Гроші та кредит

Питання №1. Характеристика епохи товарних грошей.

Гроші виникли дуже давно. Це — один із найвизначніших витворів людського суспільства. Заради них вони працюють, через них навіть страждають, вигадують усілякі способи їх отримання і витрачання. Гроші — це єдиний товар, котрий не можна використати інакше, як витрачаючи їх. Вони не годують людей, не вбирають, не дають притулку і не розважають доти, доки їх не витратять або не інвестують. Люди майже все роблять для грошей, і гроші майже все роблять для людей. Гроші — це своєрідна загадка.

Історія грошей налічує вже  тисячоліття. Учені неоднаково пояснюють процес виникнення грошей. Одні вважають, що гроші постали стихійно у процесі розвитку обміну. Інші твердять, що люди домовилися, дійшли взаємної згоди щодо застосування грошей. Хоч би як пояснювали процес виникнення грошей, простежується кілька етапів у їхньому розвитку.

На ранніх етапах цивілізації  один продукт безпосередньо обмінювався на інший. Нині такий обмін називають бартером.

Бартер, чи бартерна система працює й сьогодні. Отже у неї є й свої недоліки - бартер не універсальний. Тобто, коли є мішок вівса, а треба за нього отримати мішок проса, це не означає, що вашому сусіду потрібен овес. Й з іншого боку - у нього  може не бути потрібного вам проса, але він знає, де його дістати. Тут і з’явився на світ феномен, котрий історики від економіки називають «товарні гроші».

Цей товар, який в даній місцевості, а ще краще й подалі, потрібен майже всюди і майже всім. Саме цей від товару приймає на себе функції універсального засобу обміну, коли той, хто володіє ним, знає, що в будь який момент виміняє на нього те, що потрібно йому саме зараз. Кількість продуктів, що регулярно надходила в обмін, була незначною. Це були продукти скотарства, землеробства чи ремесла.

 Прямий обмін продукту  на продукт відбувався лише за збігу бажань учасників угоди, інакше він ставав неможливим. Наприклад, власникові сокири потрібен був хліб, але власникові хліба потрібна була не сокира, а м'ясо. Безпосередній обмін сокири на зерно уже не міг відбутися. Тому з'явився посередник в обміні товарів, який називають загальним еквівалентом.

Отже, загальна форма вартості - це така форма, при якій безлічі  товарів, які перебувають у відносній  формі вартості, відповідає один товар, що знаходиться в еквівалентній  формі вартості.

Загальна форма вартості відрізняється від повної тим, що при ній замість численних  еквівалентів з'являється один, на який усі товаровиробники обмінюють  свої товари, а його обмінюють на потрібні їм товари.

В умовах догрошового обігу обмін, як правило, грунтувався на одночасному використанні кількох еквівалентів, які становили фіксовану систему. В історії різних народів роль загального еквівалента виконували різні товари.

В одних країнах еквівалентом була худоба, в інших — сіль, хутро, тютюн, мідь, залізо, срібло, золото тощо. В Україні-Русі роль загального еквівалента тривалий час виконували худоба й хутро.

З розвитком рабовласництва складовим елементом такої системи стало використання рабів. Наприклад, у стародавніх норвежців співвідносились три елементи: раби, корови, зброя. Раби як загальний еквівалент у різні часи використовувались у античних народів, на Близькому Сході, в Центральній Африці.

Згодом на роль грошей стали претендувати предмети розкоші та дорогоцінні вироби.

У міру подальшого розширення і поглиблення товарно-грошових відносин ринок поставив перед грошовим товаром нові вимоги: гроші мають бути однорідними, портативними, економічно подільними, здатними тривалий час зберігати свою вартість. Попередні гроші вже не відповідали таким вимогам. На їхнє місце ринок стихійно висунув різні метали, серед яких було також срібло і золото.

Врешті-решт роль загального еквівалента закріплюється за благородними металами — золотом і сріблом.

З-поміж усіх товарів благородні метали за своїми природними властивостями найбільшою мірою пристосовані до виконання ролі

Відмінність між загальною і грошовою формами вартості полягає не в тому, який саме товар виконує роль загального еквівалента, а в тому, чи закріпилась ця роль за одним товаром. Якщо це сталося, то відбувається перехід до грошової форми вартості.

Золото, яке використовувалося в побуті первісних общин за 12 тис. років до нашої ери, стало загальним еквівалентом лише в середині XIX ст. Цьому передував тривалий процес поступової заміни товарів, які виконували роль товарних грошей, металами: залізом, оловом, свинцем, міддю, сріблом, золотом.

Товарні гроші  були майже повністю витіснені металевими зі срібла й золота. Ці гроші мали внутрішню вартість, тобто були цінними самі по собі. Тому не було потреби, щоб уряд гарантував їхню вартість. Кількість грошей регулювалася ринком через попит і пропозицію на золото чи срібло. Недоліком металевих грошей було те, що для видобування коштовних металів потрібні були чималі ресурси, які і без цього були обмеженими.

Однак використання благородних  металів як грошей також викликало  чимало проблем. Насамперед золота не вистачало упродовж усієї історії торгівлі. Тому з'явилися паперові гроші, які потіснили товарні. Вперше вони були випущені в Китаї у XII ст., в Європі — лише у XVII ст.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Питання№2. Грошові агрегати, принципи їх формування.

В умовах ринкової економіки  гроші функціонують у різноманітних  формах на основі внутрішньої взаємодії, притаманної грошовим функціям. Вони не автономні і можуть бути теоретично обґрунтовані лише як складові елементи єдиної грошової системи.

Сукупність грошей у всіх формах, що знаходяться в економічному обороті на визначений момент часу (кінець місяця чи року) визначає величину грошової маси.

Особливою проблемою будь-якої економіки є питання про грошову масу. Воно було і залишається актуальним через те, що маса грошей в обігу пов'язана з інфляцією. Контроль за масою грошей — один із напрямів діяльності сучасної держави. Цей напрям називається грошовою політикою.).

Гроші — необхідний інструмент функціонування ринкової економіки. Зміст цього інструменту розкривається через його функції: засобу обігу, міри вартості, засобу нагромадження.

Функцію засобу обігу гроші  виконують тоді, коли обслуговують купівлю та продаж товарів.

Функцію міри вартості гроші  виконують під час визначення цін на речі та

послуги.

Функція засобу нагромадження  передбачає, що гроші використовуються для зберігання і примноження багатства.

Грошима у сучасному розумінні  є: монети, паперові гроші, замінники грошей, банківські рахунки, міжнародні гроші.

Монети та паперові гроші  — це готівка. До замінників грошей належать чеки, векселі, кредитні картки.

Банківські рахунки — це різноманітні внески (депозити) клієнтів банку,за якими банк здійснює тимчасовий нагляд та за якими виконує певні операції. Міжнародними є гроші, створені для спрощення розрахунків між державами певними міжнародними установами.

Залежно від складу (внутрішніх елементів) розрізняють грошову масу М₀, М,, М₂, М₃.

Для визначення маси грошей розглянемо елементи грошової маси. Скористаємося схемою 2.1.

Схема 2.1.

Грошова маса

 

Для визначення грошової маси застосовуються показники або "грошові  агрегати" М_1, М₂, М₃, М₄.

Де, М₀ — готівка, або паперові гроші та монети.

 М₁ = М₀ + чекові (поточні) рахунки.

Чекові — це такі рахунки у банках або інших фінансово-кредитних установах, гроші з яких можуть бути зняті (перераховані) за допомогою чека.

Грошова маса агрегату М2 має більш розгалужену структуру. До її складу входять грошові форми агрегату М1, а також строкові та заощаджувальні вклади в комерційних банках тощо.

Ці грошові активи можна легко, без фінансового ризику, перевести в готівкові або депозитні гроші. Таким чином вони слугують своєрідним резервом для високоліквідних активів агрегату М1.

М₂ = М₁ + внески на безчекових (ощадних) рахунках та дрібні термінові рахунки.

Гроші з безчекових рахунків можна одержати у будь-який час, але без участі чеків.

Дрібні термінові рахунки  —  це рахунки, гроші з яких можна одержати тільки через певний, але короткий термін.

Грошовий агрегат М3 включає  до себе грошові форми агрегату М2, депозитні сертифікати, ощадні вклади у спеціалізованих кредитних  установах та деякі інші види фінансових активів. За характером це довгострокові активи, зокрема в цінних паперах та довгострокових позичках.

М₃ = М₂ + великі термінові рахунки.

Великі термінові рахунки  — рахунки, що перевищують певну велику суму грошей (у США — 100 тис. дол.), — гроші, які можна одержати через значний термін.

Найбільш ліквідними, тобто  такими, що можуть бути використані  найшвидше, є гроші М₁. Питання про елементи грошової маси в економічній теорії є дискусійним. Одні дослідники, ведучи мову про грошову масу, мають на увазі лише М₁, інші — М₂ та Мз.

Агрегати М2 і М3 поєднують в собі грошові форми у широкому розумінні цього поняття. Активи, що входять до М3 за мінусом М1 отримали назву “майже грошей”. На відміну від грошей, що входять до агрегату М1, вони безпосередньо не функціонують як засіб обігу, а застосовуються як засіб нагромадження вартості. Але вони теж можуть без особливих ускладнень переходити із однієї функціональної форми в іншу; із пасивної форми в активну форму. Отже, грошова маса (М3-М1)  це ліквідні фінансові активи, що застосовуються здебільшого у функції засобу нагромадження і приносять їх власнику проценти.

Грошові агрегати побудовані шляхом приєднання до попередніх величин  нових грошових компонентів (кредитних  інструментів) в послідовності, що характеризує зменшення їх ліквідності. Тобто кожний наступний грошовий агрегат включає в себе попередній плюс новий блок фінансових активів.

 

 

 

 

 

Питання №3. Інфляція, причини та форми її виявлення. Види інфляції.

Інфляція — це зростання загального рівня цін, що супроводжується знеціненням грошей. Іншими словами, зростають ціни на продукти харчування, взуття, підвищується квартирна плата тощо. При цьому ціни різних товарів можуть зростати неоднаковим темпом.

Зростання цін означає,  що гроші знецінюються. За грошову  одиницю можна купити дедалі меншу кількість товарів.

Інфляція не лише відображає у своєму розвитку динаміку цін, а й вимірюється останньою. Вона є обернено пропорційною величиною цінової динаміки. Якщо протягом року роздрібні ціни виросли на 20 %, то можна сказати, що на такий же відсоток знецінилися гроші. У принциповому плані таке визначення буде правильним. Але у цьому випадку має враховуватися те, що інфляція може бути відкритою і прихованою (open and hidden inflation).

Слід зазначити й те, що прихована інфляція є найбільш деструктивною.  Вона   позбавляє   виробників  економічних стимулів, вимагає державних дотацій, руйнує ринкові відносини,   породжує   «тіньову»   економіку,  спекуляцію,   хабарництво. Зрештою, все зводиться до того, що стримувані на   офіційно-регульованому   рівні   ціни   прориваються   на „чорному” ринку. Динаміка таких цін і є відносним вираженням прихованої інфляції. Останню називають адміністративною інфляцією (administrative inflation),  бо вона породжена «адміністративними» (регульованими) цінами.

Зрозуміло, що оскільки інфляція проявляється у зростанні цін, то її рівень визначається рівнем цін, тобто  індексом цін. Індекс цін показує, на скільки процентів ціни поточного  року (місяця) вищі від цін попереднього.

Де, ринковий кошик – набір  товарів та послуг, який приймається  за масштаб для виміру динаміки цін;

       Базовий  рік – рік, порівняно з яким  ми хочемо побачити зміну цін.

Для визначення темпу інфляції, тобто швидкості зростання цін, роблять такий розрахунок:

Відповідно   до   темпів   інфляційного   процесу  вирізняють три види інфляції.

• Повзуча» або помірна інфляція, за якої її темп не перевищує 10 % річного зростання цін. Повзуча інфляція характерна для розвинутих країн.
• Галопуюча інфляція — темп зростання цін піднімається до 10 —  100 % на рік. Гроші втрачають свою вартість дуже швидко, тому населення майже не заощаджує грошей. Люди прагнуть купити за свої гроші товари. В економіці виникають глибокі спотворення: ринки капіталу звужуються, люди вкладають свої кошти за кордоном, а внутрішні інвестиції скорочуються. Галопуючу інфляцію економіка може витримувати роками чи десятиліттями. Вона характерна для країн, що розвиваються.
• Гіперінфляція    — річні   темпи    приросту   цін   перевищують 100 %. У рамках гіперінфляції виділяють вужче поняття – суперінфляція   (або супергіперінфляція),   за   якої темпи зростання цін складають 50 % і більше на місяць. Усі прагнуть запастися речами і позбутися грошей — підприємства купують інвестиційні товари, а населення використовує заощадження і поточні доходи для купівлі споживчих товарів, поки гроші остаточно не знецінилися. Виникає «інфляційний психоз», що посилює тиск на ціни. Інфляція сама починає себе «підгодовувати». Оскільки вартість життя зростає, робітники вимагають вищої номінальної заробітної плати, що спричиняє нове підвищення цін. Виникає інфляційна спіраль «зарплата і ціни», коли ціни і заробітна плата підсилюють зростання одне одного. Зростання цін веде до підвищення зарплати, підвищення заробітної плати, у свою чергу, викликає подальше зростання цін.