Взаємовідносини НБУ з органами державної влади

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І  НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ

КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ЕКОНОМІЧНИЙ  УНІВЕРСИТЕТ

імені ВАДИМА ГЕТЬМАНА

 

 

 

 

Реферат

з дисципліни «Центральний банк»

на тему:

Взаємовідносини НБУ з органами державної влади

 

 

 

 

Виконав: студент 4 курсу 

6508/1, 1 групи

Бечкало Михайло

 

 

 

 

Київ 2011

План

Вступ

1. Правовий статус НБУ як центрального банку країни та основи взаємовідносин з вищими органами держави
2. Формування грошово-кредитної політики НБУ та його взаємовідносин з органами державної влади
3. Проблеми незалежності грошово-кредитної політики НБУ та методи їх розв’язання

Висновок

Список використаної літератури

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Вступ

Банківська система незалежної України і відповідно Національний банк України створювалися протягом 1991 р. у зв'язку з дезінтеграцією радянської банківської системи. Правовою основою банківської системи нашої держави став Закон України "Про банки і банківську діяльність", ухвалений Верховною Радою України 20 березня 1991 року. Відповідно до постанови Верховної Ради України "Про порядок введення в дію Закону України "Про банки і банківську діяльність"" цей законодавчий акт було введено в дію з 1 травня 1991 року.

На підставі зазначених вище законодавчих актів було скасовано  державну монополію у банківській  системі та створено нову дворівневу фінансову систему. Перший рівень - Національний банк України, другий - комерційні банки. Діяльність цих банків тісно  взаємозв'язана. Власне, вони утворюють  взаємоузгоджену й керовану єдиним органом структуру. Водночас кожна  із складових цієї системи функціонує відповідно до законів ринку.

Національний банк за своїм  правовим статусом став однією з найважливіших інституцій держави. Він не входить до жодної з гілок влади. Свою діяльність здійснює на засадах незалежності та економічної самостійності. Проте цей головний орган банківської системи з ряду питань є залежним від Верховної Ради України, перед якою і звітує про свою діяльність.

Саме цього питання  стосується тема роботи, оскільки воно є дискусійним та проблемним в  Україні, а актуальність його не втрачена і в післякризовий 2011 рік, а навпаки зросла. Йдеться про взаємовідносини НБУ з органами державної влади. У більшості країн визнали, що центральний банк має бути незалежним від уряду і не піддаватися його тиску, що може бути особливо відчутним в період кризи, коли потрібно покривати величезні дірки в бюджеті країни. Це питання гостро стояло і в Українській практиці 1990-х років ( наприклад, коли НБУ надавав прямі кредити уряду), і хоча зараз такого не відбувається,та наш центральний банк все-ще недостатньо захищений, зокрема з правової точки зору від тиску органів найвищої державної влади.

Метою роботи є поглиблене вивчення взаємовідносин НБУ з органами державної влади, аналіз їх розвитку, сучасного стану та перспектив розвитку.

1. Правовий статус НБУ як центрального банку країни та основи взаємовідносин з вищими органами держави

   Центральні банки  створені та функціонують у  багатьох країнах. Вони відрізняються  за назвами, порядком утворення,  обсягом повноважень. Проте, незважаючи  на певні об'єктивні відмінності,  центральним банкам притаманні  спільні риси. Центральний банк  характеризується подвійною правовою  природою: з одного боку, він є  органом державної влади, уповноваженим  здійснювати державне управління  в сфері банківської діяльності, а з іншого, — банківською установою,  яка здійснює банківські операції, виступає кредитором останньої  інстанції для інших банків.

   Правовий статус  центральних банків характеризується  такими основними чинниками:

   - рівнем нормативно-правового  закріплення;

   - ступенем самостійності  (незалежності) в системі органів  державної влади;

   - характером взаємовідносин  з іншими банками та фінансово-кредитними  установами.

   Центральні банки  — це юридичні особи, що  мають особливий статус, відмітна  ознака якого — відособленість  майна банку від майна держави.  Хоч формально це майно перебуває  у державній власності, центральний  банк наділений правом розпоряджатися  ним як власник. Цим центральний  банк відрізняється від державного  банку, майно якого повністю  контролюється державою.

   Дослідження свідчать, що за своїм правовим статусом  центральний банк має бути  незалежною і впливовою установою,  яка здійснює грошово-кредитне  регулювання на основі закріплених  за ним законом повноважень  та забезпечує надійність і  стабільне функціонування кредитно-банківської  системи. Однак у реальних умовах  незалежність багатьох центральних  банків виявляється обмеженою,  зокрема у результаті конфліктів, що виникають через протиріччя  між задекларованими урядом завданнями  економічної політики і необхідністю  підтримки стабільності національної  грошової одиниці.

   Правовий статус  Національного банку України  визначений, в першу чергу, Конституцією  України та Законом України  “Про Національний банк України”.

   Згідно зі статтею  99 Конституції України Національний  банк України є центральним  банком України, основною функцією  якого є забезпечення стабільності  національної грошової одиниці  України — гривні.

   Відповідно до  статті 2 Закону України “Про Національний банк України” Національний банк України є центральним банком України, особливим центральним органом державного управління, юридичний статус, завдання, функції, повноваження і принципи організації якого визначаються Конституцією України, цим Законом та іншими законами України. У цьому визначенні закріплена подвійна правова природа Національного банку України: з однієї сторони, він є центральним банком, тобто, банківською установою, яка має право здійснювати певні банківські операції у порядку, визначеному банківським законодавством, а з іншої сторони — особливим органом державного управління.

   Звертаємо увагу  на те, що Національний банк  України є органом зі спеціальним  статусом. Це означає, що він  не відноситься до жодної гілки  влади. Така особливість правового  статусу НБУ зумовлена, в першу  чергу, його основною функцією  — забезпеченням стабільності  гривні. Для виконання цієї функції  Національний банк повинен бути  наділений певною самостійністю  та незалежністю від інших  органів державної влади.

Особливість правового статусу, завдання і функції Національного  банку України визначають характер взаємовідносин його з Президентом  України, Верховною Радою України  та Кабінетом Міністрів України. Діючи в єдиній соціальній системі, виступаючи особливим центральним  органом державного управління в  системі органів держави, НБУ  має автономність, його діяльність характеризується оптимальною самостійністю  щодо управління грошово-кредитною  системою України.

Стаття 4 Закону України "Про  Національний банк України" передбачає, що Національний банк як економічно самостійний орган здійснює свої функції та повноваження незалежно від виконавчо-розпорядчих органів держави і не відповідає за політику уряду.

Вищі органи держави й  Національний банк з метою забезпечення розвитку ринкової економіки в державі  будують свої взаємовідносини на основах всебічного співробітництва. Свою діяльність щодо виконання державної  політики в сфері грошового обігу, кредиту, валютного регулювання, забезпечення стабілізації фінансового стану  в державі вони здійснюють у тісному  взаємозв'язку і взаємодії.

Одночасно чинне законодавство  передбачає, що НБУ підзвітний як Президенту України, так і Верховній Раді України в межах їх конституційних повноважень.

Національний банк двічі на рік надає Президентові України інформацію про стан грошово-кредитного ринку в країні. Президент України вносить Верховній Раді України пропозиції щодо кандидатури Голови Національного банку України, призначає та звільняє половину складу Ради Національного банку України прийняттям відповідного Указу. Голова НБУ одноосібно несе відповідальність перед Президентом України за діяльність Національного банку.

Взаємовідносини НБУ з  Верховною Радою України виявляються  в різноманітних проявах. Зокрема, Верховна Рада України, за поданням Президента України, призначає на посаду та звільняє з посади Голову Національного банку, половину складу Ради Національного  банку прийняттям відповідної постанови; затверджує розмір статутного капіталу та кошторис Національного банку  та звітність про виконання кошторису. В табл. 1можна побачити, що 7 членів ради НБУ призначено згідно з указом президента України, а сім згідно з постановою Верховної Ради України.

Національний банк надає  Верховній Раді України двічі  на рік Інформацію про стан грошово-кредитного ринку в державі, звіт про свою роботу, баланс своєї діяльності і  зведений баланс банківської системи  держави, подає на розгляд Верховній  Раді України щороку розроблені Радою  НБУ Основні засади грошово-кредитної  політики та здійснення контролю за їх реалізацією; голова Національного банку доповідає Верховній Раді України про діяльність Національного банку.

Верховна Рада України  здійснює нормотворчу діяльність з  питань встановлення виключно законами України засад створення і  функціонування фінансового, грошового, кредитного та інвестиційних ринків. У свою чергу, НБУ, здійснюючи право законодавчої ініціативи, має право вносити на розгляд Верховної Ради України проекти законів щодо грошово-кредитної політики, функціонування банківської системи тощо.

Велике значення для нормального  й ефективного функціонування Національного  банку України має, з одного боку, чітке розмежування повноважень  між урядом і Національним банком, а з Іншого тісний взаємозв'язок і взаємодія з Кабінетом Міністрів України

Національний банк та Кабінет Міністрів України проводять взаємні консультації з питань грошово-кредитної політики, розробки і здійснення загальнодержавної економічної програми

Національний банк на запит  Кабінету Міністрів України надає  Інформацію щодо монетарних процесів, вносить рекомендації Кабінету Міністрів  України щодо впливу політики державних  запозичень та податкової політики на стан грошово-кредитної сфери України

Кабінет Міністрів України, міністерства та Інші центральні органи виконавчої влади на запит Національного  банку надають інформацію, що має вплив на стан платіжного балансу. Національний банк підтримує економічну політику Кабінету Міністрів України, якщо вона не суперечить забезпеченню стабільності грошової одиниці України. Голова НБУ або за його дорученням один із його заступників можуть брати участь у засіданнях Кабінету Міністрів України з правом дорадчого голосу, а члени Кабінету Міністрів у засіданнях Правління НБУ з правом дорадчого голосу

Важливою формою взаємодії Кабінету Міністрів України і Національного банку є нормативні акти, що приймаються Кабінетом Міністрів України, з питань здійснення фінансової, цінової, інвестиційної та податкової політики, а з низки особливо важливих питань банківської сфери ними видаються спільні постанови. Постанови Кабінету Міністрів України, будучи обов'язковими для виконання, визначають державну політику в сфері грошового обігу, кредитування, здійснення фінансування та платежів у народному господарстві. Проекти законодавчих та інших нормативних актів, що розробляються НБУ і безпосередньо стосуються діяльності суб'єктів господарювання та є обов'язковими до виконання останніми, узгоджуються з Кабінетом Міністрів України.

Для правильного з'ясування місця НБУ в системі органів  держави, належної організації взаємовідносин НБУ з вищими органами держави велике значення має законодавче закріплення в ст. 53 Закону України "Про Національний банк України" положення про гарантії невтручання в статус НБУ, тобто не допускається втручання органів законодавчої та виконавчої влади, їх посадових осіб у виконання функцій і повноважень Ради Національного банку чи Правління Національного банку інакше як у межах, визначених зазначеним Законом. Тим самим підвищено правовий статус НБУ і забезпечується самостійність у здійсненні ним єдиної державної грошово-кредитної Політики, запобіганні неконтрольованій емісії грошей.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

2. Формування грошово-кредитної політики НБУ та його взаємовідносин з органами державної влади

Перший етап у формуванні та реалізації грошово-кредитної політики НБУ починається з 1991 року. У цьому  році вже в незалежній Україні  було продовжено реалізацію започаткованої в останні роки існування СРСР ідеї швидкого (шокового) переходу до ринкових відносин. Це неминуче призвело до дестабілізації в усіх сферах економіки, яка наклалась на проблеми, пов’язані зі становленням незалежної держави та формуванням її економічної бази, і викликало багатократне посилення тієї глибокої економічної кризи, в якій уже перебувала економіка колишньої імперії.