Агропромисловий комплекс

    Виходячи зі всього вищенаведеного, робимо висновок, щопри виробленні та реалізації аграрної політики в Україні помилково робити ставку лише на створення фермерських господарств. Адже аграрно-промислові об’єднання здійснюють спільний випуск продукції рослинництва і тваринництва, займаються її первинною обробкою та зберіганням, вступають у виробничу кооперацію з постачальниками промислової продукції для сільського господарства. Держава активно регулює діяльність АПК через механізм цін, оподаткування, кредитну політику, надання субсидій сільському господарству, заохочення експорту сільськогосподарської продукції тощо. Найслабшою ланкою АПК в Україні є зберігання, переробка та реалізація сільськогосподарської продукції, що зумовлює необхідність структурних змін в АПК. В розвинених країнах світу (в тому числі і в Україні) держава активно регулює діяльність АПК. У травні 1992 р. було прийнято Закон України “Про пріоритетність соціального розвитку села та агропромислового комплексу в народному господарстві України”. В 1996 р. Кабінет Міністрів України підвищив ставки ввізного мита на низку товарів, які можуть в необхідних розмірах виготовлятися всередині країни, були відстрочені платежі на 240 днів в оплаті податку на додану вартість на товари критичного імпорту, знято податок на натуральну форму оплати праці; звільнено від сплати податків до фонду зайнятості колективні господарства. В 1999 р. запроваджено єдиний податок для сільськогосподарських підприємств.

     Тож політика державного регулювання аграрної економіки в Україні повинна, в першу чергу, передбачати зрівноважений комплексний розвиток сільських регіонів. Разом з тим, надмірне втручання держави у сферу сільського господарства, в свою чергу, може призвести до виникнення серйозних диспропорцій в галузі і зниження ефективності функціонування аграрного сектора національної економіки. Тому важливо знайти оптимальнийступінь взаємодії між використанням вільних ринкових відносин і втручанням держави у сферу сільського господарства.

     Я погоджуюся з автором, що головна увага має бути зосереджена на залученні інвестицій, перш за все внутрішніх, в аграрний сектор, на поліпшенні загального інвестиційного клімату в країні. Формування ефективного конкурентоспроможного агропромислового виробництва, здатного забезпечити продовольчу безпеку в країні та нарощування експорту окремих видів продукції сільського господарства й продовольства. є насамперед стратегічним завданням аграрної політики держави в економічній сфері. Зростання технологічного рівня аграрного виробництва, впровадження ресурсозберігаючих технологій є основою для підвищення ефективності виробництва в АПК і доходів сільського господарства. Для зупинення спаду виробництва безпосередньо в сільському господарстві терміново потрібно:

-  відновити систему  страхування у сільському господарстві, з урахуванням ринкових відносин;

-  здійснити фінансове  оздоровлення, в тому числі і  за рахунок реструктуризації  заборгованості сільськогосподарських  товаровиробників бюджетам усіх  рівнів, державним позабюджетним  фондам;

-  організувати спеціальну  фінансову систему обслуговування  товаровиробників АПК;

-  прискорити розробку  та впровадження нових механізмів  господарювання, які б забезпечували  б адаптацію підприємств до  умов ринкової нестабільності;

-  розробити заходи  щодо відновлення технічної оснащеності  сільського господарства;

-  створити державні  резервні продовольчі фонди, насамперед  зерна і організувати державне  регулювання їх ринків та інше.

     Таким чином,  в зв‘язку з вищесказаним можна  зробити наступні висновки: особливостями  сучасного функціонування агропромисло-вого  комплексу є низька ефективність  сільськогосподарського виробництва,  кредитна, інвестиційна та інноваційна  привабливість; підвищення цін  на сільськогосподарську продукцію;  гострота соціальних проблем;  деіндустріалізація сільського  господарства; відсутність регіональних  програм розвитку сільських територій  та інше; до подолання наслідків  фінансово-економічної кризи, яка  вразила економіку нашої країни, необхідна розробка комплексу  взаємопов‘язаних заходів щодо  взаємодії фінансового та нефінансового секторів економіки, а також узгодженість дій усіх органів державної влади та суб‘єктів господарювання з метою їх виконання. 

     Його мета  полягає у забезпеченні реальної  економічної єдності, особливо  між сільським господарством  і взаємопов'язаними з ним галузями  промисловості та інфраструктури, оскільки неузгодженість у їхньому  розвитку та порушення еквівалентності  в обміні між ними поки що  не дають можливості досягти  відчутних економічних і соціальних  результатів.