Вексельні розрахунки та перспективи їх розвитку в банківській системі Україн

Врахування (дисконт) векселів є формою кредитування банком суб’єктів господарювання шляхом придбання векселя до настання строку платежу зі зниженою (дисконтом) за грошові кошти з метою одержання прибутку від погашення векселя в повній сумі.

Врахування є своєрідним засобом перетворення комерційного (торгового) кредиту – відстрочки – в банківський (грошовий) кредит [6, c. 500-502].

Основні правила врахування векселів не однакові і змінюється залежно від загального економічного становища. Велике значення має стан грошового ринку. Якщо він перебуває в пригніченому стані, банки неохоче збільшують вексельний портфель і тому роблять більш ретельний вибір.

Банківські установи при проведенні операцій врахування виходять з таких позицій. Вони  купують торговельні (товарні) векселі, тобто ті,  що  видані на  підставі  товарного боргу. Поряд з питанням про походження векселя важливе значення має питання про благонадійність та платоспроможність осіб, що залишили на векселі підписи. Банки купують векселі, що мають не менше,  ніж два підписи кредитоспроможних фірм.

У випадку, якщо векселедержатель є постійним клієнтом банку і в обігу в нього постійно перебуває значна кількість векселів, то, як правило, банк не проводить переговорів щодо окремих векселів. Враховуючи вексель,  банк тим самим видає векселедержателю-пред’явнику  строковий кредит. Особа, яка має бажання пред’явити векселі до врахування, подає в банк заяву встановленого банком зразка. Рішення щодо можливості прийняття до врахування (відмови у врахуванні) приймаються уповноваженим органом банку або уповноваженою  на це особою. Врахування векселів банк здійснюється на підставі укладеного з векселедержателем договору про врахування.

Існують деякі обмеження при прийомі векселів до врахування, до яких банк має ставитися з належною увагою й обережністю і приймати векселі після ретельного економічного аналізу та перевірки осіб, підписали вексель [6, c. 502]:

–        банком  з’ясовується, чи не був   вексель   пролонгований,   оскільки

відстрочка платежу викликає сумнів з приводу  платоспроможності векселедавця простого або акцептанта переказного векселя, чи це не  є переписані векселі, тобто векселі,  виписані  замість несплачених у термін первісних;

–        не  рекомендується  приймати   векселі, якщо розрахунковий рахунок

векселедавця ( акцептанта) або пред’явника відкритий в іншому банку, адже зрозуміло, що тільки банк клієнта є найбільш обізнаним з його кредитоспроможністю;

–        якщо    векселі      пред’явника    або    векселедавця   (акцептанта)

опротестовувалися за останній рік, то це, буде викликати недовіру до платника за векселем та інші умови.

Переврахування векселів  використовуються банківськими установами для отримання грошових коштів від НБУ для власного фінансування, що у кінцевому рахунку становить одну із форм інтервенції, які впливають на загальний обсяг грошових коштів у господарському обігу держави.

Специфікою цього виду кредитування є порядок надання, зберігання та реалізація застави, якою є векселі. Надані в заставу векселі обліковується банком на позабалансових рахунках за номінальною вартість. Банк має можливість у разі неповернення клієнтом кредитних коштів у звичайному порядку відшкодувати їх шляхом продажу заставлених векселів, їх обмін на інший актив, передачі  векселів для припинення зобов’язань банку.

Прийняття векселів у заставу банк здійснює на підставі укладеного з векселедержателем-заставодавцем договору застави, в якому встановлюється ціна застави, а також місце зберігання заставлених векселів. Банк, як правило, вимагає, якщо це не стосується іншого банку, щоб заставлені зберігалися саме у банку.

Банки можуть надавати надійним клієнтам спеціальні кредити  строком до запитання під заставу векселів – це так звані онкольні кредити ( з англ.. on call – до запитання) [6, c. 522].

Розмір кредиту залежно від політики банку, репутації клієнта та якості векселів становить, як правило, 60-75 % номінальної суми представлених у забезпечення векселів, термін або не встановлюється, або встановлюється терміном погашення векселів.  Клієнт або сам погашає свою заборгованість за рахунком, у цьому випадку йому повертаються векселі, або погашення проводиться з сум, що надходять в оплату цих векселів. Відсотки за кредитом стягуються банком у встановленому порядку.

Онкольний кредит має ознаки та переваги кредитної лінії. Онкольний кредит відкривається  тільки надійним клієнтам з постійним оборотом.

Купівля та продаж векселів банківськими підрозділами здійснюється  на підставі укладеного з продавцем (покупцем) договору про купівлю ( продаж ) векселів у порядку, визначеному чинним законодавством.

Ціна купівлі (продажу) векселя встановлюється за домовленістю сторін  у процентах від номінальної суми векселя.

Продавець може зробити на векселі один із таких передавальних індосаментів: іменний – на користь покупця, бланковий, або індосамент на пред’явника, або ж  передавати векселя без складання індосаменту, якщо останній є бланковим або на пред’явника.

З метою уникнення непорозумінь при придавлені банку векселів, за якими він не є зобов’язаною  особою, та контролю банком відповідальності за векселем договір про купівлю (продаж) векселів має містити інформацію про вид передавального індосаменту на векселі (іменний, бланковий або на пред’явника)  та особу, яка його вчинила.

Ще одним видом операцій з векселями є надання банком поручительства за вексельних зобов’язання (авалювання векселя). Метою проведення цієї операції є одержання банком доходу у вигляді комісії за надання послуги. Вексельне поручительство може надаватися як за векселедавця (акцептанта), так і за кожного відповідального індосамента [6, c. 526].

Всі операції з авалювання векселів здійснюється на підставі договору, укладеного між банком і особою, в якому засвідчено умови, на яких банк авалює вексель. Цей документ має одноразовий характер,  і його дія закінчується в момент погашення вексельного зобов’язання.

Аваль може бути надано в будь-який час: при складанні, видачі та на будь-якому наступному етапі обігу векселя, навіть після протесту. Аваліст бере на себе таку саму відповідальність, як і особа, зобов’язання якої він забезпечив.

Аваль може бути надано частково, тобто на суму, меншу ніж номінальна вартість векселя. Банк зобов’язаний оплачувати вексель тільки в тій сумі, на яку він дав аваль.

Гарантія на забезпечення оплати векселів має бути складена в письмовій формі  і чітко.

Банк зобов’язаний платити за авальованим ним векселем у таких випадках:

–        якщо мала місце відмова від платежу або акцепту, – проти пред’явлення

опротестованого в неплатежі або неакцепті векселя;

–        якщо трасат припинив платежі, незалежно від того, здійснив він акцепт

чи ні, або у разі без результативного звернення стягнення на його майно, –  проти пред’явлення опротестованого векселя;

–        оголошення трасата банкрутом, незалежно від того, здійснив він акцепт

чи ні, або у разі оголошення трасанта за векселем, який не підлягає акцепту – проти рішення суду про оголошення пред’явлення опротестованого векселя.

Оформлення заборгованості векселями між банками та іншою особою полягає у заміні одних зобов’язань іншими – вексельними. Це є своєрідна “конвертація” однієї форми зобов’язання і іншу, більш зручну, ліквідну.

Борг може бути оформлений векселями як повністю, так і частково. За домовленістю сторін на номінальні вартість векселя можуть нараховуватися проценти відповідно до вимог законодавства про вексельний обіг.

До операцій з розрахунку векселями щодо погашення кредиторської заборгованості банку належать вексельні платежі на користь кредитора. Їх зміст полягає в тому, що кредитор банку погоджується прийняти від банку-боржника виконання іншого (вексельного) зобов’язання від платника за векселем. Прийняття вексельного зобов’язання здійснюється шляхом передавання векселя, придбаного банком-боржником, кредитору банку [8, c. 234].

До операцій за розрахунками векселями з погашенням дебіторської заборгованості перед банком належать вексельні платежі боржником на користь банку. Їх зміст полягає в тому, що банк кредитор погоджується прийняти від клієнта-боржника  виконання іншого (вексельного) зобов’язання від платника за векселем. Прийняття вексельного зобов’язання відбувається шляхом передачі векселя, придбаного клієнтом-боржником, банку-кредитору.

Досить вигідною операцією для банку є інкасування векселів. Сутністю даної операції є те, що відбувається прийняття банком (ремітентом) у суворій відповідності з інструкціями свого клієнта (довірителя) зобов’язання здійснити  операції з представленими довірителем документами з метою одержання від платника акцепту і/або платежу, або видачі комерційних документів проти акцепту і/або платежу, або видачі документів на інших умовах.

Хоча операції  інкасо не створює ніяких ризиків для банку, але у зв’язку з специфічністю вексельного ринку України вони в нас мало поширені.

Ще одним видом операцій, що здійснюють комерційні банки із залученням векселя є операції, коли банк виступає платником (доміцилієм) за векселем в строк платежу. Призначення  банку доміцилієм  зовсім не означає, що він і платить. Це означає просте перебування платника в термін платежу в місці платежу (в офісі банку). Тому разом із призначенням банку  як місця платежу він  же має  бути призначений і доміциліантом, що суворо формалізувати весь процес звернення за платою і протесту у разі потреби. Проте банк оплачує вексель тільки у разі, якщо платник заздалегідь перерахував йому вексельну суму  або якщо платник має в ньому на своєму поточному або спеціальному рахунках достатні кошти й уповноважує банк списати з його рахунку необхідні кошти [6,c. 534].

Зберігання векселів – це здійснення банком за дорученням, від імені і за рахунок довірителя ( векселедержателя) операцій з векселями на підставі одержаних від довірителя інструкцій.

Векселі, що передаються банку на зберігання, мають супроводжуватися  дорученням на зберігання, в якому мають міститися точні та повні інструкції довірителя. За зберігання банк на свою користь стягує винагороду, яка обраховується за різними методами: залежно від часу зберігання, кількості векселів, номіналів векселів.

Купівлю, продаж і обмін векселі в за дорученням клієнтів здійснює на підставі договорів комісії та доручення. Потім для виконання комісійних договорів банк укладає з контрагентами договори купівлі, продажу і обміну векселів. Банк, що здійснює комісійні угоди, виконує в цьому випадку функції торговця цінними паперами.

Важливим питанням при здійснені всіх вище наведених вексельних операцій є дотримання необхідної нормативно-правової бази.

1.3 Нормативно-правове регулювання вексельних розрахунків

Вексельний обіг розвивався протягом багатьох століть і відрізнявся великими розбіжностями часом навіть у країнах, зв'язаних між собою багатовіковими економічними і культурними традиціями. З метою уніфікації вексельного законодавства й усунення колізій вексельних законів було проведено декілька міжнародних конференцій, остання з яких відбулася в 1930 році у Женеві. В результаті її роботи були вироблені три вексельні конвенції [10, c. 35]:

–        Конвенція № 358, що встановлює Однаковий закон про    переказний і

простий вексель;

–        Конвенція № 359, що має на меті вирішення деяких колізій  законів   про

переказні і прості векселі;

–        Конвенція   № 360   про   гербовий   збір по відношенню до переказних і

простих векселів.

Країни, що приєдналися до першої із зазначених конвенцій (спочатку їх було 25), взяли на себе зобов'язання ввести в дію на своїй території Однаковий закон про переказний і простий вексель (ОВЗ), що є додатком 1 до зазначеної конвенції, з можливістю включення в національне законодавство обмовок до закону, наведених у додатку 2 до цієї ж конвенції.

До женевських вексельних конвенцій 25 листопада 1936 року приєднався Радянський Союз, а Постановою ЦВК і РНК СРСР № 104/1341 від 7 серпня     1937 року на території СРСР введено в дію Положення про переказний і простий вексель, що за текстом майже співпадає з ОВЗ. Однак на практиці векселі на радянському ринку до 1990 року не використовувалися [10, c. 36].

І лише 19 червня 1990 року постановою Ради Міністрів СРСР №590 "Положення про цінні папери" векселі були "реабілітовані". Дію цієї Постанови, конвенцій і Положення на своїй території Україна підтвердила в 1991 році, а безпосередній поштовх до поновлення вексельного обігу в Україні був даний у середині 1992 року з прийняттям Постанови Верховною Радою України «Про застосування векселів у господарському обороті України», яка регламентувала вексельний обіг на території України  з використанням простих та переказних векселів згідно з Женевською конвенцією №358, а Кабінетові Міністрів України  та Національному банку України було доручено розробити правила виготовлення та використання вексельних бланків.

Протягом 1994-2000 рр. було ухвалено кілька нових законі та інших нормативних документів та офіційних роз’яснень, в яких містилися доповнення до розглянутих вище документів, що пояснювали, розширювали межі використання векселів, здійснення вексельних розрахунків. Так, Указ Президента України “Про сплату державного мита за вексельні бланки” від 29 квітня 1994 року № 196/94  створював умови для приведення грошової маси у відповідність з потребами товарного і грошового обігу, оперативного здійснення розрахунків та більш широкого використання векселів у господарському обороті України.