Споживчий кредит

2. Основні напрямки розвитку споживчого кредитування на Україні

     Проаналізувавши сучасний стан розвитку споживчого кредитування на ринку України можна виділити основні напрямки розвитку споживчого кредитування населення України. Так розвивати потрібно насамперед короткострокове кредитування населення під купівлю товарів народного споживання довгострокового користування. Пов’язано це з тим, що при даному виді кредитування банк несе менший ризик, бо терміни кредитування  невеликі (до року), а суми порівняно незначні. Таке споживче кредитування буде орієнтовано в основному на середній прошарок населення. Другим напрямком, на нашу думку, є розвиток довгострокового кредитування населення, а саме житлового кредитування фізичних осіб, оскільки розвиток саме такого кредитування є перспективним для банків, бо даний ринок на даний момент тільки починає розвиватися і має великі перспективи розвитку для банків, як нового банківського продукту. Окрім цього для банків це ще одна нагода для розширення кола своїх клієнтів. Тому саме на другому напрямку розвитку споживчого кредитування ми зупинемося більш детально.

Становлення системи житлового кредитування, в Україні ускладнено декількома обставинами. Високі і нестабільні  темпи інфляції визначають потенційно значний ризик процентних ставок при довгостроковому кредитуванні. Високий кредитний ризик, пов'язаний із можливістю офіційного використання житлової власності в якості застави, у зв'язку з недостатністю законодавчого визначення питання про обертання стягнення банком на заставлене майно, у випадку не повернення клієнтом кредиту. Високі процентні ставки обумовлюють низьку доступність придбання житла за допомогою кредитів для населення. І, нарешті, високий політико-економічний ризик, наслідком якого є практично повна відсутність можливості залучення довгострокових інвестицій в економіку.

   Держава могла б стимулювати розвиток довгострокового кредитування придбання  і будівництва житла через  декілька різноманітних каналів.

   Необхідно:

• створити правову основу для здійснення такого кредитування, включаючи прийняття законів "Про іпотеку (заставу нерухомості)", "Про державну реєстрацію прав на нерухоме майно й угод із ними", що визначають право і процедуру обертання стягнення на закладене майно, виселення позичальника, у випадку неповернення кредиту, порядок реєстрації іпотеки і вирішення інших подібних питань;

• здійснити  ряд заходів для зниження ризиків, пов'язаних із довгостроковим кредитуванням, і тим самим підвищити прибутковість  і привабливість подібного кредитування для банків;

• створити загальнонаціональну систему іпотечного кредитування, яка включала б функції  вторинного ринку іпотечних позик, виданих приватними кредитними організаціями, для підтримки рівня ліквідності  цих організацій, забезпечення й ефективного розподілу кредитних ресурсів;

• прийняти додаткові заходи по заохоченню участі банків в іпотечному кредитуванні, наприклад, залучення банків до управління коштами безоплатних субсидій, наданих  громадянам на будівництво і придбання житла;

• заохочувати  організації і підприємства, що мають  довгострокові ресурси, наприклад, пенсійні фонди, вкладати свої кошти  в цінні папери, забезпечені іпотечними кредитами;

• надавати допомогу сім'ям із середнім і низьким  прибутком у придбанні житла за рахунок надання їм субсидій на оплату початкового внеску при використанні ними іпотечного кредиту на придбання житла. 

    У дійсний момент найбільш підходящими для України рекомендуються такі умови кредитування на придбання житла:

    1. Частка кредиту від вартості житла: через крайню складність виселення при вилученні закладеного майна ця частка повинна бути достатньо скромної - не більш 70%. Чим більша частка вартості житла, що оплачується за рахунок власних коштів позичальника, тим сильніше в нього стимули до повернення кредиту. Досвід багатьох країн показує, що за інших рівних умов (прибуток сім'ї, частка щомісячних виплат за кредит у прибутку й ін.) вкладення власних коштів на 30% вартості житла, що одержується є достатнім, щоб значно зменшити можливість несплати по кредиту.

    2. Частка платежів за кредит  у прибутку позичальника: в умовах  економічної невизначеності і  можливості деякого зниження  розміру реальних прибутків позичальника  в найближчі 1-2 року ця частка  в момент видачі позики також  повинна бути достатньо невисокою - не більш 25% прибутку.

    3. Тип кредиту: традиційний вид кредиту з фіксованою процентною ставкою (кредит із фіксованим відсотком - КФВ), тобто з постійним розміром місячної виплати по позичці, не може використовуватися в умовах високої інфляції. У випадку, якщо банк припускає одержати з позичальника позитивний реальний відсоток за кредит, використовуючи КФВ, розмір кредиту, що зможе одержати позичальник буде дуже незначний. 
 
 
 
 
 
 
 

3. Проблеми та перспективи розвитку споживчого кредиту в Україні

    Оцінюючи  теперішній стан споживчого кредитування в нашій країні слід його порівнювати  не тільки з станом споживчого кредитування у високо розвинутих західних  країнах  та перераховувати те чого у нас  не має, але й потрібно вказати  те, що з’явилося в Україні за останні роки в сфері споживчого кредитування. Так на даний час ми маємо можливість придбати сучасні автомобілі декількох провідних компаній світу. Починає розвиватися також житлове кредитування, так  нещодавно на державному рівні була прийнята програма направлена на підтримку молодих сімей. Але населення в даний момент не з великим заохоченням вкладає кошти в банк на тривалий термін. Тобто в даний момент ситуація з житловим кредитуванням  в Україні не з кращих. Що ж стосовно кредитів на невідкладні потреби, то тут ситуація виглядає значно краще. Так кредитуванням населення на невідкладні потреби займається майже кожен банк, який працює з фізичними особами. Але не всі банки надають умови, які б влаштовували середнього громадянина. Причинами цього є те, що у більшості банків відсотки сягають розміру 80 – 90% річних, а термін від декількох місяців до півроку, максимум рік. Тому  оцінюючи теперішній стан споживчого кредитування, можна сказати, і це не буде  помилкою, що він знаходиться в зародковому стані. Що правда, в кожному банку цей зародок знаходиться на певній стадії розвитку.

    Незважаючи  на всі проблеми, досягнутий дуже помітний прогрес у розвитку житлового  кредитування. Інтерес банків до початку  цих операцій пояснюється, по-перше, існуючим вже сьогодні реальним платоспроможним попитом на житлові позички і, по-друге, передбаченням у майбутньому величезного ринку для іпотечних кредитів і усвідомленням того. що саме сьогодні можна зайняти на ньому гарну позицію.

    Необхідно відмітити просування в розвитку системи житлового фінансування по таких напрямках:

• довгострокове  житлове кредитування населення  на придбання житла;

• залучення  позабюджетних коштів у житлове  будівництво через випуск спеціальних  о6лігаційних позик (житлових сертифікатів);

• апробування схем сімейних житлових накопичувальних рахунків.

    Набагато  більш важливо, що деякі банки  починають надавати кредити на період до десятьох років. Серед банків, що надають такі довгострокові кредити  терміном до десятьох років, можна відзначити «Ощадний банк України».

    Для вдосконалення діяльності банківської  системи необхідні сприятливіші умови кредитування. Доцільно розробити  законопроект про кредитування, в  якому передбачити ефективний захист прав та інтересів кредиторів та позичальників, посилення відповідальності учасників договірних відносин за неналежне виконання ними зобов'язань; удосконалити порядок реалізації заставленого майна з метою захисту інтересів кредиторів, стимулювати зростання обсягів грошових вкладів населення для створення міцної клієнтської бази. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Висновок

    Отже, споживчий кредит — це кредит, який надається фізичним особам на придбання  споживчих товарів тривалого  користування та послуг і який повертається в розстрочку. Сутнісна ознака споживчого кредиту — кредитування кінцевого  споживання. Споживчий кредит дає змогу населенню споживати товари і послуги до того, як споживачі спроможні їх оплатити. Тим самим споживчий кредит забезпечує підвищення життєвого рівня споживачів.

      В кінці підводячи підсумок аналізу ситуації споживчого кредитування в Україні, слід зазначити, що незважаючи на всі проблеми, досягнутий дуже помітний прогрес у розвитку як житлового кредитування так і споживчого кредитування в цілому. Інтерес банків до початку цих операцій пояснюється, по-перше, існуючим вже сьогодні реальним платоспроможним попитом як на житлові позички так на інші види споживчого кредитування і, по-друге, передбаченням у майбутньому величезного ринку для іпотечних кредитів і усвідомленням того що саме сьогодні можна зайняти на ньому гарну позицію. Що ж стосовно перспектив розвитку споживчого кредитування то, на мою думку, саме в розвитку житлового кредитування українські банки знайдуть чималий потенціал для свого розвитку. Але для цього потрібні цілеспрямовані зусилля не тільки  зі сторони банків, а й зі сторони держави, як у наданні певних пільг банкам, що займаються споживчим кредитування, так і в наданні субсидій певним категоріям населення для придбання житла у розстрочку, створенні відповідної нормативної бази, яка б обмежила ризики банків по цим операціям, створення Республіканського агентства, яка б займалося безпосередньо іпотечним кредитуванням і т.ін. 
 

Список  використаної літератури

1. Закон України «Про банки і банківську діяльність» № 872-Х11 від 20.03.91 р.
2. “Про кредитування” Положення НБУ №246 від 28.09.08
3. “Про споживче кредитування громадян України” Положення Ощадбанку протокол №8 від 2.03.07
4. Діяльність банку в умовах ринкової економіки / Г.О. Швиданенко, С.Г.Мішта, І.А.Колесникова, М.С.Рудь, - К.,2000.- 164 с.
5. Заруба О.Д. Фінансовий менеджмент у банках : навчальний посібник для студентів економічних спеціальностей – К.: Знання , 2005. – 172 с.
6. Мішта С.П. Механізм формування та використання ощадних ресурсів – К.,2007 – 23 с.
7. Положення про оцінку фінансового стану позичальника . - К.: Банк «Україна» , 2003. - 28 с.
8. Сусіденко В.Т. Теоретичні основи та практичні питання управління сучасною кредитною діяльністю комерційного банку, К.,  2004. – 221 с.