еволюції економічної думки. Виділяються три основних погляди на формування капіталу: капітал як грошовий фактор; матеріально-речовинне трактування капіталу; капітал як виробничі відносини.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Розділ 2. Капітал як економічна категорія

Капітал, як будь-яка економічна категорія, має свій речовий зміст і суспільну форму. У їх діалектичній єдності розкривається глибинна сутність цієї категорії. За такого підходу капітал – не просто засоби виробництва, гроші, а виробниче відношення, за якого знаряддя праці, певні матеріальні блага, мінові вартості служать знаряддям експлуатації, привласненням частини чужої неоплаченої праці[10, с. 325].       

2.1. Сучасні класифікації капіталу  

Як будь-яка економічна категорія «капітал» класифікується за певними речовими ознаками,які  виражають загальну сутність цього поняття[2, с. 227]. За належністю підприємству розрізняють власний і залучений капітал.  Власний капітал є:   
- основним початковим та безстроковим джерелом фінансування господарської діяльності підприємства;  
- джерелом погашення збитків підприємства;    
- показником, що використовуються для оцінки фінансового стану підприємства, оскільки він демонструє, з одного боку, ступінь фінансової самостійності підприємства (його незалежності від зовнішніх джерел фінансування), а з іншого - ступінь кредитоспроможності підприємства (забезпеченості вимог кредиторів фактично наявним у підприємства капіталом засновників)[5, с. 313].         Залежно від джерела формування власний капітал можна поділити на вкладений і накопичений капітал.

1. Вкладений капітал — це капітал, внесений власниками підприємства (статутний капітал, пайовий капітал, додатково оплачений капітал). Сума вкладеного капіталу може збільшуватися також унаслідок конвертування боргових зобов'язань підприємства в акції або частки (паї).  
2. Накопичений капітал - це капітал, отриманий у процесі діяльності підприємства[7]. 
Функції власного капіталу:         1. Фінансування діяльності на довгостроковий та поточний період у вигляді інвестицій у необоротні та оборотні активи на постійній основі, тобто коштами, що завжди і необмежено довго знаходяться в розпорядженні підприємства.           2. Гарантування майнового захисту прав власників підприємства (в акціонерних товариствах - учасників) на частину статутного капіталу.  3. Захист прав кредиторів, які здатні звернути свої вимоги на майно підприємства в межах власного капіталу і особливо в частині його статутного фонду.            4. Розподіл доходів за результатами фінансового року між власниками підприємства шляхом розкриття структури інвестованих власниками і прирівняних до них коштів із метою визначення частки кожного власника, яка направляється на виплату дивідендів.       5. Розподіл майна підприємства між власниками у випадку ліквідації підприємства шляхом розкриття структури інвестованих власниками і прирівняних к власним коштів при визначенні частки кожного власника.  6. Визначення ступеня влади кожного з власників щодо прийняття рішень з управління підприємством. Що більша частка власника у статутному капіталі (що більшим пакетом акцій він володіє), то вищий ступінь його впливу на підприємство.       7. Визначення самостійності підприємства. Що вища питома вага власного капіталу у загальному капіталі, то незалежніше підприємство у прийнято рішень.           8. Компенсація понесених збитків від поточної діяльності резервами створеними з нерозподіленого прибутку.       9. Фінансування ризику господарської діяльності з найбільш ризикованих операцій, з яким погоджуються власники підприємства і не погоджуються кредитори[16, с. 124-128].

До складу залученого капіталу входять:

• короткострокові і довгострокові зобов’язання;
• кредиторська заборгованість.

Різновидом залученого капіталу виступають облігаційні позики (кошти, які одержані внаслідок проведення емісії облігацій). Вони можуть переходити з групи залученого до групи власного капіталу шляхом конвертації облігацій  в акції. Таким змінюється співвідношення між власними і залученими коштами.       Співвідношення між власними і залученими коштами – один з важливих фінансових показників діяльності підприємств. Його вагомість в тому, що підприємство може досягти значних результатів при використанні різних складових капіталу. Застосування комбінованих джерел формування загального капіталу значно підвищує результативність діяльності підприємства[6, с. 111].            З точки зору особливостей обороту продуктивний капітал розпадається на основний і оборотний.           Основний капітал - це та частина продуктивного капіталу, яка бере участь в кількох виробничих циклах, свою вартість переносить на створюваний продукт частинами і в процесі виробництва не змінює своєї натуральної форми (будівлі, споруди, машини, обладнання і т.д.).    Оборотний капітал - це та частина продуктивного капіталу, яка бере участь лише в одному виробничому циклі, свою вартість переносить на створюваний продукт відразу повністю і в процесі виробництва змінює натуральну форму (сировина, матеріали, паливо і робоча сила). Правда, робоча сила не переносить свою вартість на продукт, вона створює нову вартість.              Поділ капіталу на основний та оборотний властивий лише продуктивному капіталу. Грошовий і товарний капітали функціонують лише в сфері обігу і тому на основний і оборотний не поділяються.   Не слід змішувати поділ продуктивного капіталу на основний і оборотний з його поділом на постійний і змінний.      Поділ продуктивного капіталу на основний і оборотний обумовлюється відмінностями обороту його складових частин.  Оборотний капітал – це капітал, авансований на сировину, матеріали, паливо і купівлю робочої сили. Основний же капітал – це капітал, авансований на засоби праці. Тобто, це поняття вужче, ніж поняття постійний капітал[7]. 

Таблиця 1. Відмінності між  основним і оборотним капіталами за Адамом Смітом[7]

Основний капітал

Оборотний капітал

«Характеризуєтья тим, що приносить дохід або прибуток, не надходячи в обіг або не міняючи власника». Складається: - «із  будь-якого роду корисних машин  і знарядь праці, що полегшують  і зменшують працю»; - з  усіх «дохідних будівель, таких  як приміщення під крамниці, склади, майстерні, будинки на фермі  з усіма потрібними будівлями:  стайнями, коморами та ін.»; - «поліпшення  землі - усього того, що з вигодою  витрачене на розчищення і  приведення її до стану, найсприятливішого  для обробітку та окультурення»; - «набутих  і корисних здібностей усіх  мешканців або членів суспільства».

«Характеризуєтья тим, що приносить прибуток тільки в процесі обігу, міняючи господарів». Складається: - «із  грошей, за посередництва яких  обертаються і розподіляються  серед споживачів інші три  частини обігового капіталу»; - «запасів продовольства, якими володіють м'ясники, скотопромисловці, фермер, хліботорговець, розраховують отримати прибуток»; - «матеріалів,  цілком сирих або більш-менш  оброблених, що призначені для  виготовлення одягу, предметів  обстановки, будинків, але ще остаточно не використані в ділі...»; - «виробів, що вже виготовлені й закінчені,  але ще перебувають у руках  торговця або фабриканта і  не продані чи не розподілені  серед вдповідних споживачів».

Постійний капітал існує  у формі різноманітних засобів  виробництва (верстати, машини, устаткування, виробничі будівлі, споруди, сировина, паливо тощо), вартість яких конкретною працею робітника переноситься на новостворений  продукт.        Постійний капітал — частина фізичного капіталу, яка бере участь у процесі праці своїм речовим змістом, є при цьому фактором виробництва, але не залучається до процесу збільшення вартостей, не змінює величини своєї вартості і відповідно не створює додаткової вартості, а переноситься конкретною працею на новостворений продукт у формі амортизації.   Інша частина затрат капіталу, яка авансується на придбання робочої сили, у процесі виробництва змінює свою вартість, тобто не тільки відтворює свій власний еквівалент, а й створює надлишок.     Західні та деякі вітчизняні економісти стверджують, що вартість і додаткову вартість формує не тільки робоча сила (праця як окремий фактор виробництва), а й постійний капітал. Насправді єдиним джерелом вартості є праця у її різновидах. Але натепер ні змінний, ні постійний капітали, будучи відокремленими один від одного, неспроможні створювати вартість і додаткову вартість. При їх взаємодії виникає нова продуктивна сила (синергічний ефект), а головну роль у її створенні відіграє праця, оскільки саме вона надає руху засобам виробництва. Тому основну частину додаткової вартості повинні привласнювати безпосередні працівники, у тому числі зайняті управлінською працею, а власники засобів виробництва теж мають право на привласнення незначної частини додаткової вартості[4, с. 56].  Змінний капітал — частина капіталу, авансована на придбання робочої сили, яка змінює свою вартість у процесі виробництва, тобто не тільки відтворює власний еквівалент, а й створює своєю працею завдяки синергічному ефекту додаткову вартість.       К. Маркс уперше поділив капітал на постійний (с) і змінний (V). Змінний капітал у вигляді номінальної заробітної плати належить до поточних затрат виробництва капіталіста[10, с. 322].       За організаційно-правовою формою залучення капітал буває: індивідуальний, колективний і суспільний.     Індивідуальний капітал – сукупність відносин економічної власності між найманими працівниками та власниками малих і середніх капіталістичних підприємств у всіх сферах суспільного виробництва, реалізацією яких (відносин) є виробництво і привласнення додаткової вартості у формі середнього прибутку.         Індивідуальний капітал виникає із зародженням капіталістичного способу виробництва (на початку XVI ст.) і є найважливішою соціально-економічною формою розвитку продуктивних сил на нижчій стадії капіталізму (до кінця XIX ст.). Таку ж роль частково виконували державний капітал, індивідуальна трудова власність. Становлення і розвиток індивідуального капіталу супроводжується підпорядкуванням лихварського й торговельного капіталів, що набули певного поширення за феодалізму. Тому повніше сутність індивідуального капіталу розкривається у взаємодії власників приватних капіталістичних і державних підприємств, окремих акціонерних компаній тощо[15, с. 121].        Пайови́й капіта́л — це сукупність коштів фізичних і юридичних осіб, добровільно розміщених у товаристві для здійснення його господарсько-фінансової діяльності.          Для обліку пайового капіталу, тобто вартості основних і оборотних запасів підприємства, по яких воно розпайоване (акціонерні товариства, приватні орендні підприємства тощо) призначено рахунок 41 “Пайовий капітал”. По кредиту відображається збільшення, а по дебету – зменшення пайового капіталу.          Цей рахунок також застосовується для обліку пайових внесків членів споживчого товариства, житлово-будівельного кооперативу, колективного сільськогосподарського підприємства, кредитної спілки та інших підприємств, передбачених засновницькими документами[3, с. 98].    СУСПІЛЬНИЙ КАПІТАЛ— сукупність індивідуальних капіталів у переплетенні їх та взаємозв'язку, яка виражає соціально-економічні відносини експлуатації найманих робітників класом капіталістів. Рух суспільного капіталу, здійснюваний безпосередньо у сфері виробництва і у сфері обігу, характеризує процес його відтворення. Оборот суспільного капіталу складається з усієї сукупності оборотів взаємозалежних індивідуальних капіталів, між якими точиться гостра конкурентна боротьба. Щоб здійснити процес відтворення і обороту всього суспільного капіталу , потрібна, перш за все, реалізація сукупного суспільного продукту. Кругооборот суспільного капіталу включає поступове проходження ним трьох фаз, у процесі якого він набуває по черзі грошової, виробничої і товарної форм. Відокремлення кожної з них і зосередження суспільного капіталу в руках різних капіталістів зумовлює появу позичкового капіталу, промислового капіталу і торгового капіталу. За вартістю суспільний капітал складається з постійного капіталу, змінного капіталу і додаткової вартості. Поступовий рух суспільного капіталу, конкуренція між індивідуальними капіталами призводять до зростання органічної будови капіталу. Через механізм переливання капіталів і діяння тенденції норми прибутку до зниження закону суспільного капіталу розподіляється між галузями і сферами нар. господарства. На монополістичній стадії розвитку капіталізму конкуренція ще більше посилюється. Кредитною, податковою та грошовою політикою вона регулює процес відтворення всього суспільного капіталу, однак це не усуває криз, циклічного характеру відтворення суспільного капіталу, суперечностей капіталізму[7].