Зміст 

 
 
 
 
 
 
 
 

    вступ 

    Кредитна політика виступає складовою частиною банківської політики, яка охоплює окрім кредитної, депозитну, валютну, процентну і інші види політики, які виражають основні функції комерційних банків . У цій частині кредитна політика на макроекономічному рівні підпорядкована державному грошово-кредитному регулюванню, розробка і втілення якої покладена на центральний банк.

    Кредитну  політику слід розглядати як на макроекономічному  рівні – основу грошове – кредитного  забезпечення та регулювання, і на мікрорівні – організацію  процесу кредитування господарюючих суб'єктів. Розглядаючи кредитний механізм як організаційно-економічні заходи по організації процесу кредитування, які, відповідно, мають макро і мікрорівні, можна констатовані, що кредитна політика виступає формою прояву організації і управління кредитним механізмом.

    Всі важливі рішення в банках потребують, щоби метою його політики було підтримання  оптимальних співвідношень між  кредитами, депозитами та іншими зобов'язаннями і втаєним капіталом. Тому, правильна кредитна політика здатна підвищити якість кредитів, і, звісно, фінансовий стан банку. Все вищезазначене підкреслює необхідність кредитної політики в роботі банків, і в значній мірі при переході до ринкових умов, коли банки націлені на першокласних та багатих клієнтів, які ні кількістю, ні якістю не можуть забезпечити всю банківську індустрію.

    Хоча  кредитну політику на даному етапі  розвитку банківської системи доцільно вважати сформованою, але кожен  її етап в умовах економічної невизначеності набуває своїх специфічних рис, які залежать від функціонування всіх його елементів, їх взаємозв'язку і взаємообумовленості.

    Однак недосконалість методів та форм мобілізації  ресурсів для активних операцій, діючої системи кредитування, методів оцінки та запобігання кредитних ризиків, управління кредитними портфелями, регулювання кредитного механізму взагалі — затрудняють процес формування повноцінних ринкових відносин.

    Вивченню  проблем функціонування кредитної  політики в тих чи інших періодах розвитку економіки присвячено чимало наукових праць та періодичних видань багатьох вітчизняних, та зарубіжних економістів, до яких належать: М.Т.Бертков, Н.І.Валенцева, О.Заруба, В.В.Земсков, В.В.Кисельов, А.М.Косой, О.І. Лаврушин, A.M.Мороз, М.І. Савлук, В.М.Усоскін та інші.

    Метою роботи є розробка методологічних та практичних рекомендацій зі створення та реалізації кредитної політики комерційного банку.

    Завданнями  дослідження є:

    - виявлення теоретичних засад  формування кредитної політики  комерційного банку;

    - аналіз  кредитної політики діючого комерційного банку;

    - аналіз досвіду українських та  зарубіжних банків стосовно кредитної  політики.

    Предметом дослідження є методологічні  та практичні аспекти механізмів створення та реалізації кредитної  політики комерційного банку.

    Об’єктом  дослідження є комерційний банк ПАТ "Укрсиббанк" , що має розгалужену мережу та діє в ринкових умовах.

    Методологія дослідження ґрунтується на загальних  наукових методах пізнання, принципах  системного аналізу, теоріях фінансово-кредитної  системи. Для вивчення предмету дослідження в роботі застосовуються різні методи та прийоми аналізу: математико-статистичні, методи економічної статистики, методи фінансового аналізу, прийоми групування, порівняння.

    При написанні курсової роботи були використані  нормативно-правові документі, періодичні видання, книги, інтернет-ресурси, а також внутрішні документи ПАТ "Укрсиббанк".

    Курсова робота складається із вступу, трьох  розділів, висновків та списку використаних джерел.

    Розділ 1

    Теоретичні  засади кредитної  політики та формування кредитного портфелю комерційного банку 

    1.1. Сутність та значення кредитної політики комерційних банків 

    Особливою роллю банківських операцій є  надання кредитів, і робота банкірів зводиться до того, щоби вирішити, кому можна довірити гроші вкладників і на які цілі. Дана функція банків являє собою вкрай важливий і надзвичайно чутливий процес. Банк повинен визначити, які кредити він буде надавати, скільки кредитів кожного типу він буде надавати, кому він буде надавати кредити і за яких обставин ці кредити будуть надаватися.

    Всі важливі рішення в банках потребують, щоби метою його політики було підтримання  оптимальних співвідношень між  кредитами, депозитами та іншими зобов'язаннями і власним капіталом. Тому, правильна  кредитна політика здатна підвищити  якість кредитів, і, звісно, фінансовий стан банку. Все вищезазначене підкреслює необхідність кредитної політики в роботі банків, і в значній мірі при переході до ринкових умов, коли банки націлені на першокласних та багатих клієнтів, які ні  кількістю  ні якістю не можуть забезпечити всю банківську індустрію [11].

    Основне призначення політики в банку - це забезпечення послідовності дій  і дотримання надійності і чіткості позитивної практики в роботі. Принципів  обраної політики повинні дотримуватися  всі - від голови правління банку до окремо взятого співробітника. Отже, політика, в контексті банківської справи, - це спосіб виконання послідовно пов'язаних дій, де принципи являють собою основу визначення її і спосіб її здійснення.

    Кредитна  політика - це лише одна із сторін широкого спектру політики, яку проводять банки в своїй діяльності. В нашій країні, в період переходу до ринку, коли кредитна політика знаходиться в залежності від фінансової стабільності, спаду економіки, кризи платежів, банки не дотримуються чітких критеріїв у кредитній політиці і не прагнуть розробляти їх самі. По мірі стабілізації економічного простору, фінансової ситуації, і коли держава поступово стає суб'єктом фінансового ринку, банкам необхідно буде самим активно розробляти внутрішню політику, в тому числі і кредитну. Цьому буде сприяти і загострення конкуренції на ринку капіталів.

    На  вибір стратегічних цілей кредитної  політики вітчизняного кредитного ринку  впливають перш за все, з однієї сторони, структура банківської системи  в регіональному аспекті та привабливість вітчизняної економіки - з іншої. Цей зв'язок виявляється в наступному:

1. нерівномірність регіонального розвитку банківської системи і міжбанківської конкуренції;
2. посилення міжбанківської конкуренції за відсутності значних різниць у процентних ставках по депозитах та кредитах в регіональному аспекті приводять до скорочення маржі і створюють тенденцію більшої привабливості для банків на фінансових та валютних ринках;
3. наявність тенденції падіння питомої ваги дешевих кредитних ресурсів по регіонах створюють передумови до пасивної політики щодо участі банківського капіталу в кредитуванні економіки [4].

    Розробка  кредитної політики повинна починатися із загального контексту, в якому  визначаються загальні характеристики видів кредиту, які пропонуються банком, характеристику клієнтів і ринків на яких ці кредити будуть розповсюджуватися в відповідності з останніми стратегічними рішеннями, прийнятими в банку. В ньому також може визначитися напрямок галузевого кредитування, а також окремих категорій клієнтів.

    Кожен конкретний банк в своїй діяльності буде розробляти умови кредитування відповідно до своїх потреб і можливостей  з метою надання послуг, які  б відповідали потребам ринку. Разом  з тим, всі банки повинні вести  свою кредитну діяльність і розробляти кредитну політику на основі наступних принципів:

    - мета кредиту повинна бути реальною і розумною;

    - банк повинен глибоко вивчити і зрозуміти можливості і потреби клієнта, а також сферу і ринки його діяльності;

    - при наданні кредиту слід впевнитися в тому, що він може бути погашеним протягом вказаного періоду часу;

    - позика надається тільки для цільового використання на реалізацію конкретного проекту чи господарської операції, аналіз яких свідчить про їх достатню дохідність в умовах економічної кон'юнктури;

    - заборона кредитування певних господарських операцій, зокрема, покриття збитків від господарської діяльності, збільшення розміру статутного фонду боржника, внесення платежів в бюджет і позабюджетні фонди підприємств, які допустили прострочену заборгованість по раніше отриманих позиках;

    - банк повинен пересвідчитися в тому, що він не понесе значних збитків у випадку, якщо боржник буде нездатним погасити свої зобов'язання;

    - кредитор повинен бути повністю впевненим в боржнику [8].

    Якщо  боржником виступає банк, то в нього повинна бути достатня капітальна база, його ліквідність повинна бути допустимою, а ризики, які присутні в його кредитному портфелі, повинні бути мінімальними.

    Кредитні  операції – левова частка активів банку й найдохідніша стаття банківського бізнесу. У результаті кредитної діяльності утворюється основна частка чистого прибутку, з якого формуються фонди банку. Водночас зі структурою і якістю кредитного портфеля пов'язані основні ризики, на які може наражатися банк у процесі операційної діяльності, а саме – кредитний, процентний ризики, ризик незбалансованої ліквідності тощо. Мінімізація кредитного ризику дає змогу не лише запобігти можливим втратам банку від кредитної діяльності, а й не допустити виникнення серйозних проблем із ліквідністю та платоспроможністю. Це пояснює значну увагу керівництва банківського бізнесу до проблем управління кредитним ризиком.

    Кредитний ризик – це ймовірність несплати позичальником основного боргу й відсотків за користування кредитом у строки, визначені у кредитному договорі. Відповідно управління кредитним ризиком можна визначити як сукупність заходів, спрямованих на запобігання втратам банку від його кредитної діяльності. Згідно із сучасними принципами управління, ця сукупність заходів має формувати цілісну систему, яка, у свою чергу, повинна бути формалізованою у вигляді певних документів, що регламентують банківську діяльність у сфері кредитування. Насамперед ідеться про кредитну політику банку [20].

    Як  відомо, стратегічне управління банком передбачає наявність довгострокового бачення пріоритетів його розвитку, вироблення концепції діяльності, у тому числі й у сфері кредитної діяльності. Банки, котрі культивують стратегічний підхід до управління, виробляють власну внутрібанківську культуру кредитування і на її основі вибудовують методологію й процедуру роботи. Цю культуру чи, краще сказати, філософію кредитної діяльності, називають кредитною політикою банку. З іншого боку, під кредитною політикою звикли розуміти концептуальний документ, що визначає структуру управління, а також порядок і правила здійснення кредитної діяльності банку.

    Цей документ, який можна назвати меморандумом кредитної політики банку, дає загальне уявлення про: