Роль грошово-кредитної політики у формуванні пропозиції грошей

             ДЕРЖАВНИЙ ВИЩИЙ НАВЧАЛЬНИЙ ЗАКЛАД

«КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ЕКОНОМІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

                                 ІМЕНІ ВАДИМА ГЕТЬМАНА»

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Реферат на тему :

«Роль грошово-кредитної політики у формуванні пропозиції грошей»

 

 

 

 

 

 

                                                                                                                           

 

Виконала

Студентка 2 курсу

 

 

 

.

 

 

 

 

 

                                                        Київ 2012

 

План

Вступ. 3

1.Суть грошово-кредитної політики. Цілі. 4

2.Вплив інструментів грошово-кредитної політики на формування пропозиції грошей. 6

Висновки. 10

Використана література.  11 
Вступ

Грошово-кредитна, або  монетарна політика — це комплекс взаємозв'язаних, скоординованих на досягнення заздалегідь визначених соціально-економічних цілей, заходів щодо регулювання грошового ринку, які здійснює держава через центральний банк країни. Виходячи з національних економічних інтересів, грошово-кредитну сферу слід розглядати, як важливу складову державного суверенітету в економіці. Держава має автономію на випуск грошей та контроль грошової маси та обігу. Кожна держава формує свою власну грошову систему, намагаючись надати їй повну незалежність та здатність протистояти зовнішнім впливам, коли вони загрожують інтересам національної економіки.

Політика у сфері грошового обігу та кредиту має велике значення для кожної країни, оскільки шляхом регулювання пропозиції грошей вона спрямована на забезпечення ефективного функціонування економіки і її ключовими цілями є цінова стабільність обмінного курсу ,зростання економіки , забезпечення зайнятості , збалансування платіжного балансу, зростання добробуту населення тощо.

Грошово-кредитна політика є основною складовою системи  загальнодержавної економічної  політики ,її роль у розвитку економічних процесів дуже важлива. Грошово-кредитна політика базується на прогнозній економічній та фіксальній політиці .

Грошово-кредитна політика в Україні в різні періоди  розвитку її економіки здійснювалась  адекватно до тих процесів, які відбувалися у сферах макроекономіки , фіксальної і структурної реформи. Вона сприяє економічному зростанню, гальмуванню інфляції ,а також спрямовується на забезпечення стабільності національної валюти.

Грошово-кредитна політика вимагає гармонізації її основних складових - управління пропозицією грошей та валютно-курсової політики. Згідно до Ст. 99 Конституції України, забезпечення стабільності грошової одиниці є основною функцією НБУ .Закон про банки і банківську діяльність у ст. 8 визначає, що НБУ є центральним банком України, який проводить єдину державну політику в сфері грошового обігу, кредиту та забезпечення стабільності національної грошової одиниці

 

1.Грошово-кредитну (або монетарну) політику звичайно визначають як комплекс взаємопов’язаних, скоординованих на досягнення заздалегідь визначених суспільних цілей ,заходів щодо регулювання грошового обороту ,які здійснює держава через центральний банк.

Об’єктами ,на які найчастіше спрямовуються регулятивні заходи монетарної політики , є такі змінні грошового ринку:

― пропозиція ( маса ) грошей ;

― ставка процента ;

― валютний курс ;

― швидкість обігу  грошей.

Залежно від економічної  ситуації  в країні об’єктом монетарного  регулювання може бути вибрана одна з них чи навіть кілька одночасно.

В Україні головними субєктом монетарної політики  є Національний банк. Крім нього, у виробленні грошово-кредитної політики беруть участь інші органи державного регулювання економіки ― Міністерство фінансів , Міністерство економіки , безпосередньо уряд, Верховна Рада. Органи виконавчої та законодавчої влади визначають основні макроекономічні показники ,які слугують орієнтирами  для формування цілей грошово-кредитної політики( обсяг ВВП , розмір бюджетного дефіциту , платіжний та торговельний баланс ,рівень зайнятості) . Верховна Рада, крім того, регулярно заслуховує доповіді Голови НБУ та одержує інформацію банку про стан грошово-кредитного ринку України.

Проте вирішальна роль у  розробленні та реалізації монетарної політики належить Національному банку, оскільки він несе відповідальність перед суспільством за стан монетарної сфери.

Залежно від напрямку та темпів зміни пропозиції грошей і рівня процента розрізняють  такі види грошово-кредитної політики:

― експансій на;

― рестрикцій на.

За експансійної політики  допускається неконтрольоване ,довільне зростання пропозиції грошей, через що гроші стрімко «дешевіють». Наслідком такої політики неминуче стає інфляція, темпи якої стрімко зростають,у зв’язку з чим її ще називають політикою інфляції.

За політики грошово-кредитної рестрикції допускається стрімке,не досить знижене скорочення пропозиції грошей, через що гроші стрімко           « дорожчають», сукупний попит скорочується ,провокуючи зниження рівня цін і падіння економічної активності. Цю політику називають політикою дефляції.

Для з'ясування ролі монетарної політики в ринковій економіці важливе  значения має усвідомлення завдань, які ставляться монетарними владними структурами i вирішуються монетарними  методами. Ці завдання прийнято називати цілями монетарної політики. Вони поділяються на три групи: стратегічні, проміжні i тактичні

Проміжні цілі монетарної політики полягають у таких змінах певних економічних процесів, які  сприятимуть досягненню стратегічних цілей. Оскільки в ринкових умовах економічне зростання, зайнятість, динаміка цін, стан платіжного балансу та інші макроекономічні показники визначаються передусім станом ринкової кон'юнктури, проміжними цілями монетарної політики є зміна останнього в напрямі, який визначається стратегічною ціллю. Зокрема, якщо ціллю загальноекономічної політики є економічне зростання при скороченні безробіття, то проміжною ціллю може бути пожвавлення ринкової кон'юнктури.

Тактичні цілі — це оперативні завдання банківської системи  щодо регулювання ключових економічних  перемінних, передусім грошової маси, процентної ставки та валютного курсу, для досягнення проміжних цілей. Стосовно кожного з цих показників може ставитися одне з трьох завдань: зростання, стабілізація, зниження. Конкретний напрям зміни економічної перемінної визначається проміжною ціллю монетарної політики та характером показника. Наприклад, для пожвавлення ринкової кон'юнктури як проміжної цілі необхідно, щоб на рівні тактичних цілей грошова маса зростала, а процентні ставки знижувалися. За показник грошової маси вибираються базові гроші, оскільки саме цей показник перебуває у повному розпорядженні центрального банку.

 

2. Залежно від економічних перемінних та пов'язаних з ними тактичних цілей визначаються інструментів монетарної політики. Вибір їх є прерогативою центрального банку.

До інструментів монетарної політики відносять:

― інструменти опосередкованого впливу на грошовий ринок  та економічні процеси;

― інструменти прямого впливу.

До першої групи належать: операції на відкритому ринку, регулювання норм обов’язкових резервів, процентна ставка, регулювання курсу національної валюти.

До другої групи відносять : установлення прямих обмежень  на здійснення емісійно-касових  операцій, уведення прямих обмежень на кредитування центральним банком комерційних  банків, установлення обмежень чи заборон на пряме кредитування центральним банком потреб бюджету , прямий розподіл кредитних ресурсів які надаються комерційним банкам у порядку рефінансування ,між пріоритетними галузями, виробництвами , регіонами.

Опосередкований вплив  інструментів першої групи полігає у створенні таких умов, за яких посилюються чи послаблюються стимули економічних суб’єктів до певної поведінки, наприклад до накопичення чи зменшення запасів грошей у своєму розпорядженні і відповідно до зменшення чи до збільшення їх попиту на товарних чи фінансових ринках.

Розглянемо детальніше механізм використання окремих інструментів опосередкованої дії які більш  еективні в умовах України.

Операції на відкритому ринку ― це найбільш застосовуваний інструмент монетарної політики в країнах з високо розвинутими ринковими економіками. У країнах з перехідними економіками застосування цього інструменту обмежується недостатнім розвитком ринку цінних паперів (відкритого ринку) ,недостатньою ліквідністю державних цінних парерів. Ці чинники стримування операцій на відкритому ринку  досить відчутно проявляють себе і в умовах України.

Сутність операцій на відкритому ринку полягає у тому, що , купуючи цінні папери на ринку  центральний банк додатково  спрямовує в оборот відповідну суму грошей і цим збільшує спочатку банківські резерви ,а потім і загальну масу грошей за інших незмінних умов.

Продаючи цінні папери зі свого портфеля ,він виплачує на відповідну суму грошей і цим  самим збільшує спочатку банківські резерви,а потім і загальну масу грошей за інших незмінних умов.

Операції на відкритому ринку бувають динамічні і  захисні. Динамічні операції застосовуються для збільшення чи зменшення загальної  пропозиції грошей, за умови ,що інші чинники  не впливають на масу грошей . Захисні операції полягають у підтриманні загальної пропозиції грошей на незмінному рівні в умовах впливу на масу грошей  інших чинників.

Якщо потрібно збільшити  грошову масу, НБУ купує цінні  папери в комерційних банків, підприємств, населення. Внаслідок такої операції в зазначених суб'єктів збільшуються залишки грошей, у тому числі і на їхніх рахунках у банках, і відповідно зростає обсяг грошей в обігу. 
Таким чином, купівля НБУ цінних паперів означає емісію грошей, а продаж - вилучення їх із обігу. Операції з цінними паперами на відкритому ринку вважаються найгнучкішим інструментом грошово-кредитної політики і тому активно можуть застосовуватися в регулятивній діяльності НБУ. Ці операції можна використовувати досить часто, а якщо допущена помилка, її легко виправити, здійснивши операцію протилежного спрямування. Ця риса надає перевагу зазначеним операціям порівняно з іншими інструментами грошово-кредитної політики.

 Політика підтримання  курсу національної валюти охоплює  операції НБУ з управління валютними резервами держави. НБУ забезпечує управління валютними резервами, здійснюючи валютні інтервенції шляхом купівлі-продажу іноземної валюти на валютних ринках із метою підтримання курсу національної валюти відносно іноземних валют і впливу на загальний попит і пропозицію грошей у державі. Якщо на валютному ринку попит на іноземну валюту, яка є базовою для визначення курсу національної валюти, перевищує пропозицію, це може призвести до падіння курсу національної валюти, її девальвації. Щоб цього не допустити, НБУ продає частину свого валютного резерву (якщо це є доцільним на даний час), урівноважуючи попит із пропозицією і відповідно підтримуючи курс національної валюти. Під час продажу частини валютного резерву виникає така сама ситуація з грошовою масою в обігу, як і у разі продажу цінних паперів, тобто вона скорочується, а при купівлі НБУ іноземної валюти відбувається емісія грошей і відповідно збільшення обсягу грошової маси в обігу. 
До купівлі іноземної валюти на валютному ринку НБУ вдається тоді, коли пропозиція на таку валюту перевищує попит і це може призвести до ревальвації національної валюти. І девальвація, і ревальвація національної валюти - це відхилення від сталого економічного процесу, й тому НБУ прагне або зовсім не допускати таких явищ, або регулювати курс національної валюти в межах заздалегідь визначеного валютного коридору. 
        Процентна політика-один із інструментів монетарної політики,подібний за характером впливу на пропозицію грошей до операцій на відкритому ринку. Механізм його полягає в тому,що центральний банк установлює ставки процентів за позичками, які він надає комерційним банкам у рорядку їх рефінансування. Для України найбільш типовою є процентною ставкою банку є блікова ставка НБУ.

Рефінансування комерційних  банків як інструмент грошово-кредитної політики тісно пов'язане з процентною політикою, але має й певні власні риси. Цей інструмент базується на функції НБУ як "кредитора в останній інстанції". Комерційні банки звертаються до нього за кредитом найчастіше у разі появи тимчасового дефіциту первинних резервів (коштів на кореспондентському рахунку в НБУ). Такі позики банки просять, як правило, на короткий строк і одержують у порядку переобліку комерційних векселів чи під заставу цінних паперів, у тому числі й комерційних векселів. Ці кредити мають назву відповідно обліковий і ломбардний.

Надаючи названі кредити, НБУ збільшує первинні резерви комерційних  банків, а отже і загальну суму грошей в обігу НБУ може кредитувати комерційні банки і через операції РЕПО, які полягають в обов'язковій купівлі - продажу державних цінних паперів, але головною метою цих операцій є підтримання короткострокової ліквідності системи комерційних банків.

Регулюючи процес облікового й ломбардного кредитування, НБУ  може впливати на загальну масу грошей в обігу. Такий вплив може здійснюватися двома способами: встановленням ліміту кредитування та визначенням рівня процентної ставкі.

Певний вплив центрального банку на пропозицію грошей і на конюктуру ринків досягається також через установлення економічних нормативів діяльності комерційних банкув, перед усім нормативів ліквідності ,а також через публічне роз’яснення цілей своєї  монетарної політики , «дружнього» переконання та рекомендацій діяти відповідно до спільно-визначених цілей.

 

Висновки

Отже, ключовим механізмом опосередкованого регулювання економіки та грошового обороту є грошово-кредитна політика. Вона зводиться до економічного регулювання через механізми зміни пропозиції ( маси) грошей та їх ціни (процента) на грошовому ринку. Збільшення пропозиції грошей ,за різних умов, зумовлює зниження процента та зростання інвестицій ,а також зростання платоспроможного попиту на ринках. Усе це на коротких часових інтервалах пожвавлює конюктуру ринку і посилює стимули до розширення виробництва.

НБУ використовує такі основні інструменти регулювання пропозиції грошей, як купівля цінних паперів на відкритому ринку та кредитування комерційних банків. Відсоткова політика у розвинутих країнах є потужним, хоча сьогодні і не бездоганним інструментом, через який держава впливає на економіку, через інвестиції та попит на гроші. Водночас, облікова ставка НБУ не була до останнього часу економічним орієнтиром і її зміни мало впливають на відсоткові ставки фінансового ринку.